Розробка засобів забезпечення економічної безпеки країни, що обумовлюються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю своєчасного вжиття адекватних заходів, має спиратись на засади правової демократичної держави. Ступінь загрози економічній безпеці великою мірою визначає часовий фактор: коли помилки стратегів призводили до незворотності втрачених можливостей і поглиблення кризової ситуації. Для вирішення проблем, що стоять сьогодні перед економічною безпекою, необхідно:

виробити нові підходи у дослідженні економічної безпеки держави, ролі та місця України у світовій економічній системі;

вивчити механізми інтеграційних зрушень, процесів глобалізації та регіоналізації, що відбуваються зараз у світі;

здійснити аналіз початкового етапу економічного реформування в державі;

визначити фактори, що спричинили кризу економічної системи;

визначити стартові позиції розвитку та зміцнення економічної системи України;

розробити пропозиції щодо структурного реформування господарської системи на макро- та мікрорівні, а також ефективного використання ресурсів, зосереджених у господарському комплексі країни.

Слід пам’ятати про системну сутність економічної безпеки. Економічна безпека держави, з одного боку, є надсистемою, до складу якої входять системи різних галузей життєдіяльності й розвитку людини, суспільства, держави і довкілля: сировинно-ресурсна, енергетична, фінансова, воєнно-економічна, інформаційна, продовольча, соціальна, демографічна та екологічна безпеки, які також мають певну внутрішню структуру, що складається з елементів. Місце, роль та пріоритет кожної з них визначаються обставинами, що реально складаються на певний період часу всередині держави і довкола неї. Зі зміною ситуації життєво важливого значення об’єктивно може набути будь-яка з її системних складових. З другого боку, економічна безпека є підсистемою міжнародної економічної безпеки, яка, в свою чергу, є складовою частиною надсистеми – міжнародної безпеки.

За горизонтальною структурою економічна безпека є складовою частиною національної безпеки держави. Економічна безпека, відбиваючись у сферах впливу національної безпеки, проникаючи у неї і взаємодіючи з нею, у свою чергу акумулює в собі її впливи, залишаючись при цьому основою (базисом) національної безпеки.

Зважаючи на це, стає зрозумілим, що в якості методології дослідження економічної безпеки необхідно застосовувати теорію економічних систем. Застосування системного аналізу дозволяє на будь-якому етапі прийняття керівних рішень визначити ланцюги зворотних зв’язків у соціально-економічній системі, яка, в свою чергу, є складною чи надскладною. Вивчення структури системи і тенденцій розвитку зворотних зв’язків на основі використання даних сформованої інформаціологічної бази дозволить не лише оцінити поточний стан системи, а й визначити дії, які стимулюватимуть економічне зростання та нейтралізуватимуть вплив негативних факторів.

Економічна безпека має власний об’єкт вивчення – економічну сферу країни і об’єкти, що знаходяться на перетині з іншими сферами діяльності держави: воєнною, соціальною, політичною, інформаційною. До об’єктів економічної безпеки відносяться не лише держава, її економічна система та всі її природні багатства, але й суспільство з його інститутами, установами, а також кожна окрема особа.

Пильної уваги вимагає загострення певних суперечностей між державою та її окремими громадянами з питань забезпечення ними своєї економічної безпеки. Це пов’язане з тим, що держава може не тільки виступати гарантом економічної безпеки громадян, але й сама бути для них джерелом загроз: знецінення грошових заощаджень, затримки з виплатою заробітної плати та інших соціальних нарахувань, недосконала податкова політика і т. ін. Якщо держава створює для громадян загрозу, що перевищує ту небезпеку, від якої вона їх захищає, це вказує на її нездатність бути виразником національних економічних інтересів – основних рушійних сил системи економічної безпеки держави, що визначають її зміст, характер і спрямування.

Сучасна дійсність довела, що реформи, які були підмурком обраного курсу, починаючи з часів періоду “перебудови”, суперечили національним інтересам країни, і саме тому призвели до негативних результатів. Однією з причин цього є відсутність геоекономічної стратегії розвитку країни в сучасному світі.

