Продовольча безпека є однією з вирішальних складових загальноекономічної безпеки будь-якої держави. Завдяки їй досягається сталий соціально-економічний розвиток суспільства, його демографічне відтворення.

Продовольча криза в сучасному світі підриває здоров'я більше одного млрд. чоловік і безпосередньо загрожує чверті населення країн, що розвиваються, нормальним умовам життя та праці в цих країнах, а також до 5% населення розвинутих країн. За даними експертів ООН, протягом двох останніх десятиріч через недоїдання і голод щорічно вмирало близько 50 млн. чол. Найбільш важкий стан з забезпеченням продовольством населення у 40 найбідніших країнах світу, які входять до так званої "зони голоду", що охоплює екваторіальну частину Африки і Південно-Східну Азію.

Для України проблеми досягнення продовольчої безпеки мають особливо важливе значення, що зумовлюється насамперед сучасним станом розвитку АПК. Глибока і довготривала загальноекономічна криза в Україні зумовила критичний стан в її сільському господарстві. У Посланні Президента України до її Верховної Ради на 2000 р. відмічається, що "понад 87% КСП є збитковими. Низька рентабельність промисловості та інших галузей економіки. На 42% знизилася продуктивність праці, в т.ч. у промисловості - на 21%, у сільськогосподарських підприємствах - більш як у 2 рази".

За останні роки різко знизились обсяги капіталовкладень у всіх основних галузях народного господарства, зокрема, і агропромисловому комплексі. Так, інвестиції в АПК з усіх джерел фінансування з 1990 по 1999 роки скоротилися із 18845 млн. грн. до 1645 млн. грн., або в 11 разів, у сільське господарство - більше ніж у 19 разів, у переробні галузі та соціальну сферу села - майже в 7 разів.

Внаслідок цього в АПК України значно сповільнились процеси відтворення і оновлення матеріально-технічної бази, що призвело не лише до збільшення в сільському господарстві питомої ваги ручної праці, а й до різкого зменшення обсягів виробництва валової продукції, що підтверджується даними наведеної таблиці.

Дані таблиці свідчать, що в 1999 р. порівняно з 1990 р. обсяги валової продукції аграрного сектора зменшились: у господарствах усіх категорій - на 50,8%; сільськогосподарських підприємствах - на 72%. І лише в господарствах населення ці обсяги збереглися на однаковому рівні. Хоча у зв'язку з різким падінням обсягів виробництва в колективних сільгосппідприємствах частка господарств населення у валовій сільськогосподарській продукції зросла: з 29,4% у 1990 р. до 59,9% у 1999 р.

Обсяги валової продукції сільського господарства України*
(у порівняльних цінах 1996 р., млрд. грн.)

В Україні посилюється деградація земель, яка відбувається внаслідок нераціонального освоєння земельного фонду, екстенсивного його використання, різкого зменшення обсягів внесення мінеральних та органічних добрив. В розрахунку на 1 га землі їх обсяг скорочено з 141 кг в 1990 р. до 21 кг у 1998 р., тобто в 6,7 раза, пестицидів - у 6,2, вапна - в 38,9, гіпсоматеріалів - у 44,3, органічних добрів - у 4 рази. Землі виснажуються і втрачають свою родючість. Вітровою ерозією охоплено 13,2 млн. га сільгоспугідь; водною - 19,3 млн. га. Підвищену кислотність мають 10,7 млн. га; 3,9 млн. га - засолені й солонцюваті, 3,6 млн. га - заболочені та перезволожені. За 25 останніх років площа еродованої ріллі збільшилась на третину і щорічно розширюється на величину до 100 тис. га. Вміст гумусу в грунтах зменшився на 20%. У той же час асигнування на протиерозійні та інші землеохоронні й землемеліоративні роботи скорочуються. Так, за 1991-1999 рр. витрати на охорону земель зменшились у 25 разів .

Неефективно використовуються в сільському господарстві країни трудові ресурси, які є найбільш продуктивною складовою частиною всього аграрного виробничого потенціалу. Внаслідок цього знижується продуктивність праці. В сільському і лісовому господарстві, включаючи особисте підсобне господарство, кількість працюючих у 1998 р. була фактично такою ж, як у 1990 р. (близько 5 млн. чоловік), за майже дворазового скорочення обсягів виробництва в аграрній сфері.

З року в рік знижується ефективність використання виробничих ресурсів на переробних підприємствах. У 1998 р. індекс продукції харчової промисловості порівняно з 1990 р. склав лише 38%, в т.ч.: м'ясо-молочної -19%, цукрової - 22%, рибної - 25%, а індекс продуктивності праці - 47%. Наявні потужності для переробки м'яса використовуються тільки на 20%, випуску продукції з незбираного молока - на 14%, а виробництва плодоовочевих консервів - лише на 9%.

Високий рівень господарської освоєності землі, надмірне використання і забруднення поверхневих прісних водойм і лісових ресурсів призвели до значного погіршення екологічного стану в Україні. Її ресурсно-екологічній та й економічній безпеці загрожує те, що природно-ресурсний потенціал втрачає свої можливості до відновлення та відтворення.

Досягнення в АПК розвинутих країн показують, що завдяки ефективному використанню найновіших наукових розробок у галузях агротехніки, біотехнології і агроекології та інтенсивному природокористуванню в аграрній сфері можливо значно знижувати природо-, енерго- і фондомісткість сільськогосподарської продукції та підвищувати її конкурентоспроможність. Тому нам необхідно використовувати цей досвід з метою забезпечення ефективної діяльності підприємств усіх форм власності.

Вирішення проблем продовольчої безпеки країни вимагає здійснення активної аграрної політики, спрямованої на якнайшвидше подолання кризових явищ, забезпечення роботи АПК у ринкових умовах, утвердження в перспективі нашої держави як країни з високоефективним експортоздатним сільським господарством на базі використання найновіших біотехнологій. Це, в свою чергу, вимагає ефективного реформування аграрних відносин, яке планується здійснити у стислі строки - протягом 2000-2001 рр., за такими наміченими у Посланні Президента України Л.Д.Кучми до Верховної Ради України магістральними напрямами, як: реальне реформування КСП на засадах приватної власності; перехід на земельно-орендні відносини між власниками землі (земельних паїв) та суб'єктами господарювання; розвиток особистих підсобних господарств і перетворення найбільших із них у товарні господарства селян - малі фермерські господарства; всебічний розвиток інфраструктури аграрного ринку; поліпшення економічних і фінансово-кредитних відносин на селі.

В агропромисловій політиці важливу роль мають відігравати регіональні аспекти, необхідність чіткого врахування природно-кліматичних особливостей кожної зони, пристосування до них виробничих і ринкових систем. Це стосується не лише розміщення і розвитку галузей рослинництва і тваринництва, спеціалізації, кооперації та інтеграції великого, середнього і малого агробізнесу з визначенням через ринковий попит оптимальних розмірів конкретних виробництв. Мова йде про структурні та якісні ринкові перетворення регіональних моделей АПК з обгрунтуванням проектів не тільки окремих об'єктів, а й всієї регіональної мережі фермерських, кооперативних, корпоративних, спільних з іноземним капіталом господарських систем, переробних підприємств, баз сировини і готової продукції, розташування транспортних артерій і засобів, мережі сучасних обслуговуючих структур, продовольчих магазинів і супермаркетів, тобто про формування цивілізованих регіональних ринків.

Починаючи з 2001 р. запроваджується у практику механізм забезпечення прозорості аграрного ринку і державної підтримки за рахунок бюджетних коштів, доходів сільськогосподарських товаровиробників, одержаних ними від продажу за грошові кошти сільгосппродукції на товарних біржах і аукціонах та підприємствах переробної промисловості.

Таким чином, новий стратегічний курс реформування аграрного сектора економіки України повинен здійснюватися методами виключно антиінфляційного характеру з використанням критеріальної оцінки реального ефекту, сучасних теорій і моделей ефективного реформування з залученням необхідних внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Стратегія економічного розвитку АПК повинна забезпечити планомірний відтворювальний процес, збереження і захист довкілля, ресурсного потенціалу, життєдіяльності людей. Велику роль в реформуванні АПК повинно відігравати оптимальне поєднання державних і ринкових регуляторів. Успішне втілення нової аграрної політики дозволить вирішувати комплекс завдань, поставлених перед АПК щодо створення для трудівників села належних умов життя і праці, підвищення рівня забезпечення населення основними продуктами харчування високої якості, розширення експортної орієнтації вітчизняного сільськогосподарського виробництва, підвищення його екологічної і грунтозберігаючої надійності та забезпечення розвитку на рівні передових у аграрному відношенні країн світу.

Виконання всього наміченого комплексу завдань сприятиме вирішенню проблем досягнення продовольчої безпеки нашої держави.

1. Кучма Л.Д. Україна: поступ у XXI століття. Газ. "Урядовий кур'єр" від 23 лютого 2000 р. № 34.
2. Статистичний щорічник України. 1998. - К.: "Техніка", 1999.
3. Україна у цифрах. 1999. К. Держкомстат України, 2000.
4. Лукінов І.І., Саблук П.Т., Онищенко О.М. та ін. Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України. Наукова доповідь. К.: 2000. Вид-во Інституту аграрної економіки УААН.
5. Газ. "Голос України" від 7 грудня 1999 р. №227 (2229).
6. Газ. "Урядовий кур'єр" від 8 червня 2000 р. № 103.