Бюджетний устрій і бюджетний процес у Російській Федерації та в Україні визначаються Конституціями цих держав, а також, відповідно, Бюджетним кодексом Російської Федерації і Законом України "Про бюджетну систему України" та рядом інших законів і нормативних актів. Щорічно приймаються: у Росії - федеральний закон про Федеральний бюджет на відповідний рік і правові акти з бюджетних питань різних адміністративно-територіальних одиниць; та в Україні - Закон України про Державний бюджет на черговий рік і правові документи з бюджетних питань окремих територіальних суб’єктів.

У Росії ще в 1998 р. прийнято Бюджетний кодекс РФ, який, згідно з Федеральним законом "О введении в действие Бюджетного кодекса Российской Федерации", введено в дію з 1 січня 2000 року. Україна поки що визначається з аналогічним документом - Бюджетний кодекс прийнято в другому читанні.

Законом України "Про бюджетну систему України" визначено, що бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, Автономної республіки Крим, областей. Бюджетний кодекс РФ встановлює, що бюджет – форма утворення і витрат фонду грошових засобів, призначених для фінансового забезпечення задач і функцій держави і місцевого самоврядування.

Законодавчо визначені й інші терміни. Так, бюджетний процес – регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження, виконання бюджету та внесення до останнього змін. Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетний устрій грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи.

До бюджетної системи входять Державний чи Федеральний бюджет, бюджети окремих регіонів і місцеві бюджети різних рівнів. Сукупність усіх бюджетів називається зведеним бюджетом України чи Консолідованим бюджетом Російської Федерації.

Бюджети складаються із доходної та витратної частин. Обидві ці частини побудовані на основі бюджетної класифікації – тобто єдиного, систематизованого, функціонального згрупування доходів і видатків за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівняність даних. Отже, використання принципу бюджетної класифікації дає можливість порівняти Державний бюджет України та Федеральний бюджет РФ. В якості прикладів для порівняння взято бюджети обох країн 2000 року.

Державний бюджет України на 2000 р. складається із загального та спеціального фондів. Загальний фонд утворюється із загальних доходів (доходів, призначених не на конкретну мету, а для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків) та загальних видатків (видатків, що мають здійснюватися за рахунок коштів загального фонду). До спеціального фонду належать доходи на конкретну мету (спеціальні доходи) та здійснювані за їх рахунок видатки (спеціальні видатки). Встановлено, що, починаючи з 1 січня 2000 р., всі позабюджетні кошти утримуваних за рахунок Держбюджету установ і організацій включаються до спеціального фонду Держбюджету як власні надходження цих установ і організацій та відповідні спеціальні витрати.

Доходи та видатки Державного бюджету України на 2000 р., згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2000 рік", визначені в сумі 33433155,9 тис. грн, з яких на загальний фонд припадає 28747654,6 тис. грн, а на спеціальний – 4685501,3 тис. грн. Отже, в Україні вперше прийнято бездефіцитний Державний бюджет, який розраховано, виходячи з ВВП в обсязі 150,8 млрд грн, річного рівня інфляції 18,5% і середнього курсу гривні 5,78 грн/дол.США.

Згідно з Федеральним Законом "О Федеральном бюджете на 2000 год", доходи Федерального бюджету РФ на 2000 р. визначені в сумі 797200,9 млн руб. а видатки – 855073,0 млн руб. Граничний дефіцит встановлено в розмірі 57872,1 млн руб. або 1,08% ВВП, а рівень перевищення доходів над видатками (за виключенням витрат на обслуговування державного боргу) – не менше 3,18% ВВП. Федеральний бюджет на 2000 р. розраховано, виходячи з обсягу ВВП 5350 млрд руб., річного рівня інфляції 18% і курсу рубля 32 руб./дол.США.

Порівняння доходної та видаткової частин бюджетів обох країн проведено для значень окремих доходів та видатків, відповідно до законів "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та "О Федеральном бюджете на 2000 год" і без врахування можливих змін і доповнень, які можуть бути внесені прийняттям відповідного закону. Доходні частини бюджетів обох країн показані в таблицях 2.4.1 і 2.4.2.

Порівняння даних таблиць 2.4.1 і 2.4.2 показує, що питома вага податкових надходжень в загальному обсязі надходжень до російського бюджету (84,7%) вища, ніж до українського (59,3%). Тобто, в наповнені бюджету РФ більше, ніж Україна, орієнтується саме на податки. Податкові надходження обох країн відрізняються за кількістю податків, ставками оподаткування і розподілом окремих податкових надходжень між бюджетами держави та окремих її суб’єктів. Потрібно виділити прямі податки (наприклад, податок на прибуток підприємств чи прибутковий податок з громадян), виплату яких зі свого прибутку чи доходу здійснює сам платник податку, та непрямі (податок на додану вартість чи акцизи), що сплачуються фактично споживачем продукції.

Податок на прибуток підприємств в обох державах передбачено стягувати за ставкою 30%. У РФ цей податок повністю спрямовується до бюджету держави. В Україні тільки Автономна Республіка Крим, Донецька область та Київ залишають надходження податку на прибуток у себе, а решта адміністративно-територіальних суб’єктів держави повністю спрямовують ці кошти до Державного бюджету.

Прибутковий податок з громадян у РФ має "прогресивну" шкалу. Ставка оподаткування становить при сукупному річному доході до 50000 руб. – 12% (найменша), а вище 150000 руб. - 30% (найбільша). До Федерального бюджету передбачено спрямувати 16% надходжень цього податку. В Україні весь обсяг цього податку залишається у бюджетах регіонів.

Спрямовуються до Федерального бюджету: в обсязі 50% - акцизи на спирт етиловий із харчової сировини, горілку, лікеро-горілчані вироби і спиртові розчини російського виробництва; у повному обсязі - акцизи на іншу підакцизну продукцію (нафту, природний газ, легкові автомобілі, бензин автомобільний, спирт етиловий з іншої сировини), включаючи акцизний збір на ввезені до РФ товари. Акцизний збір на товари, ввезені до України, спрямовується до Державного бюджету повністю, а на вироблені на її території - за винятком Автономної Республіки Крим та Донецької області (визначена сума).

З таблиць 2.4.1 і 2.4.2 видно, що в РФ та Україні податок на додану вартість (ПДВ) має найбільшу питому вагу в податкових надходженнях. В Україні ставка цього податку єдина і становить 20%. У Росії основна ставка ПДВ теж дорівнює 20 відсоткам. Проте ряд товарів для дітей та продовольчих оподатковується за ставкою 10%. В Україні ПДВ повністю зараховується до Державного бюджету. В Росії до Федерального бюджету цей податок спрямовується в обсягах: 85% - на товари (роботи, послуги), вироблені (виконані, здійснені) на території РФ; та 100% - на ввезені до країни товари, а також на дорогоцінні метали і камені, що відпускаються з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння РФ.

Звертає на себе увагу те, що значною мірою наповнення російського бюджету передбачено за рахунок податкових і неподаткових надходжень від здійснення зовнішньоекономічної діяльності. До податкових надходжень належать ПДВ і акцизи на товари, що ввозяться на територію РФ, а також ввізне і вивізне мито. Частка цих надходжень у загальному обсязі доходів бюджету становить 35 відсотків. З урахуванням неподаткових доходів загальна питома вага всіх надходжень до Федерального бюджету від здійснення зовнішньоекономічної діяльності становить майже 40 відсотків. Для порівняння - аналогічний показник в Україні трохи перевищує 6 відсотків.

З таблиці 2.4.2 видно, що серед російських податків на зовнішньоекономічну діяльність найбільш вагомі надходження до Федерального бюджету забезпечують ПДВ та ввізне і вивізне мита. Тому ці податки розглядаються більш детально.

Як уже відзначалось, в розрахунках Федерального бюджету Росії на 2000 р. основна ставка ПДВ становить 20% при збереженні зниженої 10% ставки на ряд продовольчих товарів (за винятком підакцизних) і на товари для дітей по затверджених Урядом РФ переліках, а також на окремі сільськогосподарські ресурси (цукор-сирець, зерно). При цьому в розрахунках надходжень даного податку перелік оподатковуваних за ставкою 10% товарів береться у варіанті, скороченому відповідно до Постанови уряду РФ від 27.05.1999 р. № 569 "О продовольственных товарах, по которым применяется ставка налога на добавленную стоимость в размере 10 процентов".

Передбачувані обсяги надходжень імпортного мита частково повинні забезпечуватись за рахунок комплексу заходів Державного митного комітету Росії щодо посилення боротьби з контрабандою, виявлення і попередження нереєстрованого ввозу товарів та заниження митної вартості останніх. Одночасно збільшення надходжень імпортного мита до Федерального бюджету слід очікувати також і від зростання обсягів імпорту до Росії протягом 2000 року. З цього приводу слід відзначити, що протягом 1999 р. обсяги імпорту в Росію справді зростали, і ця тенденція може отримати продовження і в 2000 році.

У розрахунках доходів Федерального бюджету на 2000 р. в цілому збережено дію експортного мита на окремі сировинні ресурси та інші товари. Одержання додаткових надходжень від цього платежу в попередньому варіанті проекту Федерального бюджету передбачалось за рахунок підвищення ставки мита на сиру нафту з 5 до 7,5 євро за тонну та введення з 1 січня 2000 р. експортного мита на природний газ в розмірі 5% митної вартості товару, що експортується.

Мито на експорт сирої нафти, що є важливим джерелом наповнення Федерального бюджету 2000 р., було запроваджено у 1999 р., протягом якого воно збільшилося з 2,5 євро за тонну у травні до 5 євро, а потім 7,5 євро протягом літа і, нарешті, до 15 євро за тонну на кінець року. З 7 квітня 2000 р. стягували вже 20 євро за тонну. А з 7 червня 2000 р. передбачалось введення системи плаваючих ставок мита, залежно від світових цін на російську нафту. При ціні до 12,5 дол. США за один барель ставка є нульовою, а 12,5-15 дол.- вже 2 євро за тонну. Далі ставка мита через кожні 2,5 дол. США підвищення ціни зростає на суму, що поступово збільшується з 3 до 7 євро. Так, якщо при ціні на нафту 15-17,5 дол.США/барель (мито 5 євро/тонна) рівень зростання мита становить 3 євро/т, то при переході ціни від 22,5-25 дол./барель (мито 20 євро/т) до 25-27,5 дол./барель (мито 27 євро/т) - вже 7 євро/тонна, зберігаючись і надалі. Тому при ціні на нафту більше 32,5 дол.США/барель передбачена ставка мита 48 євро/т. Так що наступні зміни експортного мита будуть здійснюватись за системою плаваючих ставок.

Експортне мито на дизельне пальне і середні дистиляти також зросло з 7 квітня 2000 р. з 10 до 15 євро/т, а на легкі дистиляти (20 євро/т) і мазут (12 євро/т) – збережено на раніше існуючому рівні.

У складі неподаткових доходів від зовнішньоекономічної діяльності передбачені надходження відсоткових платежів за надані Російською Федерацією державні кредити урядам іноземних держав (11780 млн руб.) та інші надходження (22779,6 млн руб. – у т.ч. різні митні збори і платежі).

Значна залежність доходної частини Федерального бюджету РФ на 2000 р. від здійснення зовнішньоекономічної діяльності свідчить про те, що торговельно-економічні відносини України з Росією зазнають відчутного впливу з боку наповнення цього бюджету. Підтвердженням значущості цього фактору для України є те, що, за даними Держкомстату України, в 1999 р. на Росію припадало 37,1% української зовнішньої торгівлі товарами та послугами.

Фактично не діють різні домовленості про вільну торгівлю як у двосторонніх українсько-російських відносинах, так і в межах СНД. З цього приводу в російських ЗМІ досить відверто заявляється, що створення зони вільної торгівлі є невигідним для Росії. Причому навіть наводяться різні оцінки можливих втрат РФ внаслідок створення такої зони. Насамперед Росія не погоджується вносити зміни до порядку оподаткування поставок нафти, газу та газового конденсату. З огляду на це, для створення дієвої зони вільної торгівлі країн СНД доведеться докласти ще чимало зусиль.

Збільшення Росією експортного мита додатково підвищує для України ціну російської нафти (хоча в цілому ця ціна насамперед залежить від коливань світових цін). З огляду на невисокий рівень платоспроможності України, російська нафта насамперед спрямовується в ті країни, де гарантована вчасна оплата нафтових поставок "живими" грошима у твердій валюті. Підтвердженням цому є те, що і в самій Росії періодично відчувається нестача енергоносіїв. Звідси цілком очевидні наслідки для України - незадоволення потреб у нафті та незавантаженість нафтопереробних заводів.

Іншим наслідком для України є все більш жорсткі вимоги Росії щодо сплати українських боргів за енергоносії. З цим пов’язані наміри РФ отримати від України в рахунок виконання боргових зобов’язань акції найбільш інвестиційно привабливих підприємств або частину газотранспортної мережі.

Питома вага доходів, що надходять до цільових фондів, становить у Росії 7,6%, а в Україні - 9,9%. У Російській Федерації на дорожній фонд припадає 59,5% загальних обсягів доходів цільових фондів, на фонд відтворення мінерально-сировинної бази - 8,2%, на фонд керування, вивчення, збереження і відтворення водних біологічних ресурсів - 8,5%, на фонд Міністерства РФ з атомної енергії - 22,2%, на екологічний фонд, фонд боротьби зі злочинністю та відновлення і охорони водних об’єктів - 1,6%. В українському бюджеті платежі до фонду соціального страхування становлять 39,6% загальних обсягів доходів цільових фондів, до фонду сприяння зайнятості населення - 18,1%, до "Чорнобильського фонду" - 4,8%, до фонду соціального захисту інвалідів - 1,2%, до державного інноваційного фонду - 35,9%, до фонду охорони навколишнього середовища – лише 0,4%.

В обох країнах ведеться робота над створенням Податкового кодексу. В Україні запропоновано декілька варіантів Податкового кодексу, урядовий проект якого передбачає зменшення ставок податку на прибуток (до 20%) і ПДВ (до 15%). Встановлюються також дві ставки оподаткування доходів фізичних осіб – 10% і 20%. При цьому кількість загальнодержавних податків не перевищить 13-14, а місцевих податків і зборів – 10.

Перехід до нових ставок оподаткування в Україні передбачається здійснювати поетапно впродовж 2-3 років. Остаточна редакція Податкового кодексу України повинна враховувати також положення інших запропонованих варіантів. Податковий кодекс України розглянуто і прийнято у першому читанні.

У Росії з самого початку 1999 р. ведеться досить змістовний перегляд податкового законодавства. Ця робота проводиться в рамках другої частини Податкового кодексу і продовжується у 2000 р. (перша частина ПК РФ введена в дію ще з 01.01.1999 р.).

У 2000 р. головна увага уряду Росії зосереджена на 4 податках - на додану вартість, прибутковому з фізичних осіб (який передбачено стягувати за єдиною ставкою 13%), на єдиному соціальному, а також на акцизах. Цим податкам присвячено 4 розділи другої частини Податкового кодексу РФ. Їх остаточне прийняття пов’язане з розглядом та схваленням Радою Федерації, що відбулося 26 липня 2000 року.

Передбачено три ставки ПДВ. Нульова ставка призначена для оподаткування експорту сировини і товарів, за винятком поставок нафти (включаючи газовий конденсат) та газу в країни СНД. Це нова ставка, яка не передбачена існуючим законодавством. Ставка 10% призначена для оподаткування реалізації ряду продуктів харчування, дитячого одягу і взуття згідно з переліком, який затверджує Уряд РФ. Решта товарів (робіт, послуг) оподатковується за ставкою 20%, яка залишається основною.

Єдиний соціальний податок – це новий єдиний податок з підприємств замість кількох зборів у соціальні державні позабюджетні фонди (пенсійний фонд, фонд соціального страхування і фонд обов’язкового медичного страхування). Ставка податку на річний фонд оплати праці працівників становить:

- до 100 тис. руб. – 35,6%;

- від 100 до 300 тис. руб. – 20%;

- від 300 до 600 тис. руб. - 10%;

- більше 600 тис. руб. – 2% (ця ставка вступає в силу тільки з 01.01.2002 р., а в 2001 році буде діяти ставка 5%).

Передбачено значне збільшення акцизів на моторне паливо, алкогольну та тютюнову продукцію. Так, акцизи на бензин уряд пропонував збільшити у 6 разів. Зрештою, уряд і Дума погодились на їх збільшення в 3 рази. По інших підакцизних товарах також здійснено помірне підвищення акцизів: на горілку – на 5%, на тютюнові вироби – 20%.

Після літніх канікул російського парламенту буде продовжена робота над другою частиною Податкового кодексу. Попередньо передбачено, що насамперед будуть розглядатись податок на прибуток та "майнові" податки.

Для наведеного у таблиці 2.4.3 порівняння видатків Федерального бюджету РФ і Державного бюджету України вибрано декілька основних витратних статей [52, 56].

Серед даних таблиці 2.4.3 звертає на себе увагу те, що найбільшу питому вагу у видатках бюджетів обох країн мають витрати, пов’язані з обслуговуванням державного боргу. Крім того, Україна змушена 5,4% видаткової частини Держбюджету спрямовувати на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи.

У складі федерального бюджету РФ затверджено Бюджет розвитку, що становить 26884,8 млн руб. і на 85% формується за рахунок зв’язаних іноземних кредитів під гарантії Уряду РФ.

Кошти Бюджету розвитку передбачається спрямовувати на фінансування експортоорієнтованих, імпортозамінних та інших інвестиційних проектів російських організацій (85%), а також високоефективних інвестиційних проектів (включаючи кошти в обсязі 10% на інноваційні проекти), на реалізацію інвестиційних програм конверсії оборонного виробництва та на формування резервного фонду Бюджету розвитку РФ під раніше надані державні гарантії.

Федеральний бюджет РФ 2000 р. містить перелік запропонованих для фінансування за його рахунок федеральних цільових програм, а також федеральну адресну інвестиційну програму на 2000 р. Аналіз цих документів показує, що від російського Федерального бюджету в 2000 р. не варто очікувати серйозної фінансової підтримки, спрямованої на реалізацію у рамках Програми економічного співробітництва між Україною та Російською Федерацією на 1998–2007 рр. великих спільних проектів. Подальше зволікання з цією реалізацією ставить під сумнів як дієвість даної програми, так і передбачуване нею збільшення в 2,5 раза товарообігу між двома країнами до 2007 р.

Відносини між бюджетами різних рівнів здійснюються шляхом надання трансфертів, дотацій і субвенцій. Так, з бюджету Києва та Автономної Республіки Крим до Державного бюджету України у вигляді трансфертів передається 1306529,5 тис. грн. Визначено також обсяг надходжень з кожної адміністративно - територіальної одиниці до загального фонду Державного бюджету, за рахунок яких здійснюються перерахування дотацій з Держбюджету різним регіонам держави. Закарпатській та Івано-Франківській областям передбачені субвенції на ліквідацію наслідків стихійного лиха.

Федеральний бюджет РФ передбачає значно більшу кількість різних дотацій і субвенцій. Уряду Росії надається право здійснювати фінансування окремих суб’єктів РФ на умовах повернення та платності використання коштів (з виплатою відсотків в розмірі третьої частини ставки рефінансування ЦБ РФ на момент вступу в дію закону про Федеральний бюджет). Плата за користування наданими на основі повернення коштами Федерального бюджету та суми їх погашення вносяться до Федерального бюджету.

У таблиці 2.4.4 [37, 51] наведено виконання Федерального бюджету РФ і Державного бюджету України у 1998 і 1999 роках.

Як видно з даних таблиці 2.4.4, план по доходах бюджетів обох держав у 1998 р. не був виконаний, що мало наслідком невиконання планових завдань і по видатках. Така ситуація як по прибутковій, так і по видатковій частинах бюджетів мала місце і в попередні роки.

У 1999 р. також невиконані планові завдання по надходженнях і видатках Державного бюджету України. В той же час потрібно відзначити у 1999 р. високий, як ніколи раніше, рівень наповнення доходної частини та високий рівень виконання видаткової частини Федерального бюджету РФ, хоча з початку року мало місце недовиконання. Наприкінці жовтня 1999 р. було повідомлено, що Міністерство з податків і зборів свій річний план вже виконало. Можливість виконання доходної частини Федерального бюджету в 1999 р. передбачалась ще на початку року за рахунок більш низького курсу рубля та перевищення запланованого рівня інфляції, оскільки Державний митний комітет, беручи різні митні збори в доларах США, буде отримувати більше рублів.

Бюджети України і Росії, як показує аналіз їх виконання у минулі роки, були нереальними з точки зору наповнення доходної частини. А започатковувалась ця нереальність насамперед недостовірним прогнозуванням основних макропоказників, на яких базується складання бюджету - обсягу ВВП, рівня інфляції та валютного курсу національної грошової одиниці. Особливо показовим виявився 1998 рік.

Іншою причиною постійного невиконання доходної частини бюджетів обох країн завжди називався непомірний податковий тягар, який звичайно заганяє значну частину економіки в тінь. Рівень "тінізації" як російської, так і української економіки становить близько 50%.

Перевищення видатків над доходами свідчить про те, що держава передбачає витрати, обсяги яких перевищують її фінансові можливості. Це перевищення є дефіцитом бюджету. Невиважена бюджетна політика минулих років, результатом якої була наявність значних бюджетних дефіцитів, мала негативні наслідки. Так, покриття дефіциту бюджету за рахунок грошової емісії свого часу призводило до гіперінфляції, що дезорганізовувало економічне життя. Згодом обидві держави перейшли на безінфляційне покриття дефіциту бюджету, використовуючи для цього внутрішні і зовнішні позичання.

Згідно із статистичними даними, дефіцит Федерального бюджету Росії становив у 1997 р. 3,4% ВВП, у 1998 р. – 3,2% ВВП, а в 1999 р. - 1,2% ВВП. В Україні цей показник перебував у 1997 р. на рівні 6,7% ВВП, у 1998 р. – 2,06% ВВП, а в 1999 р. - 1,55% ВВП. Як вже зазначалось, на 2000 р. у Російській Федерації дефіцит Федерального бюджету має становити 1,08% ВВП, а Україна вперше прийняла бездефіцитний державний бюджет.

Невиважена і непродумана стратегія внутрішніх позичань шляхом розміщення ДКО-ОФП у Росії та ОВДП в Україні, зрештою, призвела до створення фінансових пірамід по цих зобов’язаннях, що стало однією з причин фінансової кризи влітку-восени 1998 року. Заборгованості по цих облігаціях розглядаються як складова частина внутрішніх боргів Росії та України, обсяги яких, за даними Міністерств фінансів обох держав, наведені в таблиці 2.4.5.

Федеральним законом про Федеральний бюджет на 2000 р. встановлено таку верхню межу державного внутрішнього боргу на 01.01.2001 року:

- по боргових зобов’язаннях РФ - 593,2 млрд руб.;

- по цільових боргових зобов’язаннях - 30 млрд боргових руб.

Уряд РФ має право визначати обсяги випуску, форми та методи емісії державних цінних паперів, які є борговими зобов’язаннями Росії, і здійснювати цю емісію без перевищення верхньої межі державного внутрішнього боргу, якщо інше не встановлено федеральними законами. Мінфін РФ вже почав здійснювати емісію нових цінних паперів з невисоким рівнем доходності.

Законом про Державний бюджет України на 2000 р. встановлено граничний розмір державного внутрішнього боргу на 01.01.2001 р. в сумі 25,711 млрд грн. КМУ прийняв постанову про випуск ОВДП в обсязі 5,17 млрд грн. Вже розміщено перші випуски цих облігацій.

Іншим засобом фінансування бюджету є державні зовнішні позичання (незв’язані кредити), верхня межа яких на 2000 р. у РФ спочатку була встановлена на рівні 9 млрд дол. США і потім змінена за поданням уряду шляхом внесення змін до закону про Федеральний бюджет на 2000 рік.

Держдумою РФ розглянуто законопроект "О внесении изменений и дополнений в федеральный закон "О Федеральном бюджете на 2000 год". У цьому документі передбачається визначити верхню межу державного зовнішнього боргу Росії на рівні 158 млрд дол. США. Граничний обсяг державних зовнішніх позичань РФ встановлюється цим законопроектом у сумі майже 6 млрд дол. США. Багато в чому здійснення державних зовнішніх позичань залежить від поновлення фінансування з боку МВФ.

Граничний розмір державного зовнішнього боргу України на 01.01.2001 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" встановлено в сумі 12,492 млрд дол. США. Як і для Росії, здійснення державних зовнішніх позичань тут багато в чому залежить від поновлення співробітництва з МВФ.

Бюджети обох країн мають загальновідомі і досить схожі вади, такі як:

1. Недостатній рівень достовірності прогнозування основних макропоказників (ВВП, рівня інфляції та валютного курсу національної грошової одиниці), на яких грунтується складання бюджетів, через що з самого початку недотримується головна вимога до бюджету - його реальність. Зрештою, це дезорганізовує бюджетний процес. Завищена оцінка доходів породжує невиправдані та надмірні видатки, тому протягом року їх доводиться декілька разів скорочувати. Для 1999 р. сказане значно більшою мірою стосується Державного бюджету України.
2. Незбалансованість бюджетів. Обидві держави довго не бажали "жити" відповідно до своїх можливостей. Значні бюджетні дефіцити, що спочатку через їх покриття шляхом грошової емісії призводили до гіперінфляції, після переходу на безінфляційне покриття були однією з причин утворення значних внутрішніх і зовнішніх боргів. До того ж стало значно важче одержувати зовнішню фінансову допомогу. Зрештою, на 2000 р. вперше прийнято бездефіцитний український Державний бюджет. Вихідною вимогою до Федерального бюджету РФ на 2001 р. також є його бездефіцитність.
3. Надмірний рівень оподаткування в обох державах, що заганяє в "тінь" значну частину економіки і сприяє економічному спаду, який означає скорочення бази оподаткування. Таким чином виникає "замкнене коло". Податкове законодавство відзначається складністю, нестабільністю та недосконалістю, і тому виробництву важко до нього пристосуватись. Податки в обох державах виконують лише фіскальну роль. У Росії прийнята і введена в дію І частина Податкового Кодексу і в рамках подальшої роботи над ним удосконалюється податкове законодавство. В Україні ж така робота фактично тільки починається. Недосконалість податкового законодавства є головною причиною несприятливого інвестиційного клімату.
4. Незадовільний контроль з боку держави за використанням бюджетних коштів. Найнебезпечнішими тут є соціальні наслідки, у зв’язку з невиплатами зарплати, пенсій та інших видів забезпечення.
5. Наявність значної кількості невиправданих податкових пільг, які в цьому разі бажають мати всі суб’єкти господарювання.

Звертає на себе увагу те, що Федеральний бюджет РФ на 2000 р. передбачає Бюджет розвитку в розмірі 3,1% від загального обсягу видатків. Отже, Федеральний бюджет РФ все таки деякою мірою працює на розвиток економіки та на майбутнє. Досвід інших країн, наприклад Японії, показує, що державна фінансова підтримка є однією з визначальних умов забезпечення економічного зростання. Для комерційних банків, що мають переважно короткострокові пасиви, не є природнім довгострокове інвестування, яке насамперед і потрібно для розвитку економіки.

Президент РФ направив Послання Федеральним зборам РФ "О бюджетной политике на 2001 год и на среднесрочную перспективу". Згідно з Бюджетним кодексом РФ, воно є невід’ємним елементом процедури підготовки Федерального бюджету, задає стратегічні і короткострокові орієнтири бюджетної політики, узгоджені із загальними цілями і задачами економічної політики РФ, визначальними у середньостроковому бюджетному плануванні і при складанні проекту Федерального бюджету на черговий рік.

У вказаному посланні визначено, що бюджетна політика є ядром державної економічної політики і відображає всі фінансові взаємовідносини держави з громадськими інститутами і громадянами. При плануванні бюджетної політики держава повинна виходити з необхідності забезпечення фінансової і соціальної стабільності. Передбачуваність бюджетної політики - головний фактор загальної макроекономічної стабільності.

Відзначається, що ще не завершено формування бюджетної системи, яка б відповідала вимогам прискореного економічного розвитку. А найбільш гострою проблемою є незбалансованість ресурсів і зобов’язань.

Завищені зобов’язання держави призвели до високих і надто складних податків. Численні пільги і нерівні умови ставлення податкових органів до платників податків роблять податкову систему несправедливою. Все ще існує велика кількість податків, що погано збираються, ускладнюють господарську діяльність підприємств і сприяють виходу бізнесу в тінь. Повільно просувається процес інвентаризації державного майна, хоча під вивісками бюджетних організацій часто ховаються від сплати податків звичайні комерційні підприємства.

Головною метою бюджетної політики у середньостроковій перспективі є зменшення податкового навантаження на економіку, впорядкування державних зобов’язань, концентрація фінансових ресурсів на розв’язанні пріоритетних задач, зменшення залежності бюджетних доходів від кон’юнктури світових цін, створення ефективної системи міжбюджетних відносин і керування державними фінансами. Всілякі спеціальні угоди з платниками податків, заліки і відстрочки мають залишитись у минулому.

Головними пріоритетами в бюджетних витратах будуть забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки країни, судова система, відтворення наукового потенціалу, соціальна сфера. Найважливіший пріоритет - боротьба з бідністю.

Визначено десять пріоритетів бюджетної політики. Вихідна вимога до Федерального бюджету на 2001 р. - його бездефіцитність. Вказується, що збалансована бюджетна політика - це основа нових фінансових взаємовідносин, нового соціального контракту між державою та суспільством, який грунтується на точному виконанні взаємних зобов’язань.

В цілому Послання президента РФ Федеральним Зборам Росії заслуговує на увагу, зважаючи на те, що російська бюджетна політика має практично ті ж недоліки, що і українська. Що ж до позитивних рис, Україна хіба що на один рік випередила Росію у створенні бездефіцитного бюджету.

Верховна Рада України прийняла постанову (бюджетну резолюцію) про основні напрями бюджетної політики на 2001 р. Державний бюджет на 2001 р. повинен бути бездефіцитний. Передбачено виділення значних коштів на соціальне забезпечення громадян, насамперед на ліквідацію заборгованості та на зростання пенсій і зарплат. Доходи бюджету формуються з врахуванням податкової реформи. Визначено, що у 2001 р. потрібно забезпечити перехід на повністю казначейське обслуговування бюджету, в якому мають бути також передбачені витрати як поточні, так і на розвиток.