Відчутне погіршення з 1991 р. умов українського експорту до Росії обумовлюється низкою негативних довготривалих чинників, які виникли внаслідок реалізації національних економічних стратегій. Пов'язані вони, по-перше, з прагненнями Росії перейти до інноваційної моделі розвитку, реалізація якої не може обійтися без орієнтації на Захід і обмеження старих виробничо-коопераційних зв’язків з країнами СНД, передусім з Україною, і по-друге, з реалізацією стратегічного курсу РФ на забезпечення самодостатності економіки та зменшення імпорту.

Економічна криза в обох країнах посилює дію цих чинників, внаслідок чого спостерігається:

• зниження купівельної спроможності суб’єктів господарювання і населення Росії у зв’язку із девальвацією рубля;
• штучне гальмування урядом РФ інфляції стисненням грошової маси й адміністративним стримуванням зростання внутрішніх цін в Росії;

• зменшення в Україні обсягів виробництва продукції, зокрема сільськогосподарської, яка тривалий час була однією з основних у вітчизняному експорті;
• висока собівартість української продукції внаслідок значного підвищення її енергоємності, що посилюється залежністю від постачання енергоносіїв з Росії;
• прийняття урядом РФ у 1998 р. ряду постанов, якими встановлюються додаткові бар’єри імпорту товарів на російський ринок.

Аналіз зовнішньоторговельної політики новообраного уряду Російської Федерації засвідчує, що основними факторами її впливу на експорт з України можуть бути: комплекс заходів щодо захисту російських товаровиробників; регулювання імпорту товарів з метою підтримки рівноваги платіжного балансу РФ; активізація просування російських товарів на світовий ринок; посилення митного контролю на кордонах РФ; намагання Росії вирішити проблему погашення заборгованості перед нею по державних кредитах і товарних поставках через прискорення повернення боргів, до того ж переважно у грошовій формі. До політики захисту власного ринку Росія вдавалася ще напередодні серпневої кризи. Новий уряд РФ посилюватиме курс на обмеження імпорту.

Усі заплановані заходи спрямовані насамперед на захист національного експортера і витіснення з російського ринку некритичного імпорту, що ускладнює вирішення Україною проблеми подолання дисбалансу в торгівлі з Росією. Зменшення обсягів експорту України до РФ у 1998 р. - яскравий тому приклад.

Серйозною залишається проблема розрахунків. Слід враховувати, що станом на 01.10.98 р. заборгованість українських суб’єктів господарювання суб’єктам РФ становила 0,98 млрд грн, а кредиторська – 3,6 млрд грн. Значне зростання дебіторської і кредиторської заборгованостей відбулося протягом вересня (відповідно на 30% і 36%). За цих умов Росія наполягатиме на поверненні боргів у режимі скороченого до 60 днів терміну розрахунків. Це може призвести до подальшого скорочення товарообігу і зростання заборгованості за рахунок пені, оскільки в умовах фінансової кризи значно зменшилась платоспроможність суб’єктів господарювання. Найбільша загроза виникає у забезпеченні України паливними ресурсами - скорочення строків розрахунків збільшує ризик їх прострочення і може призвести до зменшення обсягів постачання енергоресурсів.

У зв’язку із зниженням рівня податків Росія для покриття дефіциту бюджету підвищуватиме експортні ціни на енергоносії, що надходять в Україну. Отже, нашій державі залишається одне – зосередити зусилля на пошуку альтернативних шляхів нафтогазового самозабезпечення, в тому числі можливостей збільшити власний видобуток нафти і газу, вдатись до максимальної економії енергоносіїв.

Українська заборгованість за російський газ оцінюється в 1,1 млрд дол. США. Домовленість про покриття цієї заборгованості поставками продовольчих та інших товарів базується на договірних цінах, тому слід очікувати, що можливе подальше відхилення цін будуть аж ніяк не на користь Україні.

Ситуація в Росії погіршується спадом промислового виробництва (у червні 1998 р. порівняно з аналогічним періодом 1997 р. – на 2,5%, в серпні – на 11,5%, у вересні – на 14,5%).

Внаслідок накопичення структурних диспропорцій у системі відтворення різкого зниження конкурентоздатності російської продукції на ринках далекого зарубіжжя, падіння світових цін на енергоносії та інші сировинні товари зменшуються можливості Росії утримувати позитивне зовнішньоторговельне сальдо. За 10 місяців 1998 р. (дані платіжного балансу Росії) сальдо торгового балансу становило 9528 млн дол. США, а за аналогічний період 1997 р. – 14268 млн дол. США.

Імпорт продовольства у Росію скоротився у вересні 1998 р. порівняно із серпнем у 2,5 раза. Скорочення імпорту продовольчих товарів, а також найнижчий, починаючи з 1953 р., врожай зернових культур створили в Росії загрозу нормальному функціонуванню систем життєзабезпечення.

