Последнее десятилетие уходящего века отмечено потрясениями, которые привели к распаду крупнейших геополитических и экономических мировых систем, к потере идеологических, духовных и социальных ориентиров. Особенно остро они проявились на территории бывшего Советского Союза: распад СЭВ, расторжение Варшавского договора, образование новых государств, с непростой историей, тяжёлым настоящим и неопределенным будущим, что придаёт определённую окраску их отношениям. Порой, не имея возможности свести счёты с исчезнувшим тоталитарным государством, они непрочь предъявить претензии друг другу.

В результате извечного стремления украинского народа к самоопределению на карте Европы появилось новое демократическое государство - Украина. Оно есть, оно состоялось и мы в ответе за его будущее перед потомками. Исторический опыт показывает, что во время глобальных перемен у народов особенно бурно проявляются чувства национального самосознания, патриотизма, национального достоинства. Это естественно и свято. В то же время, возрастает значение выбора национальным движением стратегического направления. Для этого нужно найти ответ на такие вопросы:

1. Принесёт ли национальное движение счастье и благосостояние своему народу?

2. Не произойдёт ли это за счёт ущемления интересов и благосостояния других, в первую очередь соседних, народов.

И, наконец, главное, - 3: обладает ли национальное движение достоинствами и волей, чтобы созидать новые общечеловеческие ценности, внести свой вклад в мировую культуру.

Иными словами, способно ли национальное движение освободиться от вековых напластований причинённых ему обид, преодолеть собственные ограничения, чтобы вместе с другими родственными движениями бесконфликтно строить своё государство.

При этом, нужно сознавать, что всегда найдутся внешние силы, готовые спекулировать на естественных национальных чувствах, с целью политического, экономического и финансового закабаления новых государств. Выбор средств не стесняет. В ход идут лженаучные концепции, сомнительные теории, расхожие мифы и клише, а порой и просто идеологические провокации. Чего стоит, например, заявление 3.Бжезинского о том, что в Украине "творення держави випереджає творення нації. Таким образом, нам, весьма не деликатно, указали на необходимость ускорения создания украинской нации. И сделал это гражданин страны мягко говоря, не с самой древней культурой, с не самыми гуманными традициями! Это сказал человек в паспорте которого вообще отсутствует 5-я графа!

Думаю, что у большинства граждан Украины это не вызвало положительных эмоций. Они усмотрели в этом заявлении попытку посеять вражду между родственными народами. Поэтому, принимая решение об участии в настоящей конференции, я задавался вопросом "а надо ли?" Действительно ли "так неспокойно в нашем королевстве", что её организаторы, определяя направления дискуссии, априори исходят из неизбежности отнесения русских украинцев к числу национальных меньшинств? Неужели кто-то в Украине посягает на конституционные права русских? Насколько реальна угроза блокады русской культуры, языка, национальных традиций? И если всё это не так, то откуда же это щемящее чувство тревоги? Что не так?

А дело в том, что законное, священное моральное право украинцев на своё национальное самоопределение некоторые политики и окружающая их псевдоинтеллигентная элита стали отождествлять с русофобствующим национализмом. Вопреки официальной политической доктрине государства, согласно которой Россия признана стратегическим партнёром, они воспринимают Россию как "империю зла". Убеждают себя и других в том, что дрейф в сторону от России, а то и разрыв добрососедских отношений с нею обеспечит нам здоровую, эффективную экономику, обновленную культуру, духовность и нравственность. Под флагом защиты "рідної мови" они любыми методами выживают русский язык из всех сфер обращения, называя его "мовою імперською", "мовою завойовниів".

Подражая идеологическим опричникам Суслова, которые хотели всех советских людей (всех, и россиян тоже) превратить в ман-куртов, непомнящих родства, новоявленные "сусловы навыворот" пытаются калечить и уже калечат наших детей, исключая из школьных программ классиков мировой литературы только за то, что писали они на русском. Язык Пушкина и Шевченко (ведь он тоже блистательно писал по-русски) включён в раздел "язык других национальностей" и отнесён к выборочно-обязательным предметам, что позволяет, в конец оборзевшим, унтер-пришибеевым, вообще отказаться от его изучения. Чем же это лучше драконовских законов царского министра Валуева, запрещающих украинский язык на Украине.

Не так давно я стал свидетелем позорного явления: кандидата в Президенты буквально согнали с трибуны только за то, что он пытался говорить по-русски. Симптоматично, что инициатором этого стал не кто-нибудь, а дипломат, бывший Посол Украины в Российской Федерации. Представляете, какой ущерб он причинял обоим государствам, пребывая на этой должности?!

Господа, не думаю, что в зале есть хоть один человек, который не понимает значения языка для утверждения государственности. И, конечно же, прекрасный, певучий, древний язык Украины должен развиваться и утверждаться, как единственно государственный. Он должен стать основным в учебных заведениях и детских садах, звучать в театрах и на улицах, по радио и с телеэкранов. Он должен стать языком политиков и поэтов, министров и предпринимателей, военнослужащих и учёных. Но смешно и трагично добиваться этого путём запретов и насилия, путём ущемления других национальных языков и, прежде всего, русского. Насилие порождает насилие, а язык как средство общения должен объединять, а не противопоставлять людей друг другу. Вспомните библейскую легенду: Вавилонская башня осталась недостроенной, разрушилась и исчезла с лица земли только потому, что Яхве, желая наказать людей за гордыню, заставил их говорить на разных языках. Мы ещё говорим на языке, понятном друг другу. Давайте же воспользуемся этим шансом, чтобы построить новую демократическую Украину. Терпение - удел слабых, но терпимость - признак мудрости и силы. Язык развивается по объективным законам и требуется, по крайней мере, смена поколений, чтобы подавляющее большинство граждан Украины заговорили на украинском языке. Ведь он, как и русский, ведёт свою родословную от древнерусского языка Киевской Руси. Поэтому все жители Украины прекрасно понимают друг друга. И это ни в малейшей степени не угрожает ни экономическому, ни политическому её суверенитету.

Хочу воспользоваться этой трибуной, чтобы обратиться к тем, кто, возможно, уже забыл русский язык. Обговтуйтесь, панове! Не залякуйте себе й інших вигаданим драконом. Російська культура - не чужоземна, не ворожа. Не загине українська мова у незалежній державі, коли витримала одвічне принижування й заборони. Зберігаючи прадавнє коріння рідної мови, не збагачуйте її за рахунок скаліченої мови діаспори. Вона ж, з об'єктивних причин формувалася під впливом чужої мови ще на початку століття. Нехай за кордонами вона й існує. Не виставляйте себе на посміховисько, стверджуючи, що, мовляв, без мови немає держави, бо тоді ж треба визнати такими, що не існують і Швейцарію, і Бразилію, та й саму Америку. Обурюючись з приводу панування російської преси та сучасної белетристики в кіосках та на книжковому ринку, не вдавайтеся до адміністративних заходів, бо тим самим ви надаватимете безкоштовну рекламу літературному сміттю, що не має національної приналежності. Використовуйте свій інтелект, талант і здібності - творіть, аби залишити після себе літературну та публіцистичну спадщину, що сягне вершин світової слави. Викорінюйте в собі комплекс низькозрослості.

Наш славетний філософ і просвітитель Григорій Сковорода казав: "не той дурень, хто не знає, а той, хто знати не хоче". То ж читайте історію, вивчайте твори загальновизнаних класиків. Це необхідно, щоб розібратися в сучасних процесах державотворення, щоб не створювати небезпеки її існуванню.

Дозволю собі витяг із спадщини наших уславлених громадських діячів і політиків. Може вас зацікавить, як вони усвідомлювали собі причини упадку княжої, а потому й козацької держави - України.

Микола Костомаров, "Українська держава була федеративною спільнотою шістьох народностей: української, сіверської, великоруської, білоруської, псковської і новгородської". І далі: "Основою для їх об'єднання були мова і побут, княжий рід, христіянська віра і одна церква".

Може пригадаєте, панове, що з цих основотворчих категорій маємо сьогодні? Далі. "Все це вело руський народ до такої самостійності земель, щоб усе ж таки між усіма землями був взаємний зв'язок. Русь прямим шляхом ішла до федеративного укладу, якби не татарська хуртовина, яка все чисто перевернула". Навіть з огляду на вплив ідей Кирило-Мефодіївського братства на світогляд Костомарова, важко не погодитись з викладеними ним причинами упадку української державності в історичному розтині. За його думкою, вдача українського народу менш сприятлива до втримання своєї держави, ніж вдача московського. Називаючи росіян і українців однією "руською народністю" він визначав, що "... вільну стихію і демократизм українців мало доповнювати прагнення великоросів до утворення на міцних основах спільної будівлі".

Давайте згадаємо Володимира Антоновича. Саме йому належали ідеї, які згодом намагався розвинути його більш відомий учень Михайло Грушевський, "При низькому ступені культури, коли над громадськими інтересами панує, переважно, особиста вигода окремих людей, та станів (Зважте на актуальність! Замінити устаріле "стан", на сучасне "клан" і все наче б то про наше сьогодення) - демократія не має способу розвинутися та взяти гору". А далі ще відвертіше: Україна так і не створила багатовікової держави "... бо ті, що ставали на чолі її ... мали в собі вельми недостатній запас культури".

І ще одна, коротка цитата: " ... культура - один з найточніших індикаторів розвиненості суспільства, його прихильності до загальнолюдських цінностей, високої моральності". Це слова з промови Президента України Л. Кучми під час інаугурації. Зверніть увагу на послідовність державного курсу! Згадаймо Пантелеймона Куліша. Він серед причин упадку козацької держави як головну виділяв " ... егоїстичну, пихату політику козацької старшини, що не вміла свої особисті інтереси підкорити інтересам загальнодержавним". Нехай знають про це необачні нащадки цих старшин, на совісті яких занепад української держави

Іван Мазепа. Одна з трагічних постатей історії українського гетьманства. Одні не в міру захоплюються цією особою, намагаючись розгледіти в ньому борця за незалежну Україну, інші ставляться до нього як до зрадника і клятвовідступника. А втім, Антонович, симпатизуючи Мазепі, пише, як на мене, - об'єктивно: "... він ігнорував народні інтереси, не розумів їх і мріяв тільки про встановлення в Україні аристократичної держави. Коли б Мазепа не був засліпленим цією ідеєю, народ був би підтримав його".

Завершити свій коротенький історичний екскурс хочу. словами одного з засновників і керівників першої української держави Михайла Грушевського. "В конфліктах народу і власті вина лежить на стороні власті, бо інтерес трудового народу - це найвищий закон всякої громадської організації, і, коли в державі цьому трудовому народові не добре, це його право обрахуватися з нею".

Чи чуєте, панове? За народом залишається право обрахуватися, тобто, поквитатися з тим, хто нехтуючи його інтересами, заважає працювати, відроджувати економіку, що занепала, дбати про свій добробут і культуру, і, що найголовніше, поквитатися з тими, хто намірився зруйнувати мир, співпрацю і дружбу зі спорідненими народами. Бо мир - це вічне. Це ідеал поколінь. Це одвічна мета.

Уважаемые товарищи, дамы и господа. Я признателен организаторам конференции за предоставленную возможность принять в ней участие. Я рад видеть в зале людей, по-настоящему обеспокоенных перспективой развития отношений двух родственных культур.

Своё выступление хочу закончить словами из проекта государственного гимна, точнее, одного из возможных его вариантов, любезно подаренных мне автором - Петром Іллєнко. Музыка М. Вербицкого - прекрасная и торжественная сохраняется. А вместо строк, где недобрым словом поминаются "воріженьки" - москалі предлагаются такие:

Станем дружо у звитязі від Сяну до Дону,

Кривді більше не бувати ніде і нікому.

По Дніпру і Чорнім морі приймим на гостину,

Добрим друзям завжди щира Ненька Україна.