Головною задачею грошово-кредитної політики є підтримка стабільності, тобто стабільної купівельної спроможності національної грошової одиниці на внутрішньому та зовнішньому ринках. Внутрішня купівельна спроможність підтримується шляхом досягнення низьких рівнів інфляції, а зовнішня - через забезпечення стабільного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют.

Насамперед грошово-кредитна політика є антиінфляційною. Пріоритетність даного її орієнтира не повинна порушуватись. Стратегія стримування інфляції передбачає використання одного з двох "якорів" - грошової маси чи обмінного курсу національної валюти. Слід відзначити, що досвід проведення грошово-кредитної політики показує досить тісну залежність між грошовою масою та рівнем цін. В той же час зв’язок між обмінним курсом та рівнем цін виявився не таким очевидним. Для доведення справедливості останньої тези особливо показовим був 1998 рік. На той час у Росії при девальвації рубля в 3,46 раза інфляція складала 84,4%, в Україні при девальвації гривні 80,5% інфляція становила 20%.

В кінці 1999 р. Центральний банк РФ заявив про намір перейти до політики "цільової інфляції". Обмеженнями у виборі моделі проведення такої політики є невеликий набір фінансових інструментів та необхідність структурних змін в економіці, здійснення яких вимагає гнучкості динаміки валютного курсу і грошової пропозиції.

Конституціями Росії та України визначено, що забезпечення стабільності національної грошової одиниці (рубля і гривні) є основною функцією центральних банків обох держав. Центральні банки розробляють основні напрями грошово-кредитної політики на кожний черговий рік, здійснюють контроль за її проведенням та є емітентами національних грошей.

Грошово-кредитна політика центрального банку держави є складовою частиною загальної державної макроекономічної політики і повинна здійснюватись відповідно до потреб соціально-економічного розвитку, бюджетної та податкової політики, залучення інвестицій та до інших напрямів діяльності макроекономічного спрямування.

Грошово-кредитна політика характеризується певними макропоказниками, наведеними в таблиці 2.2.1, згідно з даними статистики та бюлетенів центральних банків обох країн [6, 7].

З таблиці 2.2.1 видно, що номінальна грошова маса як в Україні, так і в Росії, весь час зростає. Грошова маса М2 у Росії за останні 2 роки збільшилась на 88%, а в Україні - на 74%. У 2000 р. продовжується зростання номінальних обсягів грошової маси головним чином за рахунок купівлі центральними банками валюти для наповнення валютних резервів.

Антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної політики забезпечується насамперед шляхом введення обмежень по грошовій масі, відношення обсягу якої до валового внутрішнього продукту є рівнем монетизації економіки.

Так, у Росії рівень монетизації (розрахунковий М2/ВВП) становив у 1992 р. 37,4%, в 1993 р. – 19,4%, в 1994 і 1995 рр. - відповідно 16 і 14% ВВП. В Україні цей показник набував таких значень: 50% - в 1992 р., 32,6% - в 1993 р., 26,7 і 12,7% відповідно - в 1994 і 1995 рр. У таблиці 2.2.1 наведені дані щодо рівня монетизації російської та української економік в 1996-1999 роках. Скорочення рівня монетизації дало змогу побороти гіперінфляцію в обох країнах (в Україні у 1993 р. індекс інфляції становив навіть 102,6 разів).

Як видно з таблиці 2.2.1, у 1996-1999 рр. відношення М2/ВВП у Росії знаходилось в межах 13,4-16,6%, а в Україні – 11,1-17,1%. Для порівняння: рівень монетизації країн-учасниць Організації економічного співробітництва і розвитку становить 40-50%, Латинської Америки - 30-45%, Східної Європи - 30-60% [66].

Як відомо, є інфляція попиту, тобто перевищення платоспроможного попиту над пропозицією товарів чи послуг. Врешті це призводить до підвищення цін. Запобігти цьому можна, збільшуючи виробництво даного товару і задовольняючи таким чином попит на нього, що характерно для розвинутої економіки. Не допустити підвищення ціни на продукцію можна також за допомогою стримування чи обмеження самого платоспроможного попиту, одним із шляхів впливу на який є введення певних обмежень по грошовій масі. В цьому разі скорочення інфляції досягається зменшенням пропозиції грошей.

Для регулювання грошово-кредитного ринку використовуються монетарні інструменти. До них відносяться рефінансування комерційних банків, процентна політика центрального банку, обов’язкові резервні вимоги, операції центрального банку на фінансових ринках своєї держави та депозитні операції.

Рефінансування центральним банком комерційних банків має на меті підвищити рівень ліквідності останніх. ЦБ Росії використовує кредити "овернайт", "внутридневные" і ломбардні. Він планує розповсюдження процедури надання перших двох з вищеназваних видів кредитів на банки інших регіонів (крім Московського і Санкт-Петербургу) в міру технічної готовності регіональних підрозділів ЦБ. Національний банк України планує здійснювати рефінансування комерційних банків через операції РЕПО та ломбардне кредитування.

Основою процентної політики центральних банків є використання їх облікових ставок за їхніми операціями як базової ціни національної валюти та як важелів регулювання грошової пропозиції. Облікова ставка НБУ на початку 1999 р. становила 60%, потім тричі змінювалась і з 24 травня та до кінця 1999 р. встановився на рівні 45%. У 2000 р. вона також кілька разів змінювалась і з 10 квітня 2000 р. становить 29%. Облікова ставка ЦБ РФ у 1999 р. змінювалася один раз - з 60% до 55%. У 2000 р. вона змінювалася кілька разів і з 10 липня 2000 р. становить 28%.

Іншим інструментом грошово-кредитної політики є обов’язкові резервні вимоги. Норма обов’язкових резервів встановлюється для комерційних банків по залучених ними коштах юридичних і фізичних осіб. Ця норма для українських банків єдина і становила ще в 1999 р. 17%, зменшившись у 2000 р.: до 16% - в лютому, та до 15% - з другої декади квітня.

Для російських банків норма обов’язкового резервування на початку 1999 р. теж була єдиною і становила 5%. З 19 березня по 9 червня 1999 р. вона вже була диференційована по залучених коштах фізичних (7%) і юридичних (5%) осіб. З 10 червня 1999 р. норма обов’язкового резервування для російських комерційних банків становила по залучених коштах:

- фізичних осіб у валюті РФ – 5,5%;

- юридичних осіб у валюті РФ і по залучених коштах в іноземній валюті – 8,5%.

З 1 січня 2000 р. норма обов’язкового резервування для російських банків була збільшена на 1,5% і встановлена на рівні відповідно 7% і 10%.

Важливим інструментом є операції центральних банків обох країн на фінансових ринках своїх держав. Навіть в умовах дискредитації ринку ОВДП в Україні та ринку ДКО-ОФП в Росії операції з даними цінними паперами залишаються регулятором грошово-кредитної політики.

Ринок ОВДП в Україні у 1999 р. функціонував. Ці облігації були випущені Мінфіном України на суму 3,8 млрд грн і мали невисокий рівень доходності. З початку 1999 р. їх основним покупцем був НБУ. Зрештою, їх купляли і комерційні банки, тим більше, що старі облігації були реструктуризовані, а тому погашення нових облігацій забезпечувалось. На 2000 р. передбачається випуск ОВДП на суму 5,17 млрд грн, у придбанні яких на первинному ринку НБУ, відповідно до статті 42(3) Закону України "Про Національний банк України", не планує брати участь.

У Росії ринок державних облігацій у 1999 р. не діяв. З прийняттям закону, який дозволяє ЦБ РФ випускати свої цінні папери (безкупонні облігації Банку Росії), у російських банків з’явилась чергова можливість для вкладання вільних рубльових коштів. Перші три випуски цих облігацій передбачалось розміщувати, починаючи з кінця листопада 1999 року. Перший аукціон з їх розміщення було оголошено таким, що не відбувся. Поки що впровадження цих облігацій аж ніяк не можна назвати успішним. Але Центробанк у 2000 р. все таки на них розраховує. Крім того, у 2000 р. відновлюється ринок ДКО.

З метою зняття надлишкової ліквідності банків ЦБ РФ проводив залучення їх коштів на депозити. Ці депозитні операції мають стандартні умови: на один день по схемі "overnight", на один день по схемі "tomnext", на один тиждень по схемі "one week" та на два тижні по схемі "two week". Центральний банк має намір розширити коло банків - учасників депозитних операцій.

З цією ж метою НБУ передбачив при необхідності здійснювати операції по залученню коштів комерційних банків шляхом випуску в обіг депозитних сертифікатів. Депозитні сертифікати НБУ, залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку, можуть мати строк обігу від 1 до 180 днів та використовуватись як застава наданого кредиту.

Незважаючи на ілюзорність фінансової стабілізації у зв’язку з її штучністю, певні успіхи монетарної політики в Росії та в Україні у 1996-1997 рр. створювали враження економічної стабільності. Це дозволило обом державам на 1998 р. висловити у своїх прогнозах сподівання стосовно можливості економічного зростання та планувати збільшення обсягів ВВП. Фінансова криза в обох країнах у 1998 р., підтвердивши штучність і неприродність не підкріпленої реальною економікою нестійкої фінансової стабільності, змусила при визначенні макроекономічних орієнтирів на 1999 р. переглянути можливість досягнення хоча б деякого економічного зростання. В цих умовах запропоновані основні засади грошово-кредитної політики центральних банків обох країн на 1999 р. враховували наслідки фінансової кризи 1998 року.

В основних напрямах грошово-кредитної політики ЦБ РФ на 1999 р. вказувалося, що її орієнтири визначаються, виходячи з положень стратегії, яка в найближчі роки полягає у поступовому виході на траєкторію економічного зростання при помірно низькій інфляції. Було відзначено, що Банк Росії відмовився від досягнення гранично низької інфляції як єдиної мети грошової політики. При цьому також відзначалося, що задача забезпечення стабільності цін не відкидається, тому що висока інфляція шкодить економіці і суспільству. Отже, в 1999 р. почали визначатись нові риси в проведенні грошово-кредитної політики Росії.

Центробанк РФ у 1999 р. передбачав збільшення грошової маси М2 на 18-26%, а Національний банк України - тільки на 10%. Дані таблиці 2.2.1 показують, що заплановані рівні збільшення грошової маси у 1999 р. в обох державах були значно перевищені. У Росії номінальна грошова маса М2 збільшилась на 57,2%, а в Україні грошова маса М3 - на 40,5%.

Макроекономічні орієнтири обох держав на 2000 р. передбачають зростання реального ВВП (в Росії - на 3,2%, в Україні - на 1%) при помірній інфляції (до 18% - у Росії, та до 18,5% - в Україні). Постановка мети, орієнтованої на стримування зростання цін, підтримується передбачуваними параметрами зменшення бюджетного дефіциту (до 1,08% - у Росії, та до рівня бездефіцитного бюджету - в Україні). Проведення більш зваженої політики здійснення державних витрат об’єктивно зменшує потребу в незабезпеченій грошовій емісії. Зростання грошової маси в Росії передбачено на рівні 21-25%, в Україні - 20-22%.

Потрібно відзначити, що прийняття рішень про досягнення якоїсь мети може певним чином негативно позначитись на чомусь іншому. Тому при визначенні спрямування грошово-кредитної політики необхідно враховувати всі можливі наслідки. Досить точно це відображено в проекті стратегії розвитку РФ до 2010 року [66]. В цьому документі вказується, що існуючі проблеми визначають основний напрям грошово-кредитної політики, який полягає у пошуку розумного балансу між досягненням наступних цілей, серед яких:

- стійке зниження інфляції, що забезпечує передбачуваність фінансової сфери, підвищення економічної активності, створення передумов економічного зростання;

- забезпечення плавної і передбачуваної динаміки обмінного курсу, підтримки цінової конкурентоздатності російських товарів за рахунок низького реального обмінного курсу, нагромадження валютних резервів для протидії негативним зовнішнім шокам;

- зниження реальних відсоткових ставок, що веде до створення сприятливих умов для накопичення та інвестування коштів.

Макроекономічна модель IS–LM у загальному вигляді описує взаємодію товарного і грошового ринків. Згідно з цією моделлю, є лише одна точка поєднання товарної та грошової пропозиції, коли обидва ринки знаходяться у рівновазі. Значне обмеження обсягів грошової маси зменшує рівень інфляції, проте приводить до скорочення виробництва. А надмірне зростання обсягів грошової маси провокує вже значну інфляцію витрат, що також є дестабілізуючим фактором для економічної діяльності. Отже, потрібно забезпечити оптимальне співвідношення грошової маси та обсягів виробництва, що має бути головним завданням грошово–кредитної політики. Якою мірою відповідає цьому грошово-кредитна політика в Росії та в Україні, показано у розділі 3.