Об`єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП), світових інтеграційних процесів. При цьому треба враховувати наступні визначальні умови, що складаються у світовій економічній системі:

Місце будь-якої країни у світовому господарстві і міжнародному поділі праці (МПП) залежить від багатьох чинників. До числа основних відносяться: динаміка розвитку національної економіки, ступінь її відкритості і задіяння в МПП, її уміння адаптуватися до умов міжнародного господарського життя. Україна як суверенна держава поки робить украй незначний вплив на МПП і протягом тривалого часу залишається осторонь від головних світогосподарських процесів.

Існує велика кількість точок зору щодо включення України в МПП і світогосподарські зв'язки. Вся логіка розвитку України наприкінці 90-х років підказує необхідність балансування відносин із Заходом, де вона буде впритул межувати з ЄС, і на Сході - із Росією й іншими країнами СНД.

Європейський вибір України – це не однозначне тяжіння її до Європи, а створення системи взаємовідносин України в просторі Росія - Європа - Північна Америка – Чорне море - СНД. Саме ця система в глобальному контексті визначає набір стратегій і перспектив шляхів розвитку України в XXI ст.

У Стратегії інтеграції України в ЄС визначені напрямки інтеграційного процесу, як-от: економічна інтеграція і розвиток торгових відносин з ЄС, адаптація законодавства України до законодавства ЄС, адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС.

Значною проблемою є перспективи економічних відносин із країнами СНД. Не варто відкидати те, що було корисним і може бути корисним у майбутньому. Мова йде про паростки кооперації, які ще є можливість зберегти і розвити. На жаль, повноцінної реалізації ідей інтеграційного розвитку у межах СНД досягнуто не було. Неможливість реалізувати інтеграційні плани в рамках СНД пояснювалися не тільки внутрішніми труднощами кожної з держав, але і недостатньою обгрунтованістю концепцій нових механізмів. У зв'язку з цим взаємовідносини України з країнами СНД продовжують будуватися на основі двосторонніх торгово-економічних відносин.

Обсяг торгівлі між Україною та ЄС у 7 разів перевищує обсяг торгівлі України з США. Українські товаровиробники, у першу чергу з найбільш конкурентноздатних сфер української економіки - металургійної і текстильної промисловості, сільського господарства, певних сфер наукоємних та енергетичних технологій - мають отримати більше можливості для експорту своїх товарів у Західну Європу. Така необхідність сприяє формуванню ефективної структури економіки країни.

Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму коопераційних зв'язків на макрорівні; на мікрорівні; на глобальному та регіональному рівнях через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях ООН і регіональних економічних об'єднаннях типу Чорноморської зони співробітництва. Поєднання об'єктивної необхідності та об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.

В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці (МПП), основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП, використовуючи коопераційні зв'язки для реалізації національних економічних інтересів.

Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП. Суспільства, які існували на нинішній території України, завжди підтримували економічні зв'язки із зовнішнім світом. Тож з огляду на власні традиції Україна має всі можливості для того, щоб стати рівноправним членом європейської спільноти.

Організаційно-економічні чинники включення України в систему сучасного МПП за своїм змістом відображають ступінь розвитку процесів концентрації, спеціалізації, кооперації й комбінування виробництва (за участю української сторони) на рівні міжнародних економічних зв'язків.

Спеціалізація та кооперація характеризують економічно доцільну й раціональну організацію (територіальну, регіональну, галузеву тощо) суспільних продуктивних сил. Характер накопиченого виробничого потенціалу, спеціалізація, що склалася, вимагають значних інвестицій у базові галузі економіки України на відшкодування та якісне оновлення фондів. За такої ситуації структурна трансформація економіки України перетворюється у найважливішу умову для інтеграції у світову економіку і визначення її місця в системі МПП.

У процесі створення нових основ співробітництва важливо не тільки не допустити неконтрольованого розпаду кооперативних зв'язків, а й знайти нових партнерів (адже нерентабельні підприємства і неконкурентоспроможна продукція випадуть з усталених господарських зв'язків), спрогнозувати кон'юнктуру товарообміну з метою створення економіки відкритого типу, інтегрованої в європейський і світовий економічний простір.

Колишні зв'язки України зі східноєвропейськими країнами відбивали лише міждержавний обмін продукцією. Перехід до вільної торгівлі на основі світових цін і конвертованої валюти випливає з курсу країн Східної Європи й України на переведення економіки на ринкові рейки і ставить розв'язання всіх проблем взаємних зв'язків у залежність від економічного інтересу.

Розробка програм розвитку коопераційних зв'язків повинна включати оцінку можливостей сучасного експортного потенціалу України і першочергових, так званих критичних імпортних потреб. У цьому контексті заснування й функціонування СП вбачається більш надійною формою, ніж створення спільних економічних зон.

З урахуванням потреб наших партнерів за кордоном та можливостей диференційованого стимулювання тих виробництв, що становитимуть основу експортного сектора економіки України, доцільно було б ширше заохочувати вкладення іноземного капіталу у вже існуючі господарські об'єкти та створення іноземними інвесторами фірм на території нашої держави. При цьому слід брати до уваги, що іноземний капітал віддає перевагу організаційно-економічним відносинам високого рівня, а не лібералізації умов для залучення іноземних інвестицій.

Одним із стратегічних напрямів доцільно передбачити пріоритетне залучення іноземного капіталу до науково-технічної та виробничої кооперації, взаємовигідного обміну на ліцензійній основі винаходами, розробками, "ноу-хау", промисловими зразками тощо.

Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стратегії й тактики товаровиробників потребують створення в Україні ефективної системи регулювання промисловою кооперацією.

Західна Європа є одним з головних торговельних партнерів України, експорт до ЄС становив 1998 р. понад $3,3 млрд., імпорт - $2,1 млрд. Європейський капітал в Україні приваблюють певна політична стабільність і відносна соціальна злагода порівняно з іншими регіонами пострадянського простору. Неабияке значення мають наявність досить розвинутої інфраструктури, кваліфікованих кадрів, хороша науково-технічна база, великий внутрішній ринок і, що важливо, Україна знаходиться поруч з Західною Європою, куди Європейські компанії могли б збувати свою продукцію.

Серйозною причиною головного болю бізнесменів залишається відсутність стабільної правової бази. Тому країни ЄС значною мірою займають вичікувальну позицію. Практично немає великих інвестицій у виробничий сектор, що обмежує реальне значення таких капіталовкладень для української економіки і, особливо, коопераційних зв'язків.

Останнім часом активізувалася робота з сертифікації української продукції, впровадження нових технологій, організації спільних виробництв. Реалізація цих і інших заходів вплине істотним чином на підвищення конкурентоздатності українських товарів і прискорення термінів їх просування на світові ринки.

Необхідно також створити організаційні макроекономічні передумови для майбутнього включення в європейські економічні структури (насамперед заохотити створення здатних до масштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп).

Ще одним завданням початкового етапу є гармонізація законодавства України, що регулює зовнішньоекономічні, коопераційні відносини та створює для них загальне економічне середовище, з вимогами системи ГАТТ/СОТ і початком пристосування до вимог гармонізованого та уніфікованого законодавства ЄС.

Слід опрацювати питання про можливість вибіркового підключення до тих проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна вже сьогодні здатна дотримуватись жорстких міжнародних вимог і стандартів й використання такого підключення з метою апробації конкретних механізмів взаємодії України з європейськими економічними структурами.

Звичайно, за нинішніх умов основні потенційні можливості для розвитку кооперації України з країнами Західної Європи можуть концентруватися лише в досить обмеженій кількості галузей науково-технічного співробітництва. Головним завданням стосовно науково-технічної кооперації України з країнами Західної Європи є підключення України до робіт, що виконуються в рамках програми науково-технічної інтеграції у галузі високих технологій “ЕВРІКА” і міжнародних науково-технічних програм ЄС, спрямованих на вирішення фундаментальних науково-технічних проблем, участь у створенні і роботі міжнародних дослідницьких центрів.

Розвиток промислової кооперації з ЄС, яким би привабливим він не виглядав, за нинішніх умов не матиме інтенсивного характеру через значний загальний технологічний розрив та недосконалість господарського механізму в Україні. Проте інтенсивне розгортання в окремих пріоритетних сферах науково-виробничої кооперації, за якої в процес співробітництва будуть значно ширше залучатися і конкурентноспроможні виробничі підприємства України, раціонально розглядати як перспективне завдання, вирішення якого дуже тісно пов’язане з формуванням в Україні міжнародного конкурентоспроможного сектора економіки. Тільки це дасть змогу підприємствам і фірмам України утвердитись як надійні партнери з кооперації і увійти у великі інтернаціональні виробничі та науково-виробничі системи.

25 червня 1992 р. була підписана Декларація про причорноморське економічне співробітництво. Ідея інтенсифікації причорноморського економічного співробітництва стала втілюватися в реальних формах господарювання.

До числа основних напрямків причорноморського співробітництва, що також важливі для України, можна віднести такі:

Стосовно до України причорноморське співробітництво повинно розглядатися у вузькому і широкому змісті. У вузькому змісті мова повинна йти про співробітництво територій, що безпосередньо виходять до Чорного моря й у господарському відношенні тісно пов'язаних із ним. У широкому змісті - це означає включення в співробітництво всього економічного простору країни.

Країни Центральної і Східної Європи (ЦСЄ) залишаються важливими торгово-економічними партнерами України. Країни ЦСЄ почали процес інтегрування в ЄС для того, щоб у майбутньому стати повноправними членами. В Угорщині, Польщі, Чехії, Словенії є реальна перспектива вступу в ЄС у 2002 р. Їх досвід може бути зразком для України.

На ці процеси входження України у світовий економічний простір будуть впливати ТНК, що поділили між собою світовий простір. Україна також має виступати ініціатором створення ТНК, що потребує допомоги з боку держави, якій у свою чергу потрібні ТНК для досягнення своїх цілей.

ЛІТЕРАТУРА: