У дискусія навколо майбутнього ладу Росії, що розгорнулася ще під час президентської кампанії й триває дотепер, чільне місце посідають питання державної політики стосовно ЗМІ. Твердження опозиції про неминуче швидке перетворення Російської Федерації на поліцейську державу важко вважати беззаперечними. Хоча в опонентів Кремля є певні підстави для хвилювань.
Зокрема, ще в останні дні березня військове командування у Чечні запровадило пряму військову цензуру на інформацію про хід бойових дій. За повідомленням НТВ, прес-центр об’єднаного угруповання попередив акредитованих журналістів, що вони зобов’язані передавати лише те, що затверджено як офіційна інформація.
Заборона розповсюджується навіть на спілкування з російськими військовими, не санкціоноване керівництвом. За повідомленнями “Газеты.РУ”
, дії законослухняних представників ЗМІ регламентують “Правила аккредитации при аппарате помощника президента С.Ястржембского”. Права журналістів обмежені трьома пунктами, згідно з якими кореспондентам дозволено:
Подібна політика тотального контролю породжує попит на об’єктивну інформацію, який можна задовольнити за допомогою грошей. Про хабарі, що доводиться сплачувати кореспондентам майже всіх ЗМІ тільки за право побачити на власні очі реальну чеченську війну, сьогодні не говорить лише ледачий. Суми коливаються від 300 (від російського журналіста) до 1000 (від іноземного) дол. США. Це є своєрідною компенсацією командирам військових колон, яким узагалі суворо заборонено перевозити кореспондентів.
Можливостей чинити тиск на вітчизняні ЗМІ досить багато. Деякі прийоми з цього арсеналу вже встигло продемонструвати Міністерство у справах друку.
Ці конфлікти не мали б гучного резонансу, якби “Комерсант” не вирішив “помститися”. За кілька днів до інавгурації В.Путіна (3, 4 і 5 травня) газета видрукувала матеріали, що ніби є документальним доказом намірів Кремля використати ФСБ для боротьби з політичними супротивниками, журналістами та іншими особами, які заважатимуть “реальному контролю” над російською політикою та суспільством. У "документі" є пропозиції щодо надання урядовим спецслужбам права збору компромату на опонентів, які володіють інформацію, що може дискредитувати кремлівське керівництво, а також “специфічних відомостей” про потенційних кандидатів на високу посаду.
Газета наполягала, що цей план є лише уривком з великої книги під назвою “Структура Администрации президента Российской Федерации” з примітками “Исправленное издание номер 6” та “Только для чтения! / Не копировать!”.
Президентська прес-служба відмовилася прокоментувати цю інформацію, наголосивши, що дані повідомлення – це справа “Коммерсанта”, хоча заступник головного редактора цього видання К.Харатьян в одному з інтерв’ю підкреслював достовірність плану: “Возможно, существуют и другие документы подобного рода, но этот самый свежий. Это действительно рабочий документ, а вовсе не проект”. За повідомленнями “Коммерсанта”, план підготували кремлівські експерти в “Александр-хаусе”, де працює економічна команда В.Путіна, та у кабінетах ФСБ, але невідомо, чи потрапив він на стіл самому президенту.
Деякі моменти цього плану заслуговують на увагу в контексті політики РФ щодо країн СНД: “Необходима в составе его Администрации политическая структура, которая не только прогнозировала бы и создавала необходимые политические ситуации в России, но и осуществляла реальный контроль над политическими и социальными процессами в Российской Федерации, а также в ближнем зарубежье… при участии в деятельности политического управления администрации ФСБ и других спецслужб”.
Для створення об’ємнішої картини майбутнього тоталітарного суспільства, газета навела кілька сценаріїв, за якими мають діяти вищезгадані структури у певних ситуаціях.
Скандал дістав продовження. Не дочекавшись пояснень президентського табору, тему почала відпрацьовувати газета “Сегодня” (входить до холдингу “Медиа-Мост”), що не тільки розвинула тему, а й перейшла на персоналії (назвавши одного з нових заступників директора ФСБ Ю.Заостровцева). Після цього акція силових структур проти головних офісів холдингу автоматично набула політичного змісту, як і вже згадувані попередження Міністерства у справах друку.
Безперечно, згадані події свідчать про певні проблеми, притаманні на сьогодні взаєминам російської преси з Кремлем, але набагато складніші та важливіші процеси відбуваються у телесередовищі РФ, ситуацію в якому можна охарактеризувати як украй нестабільну. Це можна пояснити кількома факторами, що вносять значну напруженість у російський медіа-простір. До них насамперед належать:
На кожній варто зупинитися окремо.
Як уже повідомлялося, міністр друку та інформації М.Лесин оголосив про намір провести конкурс на право мовлення на частотах першого і третього каналів, де зараз працюють ГРТ і ТВЦ. Ліцензії обох компаній не можуть бути автоматично пролонговані через те, що канали мають по два офіційні попередження. Згідно з законом, цього достатньо, щоб виставити їх частоти на конкурс.
24 травня повідомлено про перемогу ГРТ у конкурсі на право мовлення на першому метровому каналі, а М.Сеславинський підтвердив інформацію про відкладення тендеру на третій частоті. За його словами, це пов’язано з виконанням рішення Московського арбітражного суду та необхідністю закінчення судового процесу між ТВЦ та Міндруку. Аналогічні причини спонукали відмовитися від участі у конкурсі одного з претендентів - “АТВ Продакшн”. Але за словами генерального директора АТВ А.Малкіна, якщо рішення суду буде скасовано, то його компанія візьме участь у боротьбі на попередніх умовах.
Тим часом Інтернет-сайт АПН поширив провокаційне повідомлення про намір офіційної влади злити ГРТ і НТВ, щоб "убивши двох зайців одразу" забезпечити собі монополію в інформаційному просторі.
Після того, як під час думської кампанії "лужковський" канал ТВЦ дістав перше попередження за некоректні висловлювання Л.Млєчина у програмі “События”, у Міндруку почали шукати другу причину, бо для відмови у пролонгації ліцензії необхідні “неодноразові порушення”. Тоді й з’явилася помилка багаторічної давнини, що датується ще тим періодом, коли ТВЦ керував Б.Вишняк. Йдеться про зміну юридичної адреси та назви компанії без належного повідомлення Міндруку. Попередження ТВЦ мотивувалися “некоректним веденням виборчої кампанії” та “неповідомленням про зміну юридичної адреси компанії”. Щоб “мирно” владнати справу, Ю.Лужков (за домовленістю з тоді ще в.о. президента В.Путіним) зустрівся з М.Лесиним. Але М.Лесин, мовляв, заявив, що “закон есть закон, даже если он глуп”.
У відповідь керівництво ТВЦ звернулося до суду та виграло два позови проти міністерства. Арбітражний суд на засіданнях 4 та 11 травня визнав дії Міндруку незаконними. У такому розвитку подій ніхто й не сумнівався, бо впродовж перебування на посаді мера Ю.Лужков вигравав практично всі позови у московських судах. Міндруку має можливість оскаржити протягом 30 діб рішення Московського арбітражного суду у Вищому Арбітражному суді Росії, де позиції мера столиці РФ значно слабші.
Про серйозні наміри М.Лесина довести справу до логічного кінця свідчить те, що скандал навколо закриття ТВЦ набирає обертів. Спочатку президент телекомпанії “ТВ-Центр” О.Попцов виступив із заявою про те, що вже 20 травня згідно з рішенням Міндруку ТВЦ буде відключено від мовлення у зв’язку з закінченням терміну дії ліцензії. Цю інформацію підтвердив прес-секретар міністерства Ю.Акіншин: “С 00:00 21 мая на экранах телевизоров, принимавших до этого третий канал, появится либо надпись черным по белому “нет сигнала”, либо просто помехи – в зависимости от телевизора. Конечно, ТВЦ может продолжить вещание, но это будет незаконно, и вряд ли они на это пойдут”.
Фактичне відключення каналу ТВЦ опозиція (як і міжнародна спільнота) миттєво сприйме як наступ на свободу слова, а керівництво “ТВ-Центра” спробує максимально роздмухати скандал довкола події. Так, 19 травня керівництво каналу та активісти (від журналістів до естрадних співаків) зібралися на Пушкінській площі на мітинг. Можна тільки гадати, які масштабні акції організує московський мер у разі примусового припинення діяльності каналу.
