Україна, виходячи з політичних та економічних міркувань, прагне до створення багатополярної системи міжнародного співробітництва. Така система має забезпечити стабільну політичну та економічну безпеку держави за рахунок розширення міжнародних контактів, що мають не лише стимулювати інтеграцію України до світової спільноти, а й сприяти зростанню впливу країни в різних регіонах, розвитку торгівлі та виробництва, пошуку перспективних ринків. Україна має значні транспортно-енергетичні інтереси у Транскавказькому регіоні та Центральній Азії, відіграє важливу роль у зміцненні міжнародного співробітництва, у пожвавленні інтеграційних процесів. Багато в чому її інтереси збігаються з інтересами інших держав ГУУАМу.

Політико-консультативний форум чотирьох держав пострадянського простору - ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова) утворено 10 жовтня 1997 р. в м. Страсбург на зустрічі президентів цих держав. Страсбурзька декларація зафіксувала рівень політичного зближення та практичного співробітництва між країнами цієї групи, збіг їхніх позицій з ключових міжнародних проблем щодо процесів на пострадянському просторі. Згодом, 24 квітня 1999 р. під час Вашингтонського саміту країн-членів і країн-партнерів НАТО до форуму приєднався Узбекистан. Розширене об’єднання держав отримало назву ГУУАМ.

Прийнята тоді ж заява президентів країн-членів визначає принципи та основні напрями діяльності нової організації: зміцнення різнобічної співпраці в межах міжнародних організацій і форумів, розвиток взаємодії у роботі Ради Євроатлантичного партнерства та у програмі НАТО ПЗМ, взаємодія в галузі мирного врегулювання конфліктів і криз, поглиблення практичного співробітництва в укріпленні миротворчого потенціалу, боротьба проти етнічної нетерпимості, сепаратизму, релігійного екстремізму й тероризму, укріплення режимів нерозповсюдження ядерної зброї та інших видів засобів масового знищення, запобігання постачанню озброєнь до зон конфліктів, співробітництво в розвитку транспортного коридору Європа-Кавказ-Азія, проведення регулярних консультацій з усіх питань, що становлять взаємний інтерес.

Важливу роль у визначенні цілей і завдань новоутвореної організації відіграла зустріч глав делегацій України, Грузії, Молдови та Азербайджану в жовтні 1998 р. у Вашингтоні під час щорічних зборів МВФ та Світового Банку. Акценти угруповання було зміщено на проблеми розбудови транскавказького транспортного коридору, що слід розглядати не тільки як важливий механізм регіональної інтеграції, а також - як чинник зміцнення економічного й політичного суверенітету країн-учасниць. Особливого значення набуло вирішення практичних питань розробки Каспійських нафтових родовищ і створення мережі трубопроводів для транспортування енергоносіїв на світові ринки. У зв’язку з цим виникають питання безпеки транспортних коридорів.

Стосовно функціонування механізму консультацій Україною запропоновано структуру, що передбачає:

• зустрічі глав держав щонайменше раз на рік, під час самітів по лінії ООН, ОБСЄ, СНД тощо;
• зустрічі міністрів закордонних справ, оборони, нафтогазової промисловості щонайменше двічі на рік;
• зустрічі експертів при керівній ролі зовнішньополітичних відомств - раз на два місяці;
• регулярні консультації на рівні послів та експертів у межах існуючих міжнародних організацій, членами яких є всі держави ГУУАМу, з метою узгодження позицій з основних питань міжнародних відносин та впливу на прийняття узгоджених рішень; запропоновано ввести щомісячну ротацію головуючого неформальною групою.

ГУУАМ - це угруповання рівноправних країн пострадянського простору, що поєднує держави з однаковими політичними та економічними орієнтаціями. Країни ГУУАМу рішуче підтримують ідею створення нових рівноправних і взаємовигідних структур кооперації. Якщо до цього додати зростаюче співробітництво України з Польщею та країнами Балтії, а також утворення у травні 1997 р. Балто-Чорноморського альянсу (Україна, Польща, Латвія, Естонія, Литва), то тенденції розвитку інтеграційних процесів на пострадянському просторі стають цілком очевидними. Поява ГУУАМу – це також своєрідна відповідь групи незалежних країн на виклики, що були сформульовані у відомому Документі РФ про стратегічний курс у стосунках з країнами СНД.

Серед причин утворення ГУУАМу можна назвати такі:

• подальша дезінтеграція пострадянського простору, традиційно побудованого на домінуванні московської політичної еліти, починає охоплювати вже й окремі регіони Російської Федерації; зростання негативних тенденцій у політичному житті РФ - стрижневої держави пострадянського простору - викликає занепокоєння інших нових держав стосовно власної безпеки, що спричиняє активізацію їхніх зусиль у пошуках інших альтернатив співробітництва;
• подібність геополітичних ситуацій обумовлює взаємне тяжіння країн; ряд нових держав пострадянського геополітичного простору відчувають вакуум власної безпеки, оскільки повернення під “опіку Москви” не видається для них прийнятним, але водночас інші світові потуги - НАТО, США, Китай, Ісламський світ тощо - не готові взяти на себе місію заповнення цього вакууму;
• неспроможність СНД як залишкового угруповання колишніх радянських республік; нездатність структур Співдружності до оновлення; невідповідність СНД як механізму консультацій та взаємодії пострадянських держав, оскільки її діяльність проходить під геополітичним та економічним контролем Москви; СНД фактично є одним із засобів забезпечення цього контролю, але потреби новоутворених держав вимагають реальної та ефективної взаємодії;
• утворення Союзу РФ і Білорусі, Митного союзу чотирьох держав свідчить про нарощування зусиль російської політичної еліти (також розчарованої в ефективності механізмів СНД) у напрямі встановлення нових жорсткіших форм свого економічного та політичного контролю на пострадянському просторі; нові регіональні угруповання держав виникають як реакція на посилення цього тиску;
• прагнення нових держав звільнитися з-під опіки “старшого брата”; усвідомлення необхідності, коли буде потреба, організувати спільний опір економічній і політичній експансії російського капіталу, лише тимчасово стриманого минулорічною кризою, оскільки така експансія може звести нанівець зусилля нових держав, скеровані на зміцнення власного суверенітету, та призвести до втрати незалежності;
• пошуки нових держав у напрямі розбудови прагматичніших міждержавних зв’язків, що більше відповідають їхнім національним інтересам; у пострадянських країнах формуються нові зовнішньополітичні орієнтації - це пов’язано з пошуками справжніх, надійніших партнерів і союзників;
• прагнення держав скористатися перевагами власного географічного розташування, вигідного з боку формування нових транзитних транспортних й енергетичних маршрутів на шляхах, що ведуть з Європи на Далекий Схід; їх кооперація з метою спільного просування власних інтересів;

• реальна потреба в організації взаємодії держав для розбудови й експлуатації транспортних маршрутів, співпраця у формуванні механізмів їхньої безпеки, зокрема воєнно-політичного та екологічного аспектів;
• збіг поглядів лідерів країн ГУУАМу на процеси, що відбуваються на пострадянському просторі, а також у міжнародних відносинах глобального й регіонального рівнів; подібність менталітету пострадянських еліт, що формувалися в однакових умовах, створює підгрунтя для взаєморозуміння та гнучкішої поведінки лідерів країн;

Спільні економічні інтереси держав ГУУАМу найбільше сконцентровані навколо двох питань - транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон.

Україна має значення стратегічного транзитного маршруту енергоносіїв для європейських країн і з огляду на її переробні потужності може стати важливою ланкою економічної безпеки Європи. Використання території України дає можливість більше ніж удвічі скоротити довжину шляху транспортування нафти з регіону Близького Сходу до Європи. Прибуток від транзиту енергоносіїв з Прикаспійського регіону до Європи надасть змогу Україні компенсувати витрати на їх імпорт та частково вирішити свою енергетичну проблему. Існує тристороння українсько-грузинсько-азербайджанська угода про створення транскавказького транспортного коридору, що передбачає формування єдиної транспортної лінії для обслуговування пасажирів та вантажопотоків (вона сполучатиме Баку, Тбілісі, Поті, Одесу й Київ).

Ефективними напрямами економічного співробітництва є розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУУАМу, створення спільних підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, в галузі машинобудування, енергетики і транспорту. В перспективі в межах ГУУАМу може утворитися самодостатня у багатьох аспектах регіональна зона економічного співробітництва.

Іншим важливим напрямом співпраці країн-членів ГУУАМу є проблеми безпеки та стабільності в регіоні. Реалізація масштабних проектів вимагає формування субрегіональних структур безпеки, що утворили б спільну платформу для співпраці у цій сфері з максимальним урахуванням інтересів усіх держав регіону.

Перед кожною з країн ГУУАМу постають труднощі, що багато в чому мають спільне походження і, можливо, інспіровані з одного джерела (Абхазія, Крим, Карабах, Придністров’я). Подібність проблем у галузі безпеки зумовлює і взаємне тяжіння держав. Із створенням ГУУАМу з’являються нові можливості для вирішення конфліктів спільними зусиллями в умовах, коли втручання міжнародних структур може бути блоковане позицією РФ.

Україна спроможна взяти на себе частину миротворчих функцій на Чорноморсько-Каспійському просторі. Власні інтереси України як позаблокової держави найбільшою мірою збігаються з інтересами підтримання миру і стабільності в регіоні. Її геополітичне розташування і статус регіональної потуги дозволяє враховувати політичні, кліматичні, соціально-економічні та культурно-етнічні особливості регіону. Україна має навчальні центри та структури, відповідні сили й засоби, необхідні для підготовки і проведення миротворчих операцій. Українські контингенти готові взяти участь у миротворчих операціях за умови, що ці операції проводитимуться під егідою ООН/ОБСЄ, миротворчі сили будуть багатонаціональними та підпорядковуватимуться міжнародному штабу.

Надання Україною технічної та гуманітарної допомоги, а також поглиблення військового та військово-технічного співробітництва є одним із стратегічно важливих завдань зміцнення стабільності й безпеки у регіоні в цілому.

Допомога у рамках військового співробітництва спрямована на підготовку кадрів у вищих військових учбових закладах України для національних армій Молдови, Грузії та Азербайджану, надання технічної допомоги у створенні та розвитку національних Збройних cил цих країн, їх прикордонних служб, військово-морських сил, надання виробничих послуг щодо ремонту та модернізації військової техніки та озброєнь національних армій, розвиток військово-промислової кооперації з Молдовою, Грузією та Азербайджаном, надання матеріально-технічної допомоги у разі виникнення безпосередньої воєнної загрози для цих країн.

У контексті завдань підтримання миру та безпеки відзначається спільне прагнення держав ГУУАМу до об’єднання зусиль у цьому напрямі. Зокрема, під час зустрічі міністрів оборони Азербайджану, Грузії та Молдови, що відбулась у січні цього року в Баку, окремо розглядались проект Угоди між країнами ГУАМу про створення спільної миротворчої частини для підтримання та встановлення миру і міжнародної безпеки, проект рішення про заходи щодо створення та формування грузино-українсько-азербайджано-молдовського миротворчого батальйону. Прийняття подібних угод має сприяти “активізації та підняттю на вищий рівень чотиристороннього військового співробітництва, забезпеченню і зміцненню безпеки держав”.

Важливою підставою для формування системи ГУУАМ є також нинішній рівень розвитку міждержавних зв’язків.

Грузинська сторона неодноразово зверталася до України з проханням про введення українських миротворчих контингентів до зони конфлікту. Виходячи з досвіду створення українсько-польського батальйону для участі в ОПМ, схвалено пропозицію про формування аналогічного батальйону в складі військовослужбовців України, Азербайджану та Грузії, вивчається можливість співпраці в цьому напрямі з іншими дружніми державами.

Усвідомлюючи значення миротворчої діяльності ООН у Грузії, Україна неодноразово заявляла про готовність активізувати свої зусилля, спрямовані на досягнення всеохоплюючого політичного врегулювання грузино-абхазького конфлікту. Зокрема, за наявності згоди з боку всіх сторін конфлікту, Україна готова увійти до складу країн-контрибуторів місії ООН по спостереженню в Грузії. З цього приводу Президент України Л.Кучма у червні 1998 р. зустрівся в Ялті з президентом Грузії Е.Шеварднадзе, де висловив підтримку діям останнього, спрямованим на мирне врегулювання абхазької проблеми.

Останнім часом найбільшого розвитку досягло військове співробітництво України з Грузією, і особливо інтенсивно - в сфері військово-морського співробітництва. Підрозділи грузинської армії беруть участь у міжнародних навчаннях, що проходять за програмою ПЗМ на території України. Грузія має намір здійснювати модернізацію та ремонт своєї військової техніки на українських підприємствах. Грузинські військові навчаються в Академії Збройних Сил України. Грузія - перша з країн СНД, з якою, не маючи спільного державного кордону, Україна підписала Угоду про співробітництво з прикордонних питань. Відповідно до досягнутих угод Україна здійснює підготовку та перепідготовку кадрів для прикордонних військ Грузії.

Україна – Азербайджан. Зацікавленість Азербайджану в українських товарах та політичній підтримці України є досить вагомим чинником посилення співпраці двох країн. Започатковано діалог щодо можливості спільної розробки нафтових і газових родовищ, а також щодо шляхів транспортування нафти через Україну. Спеціалісти Азербайджану мають великий досвід видобутку нафти і газу як на суші, так і на морі. Вони виявили бажання допомогти Україні в розробці її частини Чорноморського шельфу, а також зацікавленість в обміні нафтопродуктів на українське нафтогазове устаткування.

Щодо форм реалізації миротворчої діяльності України, то, враховуючи особливості конфлікту в Нагірному Карабаху, вона очевидно обмежиться наданням посередницьких послуг, проведенням технічних консультацій, діяльністю військових спостерігачів. На міжнародному рівні Азербайджан може розраховувати на дипломатичну підтримку України у відновленні його територіальної цілісності.

Крім цього, Азербайджан, поруч з Україною, посідає особливе місце у розвитку відносин держав ГУУАМу з трансатлантичними структурами. Про це можуть свідчити, зокрема, результати азербайджано-американських переговорів на рівні представників оборонних відомств, що відбулися 22 травня в Баку, де окремо розглядались питання не лише Нагірно-Карабахського конфлікту, який, за визначенням заступника міністра оборони США Е.Ворнера, є “найбільш серйозним з усіх протистоянь на Кавказі”.

Відносини між обома країнами зумовлені схожими геополітичними умовами, спільністю кордонів, взаємопов’язаністю економік, традиційними історичними, культурними та родинними зв’язками. Обидві країни дотримуються принципу військово-політичного нейтралітету. У сфері торговельно-економічних відносин створена досить міцна нормативно-правова база. Подальші напрями економічного зближення зазначені у Декларації про основні принципи створення двостороннього Митного союзу ( 11 березня 1997 р.), в Програмі економічного співробітництва на довгострокову перспективу.

Молдова задовольняє свої внутрішні потреби за рахунок постачання переважно російської нафти та газу. Її входження до системи ГУУАМ обумовлено також прагненнями диверсифікувати власну енергетичну політику. Для молдовської економіки важливим є добре налагоджений транзит товарів через Україну та Румунію. З огляду на взаємну економічну зацікавленість доцільно розвивати співробітництво в експлуатації дунайських портів, у створенні потужних пропускних пунктів на кордонах, будівництві сучасних авто- і залізничних шляхів. Україна зацікавлена у створенні з Молдовою так званих “єврорегіонів”. На прикордонних територіях проживає тісно пов’язане між собою українське і молдовське населення, якому потрібно вирішувати схожі економічні, культурні, законодавчі та соціальні проблеми.

Придністровський конфлікт деякою мірою врегульовано прийняттям 8 травня 1997 р. Меморандуму про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова та Придністров’ям, що підписав і Л.Кучма як один з посередників. Україна виступає країною-гарантом миру в Придністров’ї, існує рішення про включення її до Об’єднаної Контрольної Комісії та залучення до миротворчої діяльності українських військовослужбовців.

Багато проблем виникає у зв’язку з існуючим на кордоні осередком напруженості – велика кількість погано контрольованої зброї створює умови для її проникнення на територію України, можлива поява біженців, велика міграція населення тощо. У Придністров’ї мешкає понад 300 тис. етнічних українців, які потребують підтримки й особливої уваги з боку Української держави.

Наступним кроком Києва в посиленні своєї миротворчої місії стане, очевидно, введення у Придністров'я українських військових миротворчих контингентів. З подібним проханням звертався до Президента України лідер невизнаної Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) І.Смирнов. Лідери Придністров'я побоюються, що з виведенням російських військ безпека їхньої республіки опиниться під загрозою. Хоча Президент України неодноразово підкреслював, що питання участі українських військ має бути узгоджене з Росією, але всупереч її невдоволенню українська сторона готує свої “блакитні каски” до виконання ними миротворчої місії в Придністров'ї під егідою ОБСЄ.

Україна й Узбекистан також встановили відносини стратегічного партнерства. Масштабний Договір про дружбу й співробітництво, укладений 19 лютого 1998 р., став основою для зближення двох держав у політичному й економічному аспектах. Програма економічного співробітництва на 1998-2007 рр. передбачає комплекс заходів щодо створення умов взаємовигідного партнерства в провідних галузях народного господарства.

Узбекистан був однією з найбідніших республік колишнього Радянського Союзу. Велика густота населення та його швидке зростання ставить питання щодо самозабезпечення продовольством. З 1995 р. країна постійно нарощує обсяги виробництва. На тлі процесів спаду виробництва в інших країнах СНД досвід Узбекистану засвідчує, що обрана ним модель економічного розвитку, можливо, є оптимальною в пострадянських умовах. Узбекистан можна вважати головним чинником регіональної центральноазійської інтеграції.

Узбекистан займає негативну позицію щодо майбутнього СНД, бо не бачить необхідності в існуванні Співдружності, та заявив про вихід з Ташкентського пакту. Основний сенс пакту для Узбекистану полягав в отриманні допомоги Москви у протистоянні таджицьким ісламістам, але вона виявилася недостатньо ефективною, щоб виправдати воєнно-політичну залежність країни. Промосковські настрої в державі поступово зводяться нанівець. Орієнтації Узбекистану на країни ісламського Півдня хоч і видаються природними з боку його цивілізаційної ідентичності, проте навряд чи країна отримає звідти потрібні для її модернізації новітні технології та інвестиції. Провідні держави світу, передусім США та Японія, останнім часом переносять значну частку своєї ділової активності з Казахстану до Узбекистану. США проголосили Узбекистан своїм стратегічним союзником.

На цьому тлі вступ Узбекистану до такої організації, як ГУАМ, видається цілком закономірним і виправданим. Фактично для країни йдеться про один з механізмів інтенсифікації західного вектору її зовнішньої політики. Політичне співробітництво з Україною для Узбекистану, так само як і для Грузії й Азербайджану, має приблизно таке ж значення, яке для України має стратегічне співробітництво з Польщею та іншими державами Центральної Європи.

Позиція РФ стосовно ГУУАМу. Зрозуміло, що утворення ГУУАМу не може не хвилювати московських політиків, які вбачають у цьому порушення власної монополії на домінування на пострадянському просторі. Вихід ряду країн - членів ГУУАМу з Ташкентського пакту свідчить про подальше послаблення позицій РФ в геополітичному аспекті. Про зростання авторитету ГУУАМу свідчить хоча б той факт, що спеціальний представник РФ з питань балканського конфлікту В. Черномирдін перед від’їздом до Бєлграда провів серію консультацій з країнами-членами ГУУАМу. Перманентна економічна криза в РФ, постійні внутрішньополітичні конфлікти на дають Москві достатніх можливостей активізувати свою діяльність на міжнародній арені та в її “близькому зарубіжжі”.

Різке неприйняття Росією процесів інтеграції країн ГУУАМу спричиняється також оцінкою Москви цієї організації як такої, що орієнтована на США і відповідає інтересам розширення американської та натовської сфери впливу на пострадянському просторі. Так, уже згадуваний глава зовнішньополітичного відомства Росії І.Іванов зауважив, що “кожна з держав СНД має суверенне право визначати свою позицію і свої погляди на той або інший процес - чи то ситуація в Югославії, чи утворення нових конфігурацій”.

На окрему увагу заслуговує російська оцінка процесів інтеграції в рамках ГУУАМу відносно конфліктних ситуацій на просторі СНД. У трактовці російських засобів масової інформації, зокрема телеканалу НТВ, даний феномен є виявом бажання країн ГУУАМу “конфлікти і кризи врегульовувати самостійно, тобто без Росії. Росії м'яко натякнули - геть з Карабаху, геть з Абхазії, геть із Придністров'я”. При цьому робляться спроби підкреслити інтереси США, “їх невдоволення з приводу присутності російських військ у ПМР”. У зв’язку з цим особливо підкреслюється значення даного субрегіону для Росії з точки зору наявності там російського центру ПВО, що контролює “половину Східної Європи”.

Разом з тим, якщо подивитися на речі об’єктивно, російська демократія мала б бути зацікавленою в розвитку системи ГУУАМ, оскільки тут фактично йдеться про заповнення вакууму безпеки на південних рубежах самої РФ, що безумовно сприятиме стабільності ситуації на всьому пострадянському просторі. Механізмів СНД і власної потуги РФ для створення ситуації стабільності та безпеки в Чорноморсько-Каспійському регіоні явно недостатньо. Зокрема, зміцнення ГУУАМу і створення регіональних засобів цивілізованого вирішення конфліктів могло б дещо знизити рівень міжетнічної напруженості на Північному Кавказі, забезпечити надійне функціонування транспортних коридорів на півдні РФ.

Але усвідомлення важливості розвитку системи ГУУАМ для російських інтересів неможливе без відмови політичної еліти РФ від деяких усталених стереотипів, якими керується російська зовнішня політика – постімперські амбіції стосовно домінування на пострадянському просторі, конфронтаційна мотивація у відносинах з євроатлантичною спільнотою, некоректні форми поведінки в забезпеченні економічних переваг у світовій торгівлі тощо.

Формування ГУУАМу за відносного лідерства України та підтримки інших країн, що розуміють усі переваги створення регіональних угруповань, заснованих на принципах рівності та взаємної підтримки, є ознакою початку нових надзвичайно важливих інтеграційних процесів на терені колишнього СРСР. Виникнення ГУУАМу не має на меті створення якогось антиросійського блоку чи "буферної зони" між країнами НАТО та РФ. Це пов'язано, насамперед, із пошуками найефективніших і взаємовигідних схем регіонального співробітництва в межах пострадянського простору.

В цілому визначилися такі головні напрями співпраці в межах ГУУАМу:

Як спадкоємниця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР в Чорноморському регіоні, Україна має відігравати значну роль в організації тут нової системи порядку. Для неї життєво важливим є вирішення конфліктних ситуацій у регіоні, формування моделей стратегічного партнерства з країнами ГУУАМу.

Україні доцільно активізувати процеси багаторівневого субрегіонального співробітництва в межах ГУУАМу, зокрема з ключових питань транспортування енергоносіїв та розбудови транскавказьких шляхів сполучення.

Подальша політика безпеки України в межах ГУУАМу має бути спрямована на поширення української присутності в цьому регіоні, однак лише за умов стійкої підтримки міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, ЄС та ін.).

Можливо, ще рано говорити про трансформацію ГУУАМу на сильну міжнародну організацію у вигляді системи колективної безпеки чи економічно інтегрованого блоку держав. Існують істотні відмінності в політичному устрої та зовнішньополітичних орієнтаціях країн ГУУАМу. Дається взнаки і різниця в рівні економічного розвитку окремих країн-членів, у темпах необхідних соціально-економічних перетворень тощо. Але, незважаючи на це, за умов зовнішньої підтримки з боку країн НАТО та ЄС, за нейтрального ставленя до ГУУАМу з боку РФ нова організація здатна заявити про себе як про впливову політичну силу в одному з ключових геополітичних центрів планети.

Експорт нафти значною мірою визначає рівень бюджетних надходжень Росії, тому керівництво РФ вживає дієвих заходів щодо зменшення видатків на її транспортування. З огляду на прагнення колишніх радянських республік послабити свою залежність від Росії остання намагається створити нові експортні маршрути, що не проходитимуть територіями традиційних країн-транзиторів, насамперед України та держав Балтії. Диверсифікація напрямів експорту російської нафти може негативно позначитися на ситуації в Україні вже найближчим часом.

Російська компанія "Транснефть" планує в 1999 р. розпочати будівництво нафтопроводу (Суходольна-Родіонівка) на території Ростовської області, минаючи Україну. Між губернатором області та "Транснефтью" вже підписано відповідну угоду і створюється спеціальна компанія для будівництва та подальшої експлуатації цієї ділянки трубопроводу.

Зміна транспортної схеми постачань нафти посилить для Росії центральноєвропейський та південночорноморський напрями експорту, а також дасть змогу експортувати сировину із Західного Сибіру до Новоросійська, минаючи Україну, та зменшить витрати на транспортування нафти. Вартість транзиту російської нафти через Україну (на ділянці Суходольна-Лисичанськ-Родіонівка) становить 2,3 дол. США, тоді як вартість перекачування нафти через Ростовську область становитиме 1,5 дол. США за одну тонну нафти.

12 травня цього року поблизу Новоросійська відбулася церемонія, присвячена початку будівництва нафтопроводу Тенгіз-Новоросійськ, що його веде Каспійський трубопровідний консорціум (КТК).

Показово, що російська криза не вплинула на реалізацію проекту - основна затримка була пов’язана з землевідведенням. Уже закінчено проведення основних тендерів на постачання обладнання та будівельні роботи. Поряд з російськими компаніями (вони виконуватимуть понад 50% будівельних робіт) у роботі КТК беруть участь французька "Bouygues Offshore" (будівництво морського терміналу), американська "Chicago Bridge & Iron" (будівництво нафтосховищ), швейцарські "Single Mooring Inc." (виробник виносних причальних пристроїв), "Siemens" (телекомунікаційна інфраструктура) та інші іноземні фірми. В цьому російському проекті - найбільшому впродовж останніх років - не бере участі жодне українське підприємство.

Головна тактична мета Росії - зменшити до мінімуму плату за транзит експортної нафти через територію інших країн (РФ щорічно сплачує Латвії та Україні близько 2 млрд дол. США). Порт Новоросійськ протягом двох років має збільшити перекачування нафти з 32 до 42 млн тонн на рік. Стратегічна мета Росії - збільшити вдвічі експорт нафти з Новоросійська за рахунок казахстанської нафти (будівництво Каспійського трубопроводу додасть до цього ще 28 млн тонн), що зробить порт основним пунктом експорту російської нафти. Таким чином, сумарний експорт нафти з Новоросійська досягатиме 70 млн тонн - це більше половини всього російського експорту нафти.

Логічним завершенням кампанії мінімізації витрат на транзит та збільшення обсягів експорту нафти з урахуванням проблем проходження танкерів через турецькі протоки має стати будівництво нафтопроводу Бургас-Александруполіс, що пролягатиме територією Болгарії та Греції.

Росія стурбована міжнародною підтримкою українського проекту "Одеса-Броди", насамперед з боку Польщі, Грузії та Азербайджану (у травні поточного року Азербайджан офіційно визнав Польщу своїм стратегічним партнером). Реалізація цього проекту надала б Україні можливість перевести на себе нафтові потоки Азербайджану, Туркменістану (можливо, Казахстану) і, минаючи Росію, здійснювати постачання значних обсягів нафти з цих регіонів та країн Близького Сходу до Західної Європи. При цьому Росія може втратити близько половини європейського ринку нафти та збереже залежність від України, територією якої пролягає трубопровід "Дружба".

Останнім часом активізувалися переговори щодо будівництва нафтопроводу Бургас-Александруполіс для транспортування каспійської нафти. На липень цього року заплановано проведення тристоронньої зустрічі (Росія, Болгарія та Греція), під час якої планується підписати статутні документи нової компанії "Трансбалканский нефтепровод", що займатиметься фінансуванням, розподілом часток та презентацією проекту.

Основною умовою прискореного будівництва цього нафтопроводу є наявність нафтової сировини, тому основні учасники проекту прагнуть залучити азербайджанських, казахських і туркменських представників, а також російські нафтовидобувні компанії та нафтові компанії інших країн.

Підтвердженням серйозності намірів щодо реалізації проекту стало створення наприкінці квітня цього року Балканського нафтового консорціуму (БНК). Ця компанія має на меті взяти участь у приватизації болгарського монополіста у збуті нафти та нафтопродуктів компанії "Petrol AD", одного з найбільших на Балканах НПЗ "Neftohim" у Бургасі, а також у тендері на будівництво нафтопроводу Бургас-Александруполіс.

Учасники проекту, насамперед Росія та Греція, розглядають будівництво трубопроводу як кінцеву ланку експортних маршрутів Баку-Новоросійськ та Тенгіз-Новоросійськ. Цей нафтопровід може стати серйозною альтернативою проекту Баку-Джейхан, а реалізація обох трубопроводів зведе нанівець економічну доцільність будівництва українського проекту Одеса-Броди-Адамова застава.

1. Збереження існуючої транзитної інфраструктури транспортування російських енергоносіїв для отримання значних надходжень коштів до бюджету України потребує розробки гнучкої системи транзитних транспортних тарифів.

2. У співробітництві між Росією та Казахстаном у галузі опанування енергетичних запасів Каспію досягнуто важливих практичних результатів: у 2001 р. до порту Новоросійськ надходитиме близько 28 млн тонн казахської нафти. Для потенційних країн-транзиторів каспійської нафти (Україна, Румунія, Болгарія, Греція) це значною мірою зміщує акценти у прикаспійському регіоні з Азербайджану в бік Казахстану.

3. За умови дієвих заходів на вищому рівні Україна ще має можливість залучити частину нафти, що транспортуватиметься трубопроводом Тенгіз-Новоросійськ, для завантаження власного нафтопроводу Одеса-Броди.

Дані на 01.06.1999 р.