Висновки

Проведений аналіз фінансової, грошово-кредитної політики в обох країнах дозволяє зробити висновок про те, що російський фактор справляє на економічну та фінансову ситуацію в Україні певний опосередкований вплив. Останній пояснюється насамперед тим, що РФ є найбільшим торговельно-економічним партнером України.

Прийнято вважати, що фінансова криза в Україні в 1998 р. виникла внаслідок російської фінансової кризи. Проте українська фінансова криза 1998 р. мала й власні впливу передумови, серед яких: недостатні обсяги валютних надходжень на валютний ринок; намагання НБУ втримати в цих умовах курс національної грошової одиниці в межах валютного коридору, що призвело до значної втрати валютних резервів, подальше використання яких для стабілізації гривні стало таким чином неможливим; значний рівень бюджетного дефіциту; створення піраміди по облігаціях внутрішньої державної позики; значне падіння обсягів ВВП та ін.

Суттєва девальвація рубля (причому рівень девальвації рубля у 1998 р. приблизно в 4 рази перевищив рівень девальвації гривні) радикально вплинула на торговельно-економічні відносини між обома країнами. Значно скоротились обсяги імпорту з України до РФ, що стало особливо відчутним на початку 1999 року. Це пояснюється тим, що у Росії рівень інфляції був майже в 4 рази нижчим за рівень девальвації. Отже, темпи зростання цін на товари вітчизняного виробництва на російському ринку були значно меншими за темпи девальвації рубля. В той же час ціни на імпортну продукцію, виражені звичайно в доларах США, в рубльовому еквіваленті зросли відповідно до рівня девальвації російської грошової одиниці та внаслідок значного перевищення рівня девальвації рубля над рівнем девальвації гривні. За цих умов українські товари, порівняно з аналогічними російськими товарами, стали на внутрішньому ринку Росії неконкурентоздатними. Але потрібно відзначити, що українська складова імпорту до Росії зменшувалась на тлі загального значного скорочення його обсягів, оскільки таким же чином збільшились ціни і на товари інших країн. Протягом 1999 р. вже спостерігалось зростання загальних обсягів імпорту до РФ, в тому числі і з України.

Отже, певний вплив на економічну та фінансову ситуацію в Україні може мати "валютний" фактор, дія якого посилюється в разі значної зміни курсу рубля. Тому ситуація на валютному ринку і взагалі на фінансових ринках Росії не повинна залишатись поза увагою українських вчених, політиків і бізнесменів. Слід відзначити, що, з огляду на необхідність досягнення економічного зростання і важкі наслідки фінансової кризи, Росія сама зацікавлена в стабільній національній грошовій одиниці. Певна внутрішня економічна стабільність у РФ, сприятлива для здійснення зовнішньоторговельної діяльності ситуація на зовнішніх ринках, успіхи у вирішенні проблем зовнішніх боргів свідчать про те, що у всякому разі у 2000 р. нової фінансової кризи в Росії не доводиться очікувати.

З прийняттям федерального бюджету РФ на 2000 р. став відчутнішим податковий фактор. Це пов’язано з тим, що майже 40% бюджетних доходів повинно забезпечуватись за рахунок податкових і неподаткових надходжень від здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Оподаткування зовнішньої торгівлі в Росії впливає на торгово-економічні відносини між державами та на постачання в Україну енергоресурсів. Пом’якшення негативного впливу цього фактору вбачається у створенні реально діючого режиму вільної торгівлі як у двосторонніх українсько-російських відносинах, так і в межах СНД.

Потрібно відзначити певний рух в напрямі створення зони вільної торгівлі країн СНД. Російський уряд схвалив проект угоди, яка передбачає перехід на справляння непрямих податків (ПДВ, акцизи) у взаємній торгівлі за принципом країни призначення. Цей принцип дасть можливість відійти від існуючої практики подвійного оподаткування. Він полягає у тому, що ввезені на митну територію іншої держави товари обкладаються вже у країні їх призначення непрямими податками у порядку, визначеному згідно із національним законодавством цієї країни. У цьому відношенні обнадійливим є передбачене проектом Податкового кодексу Росії введення нульової ставки ПДВ на експорт, хоча виключення для зовнішніх поставок природного газу, нафти і газового конденсату обумовлені як у проекті угоди про справляння непрямих податків у взаємній торгівлі, так і передбачуваними у РФ нормами положень про справляння ПДВ.

Взагалі значною перепоною на шляху до створення дієвої зони вільної торгівлі країн СНД є їх небажання підпорядковувати режиму вільної торгівлі певну кількість товарних груп. Так, виключення Росією енергоресурсів, що мають значну питому вагу у взаємній торгівлі держав Співдружності, з цього режиму буде свідчити тільки про його неповноцінність. У такій ситуації видається, що для створення реальної дієвої зони вільної торгівлі доведеться докласти ще чимало зусиль. У досягненні цієї мети Україна повинна об'єднати свої зусилля з іншими зацікавленими країнами СНД.

Потрібно відзначити також, що федеральний бюджет РФ на 2000 р. не передбачає прямого фінансування різних спільних проектів в рамках Програми економічного співробітництва між Україною та РФ на 1998-2007 роки. Зволікання з реалізацією цих проектів ставить під сумнів дієвість зазначеної Програми і можливість досягнення до 2007 р. передбаченого збільшення товарообігу між країнами в 2,5 раза. Тому необхідно вжити нагальні заходи щодо практичного втілення даної Програми та недопущення призупинення виконання найважливіших її проектів.

Чи не головною проблемою в українсько-російських відносинах є наявність різних довгострокових і поточних заборгованостей України. Це головним чином державні довгострокові борги по кредитах РФ та перед РАТ "Газпром", а також значно більша за дебіторську кредиторська заборгованість українських суб’єктів господарювання у відносинах з російськими. Але потрібно виділити питання розрахунків України за енергоносії, і особливо за газ. За негативного сальдо у торгівлі з Росією та невисокого рівня платоспроможності України в тих випадках, де це виявиться можливим і доцільним, прийнятним може бути використання при розрахунках бартеру та взаємозаліків.

Так, проблема здійснення розрахунків по державному боргу України за наданими Російською Федерацією кредитами була вирішена шляхом взаємозаліку внаслідок укладення в травні 1997 р. "Угоди між урядом України та урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України".

Наприкінці 1998 р. була досягнута домовленість про товарне покриття поточного українського боргу за російських газ. У Росію було поставлено матеріальні цінності на 14 млн дол. США та передано стратегічні бомбардувальники на суму 285 млн дол. Отже, можливість значно зменшити борги за поставлений російський газ шляхом товарного покриття була використана лише частково.

А тим часом з продовженням газових поставок заборгованість знову зросла. За умов невисокого рівня платоспроможності України прийнятним способом вирішення проблеми розрахунків з Росією за газ може бути нова реструктуризація боргу на якомога триваліший термін. Запропоновані Росією варіанти передачі їй частини газотранспортної системи України чи акцій найбільш інвестиційно привабливих українських підприємств не можуть влаштовувати Україну.

Перша реструктуризація поточного українського боргу за російський газ була здійснена у 1995 році. Тоді шляхом випуску облігацій на загальну суму 1400 млн дол. США була реструктуризована поточна заборгованість за попередній рік. У 2000 р. з’явилась необхідність реструктуризації залишку цього боргу. Як уже вказувалось, реструктуризації у 2000 р. серед інших зобов’язань підлягають також облігації РАТ "Газпром" на суму 280 млн дол. США, які мають прибутковість 8,5% річних і повинні бути погашені в 2000-2001 роках. Передбачено, що додаткові пропозиції будуть зроблені власникам цих облігацій на суму 735 млн дол. США, що мають бути погашені у 2002-2007 роках. Ситуація з виплатою цього боргу є ще одним доказом як невисокого рівня платоспроможності України, так і того, що в розрахунках з Росією не варто виключати можливість використання бартеру та взаємозаліків.

За умов невисокої платоспроможності та наявності значної довгострокової і поточної заборгованості Україні потрібно забезпечити ефективну і надійну керованість зовнішнього боргу, головною функцією і кінцевою метою якої є вчасне здійснення при його обслуговуванні і погашенні зовнішніх платежів у повному обсязі (включаючи платежі по поточних заборгованостях) та проведення, при необхідності, реструктуризації боргових зобов’язань. Система керованості зовнішнім боргом повинна охоплювати борги держави та окремих суб’єктів останньої, а також довгострокову і поточну заборгованості. У такій системі всі заборгованості України перед Росією мають розглядатися в контексті загального зовнішнього боргу.

Кардинальним вирішенням проблеми енергозабезпечення і здійснення розрахунків за поставлені енергоносії при її гостроті є значне зниження рівня споживання енергії українською економікою. Це може бути досягнуто шляхом проведення структурної перебудови економіки з орієнтацією на менш енерговитратні галузі та на впровадження нових енергозберігаючих технологій. Конче необхідними є заходи щодо скорочення рівня споживання енергії в будівельній галузі та житлово-комунальній сфері. Енергозбереження тут досягається за рахунок підвищення рівня опору теплопередачі огороджувальних конструкцій і впровадження економічних систем опалення.

За Росією як правонаступником СРСР визнаються борги Зовнішекономбанку СРСР фізичним (10 млн дол. США) та юридичним (більше 600 млн дол. США) особам України, а також боргові зобов’язання Ощадбанку СРСР перед українськими вкладниками на суму, яка на 01.01.1991 р. становила 84,3 млрд радянських карбованців (або близько 150 млрд дол. США по тодішньому курсу). Владні структури України повинні докласти всіх зусиль для вирішення цих проблем.

Ще однією проблемою українсько-російських відносин є розподіл активів і пасивів колишнього Радянського Союзу. Зарубіжні кредитори колишнього СРСР вже давно розглядають Росію як його єдиного правонаступника. У цій ситуації Україна має право претендувати на частину (16,37%) активів колишнього Радянського Союзу з врахуванням балансу зовнішніх радянських боргів перед зарубіжними кредиторами та боргових зобов’язань різних країн перед СРСР. З цього і повинні виходити владні структури України при проведенні переговорів з Росією.

Порівняння основних положень фінансової та грошово-кредитної політики обох держав показало, що в минулі роки вона проводилась фактично без врахування соціального та економічного аспектів. Свідченням цього є значне падіння доходів населення та обсягів головного економічного показника - валового внутрішнього продукту. Наявність значних бюджетних дефіцитів, значний рівень податкового навантаження, невиважена політика внутрішніх і зовнішніх позичань, обмежувальна грошово-кредитна політика та непродумана валютно-курсова політика за наявності негативних чинників економічного характеру, зрештою, привели обидві країни до існуючого напруженого соціально-економічного стану.

Певні надії щодо поліпшення соціально-економічного стану пов’язані із заходами, що здійснюються останнім часом у цих державах. Бездефіцитний бюджет Україна прийняла у 2000 р., а Росія - хоче мати у 2001 році. Обидві держави здійснюють певні зусилля щодо послаблення податкового тиску. Поступово збільшуються обсяги грошей в обігу. Регулярне та помітне зменшення ставки рефінансування обох центральних банків за умови незворотності цього процесу вселяє надію, що грошово-кредитна політика поступово стане дієвим регулятором економічної активності, а основним джерелом прибутків банківської системи буде кредитування реальної економіки. Певних ознак стабільності набуває валютний курс національних грошових одиниць України і Росії.

Для розгортання діяльності підприємств реального сектору економіки потрібно насамперед зниження податкового тиску та забезпечення доступності банківських кредитів. За цих умов поступово збільшиться обсяг розрахунків у грошовій формі та буде скорочуватись рівень використання бартеру і заліків. Поступове відновлення виробничої активності вимагатиме збільшення рівня споживчого попиту. Для цього підвищення реальної заробітної плати має випереджати зростання обсягів виробництва за темпами.

Забезпечення фінансової стабільності та проведення сприятливої фінансової і грошово-кредитної політики повинно розглядатись лише в контексті загальної макроекономічної політики держави. Питання макроекономічної політики мають вирішуватися в органічному поєднанні досягнення високого рівня добробуту населення та економічного зростання. Фінансова стабільність і сприятлива макроекономічна політика не можуть замінити проведення економічних перетворень. Тому заходи щодо здійснення такої політики повинні поєднуватися із заходами структурної перебудови, технічного оновлення та кардинального скорочення рівня енергоспоживання економіки.