Глобалізація соціально-економічних процесів супроводжується, з одного боку, формуванням нових умов і джерел розвитку, а з іншого – несе в собі виклики – технологічні, економічні, соціальні, цивілізаційні. Сучасні фінансово-економічні кризи набувають глобального характеру і можуть мати катастрофічно руйнівні наслідки. Тому економічна безпека розвитку становить ключову складову політики кожної держави і є атрибутом як країн-лідерів світової цивілізації, так і країн, що розвиваються.

Найбільш актуальною проблема економічної безпеки є для країн, котрі знаходяться у процесі системних трансформацій. Однією із характерних суперечностей для них є, з одного боку, необхідність інтеграції у світогосподарські структури, а з іншого, необхідність забезпечення певної захищеності від наслідків можливих криз цих структур.

З огляду на обрання Україною курсу на європейську інтеграцію і стратегічне партнерство з країнами СНД розробка національної програми економічної безпеки має особливе значення. Адже в Україні надто повільно відбувається трансформація соціально-економічної системи і попри очікуваного ми не наближаємося, а віддаляємося від світових життєвих стандартів. Відчутними стають ознаки певної ізольованості від традиційних в минулому партнерів за відсутності відчутних успіхів у економічному співробітництві з партнерами новими.

Подолати численні деформації в структурі економіки, послабити соціальну напруженість і забезпечити перехід до економічного зростання неможливо без запровадження науково обгрунтованих заходів економічної безпеки та проведення цілеспрямованої політики захисту національних інтересів. Зрозуміло, що розробка національної програми забезпечення економічної безпеки повинна враховувати як реалії сьогодення, так і можливі зміни внутрішніх і зовнішніх умов існування країни. Це надасть їй конструктивності і реальності.

З огляду на це ми вважаємо, що концептуально напрямки забезпечення економічної безпеки повинні відштовхуватися від сьогоднішнього стану інтегрованості України до європейської та світової господарської системи в умовах відсутності диверсифікованої системи джерел задоволення потреб у стратегічних сировинних і енергетичних ресурсах, зростання небезпеки соціальної дестабілізації.

Крім того, зважаючи на посилення впливу факторів глобалізації економічної інтеграції на динаміку національних економік, доцільним буде виділити окремо комплекс проблем економічної безпеки, які пов`язані із забезпеченням геоекономічних національних інтересів України.

Зважаючи на всю сукупність факторів, під економічною безпекою ми пропонуємо розглядати відновлення здатності національної економіки до самовідтворення і освоєння сучасної інноваційної моделі економічного зростання в умовах глобалізації соціально-економічних процесів та нових форм наддержавного рівня відносин.

Узагальнено можна визнати реальним забезпечення економічної безпеки за умови, якщо досягнуто сталого поступального розвитку суспільства і державних інституцій, здатних протистояти загрозам стабільного прогресу, що виникають під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів.

Для оцінки економічної безпеки доцільно використовувати систему індикаторів з визначенням їх припустимих (порогових) рівнів. Йдеться про прийняття своєрідних стандартів безпеки, порушення яких веде до дестабілізації в економіці або соціальній сфері. Таким чином, відхилення фактичних рівнів індикаторів від порогових значень визначатиме систему пріоритетів економічної безпеки держави.

Як свідчить історичний досвід, під час глобальних трансформаційних процесів держава повинна використовувати ефективні економічні важелі, щоб забезпечувати національні економічні інтереси, а також сприяти розвитку інституціональних секторів ринкової економіки. Це аксіома, яку не варто ігнорувати.

Отже, формування цілісної системи національних інтересів, засобів їх відстоювання – одна із найважливіших функцій державного управління і вона безпосередньо пов’язана із забезпеченням економічної безпеки. Ефективна діяльність державних органів з прогнозування та планування розвитку країни повинна спиратись на цілісну систему науково обгрунтованих національних інтересів, постійно враховувати динамічну взаємодію їх пріоритетів, забезпечувати збалансоване задоволення цих інтересів. Необхідна відповідна інформаційна база, постійний моніторинг та ситуаційне моделювання інтересів і загроз.

Наприклад, у визначенні як тактичних завдань, так і стратегії структурної трансформації економіки пріоритет належить сировинно-ресурсному та енергетичному факторам. Відомо, що Україна спроможна задовольнити свої потреби в енергоресурсах за рахунок власних джерел менш ніж на 50 відсотків. В той же час питомі витрати на одиницю виробленої продукції в Україні в 1,5–3,5 раза перевищують показники розвинутих країнах. Але обсяги виробництва такої продукції збільшуються випереджаючими темпами, підсилюючи загрозу катастрофи в енергетичному секторі. Йдеться про вразливість галузевої структури, енергоємний асортимент товарної продукції, нерозвиненість інформаційних технологій.

До групи найбільш впливових внутрішніх факторів слід віднести величезні обсяги кредиторської та дебіторської заборгованості і кризу платежів. Особливо загрозливим є те, що через фінансову неспроможність підприємства не здійснюють відтворення виробничих потужностей, не займаються інноваційною діяльністю. Частка підприємств, що впроваджували інновації, у 1999 році становила 13,5 % проти 22,9 % в 1995 році. Цей показник у США, Японії, Франції коливається від 70 до 82 %. Руйнується фундаментальна база для інноваційної діяльності, адже в Україні фактичні витрати на фінансування науки не перевищують 0,31 % від ВВП. Обсяг фінансування науково-технічної діяльності в розрахунку на одного мешканця в Україні становить до 11 дол. США, що у 20-50 разів менше, ніж в розвинутих країнах (в Німеччині – 459 дол., Великобританії – 373,2 дол., Італії – 235,6 дол.) та у 2 рази менше, ніж в Росії.

Тому чи не найважливішим заходом для запобігання остаточному руйнуванню виробничого потенціалу і пов`язаних з цим технологічних катастроф є розробка стратегії і механізмів стимулювання ефективної фінансово-інвестиційної політики та інноваційної активності. Зупинюся на двох, але на мою думку, найбільш вагомих факторах, які красномовно говорять про пріоритетність цього напрямку. Перший – відсутність коштів державного бюджету, достатніх для здійснення ринкової трансформації економіки, фінансового забезпечення бюджетного сектору і особливо – державної соціальної політики. Другий – падіння обсягів інвестицій. Як відомо, на сьогодні близько 70 % обладнання відпрацювало свій амортизаційний термін. До того ж протягом останнього десятиріччя загальний обсяг капіталовкладень скоротився майже у 4,5 раза. У підсумку це змушує використовувати виробниче устаткування з небезпечним рівнем фізичного і морального зносу і створює загрозу техногенних катастроф.

Спільна дія наведених факторів складає загрозу так званого “системного відриву” України від провідних країн через формування несумісності технологій, яка надалі переросте у структурно-галузеву та інституціональну несумісність і стане перешкодою на шляху інтеграції України до світогосподарської системи. Вже сьогодні Україна відчуває зростаючий опір просуванню своїх товарів і послуг на зовнішні ринки і втрачає позиції в зовнішньоекономічній сфері.

З точки зору економічної безпеки необхідно досягти сталої присутності України на регіональних ринках світу і відвернути монозалежність щодо постачання або споживання окремих видів товарів. Але ще більшої актуальності набуває проблема входження України на паритетних засадах до кола країн, які активно впроваджують високотехнологічну продукцію і проривні технології.

Ми маємо усвідомити, що Україна не може традиційними шляхами здійснити необхідний для суспільства стрибок вперед. Єдиний шлях для вирішення проблеми, по-перше, насичення економіки інформаційними технологіями, а по-друге - відкритий доступ до світової мережі інформаційних банків новітніх технологій та "ноу-хау" стосовно всіх сфер людської діяльності. Як це не прикро, але непомітно наша країна сходить на узбіччя світових процесів впровадження інформаційних технологій. Дедалі помітнішим стає відставання України у використанні глобальних інформаційних систем.

Катастрофічних обсягів набула втрата інтелектуальної власності України. Причини цього – і в недосконалій системі захисту інтелектуальної власності, “ноу-хау”, винаходів; і у відсутності матеріальних стимулів, падінні престижу інтелектуальної праці. Тому відбувається масовий відтік інтелектуальної еліти за кордон, а в цілому утворюється своєрідна і дуже небезпечна пастка для суспільства у загальноцивілізаційному контексті.

Наша держава вступає в нову фазу свого розвитку, головними ознаками якої повинні стати економічне зростання і становлення громадянського суспільства в Україні. Запорукою успішного входження України у ХХІ століття є цілеспрямована діяльність в напрямку передбачення і своєчасної нейтралізації впливу негативних факторів на її економічну безпеку.