Українсько-російське економічне співробітництво постійно потребує особливої уваги. Адже Російська Федерація ще й досі залишається одним із важливих економічних партнерів України. Без урахування російського фактора недоцільно будувати стратегію вирішення багатьох стрижневих економічних проблем, які стоять перед нашою державою на сучасному етапі її розвитку. Отже українсько-російські зв’язки треба розглядати в контексті економічної доцільності, спрямовуючи їх на досягнення стратегічної мети – забезпечення рівноправного партнерства та збереження російських ринків збуту української продукції.

З підписанням широкомасштабного політичного Договору та Програми економічного співробітництва України і Російської Федерації на період 1998-2007 рр. означився новий етап двосторонніх відносин. Однак, останнім часом виявилося чергове напруження у відносинах з північним сусідом. Програма економічного співробітництва практично не діє, за винятком деяких зрушень в авто- і суднобудуванні та космічній галузі. Процес співробітництва на стратегічних напрямах розвивається надто повільними темпами, носить несистемний характер і здійснюється часто без активної державної підтримки. Певною мірою поки що діють лише налагоджені прямі зв’язки між підприємствами обох країн. Позитивним прикладом є, зокрема, Харківський тракторний завод, який знову повертається на російський ринок і забезпечуватиме землевласників Росії технікою на лізинговій основі.

Значні можливості для такої співпраці мають й інші промислові підприємства України. Їх реалізація багато в чому залежить від ініціативності керівників, у тому числі міністерств і відомств. З огляду на існуючу невідповідність наявних можливостей та реальних дій, необхідно, нарешті, визначитися з господарським статусом керівника підприємства в умовах незавершеності приватизації: хто є господарем такого акціонерного товариства - директор чи колектив? В останньому випадку ми матимемо промисловий варіант колгоспів, "ефективність" роботи яких і в минулому, і тепер загальновідома.

Не сприяє зміцненню українсько-російського партнерства й хронічна несплата Україною за поставки російського газу та споживання електроенергії. Поточні борги України за спожитий російський газ, за даними Кабінету Міністрів України, становлять 610 млн дол. США, у тому числі 390 млн дол. США – борг комерційних структур і 230 млн дол. США – борг за газ, спожитий в рахунок випереджаючого використання плати за транзит. За даними російської сторони, борг за поставлений газ сягає понад 1 млрд дол. США.

Незважаючи на низку зустрічей у Кабінеті Міністрів України з керівництвом РАТ "Газпром", до цього часу не розроблено ефективного плану погашення цього боргу. А несплата за спожитий газ може призвести до відмови в поставках російського газу, особливо, якщо враховувати конфліктну ситуацію, що виникла між урядом РФ та її власним газовим магнатом РАТ “Газпром”. Створюється враження, що ніхто серйозно про це не дбає, поки не перекриють поставки газу. Раніше укладені протокольні домовленості щодо реструктуризації цього боргу можуть бути просто-напросто анульовані.

Небажана ситуація виникла і з експортом одного з наших найважливіших товарів – цукру. Росія упродовж багатьох років була традиційно основним ринком для українського цукру, куди щорічно поставлялось близько 2,5 млн т цього продукту. В 1996 р. експорт цукру скоротився до 1,2 млн т, а в 1997 р. Україна фактично майже втратила колишні ринки його збуту. Пояснюється це, головним чином, проблемами, що виникли в сільському господарстві республіки. Якщо протягом 1986-1991 рр. Україна щорічно виробляла 5 млн т цукру, то в 1997 р. цей показник упав до 2 млн т. Посівні площі цукрового буряку останнім часом скоротилися з 1,5 млн га до 1,1 млн га. Відповідно зменшилась і кількість діючих цукрових заводів. За програмою реструктуризації галузі кількість цукроварних заводів скоротиться з 190 до 130. Крім того, виробництво українського цукру виявилося не рентабельним і його собівартість становить на сьогодні 630 дол. США за тонну, або в 2 рази вище оптової ціни на Лондонській біржі.

Становище ще більше загострилось після введення РФ у квітні 1997 р. єдиної митної ставки у розмірі 25 відсотків від митної вартості цукру. Разом з ПДВ це зростання виявилося надмірним – на 37,6%, що відразу зробило український цукор неконкурентоспроможним на ринку РФ і обсяги його експорту зменшилися в 10 разів. Запровадження РФ 25% мита на український цукор, що було зроблено нібито з метою захисту інтересів російської цукрової промисловості, як виявилось, зіграло на руку інтересам західних компаній - постачальників у РФ цукру-сирцю, що дало їм можливість заробити тільки в 1997 р. близько 800 млн дол. США.

Виходячи з рівня цін на сировину, що диктуються західними компаніями, можна стверджувати лише про виживання російських цукрових заводів, а не про їх реконструкцію чи модернізацію. Експерти прогнозують, що у наступні 5-7 років компанії-постачальники цукру-сирцю скуповуватимуть за безцінь цукрові заводи з подальшою їх повною переорієнтацією на переробку привозної сировини. Зрозуміло, що тоді російський цукровий ринок буде повністю втрачено для України. Між іншим, таку ж перспективу експерти прогнозують і для української цукрової промисловості.

Умови тендеру на безмитну закупівлю в 1998 р. 600 тис.т українського цукру визначені під тиском “лоббі” західних компаній таким чином, що наша продукція буде неконкурентоздатною в РФ. За повідомленням Національної асоціації цукровиробників, РФ взагалі може відмовитись закуповувати український цукор. Уже в першому кварталі 1998 р. передбачалося продати РФ 100 тис.т цукру, що були накопичені на українських складах, але жодна операція досі не реалізована, оскільки РФ досі не визначилась у своїх намірах. Тим часом, українська цукрова промисловість опинилася на межі економічного обвалу. “Цукрова війна” між Україною та РФ може знову спалахнути з новою силою.

Не створює сприятливих умов для економічного українсько-російського співробітництва і фінансова криза в РФ, що продовжує поглиблюватись. Падіння цін на нафту, чорні та кольорові метали викликало зменшення вартості акцій на фондових ринках РФ. Щорічне зростання тарифів на електроенергію, транспортні вантажні перевезення призвели до згортання виробництва із-за збитковості промислової продукції. Прогнозоване збільшення валового національного продукту Росії у 1998 р. перетворилося на тенденцію хронічного тривалого скорочення не тільки валового продукту, а в першу чергу, саме високотехнологічного виробництва.

Несплата заробітної плати на підприємствах бюджетної сфери, у вугільній промисловості дає можливість утримувати курс російського рубля щодо долара США. Однак ці тимчасові заходи тільки створюють загальні умови процесів депресії не лише в суспільстві, але й у цілому в економіці.

Заборгованість РФ по короткострокових фінансових зобов’язаннях складає близько 38 млрд дол. США, що тільки підштовхує прискорення фінансової кризи.

Заходи Центрального Банку Росії по підвищенню ставки рефінансування до 80% річних дає тимчасову можливість утримання курсу російського рубля до долара США, але ці заходи не приваблюють іноземних інвесторів до участі в купівлі державних облігацій (ДКО) Росії, вони охоче беруть участь лише в купівлі облігацій зовнішньої позики.

Сьогодні РФ неймовірними зусиллями долає наслідки недавньої фінансової кризи. Розроблено відповідні заходи. Завершилися успіхом недавні (липень 1998 р.) переговори з представниками МВФ. Обсяг фінансової допомоги, яку повинна одержати РФ в 1998 р., дорівнює 11,2 млрд дол. США, з яких 4,8 млрд дол. США буде перераховано вже у найближчий час. Одержання цих коштів дозволить зменшити тиск на фінансові ринки РФ, запобігти девальвації рубля, значно поліпшити ситуацію з бюджетними боргами. Крім того урядом РФ затверджена відповідна програма стабілізації економіки і фінансів. Головним завданням програми є зупинення розвитку кризових явищ на фінансових ринках і повернення довіри громадян РФ та інвесторів до державних інститутів країни. Програмою передбачені заходи з удосконалення податкового законодавства, зменшення державних витрат, упорядкування міжбюджетних відносин, управління державним боргом, з підтримки виробництва, соціальної політики, пенсійного забезпечення громадян та ін. Однак, за попередніми оцінками може очікуватись нове загострення фінансової кризи в РФ у вересні-жовтні 1998 р., яке за розмірами може бути значно більшим, ніж усі, які відбувались до цього часу, починаючи з 1992 року і перетворитися на фінансовий колапс, як це сталося в Південній Кореї та Індонезії.

Не менш негативно впливає на стан фінансової кризи в РФ недостатній розвиток малого та середнього бізнесу, в тому числі й у сільському господарстві та в переробній промисловості. Залежність РФ від імпорту продовольства робить фінансову кризу занадто важкою для населення, особливо для незахищених його верств.

Для України наслідки цієї фінансової кризи в Росії можуть стати досить небезпечними. Ситуація в українській економіці напружена. До кінця цього року необхідно сплатити зовнішнього та внутрішнього боргу на суму 7,182 млрд грн. І хоча різке підвищення ставки рефінансування дозволяє певним чином стабілізувати валютний ринок України, але за умови обмеженості платіжних засобів, воно виступає негативним чинником для діяльності підприємств, оскільки робить ще недосяжнішим для них одержання кредитів. Якщо при ставці рефінансування в 51% кредити комерційних банків, які надавалися в українській національній валюті, мали ставку 50 – 80%, то зі збільшенням ставки рефінансування до 82% рівень ставки кредитування сягнув 105-115% річних. Таким чином, зводяться нанівець усі попередні зусилля Уряду щодо забезпечення підприємств кредитними ресурсами.

Складне становище склалося в Україні на ринку облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), кошти від реалізації яких повинні сприяти покриттю дефіциту бюджету. Зараз в обігу знаходиться ОВДП на суму близько 9,1 млрд грн. Попитом в основному користуються облігації зі строком погашення в поточному році. Їх дохідність сягнула 75% річних. Причому ринок лише на короткий час відреагував на Указ Президента “Про оподаткування операцій з державними цінними паперами”, яким відміняється оподаткування по ОВДП. Високий рівень дохідності та майже повна відсутність попиту на ОВДП з погашенням у 1999 р. створюють значні труднощі для повернення коштів по цих цінних паперах у поточному році.

Така ж невтішна ситуація склалася й на валютному ринку України, на який здійснює тиск і ринок ОВДП. У червні виплати іноземним інвесторам становили 584 млн грн, а в липні - 530 млн грн. Для підтримки курсу гривні НБУ змушений постійно здійснювати валютні інтервенції. Якщо на 1 червня поточного року валові валютні резерви НБУ складали 2059 млн дол. США, то вже на 1 липня – 1771 млн дол. США. Подальше скорочення обсягів валютних резервів ставить під сумнів можливість підтримки стабільності національної грошової одиниці.

Усе те, що склалося на цьому надзвичайно важливому напрямі економічного розвитку країни, невідкладно потребує довгострокового фінансування ключових галузей промисловості. Термін цього фінансування має бути від 3 до 10 років. Такого кредитування сьогодні в Україні немає. Причини цього відомі. Одним із шляхів є - залучення іноземного капіталу в усіх його можливих формах: кредиту, інвестицій, створення спільних підприємств, продажу крупних пакетів акцій (за умови забезпечення безпеки країни – можливі пакети акцій розміром 26% , 51% або навіть повного продажу підприємства чи передачі його у концесію або в довгострокове управління). Спільно із залученням внутрішніх інвестицій ці заходи допомогли б розв’язати проблему фінансування економіки, а отже й виходу з існуючого кризового її стану.

Свій внесок може зробити тут і російський капітал, фінансово-промислові групи (ФПГ) і транснаціональні корпорації (ТНК), які мають досить високий інтерес до української економіки, зокрема до таких її галузей як нафтогазова промисловість та її транспортна мережа, літако- і автомобілебудування, середнє машинобудування (ВПК), ракетобудування. Особливою активністю щодо цього відзначаються РАТ “Газпром”, “Лукойл”, “Інкомбанк” та багато інших. Такий інтерес нам на користь, він відповідає нашим потребам. Однак при цьому необхідно здійснювати суворий контроль за тим, щоб капітал російських ФПГ і ТНК не переходив відповідних меж, за якими настає загроза національній безпеці України, а також постійно відслідковувати можливі наслідки впливу російських ФПГ і ТНК на економіку України.

При цьому слід враховувати, що головною проблемою російських ФПГ і ТНК є слабкість фінансових зв’язків з головним банком структури. Понад 80% російських ФПГ не мають ніякої підтримки від свого банку. Лише 5% ФПГ є банківськими структурами, але по виробництву валового продукту вони становлять близько 41% всього виробництва продукції та послуг, що виробляються всіма ФПГ РФ.

Друга слабкість російських ФПГ - орієнтація на виробництво та продаж сировинних ресурсів, що за умови падіння світових цін на нафту, чорні та кольорові метали, робить їх потенційними банкрутами із-за високої собівартості добування і транспортування сировинних ресурсів. Тільки 3% російських ФПГ орієнтовані на задоволення попиту внутрішнього ринку Росії.

За фінансової кризи слід очікувати руйнацію більшості російських ФПГ, що створені у формі конгломератів і не мають жорсткої холдингової форми управління.

РФ залишається найбільшим торговельним партнером України. Обсяги експортних поставок сягають чверті до загального обсягу експорту держави. Однак, ці поставки України рік у рік зменшуються, хоча в цьому році ця негативна тенденція мала дещо змінитися. Але не кращим виявився і нинішній рік. Незважаючи на відміну ПДВ на вивезення українських товарів до Росії, товарообіг між нашими країнами продовжує зменшуватись. За 4 місяці ц.р. обсяги експорту до РФ зменшились на 24% порівняно з відповідним періодом попереднього року. Зменшення обсягів експорту до Росії обумовлено, в першу чергу, зниженням поставок виробів з чорних металів, цукру та кондитерських виробів, м’яса та м’ясопродуктів.

Велике значення в перехідний до ринкової економіки час має створення вільних економічних зон (ВЕЗ). Поряд з розробкою проектів створення ВЕЗ на західних та південних кордонах необхідно прискорити створення ВЕЗ на кордонах з Російською Федерацією. Це сприятиме поліпшенню торговельно-економічних відносин між Україною та Росією, а в кінцевому підсумку, приведе до налагодження цивілізованих тісних господарських зв’язків між обома країнами.

Україна має винятково вигідне, з точки зору транспортних перевезень, географічне розташування. Але існуючий у цій сфері потенціал використовується не повною мірою. Тому доцільно розглядати рішення про створення ВЕЗ у взаємозв’язку з питаннями створення транспортних коридорів як основних об’єднуючих елементів.

Уже сьогодні є можливість створити вільну торговельну зону “Азов” у перспективному трикутнику Донецьк – Маріуполь - Ростов-на-Дону, проект якої розробляється уже 5 років. Інший такий трикутник на півночі України: Чернігів - Гомель – Новозибков, де сходяться її кордони з РФ та Білоруссю, заявив про себе ще в 1994 р.

Для активізації роботи ВЕЗ доцільно було б повернутися до ідеї створення Незалежної експертної ради, на яку слід по-класти організацію проведення комплекс-

ної експертизи техніко-економічного обгрунтування доцільності створення ВЕЗ у тому чи іншому регіоні України.

Таким чином, проблеми, що стоять перед економікою країни не послаблюються, а навпаки, за тих чи інших причин продовжують загострюватися і доповнюватися. Підсумки першого півріччя 1998 р. для фінансового ринку загрозливі. Зовнішній борг України перевищив 12 млрд дол. США. Внутрішній борг держави з урахуванням сум повернення ПДВ та заборгованості по заробітній платі бюджетникам – понад 14 млрд грн (з них ОВДП – 9,15 млрд грн). Вартість обслуговування зовнішнього боргу – становить близько 16% річних, внутрішнього по ОВДП – понад 50%. Навіть за умови стабільно функціонуючої економіки бюджет не зміг би витримати такого навантаження.

Тому Україну може очікувати такий же фінансовий колапс восени 1998 р. як і РФ. До того ж він може посилитися через недорозвиненість малого та середнього бізнесу в Україні, надмірний тиск податку на додану вартість (остання редакція Закону України), що виключає будь-які резерви у маневруванні на час піку фінансової кризи. Це вимагає подальшого нарощування зусиль щодо пошуку шляхів розв’язання економічних проблем, ще більшої організованості та чіткості у виконанні рішень, які приймаються. Необхідно негайно розробляти антикризові та стабілізаційні заходи в Україні, у першу чергу кардинально змінюючи законодавство з оподаткування з метою значного стимулювання малого та середнього бізнесу.

Терміново необхідно значно скоротити державні витрати, зокрема у сфері державного управління, не менше як на 50-60% від витрат минулого року за рахунок структурної перебудови управлінських апаратів та надання "підпорядкованим" підприємствам більшої самостійності. Адже міністерства і відомства мають формувати насамперед політику розвитку галузей, а не займатись питаннями конкретного виробництва.

Дані на 01.07.1998 р.