1.Росія: боротьба Кремля за ЗМІ та побудова нових медіа-імперій
Намагання президента і його команди отримати в монопольне володіння провідні засоби масової інформації стало одним із найбільш значущих чинників у боротьбі з олігархами. Закономірно, що позиція влади стосовно ЗМІ, яка була висловлена у Посланні до Федеральних Зборів РФ президента Російської Федерації стала об’єктом пильної уваги російських і зарубіжних мас-медіа. В ньому В.Путін зокрема наголосив:
"На жаль, поки що не вдалося виробити чіткі демократичні правила, що гарантують справжню незалежність “четвертої влади”… журналістська свобода перетворилася на ласий шматок для політиків і найбільших фінансових груп, стала зручним інструментом міжкланової боротьби… економічна неефективність значної частини ЗМІ робить їх залежними від комерційних та політичних інтересів хазяїв і спонсорів цих ЗМІ, дозволяє використовувати засоби масової інформації для зведення рахунків з конкурентами, а іноді - навіть перетворювати їх на засоби масової дезінформації, на засіб боротьби з державою… Тому ми зобов'язані гарантувати журналістам реальну, а не показну свободу, створити в країні правові й економічні передумови для цивілізованого інформаційного бізнесу. Свобода слова була і залишиться непорушною цінністю російської демократії. Це - наша принципова позиція”.
Своєрідною відповіддю на “закиди” В.Гусинського та Б.Березовського стало інтерв'ю президента газеті "Известия", оприлюднене 14 липня під заголовком “Росія не повинна бути і не буде поліцейською державою”, в якому він ще раз роз'яснив свою позицію стосовно ЗМІ:
“Конфлікт у відносинах між владою і ЗМІ - надуманий. Нам його посилено намагаються нав'язати, відволікаючи увагу від юридичного боку справи. Думаю, тут багато в чому виявилися підсвідомі страхи хазяїв інформаційних імперій як представників російської олігархії - вони більше борються за збереження свого впливу на державу, ніж за свободу слова та преси. Я вважаю, якщо держава хоче, щоб ЗМІ були справді незалежним демократичним інструментом розвитку суспільства, вона має дати визначені преференції цьому сегменту ринку. Сьогодні ми бачимо, що це не такий уже й високоприбутковий бізнес… Це слід міняти, робити ЗМІ реально незалежними. Тоді вони почнуть відображати реальне життя, а не те, що його хотіли б бачити замовники інформації”.
Як певний етап наступу на засоби масової інформації можна розглядати засідання 7 липня робочої групи Ради з друкованих ЗМІ при Міндрукові РФ, де було обговорено проект Федерального закону “Про внесення змін і доповнень до Закону “Про засоби масової інформації”, підготовлений до другого читання в Держдумі. За підсумками зустрічі вирішено, що впродовж місяця видавці друкованих ЗМІ підготують свої пропозиції до проекту закону для подальшого їх обговорення в Держдумі.
У контексті активних трансформаційних процесів у медіа-середовищі, що розпочалися з атак Кремля на “Медиа-Мост” та ГРТ, означилась діяльність зі створення нових інформаційних імперій, яка вже захопила російську політичну еліту. Зокрема, до клубу медіа-магнатів поспішають приєднатися навіть М.Горбачов та Г.Зюганов.
Комуністи намагаються створити власний медіа-холдинг, проект якого вперше було озвучено Г.Зюгановим на травневому пленумі ЦК КПРФ. Йдеться про злиття кількох лівих видань в єдину газету, але з набагато більшим тиражем, обсягом тощо. В листопаді на з’їзді російських комуністів делегатам доведеться розглянути питання про об’єднання тижневика “Завтра”, газет “Правда России” та “Советской России” в єдиний потужний інформаційний кулак – велику газету з відомою назвою “Правда”. Як запевнюють автори проекту, оновлена “Правда” виходитиме щодня півторамільйонним тиражем, дві третини якого планується розповсюджувати за передплатою. “МК” повідомляє, що головним редактором цієї газети стане сам Г.Зюганов.
Звичайно, на створення власного медіа-холдингу в КПРФ не вистачить ресурсів, але ідея створення центрального друкованого органу, що охоплював би весь лівий електорат, уже давно оволоділа умами керівництва партії. Комуністам конче потрібне популярне видання, зорієнтоване на ліву ідеологію та соціальні питання, але при цьому адаптоване також до сучасних пресових стандартів. Центральних газет такої спрямованості в Росії (та й на теренах усього СНД) досі немає, тому попит такій медіа-структурі гарантований. Але міркування “МК” про об’єднання “Завтра”, "Правды России" та "Советской России" не витримують критики, бо злиття кількох “лівих” видань в одну структуру малоймовірне через надто різні ідеологічні засади, закладені в фундамент згаданих видань. Крім того, важко уявити подібне єднання опозиційної преси на тлі відсутності схожих об'єднавчих процесів на рівні політичних рухів лівого спектра.
Зокрема, редакцію тижневика “Завтра” пов’язує з КПРФ хіба що особиста дружба Проханова та Зюганова. Це видання взагалі некоректно вважати комуністичним, оскільки воно ретранслює ультраправий (націонал-патріотичний) напрям, а відверто пропутінська позиція “Завтра” різко відрізняється від позиції лівих ЗМІ. У свою чергу, “Правда России” є справжнім офіціозом КПРФ, що висвітлює партійне життя в усіх його проявах і є, зрештою, його головним недоліком. Ближче за всіх до омріяної КПРФ газети підійшла “Советская Россия”, що на сьогодні чітко зорієнтована на безпартійний “протестний” електорат, завдяки підтримці якого газета, незважаючи на свою радянську зовнішність, зберігає солідний тираж і навіть співпрацює з рекламодавцями. Отже, якщо комуністи й почнуть створювати потужне ліве видання, то, швидше за все, візьмуть на озброєння ідеологію “Советской России”. Чутки ж про те, що Г.Зюганов очолить редакцію нової газети, взагалі не викликають довіри.
КПРФ перебуває в глибокій кризі, зумовленій як ідеологічними, так і фінансовими проблемами. Постать В.Путіна дезорієнтувала лівий електорат, а фінансовий стан партії дедалі погіршується. Фінансові структури, що колись підживлювали комуністів, на сьогодні зайняті сплатою податків та участю в боротьбі за грандіозний перерозподіл власності в Росії. За таких умов КПРФ справді ладна вкласти всі свої ресурси в якесь одне видання, не відволікаючись на підтримку “братніх” ЗМІ.
Інакше виглядають плани останнього президента СРСР. Голова “Горбачов-фонду” поступово повертається на політичну арену на чолі Соціал-демократичної партії Росії. А зустріч М.Горбачова з президентом РФ В.Путіним змусила росіян знову говорити про цього політика й гадати про ступінь його наближення до нової влади. Сам екс-президент намагається всіляко використати нову політичну конфігурацію сил у своїх інтересах і старанно поширює міфи про визначне місце своєї персони в боротьбі за інформаційне поле Росії. У травні він очолив Громадську наглядову раду опального НТВ, а відтепер розпочинає будівництво нового медіа-холдингу.
Складовими цього інформаційного проекту мають стати радіостанція “Радио-1 – Культура”, тижневик “Свободная мысль” (донедавна - “Коммунист”) та супутниковий телеканал, стосовно якого тривають переговори про купівлю. Поки що невідомо, про який саме канал та з ким ведуться переговори і за які гроші М.Горбачов збирається придбати згадані ЗМІ. Навряд чи цей "соціал-демократичний" проект буде самоокупним. Важко уявити, який інвестор забажає взяти участь у створенні нової медіа-імперії. Сумнівно, що хтось у сучасній Росії, крім В.Гусинського, зацікавиться таким проектом, але навряд чи проблеми з власним “Медиа-Мостом” дозволять цьому медіа-магнату фінансувати створення ще одного інформаційного холдингу. Однак представники “Горбачов-фонду” стверджують, що половину шляху вже подолано – залишилось лише отримати частоту мовлення у Московському регіоні.
Б.Березовський, який залишив Держдуму і став у “конструктивну” опозицію до влади, спрямував свої зусилля на створення в Росії нового медіа-холдингу, що об'єднає підконтрольні йому друковані та електронні видання (телеканали ГРТ і ТВ-6, радіостанція “Наше Радио”, видавничий дім “Коммерсант”, газети “Независимая газета” та “Новые известия”, журнал “Огонек”). Очолив цю структуру І.Шабдурасулов, звільнений раніше з посади першого заступника керівника Адміністрації президента (ще раніше обіймав посаду генерального директора ГРТ).
Головна інтрига ж продовжується навколо питання контролю над ГРТ. В інтерв'ю радіостанції “Свобода” Б.Березовський заявив про можливий перехід до держави 49% акцій ГРТ. У липні "Внешэкономбанк" (ВЭБ) офіційно підтвердив інформацію щодо виділення ГРТ кредиту в розмірі 85 млн дол. США під заставу великого пакета акцій. На думку експертів, саме механізм застави акцій і може бути використаний для зміни власності телеканалу. Про підвищену увагу президента РФ та його адміністрації до ГРТ свідчить той факт, що В.Путін персонально запрошував у Кремль для бесіди провідних аналітичних програм ГРТ С.Доренка, О.Любимова та М.Леонтьєва.
За словами заступника керівника прес-служби Адміністрації президента РФ Н.Тімакової, у Кремля вже зараз є низка ідей та пропозицій стосовно нових інформаційних проектів, що зв’язали б федеральні округи в єдину інформаційну структуру. Першою ластівкою втілення подібних планів є повідомлення щодо створення політичного тижневика “Семь столиц”, покликаного “решать проблемы информационно-имиджевой поддержки деятельности представителей президента в федеральных округах и самой идеологии федеральной реформы”. За даними АПН, новий проект має відрізнятися від усього, що пропонувалося раніше: фінансове забезпечення візьмуть на себе промислові групи, близькі до Кремля, а ідеологічне – Фонд ефективної політики (ФЕП).
Куратор (і майбутній головний редактор) “Семи столиц” відомий політтехнолог М.Гельман, повідомив, що незабаром у РФ з’явиться новий потужний медіа-холдинг. Створювати його будуть поступово, і початковим етапом стане випуск згаданого тижневика, перший номер якого з’явиться вже у жовтні. Конфігурація видання планується незвичною. М.Гельман вважає, що “региональная политика никому не интересна”, тому традиційна для видань такого типу рубрика “Політика” зміститься на останнє місце, а пріоритети будуть розподілені наступним чином: бізнес, культура, соціальна політика. За словами куратора “Семи столиц”, новий проект будується за принципом “3+1”. На даний час у ньому беруть участь три округи – Приволзький, Центральний, Північно-Західний та спонсор в особі якоїсь неуточненої фінансової групи. На питання щодо складу цієї групи М.Гельман відповідає: “это молодой бизнес, молодая группа людей, связанная с гостиничным бизнесом и энергетикой”. На розкрутку тижневика вирішено виділити близько 3 млн дол. США і стільки ж – на участь в інших інформаційних проектах (тривають, зокрема, переговори з компанією кабельного телемовлення АСТ-Прометей, що належить “Газпрому”).
“Газпром”, як відомо, відіграє не останню роль не лише в цьому медіа-проекті. Ще наприкінці травня на засіданні Ради директорів “Газпром-Медиа” оновлено його склад і до ради увійшли А.Кох, О.Акопов, П.Лисенко. За словами М.Гельмана, “идеи здесь нет никакой. А есть понимание, что информационное пространство будет так или иначе переформатироваться… У многих корпораций появится семь филиалов”. Але "ідея" так чи інакше є, і вона, вочевидь, полягає в тому, що настав час реалізувати те, заради чого й було створено ВАТ “Газпром-Медиа” – сформувати гігантський інформаційний холдинг.
6 липня в російському Міндруку відбувся довгоочікуваний конкурс на право мовлення на 3-му каналі. Підсумком стало те, що ТВ-Центр "на межі фолу" все-таки залишився на цьому каналі: за ТВ-Центр проголосувало 5 членів конкурсної комісії, а 4 голоси здобула телекомпанія "Вид". Отже, епопея з конкурсом за третю загальнофедеральну частоту нарешті закінчилась. Зазначається, що, коли члени федеральної комісії віддали рівну кількість голосів телекомпаніям ВИД і ТВЦ, то "інформаційний" міністр В.Лесин як голова комісії “вынужден был применить право решающего голоса и отдал этот голос ТВЦ”. Згодом він зазначав, що “сложившаяся ситуация будет хорошим поводом для ТВЦ достаточно серьезно подумать о развитии компании, об изменении концепции и улучшении вещания”, а тому він “руководствовался исключительно своим мнением и важностью работы телеканала Москвы”.
Кілька місяців компанії ТВЦ, ВИД, РЕН-МЕДИА, “АТВ-Продакшн” та “Московия” змагалися за право мовлення на цьому каналі. Іноді ця суперечка перетворювалася на справжню війну, до якої залучались дедалі нові й нові сили. Керівництво ТВЦ постійно ускладнювало життя чиновникам з Міндруку, бомбардуючи їх чисельними позовами, збираючи демонстрації в центрі Москви, влаштовуючи гучні скандали, в яких фігурували поважні та відомі в Росії політики. Зокрема, свого часу Б.Гризлов, який спробував захистити ТВЦ, миттєво отримав у відповідь від керівника ВИД звинувачення в “некомпетентності”.
Ю.Лужков тривалий час намагався перевести розв’язання цього конфлікту в мирне річище під час кількох зустрічей з міністром у справах друку (вони нібито відбувались у ресторані “Пушкинъ”). Але переговори постійно закінчувалися невдачею. Здавалось, - це початок краху медіа-імперії московського мера, який останнім часом почав відверто пропонувати свої послуги новообраному президенту Росії. Схоже однак, що влада не залишилася байдужою та вибачила опального Ю.Лужкова.
Коли ж В.Путін посприяв позитивному для ТВЦ вирішенню питання, московська телекомпанія відкликала свій позов з Арбітражного суду, а В.Лесин пообіцяв посприяти перемозі саме московського мера (що й сталося 6 липня) і також припинив судові процеси проти ТВЦ. Щоб конкуренти Ю.Лужкова не сприйняли ці події як доказ закулісних домовленостей щодо результату тендера, В.Лесин заявив, що для нього “отмена конкурса станет полным поражением”. Водночас він натякнув, що ТВЦ не мало вибору, бо судові війни були невигідними для самого ж телеканалу. Характерно, що при цьому міністр підкреслював пом’якшення своєї позиції стосовно московського мера тим, що “политическая мудрость Лужкова взяла верх над амбициями”.
Але зацікавлені особи так і не повірили, що мер Москви, який має величезний політичний досвід, відмовився від боротьби, не отримавши певних гарантій. Тому конкуренти ТВЦ просто почали відмовлятися від участі в конкурсі. Першою відкликала свою заяву РЕН-МЕДИА. Президент компанії І.Леснєвська пояснила цей крок питаннями етики, а “АТВ-Продакшн” взагалі відмовилася від коментарів. ВИД та “Московия” залишились серед претендентів, швидше за все, за інерцією, бо, за словами прес-секретаря ВИД О.Боровик, результат конкурсу “был заранее предрешен”, хоча ця телекомпанія розробила власну мережу мовлення на випадок перемоги в конкурсі. Однак демонстративні рухи Б.Березовського у бік опозиції практично позбавили ВИД шансів на перемогу. Сумніви щодо потенційного переможця остаточно зникли під час візиту російського президента до Італії, коли його супроводжував Ю.Лужков, та виступу Б.Гризлова на захист ТВЦ..
Проте за це московський мер заплатив досить високу ціну, відмовившись відмовившись від загальноросійського статусу (на рівні з ГРТ, НТВ, РТР). Прес-секретар ТВЦ О.Павлов з посиланням на керівництво компанії вже заявив, що наголос робитиметься на висвітленні життя Москви. Вже зараз ТВЦ займається зміною мережі мовлення, впроваджуючи нові суто "московські" рубрики на кшталт “Золотого сечения” (серія програм про столицю Росії). А президент компанії О.Попцов повідомив, що готується ще 14 нових програм, які вийдуть на ТВЦ у вересні. Змінюється також логотип каналу. Суспільно-політичні програми перемістяться на будні дні, а розважальні - на вихідні, щоб не складати конкуренції лідерам ефіру. В зв’язку з цими змінами, як заявив прес-секретар ТВЦ, “придется провести реорганизацию штата”.
Як вважають деякі експерти, Ю.Лужков здобув піррову перемогу, оскільки його канал втратив загальнофедеральний статус. Зате президент РФ В.Путін фактично досяг мети з найменшими втратами, поставивши впливового опозиціонера “в рамки” без застосування силових методів.
2. Україна на шляху розбудови інформаційного середовища
Особливою сферою уваги з боку офіційних структур стала ситуація, що склалася в Україні у видавничій галузі. Так, за даними державного підприємства “Преса України”, сумарний тираж періодичних видань в Україні на початок ІІ півріччя 2000 р. становив 3 млн 960 тис. 220 примірників, а передплата на українську періодику зросла, порівняно з відповідним періодом минулого року, на 800 тис. примірників. Лідером передплати є газета “Порадниця” (1 млн 533 тис.), тираж якої, порівно з початком липня минулого року зріс майже вдвічі. Друге місце посідає газета “Сільські вісті” (близько 485 тис.), хоча, порівняно з відповідним періодом минулого року, передплата на це видання зменшилася майже на 60 тис. примірників. Третє місце належить газеті “Наша газета плюс” (178 тис. примірників українською та російською мовами).
Високим залишається тираж “Робочої газети” (близько 75 тис. російською мовою та 15 тис. - українською), яка, щоправда, розпродається за пільговими цінами. Популярними є також такі видання, як “Україна молода” та “Факты и комментарии”, що мають приблизно однакові тиражі (близько 77 тис. примірників). Високою є передплата на партійні газети “Комуніст” (орган КПУ - понад 71 тис. примірників) і “Товариш” (орган СПУ - близько 56 тис. примірників). Сумарна передплата на газету “Голос України” (орган ВР України), що виходить двома мовами, сягає 36 тис. примірників. Передплата ж на газети “Молодь України” і двомовні “Аргументи і факти” майже однакова і перевищує 13 тис. примірників. “Дзеркало тижня” на початок липня мало передплату в 11,5 тис. примірників (від серпня - порівну україномовна та російськомовна версії - 5100). “День” разом із 7-ма додатками передплачують 5 тисяч, а “Сегодня” разом з 4 додатками - 33 тис. читачів.
Поступово завойовує "елітний" український медіа-ринок тижневик "2000", проект видання якого належить С.Кичігіну. "2000" став своєрідним міжнародним феноменом в Україні: половина складу редакції знаходиться в Києві, а половина - у США та Канаді. Користуючись найновітнішими телекомунікаційними технологіями, редакція ставить за мету збирати за океаном "швидкі новини" (особливо - в галузі науки і техніки), передаючи їх до Києва.
Росія, на відміну від України, активно впроваджує податкові пільги для друкованої видавничої продукції. Зокрема, 24 червня Держдума РФ, голосуючи за новий Податковий кодекс, зробила виняток на рахунок сплати ПДВ для видань та медіа з питань науки, культури й освіти. Враховуючи, що російська книжка на українському ринку й так дешевша відсотків на 60%, порівняно з російською, неважко передбачити, які наслідки матимуть думські податкові пільги.
Ситуація в українському книговидавництві, що перебуває в катастрофічному стані й фактично позбавлене належного законодавчого забезпечення, не поліпшується. Так, одне лише московське видавництво “АСТ” видає книг більше, ніж усі українські видавництва разом узяті. Як результат 92% книг (за назвами) і 75% (за тиражами), що розповсюджуються в Україні видано в РФ. З бюджету РФ у 1999 р. використано 5 млн руб. на “підтримку діяльності співвітчизників у царині ЗМІ”. Загалом за фізичними показниками російський книжковий ринок утричі об’ємніший від українського, а за рівнем купівельної спроможності – вп'ятеро.
Що ж стосується телевізійних каналів, то те ж саме опитування виявило, що найпопулярнішими серед киян є "Інтер" (82%) та "1 + 1" (77%). Високим є також рейтинг "Нового каналу" (49%) (що перевищує навіть рейтинги російських РТР та НТВ). Із програм новин кияни віддають перевагу "Подробностям-Время" на "Інтері" і ТСН на каналі "1 + 1". Респондентів же, які віддали перевагу "Вікнам" на СТБ виявилось стільки ж, як і тих хто вподобав "Сегодня" на НТВ чи "Вести" на РТР. Найнижчими у рейтинговому списку є позиції офіційного каналу УТ-1 (40%) та загальноміського ТЕТ (26%). Ті ж канали мають найнижні рівні довіри.
Натомість офіційна перша програма українського радіо збирає набагато більшу аудиторію, ніж інші довгохвильові радіостанції. Серед радіостанцій FM-діапазону понад половину мешканців Києва віддає перевагу "Русскому радио". Цікаво зазначити, що довіра киян до радіо є нижчою, ніж до телебачення, але зате перевищує довіру до газет.
Тим часом, як на український, так і на російський медіа-ринки інтенсивно проникають західні станції. Згідно з УНІАН, 5 травня Українська Служба BBC оновила свою студію у Києві. Йдеться власне про дві студії з новітнім цифровим обладнанням типу "state-of-the-art". Нині тижнева тривалість українського мовлення BBC досягає 14 годин з оціночною аудиторією слухачів у два мільйони. 4 травня директор зовнішнього мовлення Німецької хвилі (Deutsche Welle) заявив про намір розпочати українське мовлення, що через шість місяців має досягти 30-хвилинного ефірного часу щодня. Причому Німецька хвиля має намір зосереджуватись переважно на внутрішньоукраїнській проблематиці, українсько-німецьких відносинах та європейських новинах.
У зв’язку з подібними тенденціями 15 червня М.Томенко, який очолює комітет з інформації у Київраді, в агентстві УНІАН висловив занепокоєння проникненням в Україну закордонних медіа-компаній. Він заявив, що іноземні інвестиції в цю галузь робляться без належного контролю з боку держави, що призведе до того, що іноземці незабаром почнуть "робити погоду" в українському інформаційному просторі.
3.Інтернет і нові інформаційні технології
В Україні та Росії набирає "обертів" такий порівняно новий вид електронних мас-медіа як Інтернет-видання. Відповідно виникають гострі проблеми нормативно-правового регулювання цього виду інформаційної діяльності. Ще 5 січня російський уряд розглянув проект постанови "Щодо реєстрації видань, які діють у мережі Інтернет". Але з різних причин цей проект поки що не набув чинності постанови. 16-18 березня Всеросійський Інтернет-форум обговорив проблеми, порушені в зазначеній постанові. Держдума РФ має намір провести восени парламентські слухання з цієї проблеми, а відповідний думський комітет з інформаційної політики запрошує всіх фахівців залучитися до активної дискусії.
Тим часом "лід зрушив". Згідно з даними першого заступника міністра у справах друку та інформації РФ М.Сеславинського, якщо впродовж перших дев'яти місяців минулого 1999 р. в Росії було зареєстровано лише 8 онлайнових періодичних видань, то в останні три місяці того ж року - 36, а в 2000 р. - уже 132.
Більшість потужних російських медіа-холдингів інвестують великі кошти в Інтернет-ресурси. Що найважливіше, чисельність відвідувачів популярних політичних сайтів у Росії останнім часом почала випереджати чисельність передплатників на друковані видання. Зрештою, не лише масові газети, а й теле- та радіостанції Росії вважають за потрібне мати свій сайт в Інтернеті. Нещодавно, такий сайт відкрила радіостанція "Маяк", а при Мінкультури Росії було створено Раду з інформаційних технологій, що ставить за мету використання в культурно-просвітницьких цілях уже існуючих у мережі сайтів культурного змісту.
Згідно з оцінками Регіонального публічного центру інформаційних технологій (ROCIT) і компанії KOMKON чисельність російських постійних користувачів Інтернет сягнула двох мільйонів. Динаміка цього зростання є просто вражаючою і становила на кінець кожного року відповідно:
У липні російський НИСПИ опублікував звіт “Моніторинг російського Інтернету-2000” про стан та динаміку зростання аудиторії РУ-Нет (на лютий 2000 р.). Актуальна чисельність користувачів РУ-Нет оцінюється у 6,4 млн, враховуючи й тимчасових "гостей" Мережі. Як виявилося, 82% приросту аудиторії припадає на період з початку 1998 р. Якщо подібний приріст збережеться, то протягом 2000 р. максимальна аудиторія РУ-Нет може зрости в 1,4 раза і становитиме на кінець року близько 9 млн чоловік, а на кінець 2002 р. - 27 млн чол.
Ситуація в Інтернеті подібно до лакмусового папірця демонструє відставання України у сфері сучасних інформаційних технологій не лише від розвинутих західних країн, а й від Росії. Це видно, зокрема, з чисельності користувачів мережі, провайдерів, інтернетівських сайтів та онлайнових видань тощо. Чисельність українських користувачів мережі є вельми суперечливими. За одними даними їх - близько 300 тисяч (тобто всього-на-всього 1% дорослого населення). Тоді як за іншими - їх мало не 2 млн (6%). Такі цифрові маніпуляції пояснюються тим, що до числа користувачів часто зараховують навіть тих, хто мав приємність ознайомитись з принципами роботи в Світовій Павутині, провідавши хоча б одного разу Інтернет-кафе.
Так, Р.Величко (арт-директор Голден Веб-Студіо) вважає, що в Україні - 1 мільйон користувачів Інтернет. Причому половина з них - це люди, молодші 30 років, які мають доходи, вищі середньостатистичних по країні (що й не дивно). Якщо ж орієнтуватись на "географію" відвідувачів російської пошукової системи "Яндекс", то більш-менш постійних користувачів Інтернет в Україні - від 300 до 500 тисяч, а кількість веб-сайтів сягнула 6 тис.
За даними президента Lucky Net А.Габовича, зараз в Україні нараховується від 200 тис. до 1,5 млн користувачів Інтернету. З них 200-250 тис. мають індивідуальний вихід у Мережу і близько 50 тис. використовують корпоративні комп'ютери.
У минулорічному огляді "Медіа в СНД" Європейського інституту медіа (Дюссельдорф, ФРН) вказується, що на початку 1998 р. в Україні налічувалось близько 25 тис. комп'ютерів, підключених до Інтернет (у Росії на той самий час кількість таких комп'ютерів уже перевищила 1 млн). Станом на липень 1997 р. в Україні було близько 350 серверів, розташованих у самій Україні і ще 400 - за її межами. Налічувалось 103 українських провайдери (Київ - 22, Донецьк -13, Дніпропетровськ - 10, Харків - 8).
Щоправда, останнім часом українська Інтернет-ситуація почала мінятись на краще. За оприлюдненими у червні даними першого заступника голови Дежкомзв'язку О.Баранова, від початку 2000 р. кількість провайдерів в Україні зросла на чверть (від 207 дo 260), а кількість постійних користувачів Мережі - у півтора раза, сягнувши 210-230 тисяч (на початку року було 170-190 тис.). Ще від півмільйона до шести мільйонів є тимчасовими "гостями" Мережі. Однак 45% постійних користувачів і третина провайдерів сконцентрована нині в Києві (далі йдуть Дніпропетровськ, Харків, Донецьк і Одеса).
Згідно з інформацією директора компанії "ЕЛВІСТІ” О.Григор'єва, більша частина ресурсів пов'язана з інформаційними технологіями, на другому місці - реклама й інформація про послуги, далі йдуть нормативно-довідкова, економічна та фінансова інформація, а вже потім - ЗМІ, “різні за якістю та обсягом”, кількість яких в українському сегменті Інтернету перевищила 400.
Таким чином, порівняно з російським РУ-Нетом, стан української мережі поки що не дає можливості стверджувати про реальність УКР-Нету. Це пояснюється багатьма причинами, серед яких:
А тому в Україні назріла об'єктивна потреба в такому державно-правовому регулюванні науково-технологічної та інформаційної діяльності, що відповідало б реаліям сучасного світу й рівню розвитку інформаційних технологій, нормам міжнародного права, але водночас ефективно захищала б власні українські національні інтереси. Найактуальнішими тут є наступні завдання:
У цьому контексті реального поштовху до розвитку інформаційного простору України та її гідного входження до світового інформаційного суспільства можуть надати липні 2000 р. Укази Президента України: