1. Україна має значний експортний потенціал, зосереджений у видобувних та обробних галузях промисловості, а також в агропромисловому та енергетичному комплексах країни. Про експортні можливості України свідчить той факт, що у 1997 р. вона здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами у 189 країнах світу (загальний обсяг експорту вітчизняних товарів становив 14,2 млрд дол. США).

2. На сьогодні товарний експортний потенціал України використовується недостатньо через такі обставини. По-перше, падіння обсягів вітчизняного виробництва та його технологічна відсталість поки що заважають Україні зайняти гідне місце на ринках далекого зарубіжжя. По–друге, розпад загального ринкового простору і руйнація напрацьованих раніше економічних зв’язків у межах СНД знижують ефективність торгівлі на ринках близького зарубіжжя. В 1997 р. загальне сальдо України у зовнішній торгівлі товарами було від’ємним (-2,90 млрд дол. США) і лише завдяки позитивному сальдо у наданні послуг (3,32 млрд дол. США) вдалося зберегти загальне позитивне сальдо (0,42 млрд дол. США). На формування цих показників найбільше впливає стан торгівлі з Росією. В 1997 р. сальдо України у зовнішній торгівлі товарами з Росією було від’ємним (-4,11 млрд дол. США) і, незважаючи на позитивне сальдо у наданні послуг (2,87 млрд дол. США), загальне сальдо було далеко не на користь України (-1,24 млрд дол. США).

3. Проблему нарощування експортного потенціалу України слід вирішувати з урахуванням конкретних внутрішніх та зовнішніх економічних умов, а також визнання суттєвої залежності вітчизняної економіки від зовнішньої торгівлі (обсяг експорту по відношенню до ВВП у 1997 р. становив 38%). Україна має можливості для поліпшення своїх позицій на зовнішньому ринку за умови проведення виваженої національної політики щодо поширення експорту. Основними акцентами експортної політики мають бути: у тактичному вимірі – нарощування обсягів експорту на традиційних ринках збуту для підтримки національної економіки і поступової її структурної перебудови, валютного покриття критичного імпорту, зміцнення національної безпеки України тощо; у стратегічному плані – створення довгострокових конкурентних переваг для реалізації потенційно великих експортних можливостей України на світовому ринку.

4. Пріоритетність російського вектора обумовлюється тим, що Росія є домінуючим торговельним партнером України і являє собою найбільш ємний ринок збуту товарів традиційного українського експорту. Слід мати на увазі також і те, що існуючий промисловий потенціал України значною мірою не може бути задіяним без опори на коопераційні поставки і ринок збуту Росії. В замкненому циклі Росія орієнтовно має можливість забезпечувати виробництво 65% свого кінцевого продукту, тоді як Україна – лише 15% кінцевого продукту, що рівнозначно соціально-економічному колапсу в країні.

5. Рівень економічної інтеграції України та Росії надзвичайно високий. Так, Україна на 90% забезпечує свою потребу в енергоносіях за рахунок поставок з Росії. В свою чергу, Росія, яка понад 80% валютних надходжень отримує від продажу нафти і газу, експортує свої енергоносії до Європи головним чином через транспортні комунікації України. Близько 60 відсотків українських підприємств мають коопераційні зв’язки з російськими, а половина атомної промисловості Росії працює на забезпечення потреб атомної енергетики України. Така тісна взаємозалежність потребує збереження і подальшого розвитку торговельно-економічних відносин між країнами.

6. Стан торговельних взаємозв’язків з Росією на сьогодні є незадовільним. Так, за період з 1994 р. до І півріччя 1998 р. частка Росії в зовнішній торгівлі України зменшилась з 52,4% до 38,8%. Викликає занепокоєння те, що при майже дворазовому скороченні питомої ваги українського експорту в Росію (з 45,3% до 24,6%), частка імпорту з Росії практично не змінилася (59,1% та 50,9%). Зменшення в цілому обсягу товарообігу на 13,6 відсоткових пункти при збереженні імпорту практично на попередньому рівні свідчить, що диверсифікацію свого експорту Україна проводить не досить вдало і поступово втрачає позиції на російському ринку.

7. Особливо негативну роль в українсько-російських торговельних відносинах відіграв 1997 рік, який повною мірою можна назвати періодом “торговельної війни”. Після запровадження Росією (з 1 вересня 1996 р.) стягнення ПДВ з товарів, що походять з України і ввозяться до неї із Росії, тобто подвійного оподаткування, загальний товарообіг з Росією товарами і послугами тільки у 1997 р. зменшився порівняно з 1996 р. на 15,7%, або на 2,8 млрд дол. США. Дана ситуація призвела до скорочення середньомісячних обсягів експорту товарів до Росії майже на 190 млн дол. США, внаслідок чого значну частку російського ринку українські товаровиробники втратили.

Незважаючи на відміну з 1 лютого 1998 р. такого порядку оподаткування, процес відновлення російського ринку відбувається повільно і тенденцію зменшення товарообміну між країнами подолати дуже важко, особливо в нинішніх умовах фінансової кризи. Так, за січень-вересень 1998 р. зовнішньоторговельний товарообіг з Росією зменшився порівняно з відповідним періодом минулого року ще на 15,3%, або на 1,3 млрд дол. США. При цьому експорт товарів зменшився на 22,1%, а імпорт – на 12,1%. Від’ємне сальдо в торгівлі товарами склало майже 3 млрд дол. США.

8. Структура експорту українських товарів до РФ не є оптимальною, але вона набагато прогресивніша, ніж структура російського експорту, тому що складається з продукції достатньо глибокої переробки. Експортні поставки до Росії дають змогу “втриматися на плаву” ряду галузей української промисловості: вироби з чорних металів в 1997 р. становили в структурі експорту 15,5%, машини та устаткування – 12,8%, продукція харчової промисловості – 11,76%, продукція хімічної промисловості – 8,6% тощо. У першому півріччі 1998 р. основну частку експорту України в РФ становила продукція металургійної промисловості (15,9%), продукція машинобудування (15,8%), продукція хімічної промисловості (9,8%); обсяг продовольчої продукції знизився до 8,6%. Недостатнім є експорт виробів з каменю (1,4%), продукції легкої промисловості (0,9%) та інших товарів.

9. Структура імпорту з Росії складається головним чином з сировини та товарів із низьким ступенем переробки. В 1997 р. майже три чверті імпорту становили енергоносії (газ, нафта, нафтопродукти), а з урахуванням машинобудівної, хімічної, гірничорудної та металургійної промисловості, деревини та деревообробки питома вага продукції, що належить до промислового імпорту й спрямовується на вдоволення потреб вітчизняного виробництва, становила 92% (у І півріччі 1998 р. – 95%). Звідси можна зробити висновок, що імпорт із Росії має життєво важливе значення для України, і його зниження без суттєвої структурної перебудови вітчизняної економіки таїть у собі неприємності. Тому цілком зрозуміло, що обвальний спад взаємного товарообміну не може не викликати занепокоєння.

10. Основними причинами наявності значного від’ємного сальдо у торгівлі товарами України з РФ є:

· втрата суттєвої частки російського ринку після запровадження російською стороною подвійного ПДВ та дуже складний процес відновлення попередніх позицій;

· переорієнтація значної частки російського ринку на продукцію країн далекого зарубіжжя (у 1997 р. 73,5% російського імпорту становила продукція саме цих країн);

· зменшення обсягів вітчизняного виробництва, зокрема сільгосппродукції, яка тривалий час була однією з основних статей українського експорту;

· висока собівартість української продукції за обмеженості обігових коштів у російських суб’єктів господарювання на її придбання;

· прийняття 17 липня 1998 р. урядом РФ постанов, якими встановлюються додаткові бар’єри щодо доступу імпортних товарів на російський ринок (введення 3% імпортного мита, встановлення спеціального мита на цукор, запровадження ліцензування імпорту цукру і патоки);

· гірша якість, упаковка та оформлення товарів, особливо широкого вжитку в порівнянні з товарами європейських країн, а також більш активна маркетингова політика експортерів з цих країн на російському ринку.

11. Певною мірою негативне сальдо в торгівлі товарами з Росією поки що вдається покривати доходами від надання їй послуг, здебільшого транзитних. Але у зв’язку з тим, що Україна за деякими проектами РАТ “Газпром” може частково втратити своє значення транзитної території для Росії, збалансування позицій у торговельних взаєминах між Україною та РФ без суттєвого збільшення товарного експортного потенціалу України виглядає у перспективі досить проблематичним. Це не виключає також необхідності пошуку шляхів підвищення експортного потенціалу у сфері послуг, зокрема туристичних, лікувально-оздоровчих і т. п.

12. Перспективну оцінку експортного потенціалу по основних товарних групах експорту України до Росії проведено з урахуванням: ретроспективних показників торгівлі, сучасного стану української економіки та торговельних взаємин з Росією; маркетингу окремих сегментів товарного ринку Росії щодо сприйняття українських товарів, передбачених структурних зрушень в економіці та зовнішній торгівлі України, можливості формування сприятливих організаційно-економічних передумов для поліпшення стану в торговельних відносинах між країнами.

Сучасна ситуація в Україні з її економічною нестабільністю, відсутністю обгрунтованих макроекономічних прогнозів, нестачею статистичної інформації та її певною недостовірністю ускладнюють розробку прогнозу подальшого розвитку зовнішньоторговельних взаємин України і Росії. Та все ж на основі багатофакторного аналізу основних екзогенних та ендогенних чинників, що впливають на рівень торгівлі, а також тенденцій і пріоритетів, які сформувалися у зовнішньоторговельних відносинах між Україною та Росією протягом 1991-1997 рр., можна гіпотетично очікувати наступні показники взаємного товарообігу між країнами на кінець 1998 р.:

· при оптимістичному прогнозі: зовнішньоторговельний оборот – 11,4 млрд дол. США; експорт товарів – 3,6 млрд дол. США; імпорт товарів – 7,8 млрд дол. США; від’ємне сальдо – 4,2 млрд дол. США. У 1997 р. ці показники становили відповідно 11,5; 7,8 і 4,1 млрд дол. США.

· при песимістичному прогнозі: зовнішньоторговельний оборот – 10,5 млрд дол. США; експорт товарів – 3,4 млрд дол. США; імпорт товарів – 7,1 млрд дол. США і від’ємне сальдо у торгівлі товарами – 3,7 млрд дол. США.

Прогнозна оцінка експортного потенціалу України на період до 2007 р. свідчить, що за умов реалізації заходів щодо підвищення експортоспроможності прогресивних галузей народногосподарського комплексу України, мотивації експортної активності суб’єктів підприємництва та реалізації довгострокової програми економічного співробітництва України і Росії, у перспективі можна розраховувати на поступове, починаючи з 1999 р., відновлення позицій українських продуцентів на російському ринку і поліпшення сальдо зовнішньоторговельного балансу у торгівлі з Росією.

В прогнозі передбачаються перш за все позитивні зміни у структурі українського експорту на користь продукції з більш високим ступенем обробки, а саме: машин, устаткування, механізмів, телеапаратури, засобів наземного, повітряного та водного транспорту, інших промтоварів, а також збільшення експорту продовольчих товарів.

13. Слід враховувати, що вирішення проблеми збереження статусу європейської держави вимагає від України не тільки формування нових відносин з країнами далекого зарубіжжя, а й пошуку і віднайдення прийнятного для обох сторін механізму українсько-російського економічного співробітництва. Назріла необхідність застосування принципів, які б забезпечували обопільну присутність українських і російських продуцентів на ринках одне одного, а також на світовому ринку. Сьогодні немає альтернативи взаємному обміну товарами, послугами, капіталами, власністю там, де цього вимагають раціональні господарчі і технологічні ланцюжки, а також економічні інтереси в цілому. Потрібно створювати транснаціональні корпорації, тому що через їх відсутність як Україна, так і Росія програють у глобальній конкуренції з промислово розвинутими країнами та їх економічними союзами. Головною умовою активізації торговельних відносин між обома країнами є обопільне максимальне усунення всіляких перепон та обмежень у торговельно-економічних зв’язках.

14. Забезпечення взаємовигідного, рівноправного економічного співробітництва між Україною і Росією потребує розробки нового організаційно-правового механізму регулювання зовнішньоторговельних відносин між обома країнами. Суть проблеми полягає в тому, що на сьогодні у законодавствах двох країн, які регулюють їх зовнішньоекономічну діяльність, існують певні відмінності, які виступають серйозним бар’єром у розвитку співробітництва між ними.

Йдеться передусім про відмінності у тарифних і нетарифних методах регулювання експортно-імпортних операцій, їх оподаткування, що обумовлює невиправдане підвищення цін з тієї чи іншої сторони, перешкоджає вільному перетіканню товарів і послуг, стримує приріст обсягів взаємної легальної торгівлі і призводить до розширення масштабів її нелегальних форм.

Не менш серйозною перешкодою на шляху розвитку і поглиблення співробітництва між країнами є недосконалість існуючої системи взаєморозрахунків, що в умовах певної нестабільності національних грошових систем, а також існуючого фінансового становища підприємств тягне за собою неприпустимі масштаби бартеризації експортно-імпортних операцій.

Подальшої гармонізації потребують законодавчі та інші нормативно-правові акти, що регулюють створення спільних господарських структур, взаємну участь суб’єктів господарювання України і Росії в програмах приватизації, забезпечують необхідний для розвитку підприємництва інвестиційний клімат тощо.

На торговельно-економічні відносини між Україною і Російською Федерацією негативно впливає також відсутність дієвого організаційного механізму виконання двосторонніх угод і домовленостей. Зокрема, російська сторона до цього часу не визначилась у питанні керівництва своєї частини Координаційної ради щодо виконання Програми економічного співробітництва між Україною і РФ на 1998-2007 рр., що стримує розвиток плідної праці у рамках цього спільного органу. Крім цього, з боку Росії не узгоджено протокол до Угоди про виробничу кооперацію, що позбавляє права практично застосовувати цю Угоду. Така ж ситуація склалась і щодо більшості інших обопільних угод.

15. Подальший розвиток взаємовідносин з Росією повинен виходити з наступних концептуальних положень, які враховують економічні інтереси України та обмеження щодо забезпечення її національної безпеки:

· побудова моделі економічних відносин на принципах рівноправного партнерства і взаємовигідної інтеграції ринково-орієнтованих економічних систем обох суверенних держав;

· підвищення стабільності та завершеності технологічних циклів на території України у критичних для національної економіки сферах діяльності, насамперед ресурсозабезпеченні, енергозабезпеченні та створенні конкурентоздатної експортоорієнтованої продукції;

· відновлення лише таких колишніх чи створення таких нових інтеграційних економічних зв’язків з Росією, які б позбавляли взаємостосунки позаекономічних ознак і були спрямовані на економічну реконструкцію та європейську інтеграцію;

· узгодження і зближення із стандартами ЄС національних стандартів України та Росії на продукцію як виробничого, так і невиробничого призначення, що надало б можливість створити передумови для реалізації товарів не тільки на внутрішніх ринках обох країн, а й на світовому ринку;

· створення передумов для послідовного нарощування обсягів реалізації на внутрішньому ринку Росії продукції АПК України через стимулювання залучення російського капіталу у виробничі та переробні галузі національного АПК;

· стимулювання використання Росією транспортної інфраструктури України, зокрема морських портів, автомобільних, залізничних та трубопровідних шляхів;

· стимулювання взаємопроникнення підприємств і ділових структур недержавних форм власності.

16. Передумовами подальшого розвитку українсько-російського торговельного партнерства є розуміння значущості взаємних зв’язків для виходу з трансформаційної кризи, усвідомлення обмежень щодо залучення іноземних інвестицій, а також наявність суворої конкуренції на ринках “далекого зарубіжжя”.

Прагнення України та РФ до створення стратегічних партнерських торговельно-кооперативних відносин було закріплене підписанням повномасштабного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство, а потім і довгострокового договору про економічне співробітництво. Цими договорами передбачається вжиття заходів щодо погодження стратегії здійснення економічних реформ, поглиблення економічної інтеграції на основі гармонізації господарського законодавства; узгодження фінансової, інвестиційної та митної політики; сприяння збереженню і розвитку на взаємовигідній основі виробничої і науково-технічної кооперації при розробці і виготовленні сучасної наукоємної продукції тощо.

17. Для поглиблення економічного співробітництва між Україною і Росією вбачається доцільним здійснити ряд організаційних заходів:

· з метою сприяння залученню інвестицій у розвиток економіки обох країн створити в Москві під егідою Національного агентства України з питань розвитку та європейської інтеграції, а також Укрдержінвесту постійно діючий Інвестиційний центр України з функціями встановлення ділових контактів з російськими та іноземними фінансовими структурами, презентацій пріоритетних інвестиційних проектів з наданням допомоги в їх реалізації;

· розробити програму торговельно-економічного співробітництва між окремими регіонами України і РФ та укласти відповідні угоди;

· активніше залучати українських товаровиробників до участі у виставках і ярмарках, що проводяться на території Російської Федерації. Доцільно, на нашу думку, створити Ділові центри в Москві, Санкт-Петербурзі і Тюмені;

· укласти міжурядову угоду із залученням міністерств, відомств і торгово-промислових палат (ТПП) Росії і України з метою запровадження порядку захисту суб’єктів господарювання на ринках обох країн від неблагонадійних партнерів; розробити спільну систему обмеження виходу і роботи на зовнішньому ринку неблагонадійних суб’єктів господарювання;

· розробити двосторонні програми з організації і проведення маркетингових досліджень з метою створення спільної російсько-української інформаційної системи. Широко рекламувати товари і послуги українських виробників в усіх регіонах Російської Федерації;

· створити інформаційно-консалтинговий центр, в якому сконцентрувати повну базу українських і російських даних з питань комерційних заявок і пропозицій, нормативно-правових і законодавчих актів, з метою надання послуг суб’єктам господарської діяльності обох країн в питаннях реклами та виділити для цього необхідні кошти.

18. Для автоматизації інформаційно-аналітичної діяльності у галузі українсько-російських торговельних відносин доцільним є системне акумулювання даних про наявний експортний потенціал України, а також забезпечення широкого інтерактивного доступу до цієї інформації всіх зацікавлених міністерств, відомств та організацій. Цей процес вже почав налагоджуватися в межах розробки та реалізації даного інноваційного проекту НІУРВ на основі застосування новітніх інформаційних технологій з виходом у глобальну комп’ютерну мережу INTERNET і має два аспекти:

· розробку структурно-інформаційної схеми, комплексу апаратно-програмних засобів автоматизації і локальної мережі для експлуатації і підтримки бази інформаційних ресурсів експортного потенціалу України;

· об’єднання корпоративних локальних мереж зацікавлених міністерств, відомств в єдину автоматизовану систему інформаційного забезпечення.

Системні шляхи вирішення цих завдань у галузі інформаційних технологій включають:

· створення локальної мережі інформаційних ресурсів з виходом у глобальну комп’ютерну мережу INTERNET, відпрацювання інтерфейсів, системи і методології доступу до ресурсів мережі;

· створення програмного забезпечення завдань щодо накопичення, обробки, систематизації інформації, наповнення баз знань і даних;

· створення автоматизованої системи інформаційно-аналітичного забезпечення рішень у сфері українсько-російських відносин на основі втілення аналітичних програмних систем нової ґенерації, які можна охарактеризувати як системи інтелектуального аналізу даних (ІАД) для підтримки аналітичних розробок.

19. Новизна створеної інформаційно-аналітичної системи підтримки бази інформаційних ресурсів експортного потенціалу України полягає у наданні широкого доступу до масиву даних з експортного потенціалу України; суттєвому прискоренні пошуку та обробки інформації; забезпеченні нового, високоякісного рівня інформаційної підтримки прийняття управлінських рішень.

Що стосується технічного аспекту, то новизна запропонованої інформаційної системи полягає в наступному:

· автоматизація процесів збору та акумуляції інформації;

· зберігання і обробка даних;

· автоматизований обмін даними і документами між країнами;

· пошук необхідних даних, у тому числі в глобальних мережах;

· колегіальна підготовка пропозицій для прийняття рішень;

· захист інформації від несанкціонованого доступу.

Створена система побудована як обчислювальна мережа відкритого типу (INTRANET), що припускає модифікацію і нарощування на принципах INTERNET. Вона забезпечує автономну роботу користувачів усіх зацікавлених сторін.

В автоматизованій системі передбачено черговий, основний та автономний режими роботи. В черговому режимі комплекс забезпечує накопичення інформації і передачу екстрених повідомлень. В основному режимі він забезпечує вирішення всіх завдань функціональними групами у складі локальної обчислювальної мережі. В автономному режимі роботи комплекс забезпечує вирішення завдань окремими службовими особами.

20. Розвиток глобальних інформаційних мереж і зростання обсягів інформації, що зберігаються в корпоративних та розподільчих базах даних, вимагають нових засобів аналітичної обробки великих масивів даних. У запропонованій системі реалізовано засіб автоматизації аналітичних розробок, який має ряд важливих для користувачів переваг, зокрема:

· виділення найбільш інформативних повідомлень із заданої тематики в загальному потоці інформації;

· виділення знань з баз даних різного типу;

· моніторинг порівняльної інформативності різноманітних інформаційних джерел;

· оцінка важливості окремої проблеми в контексті оперативної інформаційної ситуації.

21. Напрями подальшого розвитку інформаційної системи передбачають впровадження технології інтелектуальної обробки даних, яку можна реалізувати в простих і доступних прикладних засобах. При вирішенні зазначених завдань на перший план висуваються, з одного боку, нові аналітичні засоби – нечітка логіка, нейронні мережі, генетичні алгоритми тощо, з другого – мережеві обчислювальні засоби, які дають змогу паралельно виконувати розподільні обчислення в корпоративних мережах і підвищити швидкість обробки інформації.