Однак, ситуація ТВЦ ускладнюється також серйозною конкуренцією на право мовлення на третьому каналі. Заяви на участь у конкурсі подали п’ять організацій: “ВИД”, ВАТ “ТВЦ”, ЗАТ “АТВ Продакшн” (Авторське телебачення), канал “Московия” та ТОВ “Рен-медиа” (Ren-TV). Усі вищезгадані компанії – високопрофесійні, їм не потрібні презентація концепції мовлення, техніко-економічне обгрунтування, обліковий склад керівництва (зокрема кандидатура генерального директора). Цього не можна сказати про ТВЦ. У компанії немає своєї команди (плинність кадрів тут дуже висока), канал не має серйозної інформаційної програми. Зрештою, він не має грошей, а лише борги, що постійно збільшуються. Тобто ТВЦ – це суто політичний проект московського мера для закріплення свого статусу як федерального політика.
Серед претендентів на право мовлення спочатку була й компанія ТНТ (Медиа-Мост), але вона змушена була відмовитися від участі у конкурсі, бо важко припустити, що влада допустить посилення позицій опозиційного холдингу. У прес-службі ТВЦ саме ТНТ вважали найнебезпечнішим суперником, і її відмову від боротьби сприйняли як згоду влади на збереження статус-кво. Тому російські аналітики вважають, що навіть за умови зміни господаря третього каналу ним буде або Ren-TV, контрольована компанія “Лукойл” або “ВИД”.
“Лукойл" уже контролює холдинг “Известия”, володіє контрольним пакетом акцій видавничого комплексу “Пресса” (в якому друкується близько 80% московської преси), а також має вплив на 31-й канал. У компанії “Лукойл” не приховують надії на те, що Ren-TV виграє конкурс і посяде місце ТВЦ, з чим пов’язані масштабні інвестиції у 50 млн дол. США у ТОВ “Рен-медиа”. При цьому “живих” грошей керівництво Ren-TV не отримає, оскільки “Лукойл” має намір самостійно закупити сучасне обладнання, забезпечити використання найновішого супутника зв’язку “Експрес-А”, що охопить територію всієї Росії, а також профінансувати виробництво телепрограм. Керівництво ТВЦ не визнає в особі компанії Ren-TV небезпечного конкурента, називаючи своїм головним суперником телекомпанію “ВИД”, що “ведет себя наиболее агрессивно”.
Участь у зазначеному конкурсі телекомпанії “ВИД” є дещо несподіваною, бо вважалося, що її цілком задовольняє співпраця з ГРТ. Телекомпанія пояснює своє рішення двома причинами: по-перше - бажанням великого виробника отримати свій канал, а по-друге - неможливістю реалізувати потенціал тільки у рамках ГРТ. Безумовно, компанія знайшла б можливості заповнити ефір нового каналу. До речі, з ГРТ “ВИД” іти не збирається, а це означає, що стосовно мовлення на третьому каналі вже розроблено особливу стратегічну концепцію. Як повідомили у прес-службі ТВЦ, О.Любимов (голова Ради директорів “ВИД”) уже запропонував президентові “ТВ-Центр” О.Попцову провести теледебати у прямому ефірі ТВЦ, присвячені конкурсу.
Остаточно ситуацію заплутало повідомлення “Газета.РУ” від 19 травня, згідно з яким, усе вже вирішено наперед і конкурсу як такого не відбудеться, а, швидше за все, події розвиватимуться за наступними двома сценаріями:
Тим часом ситуація навколо ГРТ і ТВЦ дуже схожа. Ці компанії мають значні фінансові проблеми. Свого часу ГРТ заборгувало значну суму Мінзв’язку та РТПЦ (радіотелепередавальним центрам), але канал врятували від банкрутства, відкривши через “Зовнішекономбанк” кредитну лінію на 100 млн дол. США під заставу акцій компанії. Під час прем’єрства Є.Примакова цей борг використали як засіб економічного тиску.
Крім того, майбутньому існуванню ГРТ у сьогоднішньому вигляді загрожує кілька факторів.
По-перше - чинник власності. Після загибелі 1 березня 1995 р. першого генерального директора ГРТ В.Лістьєва, контроль над компанією фактично отримав головний приватний акціонер – Б.Березовський, який ніколи не приховував, що розглядає перший канал лише як потужний інструмент впливу на політичний істеблішмент і населення РФ. Ще рік тому він необачно сказав, що здатен “сделать из любой обезьяны президента”. Важко повірити в те, що цей вислів забули в Адміністрації нового президента Росії.
По-друге, ГРТ має серйозного конкурента в особі ВАТ “РТР-Сигнал”, що належить до холдинга ВДТРК. О.Добродєєв, який нещодавно очолив державний канал, налаштований на жорстку конкурентну боротьбу. Хоча великих грошей, за інформацією “Газеты.РУ”, РТР не отримало, компанія зуміла змінитись на краще хоча б зовні (змінено логотип, заставки програм, придбано деяку техніку – “подчистили кое-какие недостатки”). Є також скромні іміджеві успіхи (покращився кінопоказ і спортивне мовлення – у ТВЦ перехоплено “Формулу-1”, що дозволило перетягти значну частину молодіжної аудиторії).
Крім того, на РТР тривають кадрові пертурбації. Посаду генерального директора “Вестей” залишив Р.Шакіров. Новим керівником інформаційної програми буде А.Бистрицький, який до цього очолював “Маяк”. Серед причин звільнення Р.Шакірова називають його плани оптимізації штату “Вестей” (його скорочено від 500 до 300 чоловік), конфлікт із журналістами старого складу (нове керівництво програми вилучило до 60% всіх матеріалів, підготовлених журналістами до ефіру) та занадто велика фінансова самостійність програми, від якої Р.Шакіров не бажав відмовлятися. Але, швидше за все, головною причиною відставки Р.Шакірова були його виступи з критикою прямого тиску державних чиновників на “Вести”: “К корреспондентам напрямую обращаются какие-то помощники с распоряжениями, что надо туда-то съездить и снять того-то… Выходят даже не наверх, вся иерархия нарушается. Считается, что раз я госслужащий, значит, есть карманный канал”.
На сьогодні, як уже зазначалося, найактивнішим політичним гравцем на ринку мас-медіа є Міністерство у справах друку і телекомунікацій на чолі з М.Лесиним (у минулому – перший заступник голови ВДТРК і керівник найбільшої рекламної компанії “Видео Интернешнл”). Ще у 1998 р. він умовив Б.Єльцина видати указ про створення на базі Всеросійської телерадіокомпанії потужного державного медіа-холдингу ЄВТК (Єдиний виробничо-технічний комплекс), до якого увійшли сотні регіональних ДТРК та РТПЦ.
Міндруку уряд надав надзвичайно широкі повноваження у сфері регулювання діяльності всіх ЗМІ (саме за це журналісти називають цей департамент “міністерством пропаганди”). За відсутності потрібних законів, діяльність Міндруку регламентують лише укази президента і декрети Ради міністрів РФ.
Отже, ГРТ зберіг позиції на першому каналі. В.Путін висунув шістьох кандидатів до складу Ради директорів ВАТ “ГРТ”: це прес-секретар президента О.Громов, генеральний директор ІТАР-ТАРС В.Ігнатенко, перший заступник міністра у справах друку М.Сеславинський, перший заступник керівника Адміністрації президента І.Шабдурасулов, голова Російського фонду держмайна І.Шувалов і генеральний директор ГРТ К.Ернст. Формально вищезгаданих осіб мають затвердити акціонери ГРТ, але навряд чи рішення В.Путіна буде проігноровано. Тим більше, що перелік держпредставників на каналі (Волошин, Матвієнко, Касьянов, Газізуллін, Шувалов, Починок, Виноградов, Громов, Рейман, Шабдурасулов) не дає підстав сумніватися в остаточному рішенні. Газета “Сегодня” (Медиа-Мост) прогнозує призначення на посаду генерального директора ГРТ І.Шабдурасулова, який “собственно, никогда от канала и не отходил”. Таким чином, президент РФ розставляє своїх людей у керівництві компанією.
Після того, як Кремль закріпив свої позиції на першому каналі, він пробує знайти важелі впливу на головного конкурента – НТВ. За підсумками інформаційної війни під час думських і президентських виборів ця компанія повністю програла ГРТ. Серед російських журналістів популярна думка про перемогу грубої сили (програми С.Доренка, О.Нєвзорова, М.Леонтьєва були виконані в дусі політичного кілерства) над серйозною аналітикою (програми Є.Кисельова). Але це не є позасуперечним, оскільки весь час у передачах новин ГРТ йшла серйозна трансформація саме в бік інформації. НТВ невдовзі могла б передати конкуренту всі права на свій девіз: “Новости – наша профессия”. Ці зміни пов’язують з новими керівниками інформаційного мовлення на першому каналі – відомими журналістами “Новой газеты” Т.Кошкарьовою та Р.Нарзикуловим. Вони швидко розібралися у специфіці роботи на телебаченні та почали вибудовувати нову структуру інформаційних програм. Конкуренти ж з РТР та НТВ нічого не зуміли протиставити активності ГРТ. НТВ як зайнялося пропагандою в минулому 1999 р., так і не зуміло від неї відмовитися.
НТВ обрало пряму конфронтацію з Кремлем. Іноді журналісти каналу втрачають почуття міри. Це стосується не тільки інформаційних та аналітичних програм, а й зовсім аполітичних (на зразок “Сегоднячко”). Але навіть у цій медіа-війні програми “Куклы” й “Итого” стоять осторонь. Їхні надзвичайно гострі та жорсткі сюжети вже не раз викликали дратівливу реакцію Кремля. Свого часу прес-служба в.о. президента В.Путіна демонструвала листи громадян, у яких вимагалося закрити ці сатиричні програми. Тоді цей заклик залишився без відповіді, але на початку квітня депутати Держдуми на пленарному засіданні поставили питання про заборону “Кукол”. На цю ініціативу миттєво зреагували впливові закордонні мас-медіа, а генеральний директор НТВ Є.Кисельов 20 травня у програмі “Итоги” надав темі нового імпульсу, повідомивши про лист Адміністрації президента РФ з пропозицією припинити участь ляльки, що зображала В.Путіна в шоу в обмін на миролюбнішу позицію владних структур.
Немає сумнівів, що опонентам домовитися не вдалось, і Кремль перейшов в атаку. Оскільки відібрати ліцензію у НТВ неможна (термін її дії закінчується лише у 2003 р.), спочатку були задіяні фінансові важелі. Привід знайшовся швидко. Влітку 1998 р., ще до кризи 17 серпня, “Медиа-Мост” отримав від “Зовнішекономбанку” кредит у 211,6 млн дол. США терміном на два роки для розвитку холдингу (зі щорічною пролонгацією угоди). Як у випадку з ГРТ, можна побачити, що ця державна структура вдало використовується російською владою для створення деяких проблем у мас-медіа. Тому не дивно, що в 1999 р. після консультацій заступника голови банку А.Костіна з О.Волошиним “Зовнішекономбанк” вирішив не продовжувати договір ще на рік і почав вимагати повернути борг. “Медиа-Мост” подав позов до суду, а гроші повернув головний акціонер НТВ концерн РАТ “Газпром”. Саме тоді податкова поліція розпочала перевірку друкованих видань, що належать холдингу В.Гусинського (“Семь дней”, “Итоги”, “Сегодня” та ін.). Цікаво, що водночас обшукували й інше опозиційне видання – “Новую газету”, мотивуючи це “плановими перевірками”.
Фінансовий стан виявився досить-таки стійким навіть після того, як Р.Вяхірєву (“Газпром” володіє 40% акцій НТВ) у Кремлі запропонували стягнути з “Медиа-мост” вищезгаданий борг. У відповідь В.Гусинський запропонував розрахуватися акціями телемережі ТНТ. Але керівництво відмовилося від такої пропозиції, мотивуючи це тим, що 25% цих акцій “не дают ни реального контроля над холдингом, ни шансов на получение прибыли, покрывающие издержки”.
Після цього й відбулась силова акція проти всіх офісів “Медиа-Мост”, що перетворила місцевий конфлікт на міжнародний.
Спираючись на вищенаведене, можна дійти наступних висновків: