1.2. Причини фінансової кризи

Ще у травні 1998 р. ЦБ РФ зазначив, що глибинними причинами вразливості фінансового ринку Росії є відсутність економічного зростання, хронічне недозбирання податків та великий бюджетний дефіцит. Причинами фінансової кризи 1998 р. в РФ були також досить "самовпевнена" і невиважена грошово-кредитна політика ЦБ РФ та неефективний нагляд і контроль з його боку за діяльністю банківської системи. Невпинне і непродумане нарощування державних боргів (в тому числі за рахунок розміщення ДКО) мало наслідком неможливість їх обслуговування та викликало необхідність їх реструктуризації. Вплинув також і політичний фактор. Отже, виникнення фінансової кризи в Росії спричинене дією багатьох чинників, основними з яких є наступні:

1. Обсяг ВВП Росії в 1997 р. був меншим, порівняно з 1990 р., на 40,7%. Не виправдався прогноз щодо зростання ВВП в 1998 р. Тобто, у 1998 р. в Росії мала місце економічна криза. Зниження обсягів ВВП означало скорочення бази оподаткування та зменшення надходжень до бюджету. Негативний вплив на російську економіку справили високі податки та низький рівень монетизації економіки. Значного розповсюдження при здійсненні розрахунків набули бартер і заліки, продовжувалось зростання кредиторської і дебіторської заборгованості суб’єктів господарювання, що свідчило про наявність в Росії кризи платежів. Незаконне щорічне вивезення капіталу досягло значних розмірів і оцінювалось в 20-25 млрд дол. США.
2. Державний бюджет РФ мав значний дефіцит, який у 1997 р. становив 6,8% ВВП, а на 1998 р. передбачався на рівні 5,8%. Покриття бюджетного дефіциту шляхом непродуманих позичань призвело до появи значного внутрішнього боргу, створення фінансової піраміди ДКО та практичної неможливості для держави виконання своїх боргових зобов’язань по цих облігаціях. Останнім часом перед кризою тільки потреби у виплатах на обслуговування заборгованості по ДКО більше ніж в 2 рази перевищували обсяги всіх податкових надходжень до бюджету. РФ мала значну заборгованість по соціальних виплатах - зарплаті, пенсіях, стипендіях. Великими були і зовнішні борги, які на той час оцінювались приблизно в 130 млрд дол. США. З них тільки заборгованість перед МВФ і Світовим банком становила 19,2 млрд дол. США. Низьким був рівень збирання податків. Якщо в докризовий період їх надходження становили приблизно 50% від плану, то в перший місяць після кризи - лише 10%. Недосконала податкова політика загнала "в тінь" значну частину економіки (за різними оцінками, приблизно 50%).
3. Причини виникнення фінансової кризи знаходяться і в самій банківській системі РФ. Загальновідомо, що створення банківської системи насамперед має на меті мобілізацію коштів для їх розміщення у реальній економіці. З огляду на ризикованість кредитних операцій та з метою досягнення найбільших прибутків, російські банки використовували грошові ресурси головним чином для здійснення інших операцій (в тому числі з цінними паперами), які, зрештою, виявились не менш ризикованими. В результаті кризи у банків виникли проблеми з ліквідністю. Особливо постраждали банківські установи, що здійснювали операції з ДКО. До того ж, найбільші, так звані системні, банки мали проблеми з ліквідністю ще в докризовий період. Неефективний та недостатній нагляд і контроль за діяльністю банків з боку ЦБ разом з невжиттям своєчасних заходів поглибив кризу ліквідності банківської системи. Досить невиваженою була грошово-кредитна та валютно–курсова політика ЦБ (про це в підрозділах 2.2. і 2.3.). Потенційну загрозу фінансовій стабільності становили і певні його дії напередодні кризи 17 серпня 1998 р. Причому особливо слід відзначити намагання ЦБ підтримувати завищений курс рубля до долара США. Саме ЦБ 20 липня 1998 р. перед виділенням першого траншу позики МВФ списав з рахунків Мінфіну, посилаючись на затримку з поверненням заборгованості за погашення Центробанком чергової серії ДКО, близько 8,7 млрд руб., залишивши на тиждень уряд С.Кирієнка без коштів.
4. Уряд С.Кирієнка не мав авторитету як на міжнародній арені, так і в самій Російській Федерації. Втрата міжнародного авторитету обернулася тим, що іноземні інвестори почали втікати з Росії. В середині країни уряд став не подобатись багатьом після того, як почав боротися за збирання податків. Відзначалася слабкість і нерішучість цього уряду, який постійно запізнювався з прийняттям необхідних рішень. Його антикризова програма не покращила ситуацію. Державна Дума схвалила лише частину підготовлених урядом законопроектів, залишивши йому можливість самому впроваджувати непопулярні та жорсткі заходи. В Росії спостерігалося дуже сильне протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади. Його пом’якшенню могло сприяти лише призначення на посаду прем’єр-міністра особи, яка би більш-менш влаштовувала конфліктуючі сторони.
5. Обсяги наданої Російській Федерації міжнародної фінансової допомоги виявились недостатніми. Перший транш позики МВФ було витрачено дуже швидко, при цьому ніякі проблеми не були вирішені. В опублікованому у "Financial Times" листі відомого фінансиста Дж. Сороса вказувалось, що Росії були потрібні резерви в обсязі 50 млрд дол. США.
6. В самій Росії далеко не всім потрібний міцний і стабільний рубль. Сказане стосується насамперед експортерів, серед яких, враховуючи зниження у 1998 р. світових цін на нафту і газ, особливо слід відзначити РАТ "Газпром" та нафтові компанії.
7. Зниження на світових ринках цін на енергоносії призвело до дефіциту платіжного балансу та до зменшення обсягів надходження вільноконвертованої валюти до РФ.
8. Станом на 1.08.1998 р. золотовалютні резерви РФ становили 18,409 млрд дол. США. В їх числі валютні резерви складали 13,805 млрд дол. США, тоді як на 01.09.1998 р. - вже 8,198 млрд дол. США. Значне скорочення валютних резервів змусило відмовитися від їх використання для підтримки курсу рубля. Останній в результаті такої відмови швидко девальвував.
9. Цілком можливо, що значною девальвацією рубля держава вирішувала і свої проблеми, пов’язані, зокрема, з розрахунками по значних обсягах внутрішніх боргів і заборгованостей по соціальних виплатах.
10. Втрата довіри з боку іноземних інвесторів, в яких виникли сумніви щодо спроможності Росії розрахуватись по отриманих позиках, призвела до того, що приплив інвестицій на фінансовий ринок змінився на їх відплив. Практично необмежене, непродумане та некероване залучення на фінансові ринки інвестицій із-за кордону призводило до несподіваних різких загострень ситуації на валютному ринку у зв’язку з виведенням іноземними інвесторами своїх капіталів із Росії.
11. Хибність концепції економічних перетворень, стихійність цих процесів, неадекватність фінансової та грошово-кредитної політики потребам соціально–економічного розвитку та її непродуманість, недалекоглядність і спрямованість переважно на задоволення державних потреб. Вирішення державою багатьох своїх фінансових проблем за рахунок населення показало, що взаємозалежність економіки і рівня добробуту громадян на практиці не враховувалась.

Найважливіші для Російської Федерації негативні наслідки фінансової кризи виражалися в тому, що:

- у 1998 р. не вдалось стабілізувати економіку та досягти очікуваного зростання ВВП;

- була втрачена довіра зовнішніх і внутрішніх інвесторів до урядових структур і ЦБ. Це означало значне зменшення можливостей позичати гроші на внутрішньому і зовнішньому фінансових ринках та залучати прямі іноземні інвестиції, а також збільшення обсягів відтоку останніх, що негативно позначалося на перспективах економічного зростання;

- втрата безінфляційних джерел фінансування дефіциту бюджета поставила питання про повернення до прямого кредитування уряду з боку ЦБ, що повинно було призвести до підвищення споживчих цін;

- криза російського банківського сектору ще більше загострила платіжну кризу;

- значне падіння котирувань акцій російських підприємств значно зменшило можливості останніх по залученню інвестицій.

Ситуація в Україні була дуже схожа до російської, що вказувало на наявність внутрішніх чинників виникнення фінансової кризи. Продовжували скорочуватись обсяги ВВП. Причому глибина його падіння була відчутнішою, ніж у Росії. Так, у 1997 р. ВВП в Україні був меншим, порівняно з 1990 р., на 58,4%. Українська економіка мала і має низький рівень монетизації, рівень її “тінізації” сягає майже 50%. Значна частина внутрішніх розрахунків здійснювалася і здійснюється в Україні по бартеру та з використанням заліків і векселів. Значних обсягів тут досягли кредиторська та дебіторська заборгованості суб’єктів господарювання, борги по заробітній платі та інших соціальних виплатах. Україна, як і Росія, мала значний дефіцит державного бюджету, незадовільний рівень виконання його доходної частини, недосконале податкове законодавство, значні обсяги зовнішньої і внутрішньої заборгованості та піраміду ОВДП, подібну до піраміди ДКО.

Через втрату довіри до українських позичкових цінних паперів іноземні інвестори стали уходити з України. Виведення цих коштів також створило значне напруження на валютному ринку. Крім того, для України, яка мала від’ємне сальдо торгового балансу, головним чином, із-за дисбалансу в торгівлі з Росією, зовнішньоторговельна діяльність не могла бути ефективним джерелом забезпечення валютного ринку вільноконвертованою валютою, особливо за умови скасування обов’язкового 50%-го продажу експортерами валютних надходжень. Негативним чинником для України, як і для Росії, був і є тягар обслуговування зовнішніх боргів. Але при цьому перша з країн була і залишається бути боржником останньої як по довгострокових, так і по поточних заборгованостях, в тому числі і за енергоресурси.

Падіння курсу української гривні не можна обумовлювати тільки фінансовою кризою в Росії. Певно, події на фінансових ринках РФ справляють вплив на фінансові ринки України. Проте потрібно відзначити значне зменшення протягом всього 1998 р. валютних резервів НБУ, які на початку року становили близько 2,4 млрд дол. США. Аналіз торгів на УМВБ показує, що протягом всього 1998 року до відновлення норми обов’язкового продажу резидентами-експортерами 50% валютних надходжень попит на валюту значно перевищував її пропозицію. Тому для підтримки курсу гривні та задоволення попиту на валюту НБУ постійно здійснював валютні інтервенції за рахунок своїх валютних резервів, що скоротились за 9 місяців з початку 1998 р. майже в 2,5 раза і на кінець 3-го кварталу не перевищували 1 млрд дол. США. Через таке значне скорочення подальше використання валютних резервів для підтримки курсу гривні могло б призвести до повного їхнього вичерпання. Не було і реальних джерел їх поповнення. Причиною цього було не тільки виведення нерезидентами своїх коштів з України та негативне зовнішньоторгове сальдо. До країни давно не надходили кошти МВФ (що збільшували валютні резерви), Світового банку та інші іноземні кредити, які наповнювали валютний ринок. У середині 1997 р. було скасовано обов’язковий продаж 50% валютних надходжень експортерами. Причому, валютний ринок це відчув уже через кілька місяців. І тільки одержання у вересні 1998 р. 257 млн дол. США від МВФ та відновлення норми обов’язкового продажу експортерами частини валютних надходжень вже давало змогу НБУ викуповувати надлишкову пропозицію іноземної валюти та дещо збільшувати обсяги валютних резервів.

Проте фінансове становище в Україні було відмінним від російського. Як не дивно, але в цій ситуації позитивним фактором виявились саме порівняно невеликі обсяги іноземних інвестицій. Українські комерційні банки, на відміну від російських, не мали значної заборгованості перед іноземними кредиторами. Ще з самого початку і протягом всього 1998 р. в Україні почали проводитись заходи щодо поліпшення ситуації у бюджетній сфері. Тому фінансова криза тут не набула такої гостроти, як у Росії. Обсяги існуючої в Україні як внутрішньої, так і зовнішньої заборгованості в абсолютному виразі та відносно ВВП були значно меншими, ніж у РФ. З падінням світових цін на паливо пов’язувались сподівання зробити критичний імпорт для України більш дешевим. До того ж, вона показала себе досить надійним партнером у розрахунках з іноземними інвесторами і від виконання своїх боргових зобов’язань не відмовлялась. Росія у 1998 р. так і не одержала другий транш позики МВФ в обсязі 4,3 млрд дол. США. Що стосується України, то 4 вересня 1998 р. МВФ прийняв рішення про виділення їй кредиту "механізм розширеного фінансування" у розмірі близько 2,2 млрд дол. США. З них у 1998 р. надійшло послідовно 257 та 78 млн дол. США. 15 вересня Світовий банк також вирішив надати Україні кредити обсягом 949,6 млн дол. США, з яких у 1998 р. надійшло 340 млн дол. США. У тому ж 1998 р. намір виділити 150 млн ЕКЮ на підтримку платіжного балансу України виявив і Європейський Союз.

Очевидно, що фінансова криза в Росії певним чином вплинула і на Україну. Проте, як показано вище, в Україні були наявні всі власні передумови фінансової кризи, розгортання якої кризові явища в Росії лише прискорили. Потрібно відзначити, що збіглися у часі такі явища в обох країнах, як: значне скорочення валютних резервів із загрозою їх вичерпання та небезпечністю їх використання через це для підтримки національних валют; виникнення кризи ліквідності боргових зобов’язань, головним чином, у зв’язку зі створенням фінансових пірамід в результаті здійснення позичкових операцій з державними короткостроковими цінними паперами для бюджетних потреб, через що довелось здійснювати щодо заборгованості по ОВДП (як і щодо заборгованості по ДКО в Росії) конверсію на більш віддалені строки погашення цієї заборгованості. Взагалі ці явища слід розглядати як факт настання фінансової кризи. Справжніми ж її чинниками є злиденний стан економіки та все, що до нього призвело, у т.ч. невиважена фінансова та грошово-кредитна політика. Видається, що процеси, які до цього мали місце в економічній, фінансовій і грошово-кредитній сферах обох країн, були схожими як за характером, так і за наслідками. Причому допущені ті ж самі помилки. Тільки всі події в Україні відбувались з деяким відставанням у часі від аналогічних подій у Російській Федерації. Сказане стосується і проведення операцій з короткостроковими облігаціями. Завдяки цьому відставанню наслідки фінансової кризи для України є не такими жахливими, як для Росії. Про глибину кризи у РФ свідчить те, що зі здійсненням певних антикризових заходів тоді пов’язували тільки появу шансів для початку відродження фінансів країни.