Ліси – специфічна складова сировинної безпеки, важлива частина національного багатства країни і життєвого простору. За стійкістю впливу на довкілля вони переважають інші екосистеми землі. Площа лісового фонду України складає 10,8 млн.га, з них вкриті лісом землі – 9,4 млн.га із загальним запасом деревини 1,74 млрд.м³. У грошовому виразі ресурси деревини на корені за внутрішніми цінами оцінюються приблизно в 3,4 млрд.дол.США, за світовими – 27 млрд.дол.США. Середньорічний приріст деревини (зміна запасу) становить приблизно 35 млн.м³, а в розрахунку на 1 га вкритих лісом земель – 3,7 м³. На одного жителя припадає близько 0,73 м³ приросту деревини, норма використання – 0,44, споживання – 0,80 м³.

В умовах нестабільного фінансування лісове господарство опинилося у кризі. Спостерігається значне скорочення лісовідновлення і лісорозведення, обсяги реконструкції малопродуктивних насаджень та внесення міндобрив проти 1990 р. зменшилися в три-чотири рази, майже припинилися роботи із захисного лісорозведення, не в повній мірі здійснюються заходи в лісах, забруднених радіонуклідами.

Загальні розміри рубок лісу скоротилися з 13,5 млн.м³ в 1990 р. до 10,3 млн.м³ в 1999 р. Лісозаготівлі по регіонах розміщені нерівномірно, обсяги лісокористування знижуються, що негативно відбивається на ефективності деревообробного виробництва.

В лісах країни зосереджено близько 250 млн.м³ стиглої та перестійної деревини на корені, в т. ч. 90 млн.м³ хвойної та 123 млн.м³ – твердолистяної, потенційно можливої для експлуатації. Щорічні обсяги всіх видів рубок складають 33% загального щорічного приросту деревного запасу. Виходячи з нормативів лісокористування та міжнародного досвіду, лісозаготівлі без суттєвих екологічних втрат можуть бути збільшені принаймні в 1,5-2 рази.

Спад лісогосподарського виробництва, зниження обсягів лісокористування і лісоохоронних заходів є наслідком об’єктивних і суб’єктивних факторів. До перших відносяться економічна криза, відсутність інвестицій, зниження попиту на лісопродукцію, неплатоспроможність споживачів; до других - ігнорування основних принципів реформування лісогосподарського виробництва.

Є підстава вважати, що в ринкових умовах суперечності в системі “ліс–природа–економіка” загострюватимуться. Останнє неминуче призведе до виснаження лісосировинної бази, зменшення площі лісів. Завдання лісового господарства – на основі економічних важелів знайти шляхи усунення негативних тенденцій.

Експортні можливості лісового господарства України незначні. Поліпшення ситуації можливе за рахунок організації тісної співпраці з провідними іноземними фірмами для виготовлення конкурентноспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринку продукції.

Одним із напрямків підвищення ефективності використання лісосировинної бази є відновлення роботи целюлозно-паперової промисловості, сировиною для якої може бути (за умови розвитку відповідного технологічного забезпечення) навіть та деревина, якісні показники якої сьогодні не відповідають вимогам даної галузі.

Вихід лісового господарства з важкого становища бачиться в структурній перебудові, адаптації до ринкових відносин, реформуванні організаційно-економічного механізму.

Подолання негативних тенденцій у лісовому господарстві не є можливим без реформування лісового фонду. Близько 2,5 млн.га лісів колишніх колгоспів, радгоспів та інших неспеціалізованих відомств стали безгосподарними, використовуються вкрай неефективно, на значних площах насадження розладнані, пошкоджені пожежами, шкідниками і хворобами. Вихід деревини з 1 га площі в них складає лише 0,4–0,5 куб.м при середньому прирості в лісах в цілому – 3,7 куб.м. Частину даних лісів доцільно передати у Держкомліс або організувати на їх базі спеціалізовані лісові підприємства, підпорядкувавши їх Мінагропрому. Невеликі ділянки варто передати у користування або у власність окремим юридичним (фізичним) особам.

В Україні виникає проблема формування комунального лісоволодіння, вирішення якої можливе на базі існуючих міських лісів, лісопаркових частин зелених зон, частини лісів колишніх колгоспів та інших фондоутримувачів, виділення із державного фонду земельних ділянок під залісення. Нові лісові масиви можуть створюватися силами місцевого самоврядування за рахунок держбюджету, місцевого і зарубіжного спонсорства. На базі комунальних лісів може утворюватися колективна (чи комунальна) форма власності шляхом реалізації функцій володіння, користування або розпорядження. Така форма лісоволодіння стане перехідною – від державної до приватної, що відповідатиме вимогам прийнятої системи реформування економіки та переходу лісового господарства на ринкові засади.

Стратегічна задача економічної політики лісового господарства – доведення лісистості до оптимального рівня як важливої складової економічної та екологічної безпеки країни. Основна умова - збільшення площі лісів за рахунок поетапного вилучення з сільськогосподарського користування 4-4,5 млн.га низькопродуктивних земель і їх заліснення, підвищення продуктивності насаджень, поліпшення породної структури, зміни структури лісовирощування з розширенням площі лісових насаджень зі скороченим віком рубки (плантаційне лісовирощування) для прискореного виробництва деревини.

Дефіцит лісових ресурсів висуває проблему економії деревини, широкого застосування замінників лісоматеріалів, удосконалення структури споживання деревини, комплексного її використання. За останні роки щорічно утворюється біля 2,9 млн.м³ відходів, в т. ч. 1,2 млн.м³ від переробки деревини. З них використовується лише 45%, в т. ч. на паливні потреби – 35%, виробництво продукції – 10, решта відходів реалізується населенню або не використовується. Необхідно приділити особливу увагу жорсткому заощадженню деревини на основі удосконалення галузевої структури деревообробки.

Обмеженість лісів, їх нераціональне розміщення, низька експлуатаційна спроможність через екологічні мотиви є основною причиною загострення стану із забезпеченням лісоспоживачів країни деревиною, потреба якої складає 28-30 м³ щорічно. Власними ресурсами вона забезпечується лише на 30-35%. Особливо слабо забезпечуються сировиною деревообробні, целюлозно-паперові комбінати, будівництва, шахти. Поглибилась розбалансованість у сфері використання сировинних ресурсів, соціальних та екологічних функцій лісу. Розрахунки свідчать, що уже відносно у недалекій перспективі за умови реалізації викладених пропозицій Україна спроможна перейти на забезпечення власними ресурсами лісу.