Аналіз даних, наведених у таблицях 1 і 2, дозволяє дійти висновку, що в липні російські телекомпанії відпрацьовували переважно популярні у медіа-просторі Росії мовну та кримську теми. Ця тематика відпрацьовувалась НТВ та ГРТ у жорсткому режимі з елементами провокації.

Використовувались наступні шаблони та стереотипи для характеристики політичної лінії офіційного Києва:

• Інформаційні центри чеченців, розгорнуті в кількох українських містах (“В первую чеченскую кампанию граждане этой бывшей Советской республики (України) воевали на стороне чеченских боевиков, а сейчас оказывают посильную информационную помощь. И все это происходит на фоне усиления антироссийских акций, особенно в западных регионах Украины”).
• Українізаторська мовна ситуація в Західній Україні (“Во Львовской области, например, запретили уже все, что могли. К русским песням приклеили ярлык “вульгарные”, русские издания обложили непомерным налогом, радио и телевидению, вещающему больше на русском, грозит потеря лицензии, а служащих ждет аттестация на знание украинского языка”).
• Наскрізь антиросійські настрої в Західній Україні (“Сейчас во Львове добровольные дружины, так называемые отряды по украинизации, на киосках и магазинах, торгующих русскими изданиями, клеят череп с костями и пишут "Московский яд!", "Осторожно, русифицировано!". Здесь всерьез заявляют, что коренных украинских нации - две - украинцы и крымские татары. Крики: "Москали вон из Львова" регулярно звучат на митингах националистов ”).

• Націоналістична кадрова політика української влади та її прозахідна зовнішня політика (“…национализм постепенно становится элементом государственной политики. Практически все "идеологические должности" в украинском правительстве - образование, гуманитарный блок, внешняя политика - занимают люди, которые в русском видят угрозу. Их любимое слово - "защита". Для "защиты" из образования изымается русская культура и история, для "защиты" принимается правительственная программа дерусификации, для "защиты" ведется прозападная внешняя политика. Хотя на словах декларируется обратное”).
• Мовний сепаратизм східних та південних областей України (“В ответ на Львовские события ряд русскоязычных регионов Украины - Донецк, Днепропетровск, Запорожье, предлагают в своих областях объявить русский язык вторым государственным”).

Все це спричинилось до консолідованого виступу всіх російських телекомпаній зі спростуванням вищезгаданої інформації. Слід зауважити, що це чи не перший випадок, коли мас-медіа Росії спростовують власні негативні сюжети про Україну. Зазвичай, якщо повідомлення не підтверджувалися, вони просто не мали продовження.

Львівську тему НТВ висвітлювало стриманіше, порівняно з ГРТ та РТР, що у своїх сюжетах взагалі втрачали почуття міри. Зокрема, 5 липня РТР (19.00) знову звернувся до подій, що викликали смерть композитора Ігоря Білозіра (російські журналісти чомусь називали його “Игорь Белозор”). Жорстку тональність сюжету підвищила до майже провокаційного рівня заява голови Конфедерації національних спільнот Західної України О.Свистунова: “До крови близко, очень близко, и кто начнет и когда начнет – это далеко не известно. Но ощущение гражданской войны на Западной Украине витает в воздухе”.

Після такої інформпідготовки на урядовому телеканалі наступна прес-конференція російського посла І.Абоїмова зі звинуваченнями на адресу України не видається дивною. Сам виступ російського дипломата РТР та НТВ прокоментували стримано. Проте сюжет ГРТ (17 липня, 20.00) був витриманий у дусі холодної війни. Навіть анонс матеріалу задавав конфронтаційність: “О братстве славян официальный Киев вспоминает только тогда, когда Москва напоминает о долгах за газ и нефть”. Перша "ударна" фраза в репортажі змальовує Україну в образі ворога: “Не секрет, что чеченские террористы и иностранные наемники не могли бы оказывать сопротивление так долго, если бы им не поступала помощь из-за границы от исламских экстремистских организаций. Список таких помощников пополнила и братская Украина”. Далі львівські події узагальнювались та екстраполювались на всю Україну: “На этой неделе ничего русского в Украине не запретили. Благоразумие политиков тут не при чем. Просто этот этап показательной борьбы за украинизацию населения можно считать законченным”.

Таким чином, ГРТ знову підтримало свою репутацію "спеціаліста" з мовних проблем України, спробувавши надати цим питанням "другого дихання" у мас-медіа Росії.

Особливо потужних обертів на НТВ набула антикримська кампанія. Крім сюжетів про негаразди на півострові, що висвітлюються щоліта, канал підготував низку спеціальних репортажів під назвою “Острів Крим”, що можна вважати енциклопедією стереотипів. Журналісти НТВ розповідали:

• про важку долю італійців на півострові, яким Україна відмовляється надати статус депортованого народу;
• російську військову техніку, що через дії української влади нині руйнується;
• військових пілотів, які не мають роботи в Криму та мріють потрапити на заробітки до Росії;
• ваххабітські центри на півострові.

Останній сюжет викликав скандал в Україні, про який розповіли всі центральні українські телеканали: пакистанського студента Мухсіна Моххамеда, який одружений на кримській татарці та прагне здобути українське громадянство, у програмі НТВ було названо лідером ваххабітського руху в Криму. У відповідь він виступив з вимогами до російського каналу спростувати неправдиву інформацію, погрожуючи передачею справи до суду. До вимог ображеного приєдналася юридична організація, що займається юридичною підтримкою кримських татар і яку також було несправедливо звинувачено в сюжеті НТВ у керуванні всіма кримськими ваххабітами. У російських мас-медіа цей непростий епізод в інформаційних українсько-російських відносинах зацікавлення не викликав.

Однак із завершенням літнього сезону питання відпочинку стають неактуальними, а мовна кампанія вже пройшла пік активності та поступово вгасає. Тому найбільш імовірними темами подальшого інформаційного тиску на Україну, схоже, будуть сюжети про газові борги та участь українських найманців у війні на Північному Кавказі.

Новим моментом стало те, що НТВ почало ретельно відпрацьовувати тематику аварій, катастроф і стихійних лих на українській землі, чому зазвичай канал ніколи не приділяв уваги. Пояснюється це просто: подібна інформація миттєво б’є по рішеннях росіян відпочивати саме в Україні.

Міждержавні стосунки України та Росії розглядались майже завжди через призму газових боргів. Популярна ще у червні тема українського співробітництва з НАТО у липні практично не з’являлась у російських інформаційних програмах. Зокрема, візит до Одеси маршала Сейму Польщі М.Плажинського, не супроводжувався, як завжди, натяками на зміцнення євроатлантичної складової у зовнішній політиці України, а висвітлення українсько-російських переговорів зводилось лише до розмов про крадіжки українцями газу з транзитних газопроводів та до питання газових боргів України.

Цікаву інтерпретацію отримав успішний старт українського ракетоносія “Зеніт” у рамках програми “Морський старт” – “Сегодня Россия вновь подтвердила свой международный авторитет в сфере освоения космоса. Успехом завершился запуск ракеты "Зенит" с плавучей платформы "Морской старт" в Тихом океане” та “Сегодня утром с плавучего космодрома "Морской старт" в Тихом океане произведен успешный запуск российско-украинской ракеты "Зенит” (НТВ, 29.07). Можна говорити про усталену тенденцію будь-який вдалий український проект називати російським або ж російсько-українським, а будь-яку невдачу відносити на рахунок тільки України.