Що ж сьогодні відбувається у зовнішньому світі? По-перше, пріоритетну роль отримали геоекономічні інтереси над геополітичними і геостратегічними. Це означає, що розв’язання політичних задач здійснюється економічними методами. І головним питанням сучасності є, як довго світ буде перебувати у техногенній фазі постіндустріалізму – фазі небаченого ресурсопоглинання, що завдає непоправної шкоди природі, породжує екологічні катастрофи, розриває систему духовних, моральних, культурних устоїв людства, перетворюючи глобальну ситуацію у величезний хаос.

В останню чверть ХХ століття різко зросла нестійкість світової економіки, особливо фінансового сектора, небезпечно посилилися спекулятивні тенденції, в руках окремих осіб зосередилися величезні суми “гарячих грошей”, вартість яких обчислюється трильйонами доларів США. У зв’язку з цим зміни світової економіки стають все менш передбачуваними. Метастази пронизують фінансові системи все більшого числа країн. Небезпека розростання фінансової чуми XX ст. стає все більш очевидною. І якщо її не зупинити, вона може вилитися в глобальну світову кризу XXI ст.

Якої ж схеми поведінки повинна додержуватись Україна, виходячи з можливих варіантів світового перетворення, та які вибрати орієнтири на основі всесвітніх глобальних потоків і процесів в економічній діяльності?

Як відомо, економічна наука – це наука про господарство, управління ним, відносини людей з навколишнім світом у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і нематеріальних благ. Функції, що виконуються економікою згідно з даним визначенням, уже не здатні адекватно відобразити ті процеси і проблеми, що відбуваються у життєдіяльності людства зараз, не кажучи вже про завтрашній день. Тому економіці необхідно надати допомогу, й під силу це лише інформації.

Водночас досвід минаючого століття переконує, що у ХХІ столітті загрози економічній безпеці у різноманітних сферах діяльності держави здійснюватимуться насамперед через інформаційне середовище. Зважаючи на це, лідерство у світі буде визначатись насамперед здатністю держави контролювати інформаційні процеси.

Перебудова світової системи на нових інформаційних засадах обумовила потребу визначення нових підходів до проблем забезпечення економічної безпеки в інформаційну епоху. Це завдання покладається на новий напрямок в економічній науці – інформаціологічну економіку, яка має виступити новою генеруючою силою світової господарчої системи і врятувати людство від глобальної кризи, не допустивши смертельної сутички постіндустріалізму і неоекономічної моделі. Це шлях до балансу високого духовного рівня, матеріального благополуччя і розвитку людства в цілому. Про необхідність створення цього наукового напрямку мною вперше було заявлено на конференції “Наука і технологія в Європі – перспективи на ХХІ століття”, що пройшла у жовтні 2000 р. в Польщі під егідою ЮНЕСКО.

Розробку стратегії забезпечення економічної безпеки слід починати, чітко усвідомивши, що головним ресурсом соціально-економічного розвитку України є інформаційні та інтелектуальні ресурси, які при їх сполученні та спрямуванні на забезпечення інтересів держави створять базу для гармонійного розвитку людини у третьому тисячолітті. В рамках інформаціологічної економіки необхідно насамперед створити науково-практичні основи забезпечення інформаційної безпеки як визначальної складової економічної безпеки. Для цього необхідно обгрунтувати основні напрямки державної політики в умовах: глобалізації інформаційних процесів, формування світових інформаційних мереж, прагнення розвинутих країн світу домінувати у використанні світового інформаційного простору. Дані напрямки повинні відповідати пріоритетам економічної безпеки, що відбивають довготривалі інтереси суспільного розвитку.

Україна, що має великий інтелектуальний і науково-технологічний потенціали, повинна орієнтуватись на науково-інформаційні моделі економічного зростання, пов’язані з використанням чинників інтелектуально-освітнього потенціалу, розвитком науки та інноваційної активності економічних інституцій і агентів.