Термін заходи зміцнення довір’я вперше офіційно був зафіксований у документі "Заходи зміцнення довір’я та деякі аспекти безпеки і роззброєння" Гельсінського заключного акта НБСЄ 1975 р. Визначення терміна заходи довір’я формулюється міжнародно-правовою літературою як односторонні чи колективні дії держав, що встановлюються в договірному або якомусь іншому порядку і спрямовані на створення впевненості в тому, що військова чи інша діяльність держав не має на меті завдати шкоди їх безпеці або іншим законним інтересам.

Заходи довір’я включають в себе наступні аспекти:

- відкритість у військових питаннях, забезпечення транспарентності та передбачуваності певних видів військової діяльності;

- створення консультативних механізмів та спеціальних ліній зв’язку з метою забезпечення сторін необхідною інформацією;

- створення відповідних механізмів, передбачених угодами з питань обмеження і скорочення збройних сил та озброєнь.

У Підсумковому документі щодо заходів зміцнення довір’я та безпеки і роззброєння в Європі, прийнятому Стокгольмською конференцією у вересні 1986 р., передбачено наступні вимоги:

• за 42 дні до початку запланованих дій оголошується про військову акцію за участю 13 тисяч військовослужбовців та 300 і більше одиниць бронетанкової техніки;
• повідомляється про запрошення по два спостерігачі від кожної з держав-учасниць ОБСЄ на військові навчання, де задіяно понад 17 тисяч військовослужбовців;
• держави-учасниці представляють перелік усіх заходів, що плануються на наступний рік і підлягають повідомленню, не пізніше 15 листопада поточного року;
• заходи, в яких братимуть участь понад 40 тисяч військовослужбовців, включаються до переліку заздалегідь - за два роки наперед і не можуть здійснюватись без попереднього повідомлення за рік до початку акції;
• держава, що підлягає інспектуванню, отримує відповідне звернення, яке не в змозі відхилити, - інспектування має бути дозволено на землі або з повітря чи обома способами одночасно протягом 36 годин з часу отримання відповідного прохання.

Усі наведені заходи сприяли і сприяють зміцненню довір’я в Європі. Зрозуміло, що за нинішнього політичного становища на континенті, коли на Балканах важко вирішується військово-політична криза, режим довір’я зазнає серйозних випробувань. Історичний досвід переконливо засвідчує: збройні конфлікти, політична нестабільність, міжетнічні негаразди здатні звести нанівець навіть найбільш перспективні починання. Проте альтернативи зміцненню режиму довір’я нема і бути не може.

Ось чому Україна особливу увагу приділяє заходам підтримання стабільності та зміцнення довір’я в Чорноморському регіоні, остаточному врегулюванню регіональних конфліктів.

У цьому контексті варто згадати українську ініціативу 1997 р. яка стосувалася досягнення домовленості щодо заходів довір’я і безпеки у військово-морській галузі, а також зниження рівня військово-морської активності в акваторії Чорного моря. Ця ініціатива є надто важливою як в сенсі регіонального застосування - Чорноморський регіон, так і в тому, що стосується сфери її поширення - військово-морські сили. Добре відомо, що рівні збройних сил та звичайних озброєнь контролюються Договором про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) 1990 р. Проте дія цього Договору не поширюється на військово-морську сферу. Тому в останні роки постала нагальна потреба у створенні міжнародно-правового механізму контролю військово-морських озброєнь. Це стосується і регіону Чорного моря, оскільки він дедалі більше перетворюється на чутливу політичну зону як у зв'язку із зосередженням тут серйозних економічних інтересів провідних держав світу та країн регіону, так і через близькість чи межування з конфліктогенними регіонами Балкан та Кавказу. Чорне море історично є природним перехрестям традиційних шляхів Схід-Захід і Північ-Південь.

Ми не повинні забувати і про екологічну безпеку. Зниження військової активності та рівнів військово-морських сил і озброєнь у регіоні могло б не тільки сприяти зміцненню стабільності, але й частково скомпенсувати зростання екологічного навантаження на море.

Зменшенню потенційної напруженості в регіоні може сприяти реальне залучення більшості причорноморських держав до процесу обмеження мілітаризації регіону. Варто враховувати, що чорноморські держави у переважній своїй більшості об'єктивно зацікавлені в динамізації цього процесу.

Якими мають бути заходи, що сприяли б в кінцевому підсумку утвердженню в Чорномор’ї режиму довір’я?

1. Добровільне і безумовне виведення усіх іноземних військ з чужих територій. Звичайно, усе це стосується і Росії, чиї збройні формування перебувають на території інших причорноморських країн - Грузії та України. Слід вітати процес виведення російських прикордонних сил з території Грузії як вияв доброї волі уряду РФ. Очевидно, що вагомою складовою режиму взаємного довір'я у відносинах як між чорноморськими країнами, так і між Україною та РФ могло б стати дострокове та безумовне виведення ЧФ РФ з території України ще до закінчення терміну дії міжурядових угод по ЧФ. Моделлю й аналогом такого кроку доброї волі міг би послужити приклад колишнього СРСР, коли у 1956 р. Радянський Союз в односторонньому порядку ліквідував базу і вивів флот з Порккала-Удд на території Фінляндії ще задовго до завершення терміну дії угоди про оренду бази. Першим кроком з боку РФ стосовно ЧФ, що базується у Севастополі, могло б стати виведення бригади морської піхоти з приданими їй озброєннями та бронетехнікою.
2. Встановлення фіксованих рівнів військово-морських сил в регіоні країнами, що мають вихід до Чорного моря. Відмова від нарощування підводних сил флотів прибережних держав у зоні Чорного моря, взяття ними односторонніх обмежень щодо передислокації сил флоту з інших морів на чорноморське узбережжя. Останнє стосується Росії і Туреччини як країн, що мають вихід до інших морів. Саме приклад цих двох країн як таких, що мають найпотужніші ВМС серед країн регіону, міг би стати рушієм процесу обмеження нарощування військово-морських угруповань в Чорномор’ї.
3. Оголошення акваторії Чорного моря зоною, вільною від ядерних озброєнь. Це означало б обмеження на вхід, перебування та постійне базування військових кораблів, здатних нести ядерну зброю. Вірогідність розміщення тактичної ядерної зброї на кораблях ЧФ Росії викликає останнім часом глибоке занепокоєння країн Чорноморського регіону, передусім України, оскільки саме на нашій території тимчасово базується ЧФ.
4. Започаткування переговорного процесу з питань досягнення угоди щодо рівнів ударних озброєнь та формувань ВМС прибережних країн. Така угода могла б стосуватись кількості десантовисадочних засобів, чисельності особового складу формувань морської піхоти з приданими їм озброєннями і технікою, частин морської штурмової авіації.
1. Створення багатонаціональних миротворчих сил за участю країн регіону. Ця ініціатива має дві складові: створення миротворчого батальйону в рамках ГУУАМ та створення Морських сил виклику у Чорному морі.

На останньому пункті варто зупинитися окремо. Ще у грудні 1997 р. в Брюсселі під час засідання комітету за участю начальників генеральних штабів країн НАТО та України було досягнуто порозуміння щодо необхідності вивчення питання про створення на Чорному морі сил на зразок відомої Балтійської флотилії. Слід наголосити, що активну позицію щодо підтримки ідеї створення багатонаціональних Морських сил зайняла Туреччина.

Передбачається, що Сили формуватимуться тільки за участю прибережних країн - Болгарії, Румунії, України, РФ, Грузії і Туреччини. Сили можуть взяти на себе функції здійснення пошуково-рятувальних робіт, надання допомоги у випадку стихійного лиха чи техногенної аварії, моніторингу стану довколишнього середовища. Командування Силами виклику могло б здійснюватись із щорічною почерговістю представниками кожної з країн-учасниць.

Іншою важливою ініціативою є створення чотиристороннього батальйону ГУУАМ. Рішення щодо цього прийнято на зустрічі міністрів оборони країн ГУУАМ 21 січня 1999 р. Були також затверджені "Основні заходи щодо створення та формування грузино-україно-узбеко-азербайджано-молдавського спільного миротворчого батальйону". Завданнями батальйону стали: участь у миротворчих місіях; проведення пошуково-рятувальних заходів; охорона траси стратегічно важливих комунікацій у зоні Євразійського мультимодального транспортного коридору; сприяння у ліквідації наслідків техногенних аварій на трасі нафто- чи газопроводів; виконання інших завдань, які можуть бути узгоджені шляхом спільного планування.

Військові підрозділи країн ГУУАМ у квітні нинішнього року провели перші спільні навчання на полігоні під Тбілісі напередодні офіційного відкриття нафтопроводу Баку - Супса та залізничної паромної переправи Поті-Іллічівськ.

Можна, таким чином, констатувати, що багатостороннє військове співробітництво у рамках ГУУАМ набуває реальних обрисів.

Не можна обійти увагою і вагомість багатостороннього співробітництва країн Чорноморського регіону в рамках програми "Партнерство заради миру". Навчання "Сі бріз", "Кооперейтив партнер" вже стали традиційними для збройних сил країн-партнерів.

На завершення слід зазначити, що перелічені вище заходи можуть стати фрагментами системи безпеки в Чорномор’ї, формування якої на сьогодні є нагальною необхідністю. Це сприятиме не тільки зростанню рівня безпеки транспортних комунікацій, але й подальшому формуванню відносин загального довір’я та партнерства в регіоні Чорномор’я.