Міжнародний досвід не дає рекомендацій щодо обсягу участі держави у соціально-економічному розвитку країни. Однак, більшість країн, що знаходяться під впливом міжнародних фінансових організацій (у тому числі і Україна), у своїх стабілізаційних програмах пріоритетом ставлять скорочення питомої ваги державного сектора економіки (навіть нижче рівнів, прийнятих у розвинутих країнах) шляхом здійснення широкомасштабних програм приватизації. В результаті суттєво зменшується контроль уряду за економікою. Безумовно, скорочення державних видатків має суттєве значення як елемент програми стабілізації, спрямованої на подолання гіперінфляції. Однак, якщо в економіці відбувається глибинний і постійний спад, виникає необхідність в дефляційних заходах. В такому випадку скорочення державних видатків (а більш точно – фінансова дисципліна) є лише одним з елементів державної макроекономічної політики стабілізації, але не визначальним.

При прийнятті рішення щодо обсягів і завдань розвитку державного сектора економіки органи державної влади розвинутих країн світу детально аналізують можливі вектори розвитку даної держави в світовому геополітичному просторі. В залежності від вихідних умов стану економіки країни і можливостей розвитку її стратегічних пріоритетів приймаються рішення щодо розширення або звуження впливу держави на економічний розвиток. При цьому обов'язково прогнозується і враховується в нормативних документах вплив таких рішень на економіку, безпеку країни, розподіл доходів і розвиток людського потенціалу. При цьому держава виступає і як менеджер розвитку державного сектора економіки, і як гарант національної безпеки країни і власне державності, а програма національної безпеки є однією з основних складових стратегії розвитку країни.

В стабілізаційній політиці України, не дивлячись на стагфляцію і платіжну кризу, протягом останніх років основним пріоритетом виступають скорочення бюджетного дефіциту і активізація приватизаційного процесу. Приватизація в світовій економіці ніколи не розглядалась як мета, а лише як засіб лібералізації економічної діяльності і перерозподілу фондових активів між секторами економіки. Скорочення державних видатків теж спрямовано на стимулювання перерозподілу фінансових ресурсів. Відповідно, ці два засоби міжсекторального регулювання економічних і фінансових трансакцій мають сприяти економічному зростанню. Якщо ж різке скорочення державних видатків призводить до стагфляції, а приватизація не веде до підвищення ефективності виробництва, це загрожує втратою основних ресурсів росту: людського потенціалу і інновацій. В результаті країна перетворюється на сировинний придаток розвинутих країн і під загрозу ставиться її економічна безпека. Крім того, скорочення потенціалу держави як суб’єкта господарювання унеможливлює проведення власної промислово-інноваційної політики.

Промислово-інноваційна політика може проводитись країною, яка має відповідний науковий, технологічний, людський потенціал. Високі технології, інновації в усіх країнах охороняються і забезпечуються за участю держави (через пряме чи через корпоративне управління). Вони є безумовною складовою національної безпеки. Розвинуті країни в стратегію розвитку ХХІ сторіччя заклали пріоритетний розвиток саме високих технологій в авіакосмічній промисловості, генній інженерії, радіоелектроніці, суднобудуванні та інших. І при цьому використовують наші принципи організації технологічного процесу “ від науки до виробництва”.

Україна сьогодні є індустріально-аграрною державою. Незважаючи на глибоку економічну кризу, яку країна переборює протягом останніх десяти років, і необхідність жорсткого цінового пристосування до міжнародних ринків, наша держава ще має значний науково-технічний потенціал і унікальні високі технології, на які роблять ставки в своєму стратегічному розвитку всі індустріально розвинуті країни. Тому в стратегію економічної безпеки країни має бути закладена її промислово-інноваційна складова. Необхідне активне визначення в стратегічних документах країни і подальше послідовне втілення в життя державної промислової політики та збереження на цій основі інтелектуального потенціалу нації, яка гідна входити як в європейське, так і в світове співтовариство на основі рівноправності, а не сировинного придатку розвинутих країн. Держава як гарант національної безпеки не повинна допустити сповзання суспільства на шлях фінансового прохача. Треба формувати фінансові стосунки з світовим співтовариством на економічній основі розвитку стратегічних інтересів. Сьогодні у України виграшне геополітичне положення, наявні також і ресурси розвитку. Не вистачає лише фінансових ресурсів для самостійної підтримки пріоритетів. Але з тими активами, які вона має, сьогодні ще можливе її входження в міжнародні транснаціональні корпорації (разом з Росією або індивідуально), особливо по південному транспортному коридору та спільно з Євразійським економічним співтовариством і Польщею.

Для забезпечення внутрішньої стабільності необхідне активне формування середнього класу, який є базовим для забезпечення сталого розвитку і примноження національного багатства країни. З цією метою держава має підтримувати розвиток підприємництва. Тому в умовах здійснення реформи державного управління, зміни управлінських функцій і перерозподілу фінансових ресурсів між секторами економіки (особливо між сектором держави і сектором підприємств) важливо визначити державу не лише в якості інструмента здійснення загальносуспільних інтересів, а і в якості рівноправного суб’єкта економіки, менеджера розвитку її державного сектора.

Ринкова економіка — складний механізм, що вимагає високої управлінської кваліфікації. Однією з найважливіших функцій держави є забезпечення стійкості, динамічності і збалансованості економічного зростання із збереженням основних стратагем сталого розвитку, які мають пріоритетне значення для економічної безпеки.

До таких стратегій української економіки відносяться: енергетична безпека, екологічна безпека, людський розвиток, промислово-інноваційний потенціал, експортний потенціал. Сталий розвиток кожної з цих складових передбачає активну участь держави як суб’єкта господарювання та гаранта національної безпеки.

У своїй книжці “Роки на Даунінг-стріт” М. Тетчер писала: "Правильна економічна політика значною мірою залежить від правильної оцінки того, які види економічної діяльності належать державі, а які людям". Саме держава несе відповідальність за визначення і впровадження довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку країни. Одним із основних елементів цієї стратегії має бути законодавче визначення пріоритетів і критеріїв економічної безпеки. Однак, в Україні на сьогоднішній день не прийнята Програма економічної безпеки країни і, відповідно, її стратагеми не враховуються державними програмами соціально-економічного розвитку. Не введена ця функція і в положення про міністерства та відомства України. Не врахована вона і в проекті Закону “Про Кабінет Міністрів України”. Тобто в державі на сьогодні немає законодавчо визначених критеріїв економічної безпеки і органи державної виконавчої влади не виконують функції її гаранта. Щоб Україна не опинилися в ще глибшій кризі і не втратила свої ресурсні можливості розвитку, сьогодні вкрай необхідно:

Важливим аспектом є також створення спеціальної і незалежної інфраструктури щодо моніторингу та експертизи програм економічного розвитку країни, вироблення критеріїв щодо інноваційної складової як активу при входженні в міжнародні організаційні структури.