Торговельні відносини між Україною та РФ визначаються, насамперед, Угодою про вільну торгівлю, що підписана 24.06.93 р. і юридично набрала силу 21.02.94 р. Цією Угодою передбачалось взаємне незастосування мита, а також еквівалентних їм за дією податків та зборів. Однак дія Угоди була обмежена вилученням з режиму вільної торгівлі товарів, які відповідно до законодавства обох держав підпадали під дію експортного тарифу або підлягали квотуванню та ліцензуванню. Під час підписання Угоди як Україна, так і Росія застосовували нетарифні та тарифні обмеження.

До 1997 р. Україна не застосовувала ніяких заходів тарифного регулювання торгівлі у відносинах з РФ. Однак Законом України від 03.04.97 р. № 170/97 ВРУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань обкладання ввізним митом товарів та інших товарів, що ввозяться на митну територію України" були встановлені пільгові ставки мита при ввезенні в Україну товарів, у тому числі і з РФ.

В той же час Урядом Росії 11 квітня 1997 р. було прийнято постанову № 417 "Про заходи підтримки вітчизняної цукрової промисловості", згідно з якою з 15 травня 1997 р. встановлювалось мито на білий цукор (у тому числі й походженням з України), що ввозиться на територію РФ. Слід відмітити, що цей захід не поширювався на імпорт в Росію цукру з країн-учасниць Митного союзу.

Невиконання обома країнами у повному обсязі Угоди про вільну торгівлю спричинили зростання дефіциту торговельного балансу України в торгівлі товарами із своїм основним партнером.

Податкові відносини між РФ та Україною мають суттєві особливості. Українським податковим законодавством передбачено справляння ПДВ у взаємній торгівлі з Росією за загальноприйнятими в світовій торгівлі правилами. Починаючи з травня 1995 р. господарчі суб'єкти України здійснюють розрахунки за товари, що реалізуються в РФ, за цінами без збільшення їх на суму ПДВ. За цим передбачається звільнення від податків поставок товарів із країн їх виробництва і справляння податків на митній території країни, до якої вони ввозяться.

В результаті неузгодженості правил оподаткування іноді складалась ситуація, за якої з українських товарів не справлявся ПДВ. У зв'язку з цим під тиском російських товаровиробників був прийнятий Указ Президента РФ від 18 серпня 1996 р. №1216 "Про справляння ПДВ з товарів, що походять з території України і ввозяться до території Російської Федерації", згідно з яким митними органами при ввозі товарів з України з них стягується ПДВ.

Наприкінці 1997 р. відбулися українсько-російські переговори щодо гармонізації механізмів справляння ПДВ в обох країнах. В результаті переговорів було прийнято рішення про відміну стягнення податку при митному оформленні товарів.

З лютого 1998 р. як в Україні, так і в Росії діють майже адекватні механізми справляння ПДВ. В Україні згідно з Законом про ПДВ вся торгівля переведена в єдиний режим справляння цього податку і тому при роздрібному продажу торговельні підприємства нараховують ПДВ на всю суму реалізації. В Росії, якщо товар з митного кордону безпосередньо спрямовується у роздрібну торгівлю, ПДВ нараховується тільки на торговельну націнку. В цьому випадку конкурентоспроможність українських товарів дещо підвищується.

Російський експорт йде до України з нарахуванням 20% податку, в свою чергу, вартість російського товару разом з ПДВ згідно з українським законодавством вважається контрактною вартістю і, в свою чергу, обкладається українським ПДВ. В результаті ми маємо справляння одного і того самого податку двічі.

Виходячи з позицій російських науковців, перехід на нові податкові взаємовідносини між Україною та Росією без суттєвих фінансових втрат російською стороною здійснити неможливо.

На нашу думку, однією з найбільш суттєвих перешкод на шляху української продукції на російський ринок є високий рівень цін наших товарів. Тому українські підприємства, які традиційно були орієнтовані на російського споживача, перебувають в особливо скрутному становищі через недосконалість цінової політики.

Розвиток і поглиблення торгового співробітництва між Україною і Росією можуть бути досягнуті тільки шляхом послідовної лібералізації торгівлі, переходу на єдині принципи оподаткування, поступового усунення торгових бар’єрів і непрямих немитних обмежень, зближення митних тарифів. Гармонізація митного режиму повинна вирішити такі питання: