Інформаційно-політичний скандал, відомий як "справа Бабицького", "розкручувався" російськими та зарубіжними мас-медіа з 3 до 26 лютого - від моменту таємничого зникнення відомого журналіста РС "Свобода" аж до моменту його не менш таємничого "об'явлення народу". Проміжним етапом стало 15 лютого, коли в.о. президента РФ В.Путін узяв долю журналіста "під особистий нагляд".
В технологічному плані "справа Бабицького" є досить типовим штучно сконструйованим медіа-скандалом. Водночас перебіг "справи" проливає світло на те, як уявляє собі нинішнє російське керівництво поняття "інформаційної війни", вперше однозначно зафіксоване в останній редакції Концепції національної безпеки РФ.
Зазначені події, якщо їх оцінювати "в чистому вигляді", не вкладаються не лише в морально-етичні рамки, а й суперечать чинному законодавству РФ. Багато в чому вони видаються навіть абсурдними, якщо керуватися не груповими, а реальними загальнодержавними інтересами РФ в інформаційній війні довкола Чечні.
В будь-якому разі, світова практика не знає випадку, коли б країна обміняла одного свого громадянина на іншого. В юридичному сенсі залишається незрозумілим, як могли відпустити А.Бабицького до чеченців, якщо він перебував під слідством і в нього було взято підписку про невиїзд. Йдеться не лише про грубе порушення цивільно-процесуального, а й міжнародного законодавства, зокрема додаткового протоколу до Женевських конвенцій на захист жертв міжнародних збройних конфліктів, в якому журналісти, що перебувають у зоні бойових дій, прирівнюються до цивільних осіб, мають право на захист і не можуть затримуватись як військовополонені.
На опозиційних телеканалах НТВ і ТВ-Центр висвітлення даної теми відбувалося в напрямі критики діючої влади. Проурядовими ж телеканалами вона подавалась з протилежних позицій формування негативного стереотипу “Бабицький - ворог Росії”, “Бабицький - Радіо “Свобода”, а це "шпигунська організація" й т. ін. Роздмухування "шпигуноманії" мало свої наслідки. Показово, що в інтернет-опитуванні, проведеному "Независимой газетой" на запитання "Ким, на вашу думку, є Андрій Бабицький у першу чергу?" більшість респондентів підтримала версії "Ангажованим співробітником американської радіостанції" (25,4%), та "Журналістом, який співпрацює з чеченськими бойовиками" (39,8%).
Поза сумнівом, “справа Бабицького” була добре спланованою політико-технологічною та інформаційно-воєнною операцією, спрямованою на те, щоб дезорієнтувати реципієнтів інформації, а відтак - зробити їх вразливішими для маніпуляцій. У зазначеній медіа-операції простежувались типові елементи (а) інформаційного розосередження, (б) фактографічної розмитості, (в) відсутності цілісної подачі інформації, (г) “підкріплення" суперечливої інформації зливою чуток. Хронологічно ж можна виокремити три етапи:
Напрошувалось, як мінімум, п'ять версій щодо осіб, зацікавлених у "справі Бабицького".
І все ж, з реалістичної точки зору, найвірогіднішим видається саме "московський слід", який доцільно аналізувати у двох аспектах - зовнішньополітичному та внутрішньополітичному.
Незалежно від того, організована "справа Бабицького" оточенням В.Путіна чи його "опікунами"-силовиками", зрозуміло, кому вигідне перенесення акцентів критики західними державами військової операції в Чечні на другорядний аспект подій. Кремль отримав у такому разі можливість вести власну “гру”, затягуючи вирішення проблеми з кінцевим результатом, який згодом міг би задовольнити й Захід. Недавній візит до Москви Генерального секретаря НАТО Д.Робертсона, що започаткував відновлення стосунків Росії з НАТО, частково підтверджує подібну версію.
У внутрішньополітичному вимірі подібне штучне загострення відносин створювало додаткове підгрунтя для подальшого закріплення у громадській свідомості несприятливого іміджу Заходу з наданням ще однієї “козирної карти” силам, зацікавленим у зовнішньополітичній переорієнтації Росії. Москва вкотре засвідчила Заходу готовність до загострення відносин із подальшим їх “пом’якшенням”, але на власних умовах. Заходу зайвий раз дали відчути “латентну силу” РФ і необхідність будувати стосунки з нею не як з "аутсайдером", а як з потенційним центром сили з “прагматично” налаштованим режимом.
За таких умов замовчування в офіційних російських ЗМІ позицій західних країн у "справі Бабицького" було покликане, напевно, довести не стільки правильність дій федеральної влади, скільки продемонструвати “поступливість” Заходу. Що ж до “нез'ясованих” моментів у справі А.Бабицького, то Кремль досить уміло використав їх для створення потреби не в реагуванні на ситуацію, а в очікуванні на її “роз’яснення”.
В цьому контексті показовим було висвітлення подій, пов’язаних зі зникненням журналіста радіо “Свобода”, офіційними інформджерелами РФ під час візиту до Москви Держсекретаря США М.Олбрайт. Коментуючи надто жорстку, на їхню думку, заяву офіційного представника Держдепартаменту США Д.Рубіна (згодом звинуваченого керівником російського МЗС І.Івановим в "інформаційному тероризмі"), ЗМІ заперечували факт обговорення справи А.Бабицького на переговорах між М.Олбрайт та В.Путіним, на який вказував Д.Рубін.
Медіа-кампанія довкола "справи Бабицького" видається лише фрагментом у великій інформаційній "грі", що точиться нині у Москві між проурядовими силами та опозицією з намаганням федеральної влади взяти під контроль головні сегменти інформаційного простору. Зазначені тенденції повною мірою зачіпають інтереси й закордонних ЗМІ, присутніх у російському інформаційному просторі, зокрема - Радіо "Свобода".
На тлі майбутніх президентських виборів і ймовірного посилення після виборів повноважень виконавчої влади й встановлення режиму "дозованої" авторитарної демократії "справа Бабицького" має внутрішню логіку, що відображає вектори змін у внутрішній та зовнішній політиці післяєльцинської Росії:
в напрямі проведення більш жорсткої авторитарної політики;