Аналіз динаміки внутрішніх процесів, що відбуваються сьогодні в Росії, свідчить про наявність у країні за умов системної кризи, яка набула перманентного розвитку, добре організованої, детально відпрацьованої системи "розхитування" економічної, соціальної та етнічної ситуації. Фактично в травні Б.Єльцину було продемонстровано реальний рівень його "самостійності" в керуванні країною навіть за наявності повністю підпорядкованого йому уряду і залежної представницької гілки влади.

Травневі події засвідчили насамперед наявність реальної загрози цілісності російської держави. На тлі загального погіршення рівня життя населення нарощується вибуховий соціальний потенціал, готовність до протесту в екстремальних формах. Зростає невдоволення центральною владою. Відбувається активізація певних сил як усередині країни, так і поза її межами. Вони намагаються загострити ситуацію, послабити силу центральної влади, спричинити розподіл Росії на значну кількість квазідержавних утворень, а значить, і остаточно ліквідувати єдину державу.

Підставами для розвитку такого роду деструктивних процесів є як політичні, так й економічні фактори:

• закріплене в Конституції Російської Федерації 1993 р. обрання губернаторів населенням, що позбавило Кремль прямих важелів впливу на становище в регіонах; підписання у 1992 та 1994 рр. Федерального договору, в якому фактично визнавалося, що влада походить з регіонів; прагнення ряду народів добитися обмеженого або повного суверенітету (єльцинське "беріть суверенітету, скільки схочете" );

• утворення нових структур з чітко визначеною національно-територіальною ознакою;

• намагання російських губернаторів повернутися до мажоритарної системи голосування, що надало б їм більше можливостей управляти виборчим процесом;

• наявність думської опозиції, орієнтованої на реванш за приниження її президентом при призначенні нового голови уряду;

• активне втручання крупних російських фінансово-інформаційних імперій у державні справи, їх намагання розпоряджатися економічними і фінансовими ресурсами, що звужує можливості держави у вирішенні актуальних соціально-економічних проблем російського суспільства;

• відсутність єдиної державної ідеї як у пересічних росіян, так і в політичної та бізнесової еліт;

• активне втручання деяких держав, спрямоване на відрив від Росії територій з переважно мусульманським населенням;

• політичний тиск на Росію з боку західних країн з тим, щоб послабити її активну протидію поширенню НАТО на схід, а також скоротити співробітництво з рядом арабських країн;

• тривала (квітень-травень 1998 року) урядова криза; слабкий щодо наявної соціальної бази уряд;

• високий деструктивний потенціал російських ЗМІ щодо впливу на "виведені з рівноваги" маси населення;

• впливи світових кризових процесів: фінансова криза у південно-східній Азії, падіння цін на нафту і вимоги до Росії скоротити її експорт тощо.

Події другої половини травня засвідчили високий рівень нестабільності російського суспільства, його "відкритості" та незахищеності від негативних зовнішніх та внутрішніх впливів. Найбільш загрозливими виявилися:

1. Регіональні акції протестів, що швидко поширювалися і сприяли суттєвому блокуванню економічного життя в Росії (тільки прямі втрати МШС від перекриття залізничних шляхів, за даними міністра шляхів сполучення М.Аксененка, становлять приблизно 350-400 млн карбованців). У ході їх спостерігалася заміна економічних гасел політичними, в тому числі вимогами щодо добровільної відставки Б.Єльцина.

2. "Розігрівання" регіонів периферії Російської Федерації, насамперед на Північному Кавказі. Події у Дагестані розгорталися практично за тим же сценарієм, що й у Чечні.

3. Останні результати виборів у російських регіонах, особливо перемога генерала О.Лебедя в Красноярському краї, фактично подавалися навіть прибічниками Б.Єльцина (зокрема, колишнім губернатором В.Зубовим) як нездатність центру впливати на ситуацію в регіоні та як шлях до "громадянської війни".

4. Залежність та вразливість валютно-фінансової системи та фондового ринку країни щодо коливання світової кон'юнктури та спонтанної поведінки фінансових гравців. Екстраординарні дії щодо "врятування" рубля (зокрема, підняття ставки рефінансування до 150%) завдали нищівного удару по надіях на економічне зростання в недалекому майбутньому.

Саме в умовах загострення в Росії глибоких економічної, соціальної та політичної криз реальною стала можливість реалізації закулісного плану, спрямованого на остаточну дезінтеграцію Росії. Реалізація економічної системи, запропонованої міжнародними фінансовими організаціями, яка виявилася несумісною з пострадянськими реаліями і соціокультурними особливостями росіян, призвела до значного падіння виробництва з відповідними соціально-економічними наслідками для населення, зробила країну беззахисною щодо світових фінансових потрясінь.

Значне поширення акцій протесту, поступова заміна економічних вимог страйкарів політичними, можливо, пов’язані з прагненням певних деструктивних сил до зміни центральної влади, що може призвести до політичного хаосу, результатом якого стане відставка уряду та послаблення центральної влади (виходячи з аналізу розстановки сил в Росії після завершення урядової кризи, можна припустити, що такий характер розвитку подій об`єктивно на перших порах відбувався в руслі інтересів фінансово-інформаційної імперії Б.Березовського).

Уряд через свою "технократичну" орієнтацію виявився не спроможним адекватно зреагувати на початок шахтарських акцій громадянської непокори, що призвело до їх надмірного поширення. І надалі, після зняття гостроти шахтарських акцій, головну увагу уряд активно концентрує в кредитно-фінансовій сфері.

В "розкручуванні" ситуації значну провокаційну роль відіграла позиція певних електронних ЗМІ (перш за все каналів ОРТ і НТВ). Репортажі з місць подій іноді звучали як своєрідні інструктажі з вказівками, які гілки залізничних шляхів ще перекрити, як слід діяти страйкарям. Ретельно були доведені повідомлення про те, що російський уряд принципово відмовляється від силових засобів вирішення конфлікту (заяви С.Кирієнка і Б.Нємцова).

Кризові явища в Росії віддзеркалилися й на терені України, спостерігається своєрідний ефект "сполучених судин". Шахтарські протести в Україні почали посилюватися саме в той час, коли в Росії вони втратили свою гостроту. Водночас спостерігається певне копіювання росіянами українського "досвіду" щодо пікетування урядових установ у столиці. Загальне загострення внутрішньополітичної ситуації в Росії і пов'язане з цим посилення конфронтації виконавчої і законодавчої влад певним чином відбилося і на її зовнішній політиці. Це ймовірно вплинуло на рішення щодо перенесення Державною Думою обговорення питання щодо ратифікації "великого" українсько-російського договору і договору СНО-2, активність, а подекуди й агресивність поведінки російської дипломатії на зовнішньополітичній арені.

Для України російська криза має стати черговим нагадуванням про суворі реалії процесу трансформації посттоталітарного суспільства. Щоб у черговий раз не повторювати чужих помилок, доцільно враховувати наступні уроки:

1. В ході реформування урядових структур уникати суто технократичного підходу, серйозну увагу приділяти створенню умов для забезпечення хоча б мінімально необхідної політичної та соціальної підтримки уряду. Для цього в індивідуальному порядку запросити в уряд впливових і авторитетних осіб з партій та рухів.

2. Створювати реально діючі механізми оперативного реагування на соціальні процеси, які швидко розгортаються та набувають гостро конфліктного характеру. В діяльності такої системи, зокрема, зміг би знадобитися досвід роботи у надзвичайних ситуаціях (при техногенних аваріях, природних катаклізмах), враховуючи, що нерідко катастрофи "супроводжують" соціальні вибухи, а подекуди є їхніми "провісниками".

3. У разі суттєвого загострення соціально-політичної обстановки уряд має бути готовим, де необхідно, оперативно й ефективно здійснювати регулюючі дії з метою послаблення та стримування елементів загострення. При цьому особливої уваги потребують ті верстви населення, які мають можливість і досвід спільних акцій протесту.

4. Назріла необхідність визначитися на адміністративному (а за необхідності й на законодавчому рівні) щодо допустимих рамок "поведінки" ЗМІ за умов кризи, обмежень, що накладаються на ЗМІ в разі виникнення масових незаконних акцій, які можуть набути ланцюгового характеру.

І все ж, незважаючи на всю гостроту суспільно-політичної кризи, яка чітко проявила загрози самому існуванню російської державності, для російської правлячої еліти більш чутливими та значущими виявилися валютно-фінансові та фондові аспекти нинішньої кризи. Фактично вже з початку червня соціальні та політичні питання відійшли в "тінь" уваги і президента, і уряду, і засобів масової інформації. На "арену" великої політики вийшли російські олігархи, які і почали задавати основний тон у політичному житті Росії.

Для того щоб розібратися із ситуацією, розглянемо події, що відбувалися на фінансовому та фондовому ринках Росії, а також поведінку основних "гравців" у травні.

На фондовому ринку Росії криза розпочалася 18 травня: спочатку почав “падати” ринок акцій, а пізніше й ринок облігацій, при цьому доходність облігацій піднялася до 50%. Індекс російської торговельної системи (РТС) зменшився на 11,8%. Рубль на позабіржовому ринку перейшов межі валютного коридору, і Центробанк (ЦБ) знизив його курс на 85 пунктів (до 6,155 за долар США). На Московській міжбанківській валютній біржі призупинено торги через надмірне падіння цін. Центробанком прийнято рішення збільшити ставку рефінансування та ставку ломбардних кредитів з 30% до 50%. За словами голови ЦБ С.Дубиніна, загроза девальвації розвіялась, але золотовалютні резерви РФ зменшились за тиждень на півмільярда доларів. Віце-прем’єр Б.Нємцов оцінив втрати на ринку цінних паперів в 13-14 млрд доларів.

Головну провину за кризу С.Дубинін спочатку намагався покласти на іноземні банки, що поставили за мету понизити котирування та підвищити доходність цінних паперів, за умов незахищеності фінансової системи Росії від періодичних атак фінансових гравців. С.Дубинін доситьтаки пихато заявив, що своїми діями ЦБ "покарав" гравців. Однак пізніше Центробанк визнав, що глибинні причини, які роблять фінансовий ринок вразливим, це - відсутність економічного зростання, хронічне недозбирання податків та великий бюджетний дефіцит.

Заступник голови уряду РФ В.Христенко на конференції “Інвестиції в Росію” визначив чотири головні причини кризи: затягування з формуванням нового уряду; чутки про можливу девальвацію рубля; "рейкова війна" шахтарів; прийняття Державною Думою закону про особливості розпорядження акціями РАТ ЄЕС (згідно з цим законом, права іноземців обмежені квотою на володіння лише 25-відсотковим пакетом акцій РАТ ЄЕС, тоді як на момент прийняття закону в руках іноземних інвесторів було понад 28% акцій. Нерезидентів охопила справжня паніка, вони почали поспішно продавати цінні папери РАТ ЄЕС, які різко знецінились, потягнувши за собою весь фондовий ринок).

Новий виток фінансової кризи почався 27 травня. Спочатку на 80% зросла доходність ДКО, потім паніка перекинулась на фондовий ринок - стрімко впало котирування акцій, насамперед Ощадбанку - на 25%, РАТ ЄЕС – на 14% (за даними А.Чубайса, в цілому вартість акцій ЄЕС впала з 14 до 6 млрд доларів). Не відбувся запланований продаж акцій компанії “Роснафта”, від якого очікували близько 2,5 млрд руб. надходжень до бюджету. В цілому індекс РТС до кінця дня знизився на 11%. На міжбанківському валютному ринку до вечора відбувся справжній обвал. Курс рубля вийшов за межі денного коридору ( за відмітку 6,2 рубля за долар США). Реагуючи на ситуацію, ЦБ підняв ставку рефінансування до 150%.

Знову однією з причин кризи фінансового ринку названо спекулятивні дії іноземних інвесторів. З'явилося й повідомлення, що одним з іноземних банків, який виявив найбільшу активність у грі на пониження рубля, був “Морган Гренфелл”, що є лондонською філією німецького “Дойче банку”, який очолює брат Бориса Йордана (директор банку МФК-Ренесанс, один з партнерів В.Потаніна). Визнано, що Уряд та Центробанк протягом двох днів діяли невпевнено, тому для погашення панічних настроїв на фінансовому ринку довелося застосувати такий жорсткий засіб, як значне підвищення облікової ставки. Для термінового виправлення ситуації відбулися зустрічі прем’єр–міністра С.Кирієнка та С.Дубиніна з відомими банкірами, під час яких уряд намагався знайти "спільну мову" з олігархами. Водночас відзначалось намагання високих посадових осіб відвести критику від питань особливостей формування та функціонування фондового та валютного ринків. Саме цим можна пояснити спроби "виправдовувати" поведінку фінансових гравців, пояснювати дії нерезидентів звичайною недовірою до рубля та іншими несприятливими обставинами.

У контексті такого роду "різновекторного" визначення причин цікавою є думка заступника глави адміністрації президента РФ О.Лівшиця, який відмітив, що "суперечні висловлювання офіційних осіб - одна з причин нинішнього загострення".

Поряд з цим було вжито рішучих заходів щодо посилення бюджетно-податкової політики:

• зміщено голову Державної податкової служби;

• після наради у Б.Єльцина уряд заявив про рішучі наміри скоротити видатки та підвищити надходження податків;

• боржникам вказали на реальність застосування до них процедур банкрутства й арешту майна;

• через Думу в “пожежному” порядку проводиться закон про жорстку кримінальну відповідальність за податкові правопорушення.

Проведено повну заміну керівництва компанії “Роснафта”, на яке поклали відповідальність за зрив фондових торгів. Уряд РФ виступив із заявою про негайні заходи щодо стабілізації фінансового ринку і про бюджетно-податкову політику в 1998 р., у якій вказується, що ситуація, яка склалась, змушує йти на суттєву корекцію бюджетно-податкової та кредитно-грошової політики. Урядом оголошено проведення низки заходів щодо збільшення доходів та економії видатків бюджету, а також ряд структурних заходів. Вищенаведене свідчить, що основна загроза фінансовому ринку Росії в основному крилася якраз у сфері бюджетно-податкової політики.

На початок червня фінансове становище Росії оцінюється як досить складне. При заявлених валютних резервах у 14 млрд дол. США в іноземних інвесторів знаходяться казначейські зобов’язання на суму близько 20 млрд дол. США. Щоб домогтися фінансування з боку міжнародних фінансових організацій до США здійснив візит А.Чубайс, який має досить високий рейтинг у міжнародних фінансових колах. Стосовно допомоги Росії керівники МВФ заявили про можливе надання чергового траншу в розмірі 670 млн дол. США. Але надання стабілізаційної позики (подібної до тих, що свого часу надавалися Мексиці, Південній Кореї та ін. країнам) зараз неможливе через дефіцит коштів. Були також повідомлення про можливість вирішення цього питання шляхом позичання грошей обсягом близько 6,5 млрд дол. США у приватних банків (при цьому МВФ виступатиме як “поручитель” російського уряду).

З початку червня спостерігалося зростання котирувань акцій російських компаній. По акціях деяких підприємств, наприклад РАТ ЄЕС і Мосенерго, зростання перевищило 30%. В цілому ринок повернувся до того стану, в якому він був до “чорної середи” 27 травня. Доходність на ринку ДКО знизилась до рівня 50%. На зовнішньому ринку швидко розкуплено єврооблігації Росії на суму 1,25 млрд доларів США. Вирівнюється ситуація на валютному ринку. В результаті Центробанк Росії прийняв рішення зменшити з 5 червня ставку рефінансування до 60%. На певний час відпала необхідність проводити рубльові або валютні інтервенції.

У зверненні до народу про фінансову ситуацію в країні, що прозвучало в ефірі 5 червня, Б.Єльцин підкреслив пріоритетність завдання захисту рубля і забезпечення стабільності цін з метою захисту країни від фінансових потрясінь, відзначив “чіткі й рішучі дії уряду і Центробанку”, а також те, що “вдалось помітно знизити гостроту ситуації в російській фінансовій системі”.

Необхідно зазначити, що криза підштовхнула російську владу до пошуку ефективних кроків виходу з кризи через удосконалення бюджетно-податкової політики, введення в дію ринкових механізмів, зокрема щодо прискореного банкрутства. Новий уряд Росії набув досвіду впливу на кризову ситуацію за рахунок використання фінансових інструментів, зокрема ставки рефінансування. Посилилася боротьба з розбазарюванням коштів та з корупцією в органах державного управління (арешт високопосадових чиновників Держкомстату РФ). Фінансова криза налякала російських олігархів, які на певний час припинили міжбанківські війни та звернулися з відкритим листом про узгоджені дії уряду та бізнесових структур в питанні виходу з фінансової кризи. Більше того, в результаті усіх владних "переворотів" і А.Чубайс, і Б.Березовський знову зайняли вищі щаблі на "драбині впливовості" російського істеблішменту.

Як показав російський досвід, в цілому ситуацію на фондовому ринку можна було передбачити та попередити або хоча б зменшити збитки від фінансової кризи за рахунок превентивних дій. Вжиті постфактум заходи були мінімально достатніми і тимчасово дозволили приборкати фінансові негаразди. Ставка рефінансування і показники фондового ринку зараз поступово повертаються на колишні позиції. Але до цього часу в РФ залишаються невирішеними питання приватизації крупних енергетичних та інших підприємств, зниження ціни внутрішніх запозичень, не визначено шляхи наповнення бюджету.

Фінансова криза в РФ могла значною мірою зачепити й Україну, а тому і урядовці, і банкіри намагалися вживати відповідних заходів. Зокрема, першою реакцією Національного банку України було підняття 21 травня облікової ставки з 41% до 45%, а ломбардної - до 50%. Як заявив В.Ющенко, НБУ адекватно відреагував на тенденції, що виникають на ринку ОВДП (криза на фінансових ринках Азії та Росії певним чином погіршила ситуацію на українському ринку ОВДП). Після наступного "обвалу" ставку рефінансування було підвищено до 51%, ломбардну - 56%.

Прийнято Заяву КМУ та Нацбанку України щодо ситуації на фінансовому та грошово-кредитному ринку, в якій вказується на складність стану фінансового ринку, що склався під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, хоча в цілому фінансове становище держави є контрольованим.

У Заяві відзначаються заходи, вжиті з метою запобігання дестабілізації фінансового ринку, насамперед, за рахунок вдосконалення податкової та бюджетної політики. Кабінетом Міністрів України розглянуто проект змін до Закону "Про державний бюджет України на 1998 рік", яким передбачається зменшення його дефіциту. Подані на розгляд Верховній Раді законопроекти, спрямовані на розширення бази оподаткування та збільшення на цій основі прибуткової частини бюджету.

Іншим напрямом діяльності Уряду України стало проведення переговорів з міжнародними фінансовими організаціями з метою отримання коштів на пільгових умовах для обслуговування потреб економіки й покриття дефіциту державного бюджету.

Водночас дії російських урядовців та олігархів мають стати об'єктом серйозної уваги українських фахівців, оскільки апробовані в ділі на російському фінансовому полі інструменти можуть бути при необхідності застосовані й в Україні.

Дані на 01.06.1999 р.