Експортний потенціал України визначається обсягами товарів і послуг, які можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю для країни. Як відомо, Україна завжди мала досить значний експортний потенціал. Маючи площу, що становить 0,4% світової суші, і чисельність населення близько 0,8% загальної його кількості, Україна виробляла у 1990 році 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки. Розвідані запаси корисних копалин України оцінюються приблизно в 7 трильйонів, а за деякими даними – в 12-14 трильйонів доларів США. Участь України у світовому видобутку марганцевої руди становила 32 відсотки. Україна має також розвинену базу алюмінієвої сировини й експортувала свого часу до 30% глиноземів та 18% каолінів, що видобуваються у світі. Виробничі потужності металургійного комплексу становлять: у виробництві сталі – 54 млн т, чавуну – 52 млн т, готового прокату – 41,5 млн т. За цими показниками Україна посідає п’яте місце в світі після Японії, США, Китаю та Російської Федерації. На жаль, нині ці потужності сповна не використовуються, але відповідний потенціал поки що зберігся.

Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології аерокосмічної галузі, суднобудування, виробництва нових матеріалів, біотехнології, регулювання хімічних, біохімічних та біофізичних процесів. Великий експортний потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси країни.

Про великі потенційні можливості України в сфері експортної діяльності наочно свідчить той факт, що у 1997 р. вона здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами 189 країн, і обсяги експорту товарів складали 14,2 млрд дол. США, хоча все ж залишилося від’ємним сальдо у зовнішній торгівлі товарами – понад 2% ВВП (майже 3 млрд дол. США).

Вищенаведені факти дають підстави стверджувати, що Україна має можливості для поліпшення своїх позицій на світовій господарській арені, однак досягти цього можна лише за умови проведення обгрунтованої національної політики щодо нарощування експорту. Подальший розвиток експортного потенціалу набуває особливого значення на сучасному етапі ринкової трансформації економіки як фактор підтримки багатьох галузей і виробництв, джерело надходження валюти для вирішення нагальних виробничих і соціальних потреб та забезпечення економічної безпеки держави. Цілеспрямований розвиток експортоорієнтованих галузей відповідно до тенденцій на світовому ринку є важливою умовою структурної перебудови економіки, технологічної модернізації виробництв, підвищення конкурентоздатності українських товарів та послуг.

Однак сьогодні можна констатувати, що за зовні непоганими кількісними показниками експортного потенціалу криються вкрай незадовільні якісні показники зовнішньої торгівлі України. Йдеться насамперед про невідповідність структури зовнішньої торгівлі сучасним тенденціям у світовій економічній системі та низький якісний рівень конкурентних переваг у більшості традиційних та потенційних експортних галузей. Так, про вкрай незадовільну структурну політику свідчить те, що товарна структура експорту України в 1997 р. порівняно з 1991 р. майже не змінилася. Провідне місце в ній продовжує займати продукція чорної металургії (близько чверті), що дає підстави говорити про певну монокультурність, яка підвищує вразливість країни у сфері зовнішньоекономічних зв’язків. Експортний потенціал машинобудування, приладобудування використовується лише незначною мірою.

Структура експорту послуг та робіт також залишається недосконалою: в 1997 р. 84,1% обороту припадало на транспортні послуги, 2,3% – комунікаційні послуги, 2,3% – послуги в монтажі і ремонті, 0,7% – в ремонті основних фондів. Слід звернути увагу на відсутність будь-яких позитивних зрушень за такими статтями, як фінансові та інші ділові послуги, комп’ютерні та інформаційні, туристично-рекреаційні, а також послуги, що пов’язані з патентами, ліцензіями, ноу-хау й іншими нематеріальними активами, які в багатьох країнах дають чималі доходи.

Необхідно також відзначити, що взагалі динаміка українського експорту суттєво відстає від тих обсягів, які потрібні для виведення економіки із стану стагфляції. Неадекватність експортної діяльності зумовлена насамперед низькою конкурентоздатністю українських товарів та послуг на ринках розвинутих країн. Більше того, відтепер можна говорити не просто про неконкурентоспроможність української економіки, а про наявність так званого системного розриву по відношенню до групи провідних країн, що проявляється перш за все у несумісності технологій, парадигм управління, низькій сприйнятливості виробництва до нововведень, у структурно-галузевій, інституціональній та культурній несумісності.

Зберігається тенденція втрати традиційних ринків збуту як у країнах колишнього СРСР, так і колишньої РЕВ без завоювання стійких “ніш” на світовому ринку, що при низькій конкурентоздатності виробів української промисловості зумовлює зменшення попиту на них і посилює сировинний перекіс експорту. Таке становище не тільки полегшує проникнення імпортних споживчих товарів і високотехнологічної продукції до внутрішнього ринку України, а й призводить до атрофії переробних галузей вітчизняної промисловості.

Загрозливість такої ситуації посилюється тим, що відволікання зростаючої частки валютних надходжень на закупівлю імпортних споживчих товарів обмежує фінансові можливості придбання критичного імпорту, призводить до подальшого спаду виробництва та експорту, посилює ресурсну та фінансову залежність від країн-постачальників та прискорює сповзання української економіки на периферію світового господарського розвитку.

Несприятливий стан зовнішньої торгівлі (посилення сировинного перекосу в структурі експорту, збільшення розриву між експортоспроможністю та імпортомісткістю, пасивне сальдо торговельного балансу) не залишає сумнівів щодо того, що необхідною умовою для інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності України на сучасному етапі економічної депресії стає перш за все підвищення ефективності використання експортного потенціалу країни як в цілому, так і орієнтованого на ринок Росії. Причому пріоритетним вектором розвитку зовнішньоекономічних зв’язків є насамперед налагодження тісних, взаємовигідних торговельно-економічних відносин між Україною та Російською Федерацією.

Пріоритетність і особливості становлення українсько-російських відносин обумовлені багатьма факторами, серед яких можна виділити: багатовікові історичні зв’язки; геополітичне розташування України як транзитного шляху до країн південно-західної Європи; необхідність реформування економік обох країн, успіх якого значною мірою залежить від того, наскільки плідно розвиватимуться насамперед їх торговельно-економічні стосунки в нових ринкових умовах; значна кількість росіян серед населення України (більше 12%); розвиток виробничих, наукових, культурних і суто людських зв’язків тощо.

Російська Федерація протягом 1991-1996 рр. була домінуючим торговельним партнером України і являла собою найбільш ємний ринок збуту товарів традиційного українського експорту, зокрема продукції агропромислового комплексу, машинобудування, металургійної та хімічної промисловості. Однак в 1997 р. внаслідок запровадження Росією ПДВ на імпорт українських товарів чітко визначилась негативна для України тенденція суттєвого спаду обсягу експорту на ринок Росії порівняно з 1996 р. (на 21,5%). В той же час практично завдяки подальшому нарощуванню обсягів експорту вітчизняної продукції та послуг в Росію можливо буде досягти позитивного торговельного балансу з цією країною без скорочення імпорту життєво необхідних для України російських товарів (у першу чергу паливно-енергетичних ресурсів), вирішення проблем зовнішньої заборгованості, стабілізації курсу національної грошової одиниці та зміцнення безпеки держави в зовнішньоекономічній сфері.

Досягненню цих цілей мають сприяти Договір між Україною та Російською Федерацією про економічне співробітництво на 1998-2007 рр., а також низка інших міждержавних документів, які закладають підвалини щодо створення принципово нової ситуації у двосторонніх відносинах, переходу від невизначеності, політичної заангажованості контактів до рівноправного, прагматичного і взаємовигідного партнерства. Однак слід зазначити, що дані угоди не зможуть ефективно діяти без наповнення їх реальним змістом і створення відповідних механізмів для попередження деструктивних процесів у сфері зовнішньої торгівлі між двома країнами. А це неможливо зробити без своєчасного прийняття гармонізованих правил щодо регулювання взаємних економічних стосунків і досягнення приблизної адекватності податкової, фінансової, інвестиційної, структурної, науково-технічної, промислової, митно-тарифної та інших складових економічної політики України та Російської Федерації з метою підпорядкування їх вирішенню стратегічних завдань економічного співробітництва.

Актуальність зазначених проблем і зумовила потребу в дослідженнях, метою яких є аналіз стану зовнішньоторговельних взаємовідносин України та Росії, пошук шляхів динамічного нарощування вітчизняного експортного потенціалу й активізації товарообміну між двома країнами.