Внаслідок інтеграції України у світову економіку та лібералізації торгівлі національні кордони господарювання долаються стрімкими темпами. При цьому виявляється, що вплив глобалізації економіки на конкуренцію є неоднозначним. Сучасна хвиля злиття компаній є, по суті, лише початком процесу суттєвих перетворень всієї світової економіки. Внаслідок того, що відносини конкуренції інтернаціоналізуються, розширюються просторові межі ринків, відбувається приплив іноземних інвестицій у вітчизняне виробництво. На сьогодні позитивний ефект від такого розширення, з огляду на конкуренцію, стає сильнішим, ніж ефект підвищення економічної концентрації. Але така позитивна оцінка навряд чи залишиться актуальною для майбутнього розвитку конкуренції.

Своєї мети учасники ринку досягають, як правило, об’єднуючи свої зусилля. І тут криється небезпека для конкуренції, оскільки лідерство на ринку виявляється дуже близьким за змістом до домінування на ньому. Крім того, інтернаціоналізація підприємницької діяльності, зростання кількості і розміру фірм транснаціонального характеру збільшує ймовірність того, що антиконкурентна практика окремих підприємств може перетинати національні кордони України.

Уже зараз стають очевидними негативні наслідки цього процесу. Вони полягають, зокрема, у створенні сприятливих передумов для утворення олігополій та зловживання великих компаній ринковою владою у ключових галузях, які мають стратегічне значення для економіки України, таких, як автомобілебудування, нафтова та хімічна промисловість тощо. Ситуація загострюється також тим, що значно спадає потенційна конкуренція, на відміну від недалекого минулого, коли утворення ринкової влади за рахунок національних або реґіональних злиттів компенсувалося реальною можливістю появи нових конкурентів з інших країн або реґіонів.

Враховуючи, що відмова від іноземних інвестицій призведе лише до стаґнації та поглиблення кризових явищ в економіці України, залучення іноземних інвестицій повинно відбуватися під жорстким контролем з боку антимонопольного регулювання. Потенційний власник стратегічно важливих підприємств (як іноземний, так і вітчизняний) повинен бути відомий не тільки окремим державним органам. Необхідно створити систему, яка б базувалася на прозорому публічному переході права власності на контрольні пакети акцій стратегічно важливих підприємств.

Слід зазначити, що особливо відчутними негативні наслідки процесу глобалізації є у тих країнах, де контроль за злиттями відсутній або недосконалий. Це спонукає до створення власного конкурентного законодавства, оскільки на сучасному етапі основою для захисту конкуренції від негативного впливу новітніх глобальних економічних перетворень залишається національне конкурентне законодавство.

Однак на сучасному етапі одностороннє застосування національного конкурентного законодавства вже не відповідає вимогам, які висуваються процесами зростаючої інтернаціоналізації економіки і обумовлюються екстериторіальними обмеженнями конкуренції і мега-злиттями. Це пояснюється замкненим характером та обмеженою юрисдикцією практично всіх національних або реґіональних правил конкуренції, відсутністю прийнятних інструментів їх застосування до антиконкурентної транснаціональної практики. За таких умов постає проблема розвитку дієвих механізмів міжнародного співробітництва в галузі конкурентної політики.