МІЖНАРОДНІ ЗOБОВ’ЯЗАННЯ УКРАЇНИ
В ГАЛУЗІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ
НАЦІОНАЛЬНИХ ГРУП

Проголошення державної незалежності України, її всуп до Ради Європи та обрання шляху до європейської інтеграції, бажання розбудувати правову де-мократичну державу на основі верховенства права та напoлягання визначи-тись у стосунках із сусідніми державами на принципах добросусідства поста-вило перед нашою країною ряд завдань, серед яких і забезпечення основних прав і свобод людини, в тому числі і колективних прав національних меншин у відповідності до основних європейських правових норм в цій галузі, а саме - Рекомендації 1201, Рамкової Конвенції про захист національних меншин та Європейської Хартії регіональних та мінорітарних мов (про що і було зазначе-но у Висновку №190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи). Два з трьох документів у відповідності до ст.9 Конституції України вже стали частиною законодавства - Рамкова конвенція… була вже підписана і ратифікована без жодних застережень, а після ратифікації Базового договору з Румунією части-ною законодавства стала і Рекомендація 1201, оскільки в ст.13 Договору сто-рони взяли на себе зoбов’язання проводити щодо національних меншин полі-тику у відповідності до цієї Рекомендації (щоправда без положень, які стосу-ються колективних прав). Що стосується Хартії…, то вона вже підписана і йде підготовка компромісного для ратифікації Парламентом варіанту.

В цьому повідомленні ми зосереджемо свою увагу насамперед на міжна-родні зoбов’язання України в галузі захисту прав національних меншин (щодо проблеми прав національних меншин у вітчизняному законодавстві - Див.: Попеску І.В.Права національних меншин в чинному законодавстві та в між-народних зобов’язаннях України// Права людини в міжнародному та націо-нальному аспектах: Наукова-практична конференція…,Чернівці,4 грудня 1998 рю - Чернівці:Прут, 1999.-С.23-26 та Попеску І.Права національних мен-шин України та перспективи їх розвитку //Світ-Lumea, Anul 1, №11, 15 oc-tombrie 1999. - Р.2а.)

Події останніх років на Балканах та на Кавказі дають підстави стверджува-ти, що для країн постсоціалістичного табору, які потрапили у прірву соціаль-но-політичної кризи у зв’язку із зміною політичної тоталітарної системи на си-стему демократичної орієнтації, для виходу з кризи необхідна стабільність та злагода в самому суспільстві (міжконфесійна,міжнаціональна, міжкласова то-що).

Міжетнічні стосунки є однією з найбільш складних проблем, а питання про-гнозування та запобігання конфліктам на етнічному грунті в полінаціональних країнах набуває особливої актуальності. Ця проблема зачіплює як організа-цію державного та суспільного життя всередині країни, так і міждержавні та міжнародні стосунки.

Світова і, зокрема, європейська практика свідчить, що для досягнення між-етнічної злагоди в демократичному суспільстві необхідно дотримування ос-новних прав і свобод людини та забезпечення колективних прав національ-них, етнічних, мовних та релігійних меншин, а також відмова від будь-яких форм дискримінації. Це, в свою чергу, поряд із позитивними результатами у внутрішній та зовнішній політиці сприяє політичній та соціально-економічній стабільності. В такій ситуації збереження самобутності та культурної спадщи-ни меншин стає позитивним фактором, джерелом соціального та культурного збагачення.

На сесійних засіданнях Парламентської Асамблеї Ради Європи останніх років під час обговорення ситуації на Балканах та становища національних меншин в різних країнах-членах ПАРЄ різні доповідачі з метою недопущення нових міжетнічних конфліктів наголошували на необхідність їх інтеграції в по-ліетнічну та полікультурну державу, а також в багатонаціональну Європу. Зо-крема пропонувалось відмовитись від практики асиміляції та негативного ставлення до меншин у політичній, соціальній, культурній та економічних сферах. Було зазначено, що для переходу до принципу "єдності в розмаїтті" необхідно застосування поетапності в наданні представникам національних меншин особливих прав, необхідних для збереження їх самобутності, спад-щини та гідності. А для направлення їх внутрішньої етноенергії з напрямку сепаратизму в напрямок інтеграції в єдину багатонаціональну політичну націю передбачено такі "правові етапи":

1.Право меншин на існування як окремої національної групи та вихід із анонімату. Тобто право називатись своїм власним ім’ям та визнання їх існу-вання як окремої національної меншини, а не лише як "фольклорна", "етно-графічна" або "діалектна" група тощо.

2.Право на розвиток та публічне користування здобутками власної куль-тури та офіційне використання рідної мови,включаючи право на викори-стання традиційної графіки та наукової назви власної мови.

3. Право на освіту рідною мовою, тобто право меншин на забезпечення для них функціонування національних закладів (в тому числі й вищої освіти) із викладанням рідною мовою та власної участі в розробці та контролі за нав-чальними програмами.

4. Право на політичне представництво в органах, які визначають політи-ку держави, як на виконавчому, так і на законодавчому рівнях з делегуванням до цих органів власних кандидатів. Сюди включається також право мати свої власні культурологічні та політичні організації.

5. Право на автономію з передачею меншинам права управляти своїми внутрішніми справами, принаймні у сфері культури, виховання, освіти, релігії, інформації та соціальних справ, із забезпеченням коштів для виконання цих функцій (звичайно, з жорстким контролем з боку держави за їх використан-ням) за допомогою субвенцій (на рівні культурної автономії, можливої як при дисперсному, так і при компактному проживанні меншин), та важелів оподаткування (на рівні територіальної автономії, можливої тільки при компактному проживанні меншин). Здійснення цього права передбачає також право мати власний орган самоврядування, обраний представниками самої спільноти.

Надання та здійснення тих чи інших прав залежить від багатьох факторів і, насамперед, від наступних умов:

1. Відмова від сепаратизму. Тобто національна меншина повинна відмо- витись від сепаратиських тенденцій,а свою внутрішню етноенергію лідери спільноти повинні направити на інтеграцію у громадське суспільство поліна-ціональної держави, зберігаючи при цьому свою національну, мовну та куль-турну самобутність.

2. Лояльність меншини до чинного законодавства, відмова від "немирних шляхів" виборення нових прав і свобод та готовність здобуття нових прав ли-ше парламентським шляхом та політичними засобами.

3. Неутискання при здійсненні своїх прав прав інших національних груп (в тому числі і прав більшості як окремої місцевості, так і прав титульної нації).

4. Готовність та спроможність національних меншин самим здійснюва-ти надані права.

5. Усвідомлення меншини та її лідерів, що незатребуване право не вважа-ється порушенним правом.

Звичайно, що ці заходи не можуть бути вичерпними і багато залежить від рівня демократичних досягнень відповідних держав, від політичної культури правлячої еліти та підготовки і волі лідерів національних меншин. Багато за-лежить також і від здатності одних і інших йти на компроміси. Іншого шляху в досягненні стабільності просто немає. І це повинні усвідомлювати як пред-ставники всіх гілок влади, так і представники національних груп. Рекоменда-ція 1201, Рамкова конвенція про захист національних меншин та Європейська Хартія регіональних та мінорітарних мов практично відображають основні права європейських національних меншин. Конституція України, Закони "Про національні меншини в Україні" та "Про мови", а також "Декларація прав на-ціональностей України" поряд із зазначенними міжнародними зобов’язання-ми України теоретично відкривають непогані перспективи для етнічного май-бутнього національних груп нашої держави.

До міжнародних зобов’язань України в галузі забезпечення прав національ-них меншин відносяться і двосторонні угоди, згода на обов’язковість яких на-дана Верховною Радою України. А, оскільки у відповідності до 24 статті Кон-ституції "не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками … етнічного … походження,…за мовними або іншими ознаками", положення чинних міжнарод-них договорів, які стосуються прав якоїсь національної групи України, після ратифікації Парламентом автоматично повинні бути застосовані і по відношенню до всіх інших національностей нашої держави. На сьогодняшнй день, найбільший обсяг прав національних меншин у двосторонній міждержавній угоді знайшов відображення у Договорі про відносини добросусідства і спіро-бітництва між Україною та Румунією, згідно з яким у статті 13 зазначено, що "з метою захисту етнічної, культурної, мовної та релігійної ідентичності україн-ської меншини в Румунії та румунської меншини в Україні (а ми додамо, що у відповідності до 24 статті Конституції в Україні це стосується і всіх інших наці-ональностей України - зауваження наше), Договірні Сторони будуть застосо-вувати міжнародні норми і стандарти, що визначають права осіб, які належать до національних меншин, а також документи Зустрічі Копенгагенської кон-ференції щодо людського виміру Організації з безпеки та співробітництва в Європі від 29 червня 1990 року, Декларації Генеральної Асамблеї ООН щодо прав осіб, які належать до національних або етнічних, релігійнин і мовних меншин (Резолюція 47\135) від 1992 року і Рекомендація 1201 (1993 року) Пар-ламентської Асамблеї Ради Європи щодо додаткового Протоколу до Європей-ської Конвенції з прав людини стосовно прав меншин, при тому розуміні, що ця Рекомендація (мається на увазі тільки положення Рекомендації 1201 - зау-важення і підкреслення наше) не стосується колективних прав і не зобов’язує Договірні сторони надати відповідним особам право на спеціальний статус територіальної автономії, заснованої на етнічних критеріях" .

Отже, цей договір передбачає дозвіл на всі форми та етапи надання прав національним меншинам (і не тільки румунам!!!) окрім права на національно-теритріальну автономію, хоча і не заперечує це право, оскільки в пункті 11 статті 13 Договору зазначено, що "жодне з положень цієї статті не буде тлу-мачитись як таке, що обмежує або заперечує права …, визнані відповідно до законів Договірних сторін…", а,значить, і право на територіальну автономію за етнічною ознакою в Україні в майбутньому можлива, оскільки в статті 2 "Декларації прав національностей України" зазначено, що "Українська держа-ва гарантує всім національностям право на забезпечення їхнього традиційно-го розселення, забезпечує існування національно-адміністративних оди-ниць…"(пікреслення наше). І якщо повернутись до статті 13 зазначеного Дого-вору, слід підкреслити, що в ньому вже передбачено: - право вільного вибору національності, зважаючи на етнічне походження, мову, культуру та релігію громадян (пункт 2);- право на недискримінацію і на повну та справжню рів-ність між особами, які належать до національної меншини, та особами, які належать до більшості населення, у всіх сферах економічного, соціального, політичного та культурного життя (пункт 3);- право на захист від будь-якої спроби асиміляції проти їх волі;- право індивідуально або разом з іншими членами їх групи на свободу виявлення, збереження та розвиток свєї етніч-ної, культурної, мовної та релігійної ідентичності;- право зберігати та роз-вивати свою культуру (пункт 4);-право на створення умов для вивчення рід-ної мови та право на отримання освіти рідною мовою в необхідній кількості шкіл та освітніх державних і спеціальних учбових закладів, розміщених відпо-відно до географічного розселення; - право використовувати рідну мову у відносинах з органами державної влади (пункт 5); - право на об’єднання, на заснування та підтримання власних організацій, товариств, а також ос-вітніх, культурних та релігійних закладів та установ (пункт 6); - право на доступ рідною мовою до інформації та засобів масової їнформації, а також право на створення і використання власних засобів масової інформації; - право на підтримання контактів між собою та з громадянами інших дер-жав та брати участь у заходах неурядових організацій як на національному, так і на міжнародному рівнях (пункт 7); - право на збереження місць традицій-ного проживання та недопущення заходів, які змінюють пропорційний склад населення у місцевостях, де проживають особи, що належать до національ-них меншин; - право на недопущення заходів, спрямованих на обмеження прав і свобод національних меншин (пункт 8); - право звернутись із звернен-ням до відповідних державних органів в разі порушення прав зазначених в цій статті (пункт 9).

Одночасно в 13 статті зазначені й умови застосування наданих прав: особи, яких стосується ця стаття, зобов’язані: - бути лояль-ними до держави, громадянами якої вони є, дотримуватись її національно-го законодавства; - поважати права інших осіб, зокрема тих, які належать до більшості або до інших національних меншин (пункт 10); - не обмежува-ти або заперечувати права людини (пункт 11); - відмовитись від сепаратиз-му (та визнати принцип територіальної цілісності держави), громадянами якої вони є (пункт 12). Для спостереження за виконанням зобов’язань, перед-бачених статтею 13 Договору щодо прав національних меншин створена змі-шана міжурядова комісія, яка збирається не менше ніж один раз на рік (пункт 13), і, отже, з’являється надія на моніторінг виконання домовленностей щодо імпліментації положень Договору в практиці.

Міжнародні зобов’язання України дають підставу стверджувати, що незва-жаючи на зусилля деяких шовіністично-націоналістичних сил, які чинять тиск на Президента, Парламент, Уряд, Міносвіти, Держкомнац, місцеві адміністра-ції тощо щодо недопущення розширення прав і свобод національних меншин, права і свободи національних груп України будуть постійно розширюватись на законодавчому рівні, а основна проблема полягатиме у розробці механіз-му практичної реалізації, оскільки їх захист від зазіхань етнофобів за моєю пропозицією під час розробки Основного Закону вже закріплено у 3 частині 22 статті Конституції: "При прийнятті нових законів або внесення змін до чин-них законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод".

В той же час існують занепокоєння з приводу того, що деякі представники виконавчої влади за підтримкою націоналістів у Парламенті розробляють проекти концепцій в галузі етнополітики, освіти мовами меншин, національно-культурної автономії, проекти змін до законів та проекти законів "Про мови", "Про національні меншини", "Про Ратифікацію Європейської Хартії регіональ-них та мінорітарних мов", "При вибори народних депутатів України" тощо без узгодження з представниками національних груп, і які (проекти) направлені на звуження існуючих прав і свобод, а, значить, суперечать ч.3 статті 22 Консти-туції. Це призводить до справедливого занепокоєння серед представників на-ціональних меншин та може дестабілізувати ситуацію в галузі міжетнічних стосунків. Тому назріла необхідність створення міжетнічного органу з кон-сультативним статусом при Президенті та Верховній Раді України за участю представників етносвідомих національних груп України з "правом вето" при обговоренні законопроектів та концепцій, які зачіплюють інтереси та впли-вають на етнокультурне життя національних меншин. В той же час сподіває-мось, що під впливом Ради Європи буде ратифікований варіант Європейської Хартії регіональних та мінорітарних мов, який би гарантував розширене пра-во використання мов меншин у галузі освіти (стаття 8), судової влади (стаття 9), адміністративній владі та публічних послугах (стаття 10), в засобах масової інформації (стаття 11), в культурній діяльності та засобах її здійснення (стаття 12), в економічному та соціальному житті (стаття 13) та у транскордонних об-мінах (стаття 14). Маємо надію, що при переході до пропорційної системи ви-борів буде передбачено право національних меншин приймати участь у вибо-рах і висувати через власні об’єднання своїх кандидатів в депутати, в тому числі і до Парламенту, оскільки в статті 14 Закону "Про національні меншини в Україні" це право вже передбачено. Впевнені, якщо в розробці приймуть участь представники національних груп, прогресивною буде і Концепція на-ціонально-культурної автономії, а в Україні поетапно з часом буде забезпечено повний обсяг основних прав і свобод національних меншин.

Досвід країн, в яких найповніше забезпечені основні права і свободи націо-нальних груп, які є меншиними в державі, доводить, що все насамперед зале-жить від активності самих національних меншин, від здатності їх лідерів об’єднатись заради етномайбутнього кожної національної групи, оскільки "не-затребуване право не може вважатись як порушене право", а лозунгом повинно бути гасло: "Єднаймося, бо в єдності наша сила!".