Держдумою РФ підтримана пропозиція Мінфіну емітувати до кінця 1998 р. 25 млрд руб., а не 15, як пропонував ЦБ. За неофіційними оцінками, емісія в IV кварталі 1998 р. разом з тими грошима, які ЦБ дав банкам на рекапіталізацію, вже склала не 25, а всі 75 млрд руб. При обговоренні в Думі бюджету-99 емісія визначена в розмірі 32 млрд руб., що свідчить про обмежені можливості стримування інфляції в Росії.

На прес-конференції 21.12.98 р. голова правління РАТ “Газпром” Рем Вяхірєв заявив, що наступного, 1999 року він всіма засобами домагатиметься підвищення ціни на газ в Росії. Це вселяє надію на нівелювання цін на продукцію українських та російських товаровиробників.

Проблему нарощування експортного потенціалу України слід вирішувати, виходячи з конкретних економічних умов, із визнання суттєвої залежності вітчизняної економіки від зовнішньої торгівлі. Основними важелями національної експортної політики мають бути:

у тактичному вимірі - нарощування експорту на традиційних ринках для підтримки та перебудови національної економіки, покриття критичного імпорту тощо;

у стратегічному вимірі - створення довгострокових конкурентних переваг для ефективної диверсифікації зовнішньоторговельної політики України.

Враховуючи те, що зовнішньоторговельна політика Росії зараз здійснюється “у ручному режимі”, необхідно вести оперативний моніторинг ситуації, виявляючи передусім негативні чинники, і вживати на державному рівні адекватні заходи щодо їх нейтралізації.

Реалізація курсу Росії на забезпечення самодостатності економіки за умови кризи потребує багато часу, що дає змогу Україні зберігати ринкові ніші на російському ринку. Очевидним є те, що виробнича кооперація Росії і України необхідна для експорту в Росію будівельної техніки; електровозів; електротехнічного устаткування для гірничовидобувних галузей, нафтогазових промислів та енергосистем; трубопроводів і котлів для АЕС і ТЕС; легкових і вантажних автомобілів; тракторів; тепловозів; хімічної продукції. Усе це користується сталим попитом в Росії.

Найближчим часом можна прогнозувати відновлення українських позицій на продовольчому ринку Росії. Нестача запасів харчових продуктів у РФ дає Україні шанси для експансії продовольчих товарів на російський ринок. Очевидно, що кредит ЄС (470 млн ЕКЮ) та зв’язаний кредит США (500 млн дол.) не вирішать продовольчих проблем Росії. Тим більше, що реальні поставки американського продовольства по зв’язаному кредиту розпочнуться тільки у лютому 1999 р. За цих умов необхідно, на наш погляд, вести активний переговорний процес для зміцнення позицій України на продовольчому ринку Росії.

Перспективну оцінку експортного потенціалу України на російському векторі слід проводити з урахуванням маркетингу окремих сегментів ринку Росії і можливостей формування передумов для поліпшення торговельних взаємин. За умов підвищення експортоспроможності прогресивних галузей економіки України, мотивації експорту та реалізації довгострокової програми економічного співробітництва України і Росії можна розраховувати на поступове відновлення позицій українських продуцентів на російському ринку. При цьому конче потрібні позитивні зміни в структурі експорту на користь продукції з більш високим ступенем обробки, а саме - експорт машин, механізмів, телеапаратури, засобів транспорту, інших промтоварів, а також збільшення експорту продовольчих товарів.

Варто також здійснити у цьому зв’язку наступні організаційні заходи:

• розробити програму торговельно-економічного співробітництва між окремими регіонами України і РФ та укласти відповідні угоди;
• активніше залучати українських товаровиробників до участі у виставках і ярмарках, що проводяться в Росії. Доцільно створити прямі представництва вітчизняних суб’єктів господарювання в РФ, в першу чергу у Москві, Санкт-Петербурзі, Тюмені;
• розробити двосторонні програми з організації і проведення маркетингових досліджень з метою створення спільної російсько-української інформаційної системи.

Щоб якомога краще раціоналізувати торговельні взаємини з Росією, слід, на наш погляд, інвентаризувати й усунути обмеження, що стримують торговельні взаємини; гармонізувати національні законодавства з питань зовнішньоторговельної діяльності; розробити і запровадити системи страхування експортних кредитів; розробити спільні програми розвитку пріоритетних галузей економіки (енергетичне і сільськогосподарське машинобудування, літакобудування, аерокосмічна промисловість, виробництво засобів сільгоспхімії).

Надати нового поштовху розвиткові торговельних взаємин між двома країнами можна, як нам уявляється, шляхом активізації співробітництва на регіональному рівні. Особливо привабливими для нашої країни є такі регіони РФ, як Татарстан, Башкортостан, Тюменська область, які мають багаті поклади сировинних ресурсів, перш за все нафти та газу, а також прикордонні з Україною області Росії, ринки яких сьогодні практично відкриті для української продукції, насамперед продовольчої.

Враховуючи нестабільність національних валют і неадекватність їхніх курсів щодо долара США, допустимим є тимчасове збільшення обсягів бартерних операцій. Для підвищення ефективності бартеру можна повернутись на якийсь час до міждержавного клірингу. Проте мусимо при цьому підкреслити, що поширення бартеру - це зменшення обігових коштів, а відтак, невиплата заробітної плати, заборгованість до бюджету тощо. Реальність вимагає обмеження бартерного товарообміну з РФ зв’язками щодо поставок продукції з метою отримання необхідних сировинних ресурсів та енергоносіїв. З огляду на це запровадження ПДВ на бартер продовольства в Росію є недоцільним.

У процесі переговорів з Росією потрібно, як нам здається, вирішити питання:

• про поставки в РФ у 1999 р. цукру білого з урахуванням митної квоти в розмірі 600 тис. тонн, наданої в 1998 р.;
• про скасування додаткового імпортного мита в розмірі 3% на українські товари;
• про скасування тимчасового спеціального мита на цукор білий в розмірі 20% митної вартості;
• про утворення спільної експертної групи для узгодження питань реалізації режиму вільної торгівлі і внесення відповідних пропозицій у підкомісії з торговельно-економічного співробітництва;
• про зниження цін на енергоносії для стимулювання виробництва сільгосппродукції, зниження її собівартості і підвищення конкурентоздатності на російському ринку.

Найближчим часом у Російській Федерації можна очікувати зменшення ставки ПДВ, що порушить еквівалентність комерційного обміну з Україною на користь Росії. Україні належало б зробити кроки до відповідного зниження також і своєї ставки ПДВ. Не можна не враховувати, що значне разове зниження ставки ПДВ спустошить бюджет, оскільки ПДВ – “найшвидший” у світі податок. Відсутність грошового резерву на цей період змусить вдатися до емісії. Проте, якщо Росія практично знизить ставку ПДВ, тоді решта країн СНД виступлять у ролі жертв нееквівалентного обміну на користь Росії.

Для подолання негативного впливу російських антикризових заходів у сфері зовнішньої торгівлі Україні необхідно посилити контроль за ціноутворенням на експортні товари повсякденного попиту, налагодити оперативне та адекватне російським заходам тарифне регулювання імпорту, посилити державне регулювання обсягів та структури експорту.

Доцільно було б укласти міжурядову угоду із залученням міністерств, відомств і торгово-промислових палат України і Росії з метою запровадження порядку захисту суб’єктів господарювання на ринках обох країн, а також розробити спільну систему щодо обмеження діяльності на зовнішніх ринках неблагонадійних суб’єктів господарювання.

Для автоматизації інформаційно-аналітичної діяльності у галузі українсько-російських торговельних відносин необхідно налагодити системне акумулювання даних про наявний експортний потенціал України, а також забезпечити широкий інтерактивний доступ до цієї інформації всіх зацікавлених міністерств, відомств та організацій. Відповідну систему доцільно запропонувати впровадити і російській стороні.

Що ж стосується проблем військово-технічного співробітництва (ВТС), то їх слід вирішувати комплексно, включаючи питання:

• взаємодії у знищенні ракетно-ядерних озброєнь;
• співробітництва в освоєнні космосу та ракетобудуванні;
• співпраці в галузі високих технологій, наукоємного виробництва та фундаментальних досліджень з розробки ОВТ;
• отримання замовлень на обслуговування та ремонт ОВТ РФ на ремонтній базі України;
• кооперації з метою реалізації значних взаємовигідних проектів у третіх країнах;
• кооперації в інтересах модернізації, обслуговування та ремонту ОВТ колишнього СРСР в третіх країнах;
• створення спільних ринків ОВТ у третіх країнах.

У найближчій перспективі найбільш доцільними напрямами ВТС слід, на наш погляд, вважати:

• розробку та виробництво військово-транспортних літаків (типу Ан-70), літаків подвійного призначення, виробництво та модернізацію бойових літаків та гелікоптерів;
• виготовлення (на основі кооперації) бойових кораблів, корабельних газових турбін й устаткування;
• розробку, виробництво і модернізацію ракетно-космічних комплексів, космічних апаратів військового та цивільного призначення, переробку для цивільного призначення бойових ракет, що знімаються з бойового чергування, участь в запуску супутників;
• проведення наукових досліджень і розробку перспективних зразків озброєння і військової техніки (ОВТ);
• виробництво та постачання радіотехнічної і електронної продукції військового призначення, зокрема систем попередження про ракетний напад, контролю космічного простору, протиракетної оборони;
• надання послуг у сфері ремонту, обслуговування та експлуатації ОВТ спільного виробництва;
• спільну реалізацію проектів з виробництва конверсійної продукції.

Дані на 01.01.1999 р.