А.І.Сухоруков
О.Г.Острий
Т.П.Крупельницька
Одним з наймісткіших показників, що відображають інноваційну активність у промисловості, є питома вага інноваційно активних підприємств серед їх загальної кількості. За даними Держкомстату України, інноваційною діяльністю у 1998 р. займалися 1503 підприємства. Їхня питома вага серед українських промислових підприємств склала 15,1%, що на 1,9% менше за відповідний показник 1997 р. У таких розвинутих країнах, як США, Японія, Німеччина, Франція, інноваційно активні підприємства складають від 70 до 82% загальної кількості підприємств, у Росії цей показник за минулий рік склав близько 5%.
Протягом минулого року активніше, ніж у 1997р., відбувалася механізація та автоматизація виробничих процесів. До цієї діяльності залучилися 185 промислових підприємств проти 171 у 1997 р. Минулого року на них було введено в дію 174 механізовані потокові й автоматичні лінії (у 1997 р. - 140 од.). Слід відзначити, що цей показник у 4,7 раза менший за відповідний показник 1991 р. (810 од.). Найбільшу кількість ліній було введено в дію на підприємствах Мінагропрому (89 од.) та Мінпромполітики (28 од.).
Водночас в Україні у 1998 р. промисловці не подолали негативні тенденції щодо обсягу впровадження прогресивних технологічних процесів. Підсумки року свідчать про його подальше скорочення. Так, за рік було впроваджено 1348 од. прогресивних технологічних процесів, що склало 71% від обсягу 1997 р. і 18,5% - обсягу 1991 р. Цим займалося лише кожне 22-е промислове підприємство, серед яких домінували підприємства машинобудування (40,2% від загальної кількості впроваджених процесів), харчової (10,5%), легкої промисловості (10,3%), чорної металургії (10,1%), хімічної та нафтохімічної промисловості (7,0%).
Опануванням випуску нової продукції у минулому році займався 91% загальної кількості інноваційно активних підприємств. Більшість із них опановували випуск нових товарів народного споживання і лише близько 20% підприємств - нових видів машин та устаткування. Серед підприємств, що працювали над опануванням випуску нових товарів народного споживання найбільша активність спостерігалася на підприємствах харчової, легкої та фарфоро-фаянсової промисловості, частка яких серед загальної кількості опанованих нових видів товарів складала відповідно 39,6%, 32,5% та 5,9%. Випуск нових видів машин, устаткування, апаратів та приладів опановували 266 підприємств галузі машинобудування. Ними в минулому році було опановано 393 найменування нової продукції, що на 16% менше ніж у 1997 р. Спад спостерігався при оновленні нових видів хімічного устаткування (опановано вчетверо менше найменувань устаткування ніж у 1997 р.); металорізальних верстатів, радіоелектронної побутової апаратури, приладів та засобів автоматизації (спад утричі), нафтопромислового устаткування, ковальсько-пресових машин, апаратури та устаткування засобів зв'язку (спад удвічі). Активніше оновлювалось електротехнічне устаткування, сільськогосподарські та електричні машини, устаткування та рухомий склад залізниць.
Уперше за останні вісім років серед загального обсягу виробництва продукції машинобудування суттєво зросла питома вага продукції, випуск якої було розпочато вперше. Цей показник у 1998 р. склав 12,8% (у 1997 р. - 5,6%). Серед продукції, що випускалася вперше, 88% складала нова продукція, 74% якої було визначено як принципово нова. У процесі оновлення продукції машинобудування з виробництва було знято 35 найменувань застарілих зразків, зокрема 23 одиниці - через відсутність попиту (кожне друге з них - електронна техніка), 8 - у результаті заміни новою продукцією. Розрахунки засвідчують, що частка інноваційної продукції в загальному обсязі продукції галузі машинобудування та металообробки у минулому році склала 7,6%. Відповідний показник у Росії склав 5,5%.
Важливою характеристикою інноваційної діяльності є придбання ліцензій, "ноу-хау", технологій, інших видів промислової власності та опанування на їхній основі випуску принципово нової продукції. У 1998 р. українські промислові підприємства виготовляли та опановували виробництво принципово нової продукції на основі 27 ліцензій. Більшість з них закупили в Німеччині (10 од.) та Росії (8 од.). Обсяг виробництва принципово нової продукції за придбаними ліцензіями збільшився у 1998 р. порівняно з 1997 р. у 2,7 раза (у порівняних цінах) і склав 236,0 млн грн. До цієї продукції належали переважно тютюнові вироби (36,5%), телекомунікаційне обладнання (31%), кокс валовий (7,5%), поліетилен промислово-технічного призначення (7%), автомобілі (4%). Питома вага ліцензійної продукції в загальному обсязі продукції промисловості України склала 0,3% (в 1997 р. - 0,1%).
Найхарактернішим показником ефективності інноваційної діяльності, що водночас характеризує і конкурентоспроможність продукції, є зростання обсягу реалізації продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Оцінку ефективності інноваційної діяльності у промисловості сьогодні в цілому доцільно давати за результатами аналізу динаміки реалізації продукції саме на зовнішньому ринку, оскільки міжнародний досвід свідчить, що успішний вихід країн із кризи за допомогою інновацій починається нині у першу чергу шляхом експорту високотехнологічної продукції. Адже обсяг реалізації окремих груп промислової продукції на внутрішньому ринку має стійку тенденцію до зменшення (наприклад, чорні метали та вироби з них, машини та устаткування, засоби наземного, повітряного та водного транспорту тощо). Водночас, ефективність інноваційної діяльності підприємств деяких підгалузей промисловості (харчової, косметичної, виробництва товарів широкого вжитку) можна аналізувати у конкурентній динаміці, порівняно із присутніми на ринку імпортними аналогами.
Наявність проблеми з реалізацією української продукції як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках є підтвердженням поки що низької конкурентоспроможності продукції вітчизняного товаровиробника. Дані з обсягу експорту українських товарів у порівняних цінах за 1996-1998 рр. свідчать про його зменшення в 1,4 раза. Аналіз структури експорту товарів за цей період вказує на небажану динаміку
Труднощі з реалізацією на зовнішньому та внутрішньому ринках цілої низки найменувань продукції машинобудування і харчової промисловості призвели до того, що її обсяги на складах стали значно перевищувати нормативи, передбачені технологічним циклом. Наприклад, на складах машинобудівних підприємств станом на 01.01.99 р. зберігалися ливарні машини, баштові крани, машини для збирання кукурудзи тощо, що були вироблені понад три роки тому. Особливо великі були залишки побутової техніки - кількість радіоприймальних пристроїв та магнітол, що зберігалися на складах підприємств, майже у 4 рази перевищувала обсяг виробленої у 1998 р. продукції, а фотоапаратів - більше ніж у 18 разів. Залишки цукру-рафінаду на складах підприємств харчової промисловості становили 82% його річного випуску.
Збільшення обсягів експорту продукції легкої промисловості, що в минулі роки традиційно була неконкурентоспроможною на зовнішньому ринку, є непоганою ознакою. Значне зменшення обсягів експорту продукції харчової промисловості (в 4,2 раза) викликано, насамперед, скороченням постачань цукру та алкогольних напоїв до Росії. Основною причиною зменшення обсягів експорту цукру була його висока вартість відносно світових цін, що зробило його неконкурентоспроможним. Так, у квітні минулого року відпускна ціна українського цукру становила в середньому 530 дол. США за тонну, тоді як тонна цукру за цінами Лондонської цукрової біржі складала на той час близько 320 дол. США. Саме така ціна була визначена умовами російського тендера на закупівлю цукру в Україні.
В експортних поставках продукції машинобудівних підприємств більше ніж у 3,6 раза порівняно з 1997 р. зросла частка нової продукції (при загальному зменшенні обсягу експорту продукції в 1,1 раза). Водночас, її питома вага в загальному обсязі експорту машинобудівної галузі склала лише 7,2%. Серед нової експортної продукції машинобудування переважали морські судна (82,1%).
Стан науково-технічного забезпечення
інноваційної діяльності в Україні
Науково-технічне забезпечення інноваційного процесу в 1998 р. здійснювали 1518 організацій проти 1450 у попередньому році. Серед них були 784 (51,6%) науково-дослідних, 274 (18,0%) проектно-конструкторських і технологічних, 53 (3,5%) проектні та проектно-пошукові організації, 158 (10,4%) вищих навчальних закладів, 97 (6,4%) науково-дослідних і проектно-конструкторьких підрозділів промислових підприємств. Приріст науково-технічних структур протягом року відбувався в основному за рахунок збільшення на 60 од. кількості науково-дослідних установ та організацій. Необхідно зазначити, що від проголошення Україною незалежності кількість організацій, що займаються науково-технічною діяльністю, зросла майже в 1,1 раза.
Обсяг робіт, який було виконано науково-технічними організаціями за минулий рік склав 1269 млн грн., що у порівняних цінах складає 72,4% від рівня 1997 р. Структура виконаних науково-технічних робіт (НТР) за своєю номенклатурою та питомою вагою складових практично не відрізнялася від структури робіт 1997 р. і складалася з:
Обсяг фінансування вказаних робіт у 1998р. (1261 млн грн.) дещо не відповідав обсягу робіт, виконаних науково-технічними організаціями, - він був меншим на 8 млн грн. – це означає, що майже 1% виконаних робіт не було профінансовано їх замовниками. Щодо структури виконання робіт, то компонента інтелектуально-винахідницької діяльності в них практично не була ні врахована, ні фінансована – це свідчить про наше відставання у налагодженні сучасного комплексу науково-дослідних та винахідницько-конструкторських робіт.
Розрахунки доводять, що загальний обсяг фінансування НТР у минулому році у відсотках до ВВП (наукоємність ВВП) склав 1,21% - це на 0,22% більше за відповідний показник у Росії (0,99%). У таких європейських країнах, як Німеччина, Великобританія, Італія, Іспанія та Греція цей показник у 1995 р. складав відповідно 2,48%, 2,19%, 1,21%, 0,84% та 0,46%. Порівняння наукоємності ВВП в Україні та інших країнах відбиває начебто втішну для нашої держави ситуацію. Проте зовсім інша картина складається при порівнянні абсолютних значень річного обсягу фінансування науково-технічної діяльності з розрахунку на душу населення. В Україні минулого року цей показник склав 10,2 дол. США, що майже в 1,8 раза менше за відповідний показник у Росії (18,7 дол. США). У групі наведених вище країн цей показник у 1995 р. дорівнював: у Німеччині - 459 дол. США, Великобританії - 373,2 дол. США, Італії - 235,6 дол. США, Іспанії - 116,9 дол. США, Греції - 36,1 дол. США.
Фінансування НТР минулого року здійснювалося з наступних джерел :
Аналіз структури фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) за джерелами вказує на постійне зменшення протягом останніх трьох років частки бюджетних коштів (з 39,8% у 1996 р. до 28,8% у 1998 р.) і зростання частки коштів замовників науково-технічної продукції (з 51,5% у 1996 р. до 62,2% у 1998 р.). Це не могло не позначитися на обсязі фінансування фундаментальних досліджень - у минулому році бюджетні видатки на їх проведення з урахуванням девальвації гривні склали лише 78,2% від рівня 1997 р. З розрахунку до ВВП обсяг бюджетного фінансування НДДКР за минулий рік в Україні склав 0,35%, що майже у два рази більше за відповідний показник у Росії (0,19%). Водночас у розвинутих країнах цей показник складає, як правило, не менше 1,7% від ВВП. Порівняння обсягів фінансування НДДКР з державного (федерального) бюджету України та Росії з розрахунку на душу населення свідчить, що цей показник в Україні в 1,3 раза менше (близько 3 дол. США).
Кількість спеціалістів, які безпосередньо займалися науково-технічною діяльністю (з урахуванням сумісників) на кінець минулого року становила 183,2 тис. чоловік, що на 3,2% менше ніж у 1997 р. і на 10,9% - ніж у 1996 р. Кількість спеціалістів вищої кваліфікації за останні два роки стабілізувалася і складала у 1997 р. - 51,3, у 1998 р. - 51,4 тис. чол. Водночас аналіз свідчить, що впродовж цього часу збільшилася кількість докторів наук (з 9,2 тис. чол. у 1997 р. до 9,7 тис. чол. у 1998 р.) і зменшилася - кандидатів наук (з 42,1 тис. чол. у 1997 р. до 41,7 тис. чол. у 1998 р.). Враховуючи те, що кількість аспірантів, які закінчують аспірантуру, щорічно зростає (у 1997 р. вона становила 4 тис. чол., що на 6,7% більше ніж у 1996 р. та в 1,2 раза більше ніж у 1990 р.), тенденція щодо скорочення чисельності кандидатів наук вказує на непривабливість наукової сфери для цієї категорії вчених. Вони, як правило, меншою мірою зв'язані віковими обмеженнями (адже відомо, що серед них, як правило, переважають особи молодого та середнього віку) і відрізняються вищою соціальною мобільністю. Останнє також частково пояснює постійне зниження питомої ваги осіб, що не мають вченого ступеня, серед загальної кількості спеціалістів, які безпосередньо займалися науково-технічною діяльністю.
Порівняння показника чисельності спеціалістів, які працюють у науково-технічній сфері України, з розрахунку на 10000 зайнятих в економіці держави (у 1997 р. - 84 чол.) з відповідним показником ряду європейських країн і Росії вказує на те, що Україна поступається останній (143 чол.), а також таким країнам, як Німеччина (125 чол.), Франція (122 чол.), Великобританія (97 чол.), Бельгія (95 чол.). Але за цим показником Україна поки що знаходиться попереду таких країн, як Австрія (67 чол.) та Італія (60 чол.).
За минулий рік науково-технічними організаціями України було створено 268 зразків нової техніки, або 5,3 зразків на 1 млн населення (в Росії відповідний показник склав 6,8 зразків на 1 млн населення). Розрахунки свідчать, що за останні чотири роки їхня кількість щорічно зменшується майже на 20%. Серед створених зразків нової техніки переважало електротехнічне, хімічне, компресорне, нафтопромислове та нафтогазопереробне устаткування, автомобілі, технологічне устаткування для харчової промисловості.
Хоча минулого року було створено менше зразків нової техніки ніж у 1997 р., питома вага прийнятих до опанування об'єктів нової техніки загальною кількістю була на 6,6% вищою. Оцінка технічного рівня створених зразків свідчить, що їх переважна частина не відповідає сучасним вимогам. Так, частка зразків, при створенні яких використовувалися принципово нові технічні рішення, в останні роки не перевищувала 7% (у Росії цей показник минулого року склав 44,1%). У результаті лише 7 (2,6%) із загальної кількості створених минулого року зразків нової техніки за своїми техніко-економічними характеристиками перевищили кращі світові аналоги. Суттєво, що технічний рівень кожного третього зразка не визначався через відсутність на підприємствах інформації про кращі світові аналоги. У зв'язку з цим без урахування кращих світових аналогів було створено 60% зразків устаткування для чорної та кольорової металургії, харчової промисловості, понад 30% - апаратури та устаткування засобів зв'язку, електротехнічного устаткування, землерийних машин та устаткування культурно-побутового призначення. Таке становище спричинене насамперед тим, що на початку 90-х років з набуттям підприємствами та організаціями господарської незалежності (згідно із Законом України "Про підприємства в Україні") останні з метою економії стали ліквідовувати патентно-ліцензійні структури.
Одним з важливих критеріїв оцінки конкурентоспроможності й технічного рівня будь-якої продукції, технології, технічного рішення тощо є наявність охоронних документів, що, в свою чергу, сприяє активізації інноваційної діяльності в промисловості. Минулого року спостерігалося подальше зростання активності у поданні заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності. Так, до Держпатенту України надійшло 6950 заявок на винаходи, що на 11% більше ніж у 1997 р. Крім того, 5319 (76,5%) заявок надійшло від національних заявників (це на 13% більше ніж у 1997 р.), решта (23,5%) - від іноземних. Аналіз свідчить, що активність іноземних заявників практично залишилася на рівні попереднього року (кількість поданих ними заявок збільшилася лише на 3%).
Протягом минулого року також зростала активність щодо використання винаходів. Це підтверджується зростанням на 36% проти 1997 р. кількості використаних об'єктів промислової власності, що найактивніше впроваджувалися на підприємствах та в організаціях галузей машинобудування, чорної металургії, харчової промисловості, науки та наукового обслуговування. Водночас, упродовж останніх років спостерігається зворотний процес щодо чисельності винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій - їх кількість постійно зменшується, що, безумовно, негативно впливає на процес створення нової техніки. Так, минулого року вона складала 47,2 тис. чоловік або 85,8% від рівня 1996 р. Через брак необхідної інфраструктури та умов для плідної діяльності, “інноватори”, у західному розумінні, в Україні по суті так і не з’явилися, а винахідники працюють здебільшого “на износ”, на декваліфікацію, і на “утечку мозгов”.
Висновки та пропозиції
Аналіз підсумків та стану науково-технічного забезпечення інноваційної діяльності в Україні за останній час дозволяє зробити такі висновки:
1. Інноваційна активність у промисловості України зберігає тенденцію до зменшення: в 4,7 раза менше порівняно з 1991 р. введено в дію механізованих потокових і автоматичних ліній, обсяг впроваджених у виробництво прогресивних технологічних процесів минулого року склав лише 18,5% від рівня 1991 р. (роботу з впровадження проводило тільки кожне 22-е промислове підприємство). За таким узагальнюючим показником, як питома вага інноваційно активних підприємств в їх загальній кількості (15,1%), Україна знаходиться далеко позаду розвинутих країн Заходу.
2. Інноваційно активні підприємства переважно належали до сировинних і “старих” підгалузей промисловості - машинобудування, харчова, легка, скляна і фарфоро-фаянсова промисловість, чорна металургія, хімічна та нафтохімічна промисловість. На ці підгалузі (крім фарфоро-фаянсової) припадали також найбільші накопичені обсяги прямих іноземних інвестицій. Опосередкованим свідченням тісного зв'язку між активністю підприємств в інноваційній сфері та надходженням до них прямих іноземних інвестицій є факт одночасної появи вперше у 1998 р. серед одержувачів прямих іноземних інвестицій і найактивніших підгалузей промисловості в інноваційній сфері підприємств скляної та фарфоро-фаянсової підгалузі. Ця тісна залежність вказує також на те, що провідним видом інновацій у промисловості було оновлення основних фондів.
3. Спад інноваційної активності спостерігався у галузях глибокої переробки продукції та в “нових” галузях: у машинобудуванні, хімічній та харчосмаковій промисловості. Серед наслідків: значні обсяги нереалізованої продукції, що не мала попиту ні на внутрішньому ні на зовнішньому товарних ринках. До такої продукції належала ціла низка видів машин і механізмів, побутової техніки тощо. Аналіз свідчить, що низька ефективність інноваційної діяльності спостерігалася в тих підгалузях, де відбувався спад в опануванні нових видів продукції. Винятком є харчова промисловість, аналіз інноваційної діяльності якої водночас засвідчує активність в освоєнні нової продукції і спад ефективності інноваційної діяльності. Це пояснюється здебільшого скороченням обсягу експорту продукції в харчовій промисловості через неконкурентоспроможність призведеного українськими підприємствами цукру (його високої собівартості) та відмову Росії від імпорту українських горілчаних виробів.
Проблема затоварювання неконкурентоспроможною продукцією – це насамперед проблема кожного конкретного товаровиробника. Але проблема суцільного спаду практично всіх виробництв глибокої переробки продукції – це передусім проблема неприйнятної для України податкової політики, що її наполегливо пропонують нам міжнародні фінансові інституції.
4. Зменшення інноваційної активності спричинено браком у підприємств власних коштів, а також великою вартістю кредитних ресурсів. Хронічний дефіцит фінансових ресурсів, як на рівні господарюючих суб'єктів, так і на рівні держави, зрештою призвів до втрати вітчизняного пріоритету на ряд не запатентованих вчасно винаходів, наприклад, на конструкцію соняшникової жатки, розробленої на вищому за світові аналоги рівні. Падає і загальний технічний рівень техніки, що пов'язано, перш за все, з відтоком із наукової сфери спеціалістів вищої кваліфікації. Стимулювання державою творчого пошуку було відсутнє, що зумовило щорічне скорочення чисельності винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій. “Інноваційний конвеєр” в Україні досі так і не налагоджено, а “винахідницький конвеєр” скніє і працює майже виключно на експорт (зокрема комп’ютерні програми до пакету “Inventive machines” постачаються до Бостону, США).
Хоча нормами Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" та Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з метою підтримки наукової і науково-технічної діяльності" започатковано відповідні засади для покращання ситуації з фінансуванням науково-технічної та інноваційно-винахідницької діяльності в державі, підстав сподіватися на позитивні зміни найближчим часом вони, на жаль, не дають, бо кардинально не вирішують питання щодо створення сприятливої податкової та інвестиційної атмосфери для цих стратегічно важливих галузей;
5. Започаткування і розвиток у державі ринкових відносин стимулювали зростання активності господарюючих суб'єктів щодо технологій заощадження матеріально-технічних та енергетичних ресурсів, охорони і використання об'єктів промислової власності. Про це, зокрема, свідчить збільшення кількості поданих заявок від громадян України на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності. Разом з тим незначна активність у цьому процесі іноземних подавачів свідчить про поки що несприятливий інноваційний клімат у державі для іноземних інвесторів.
З метою активізації інноваційного процесу в Україні вбачається за доцільне розробити і запровадити в практику норми та заходи законодавчого й організаційного характеру. Для затвердження на законодавчому рівні пропонується розробити норми, які б встановлювали:
1. Порядок оподаткування, згідно з яким розмір бази оподаткування прибутку підприємств та організацій зменшувався б на суму коштів, яка була ними спрямована безпосередньо на науково-технічну та інноваційну діяльність.
2. Механізм забезпечення "податкових канікул" для учасників реалізації інноваційного проекту на термін до трьох років з часу підписання інноваційної угоди.
3. Новий тип оподаткування, згідно з яким податковий тиск на товаровиробника кінцевої продукції глибокої переробки був би меншим за податковий тиск на виробника сировини чи напівфабрикатів – це конче необхідна вимога зламу негативної тенденції до сировинізації економіки України. Природним для ментальності українців і відповідним до геоекономічної та демографічної ситуації нашої держави є перехід від екологічно небезпечних, енерго- та матеріалоємних виробництв до новітніх ресурсоощадливих і наукоємних високих технологій.
Пропонується розробити і запровадити у практику організаційні заходи щодо: