Вступ

Фінанси є важливою складовою економічної системи, засобом функціонування та розвитку останньої. Фінансові показники використовуються для дослідження, аналізу та характеристики економічних процесів на всіх рівнях управління, а також для прогнозування тенденцій і темпів економічного розвитку.

Теорія фінансів не має єдиного погляду на визначення їх ролі в економічній системі держави. Більшість економістів радянської доби трактувало фінанси звужено як засіб розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту у процесі відтворення. В умовах централізованого управління економікою та єдиної державної власності таке визначення відповідало дійсності. Зарубіжна наука розглядає фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками. Фінанси постають як категорія, що впливає з об’єктивних економічних процесів і є невід’ємною частиною ринкової економіки.

Фінанси та фінансові відносини в економічній системі виникають через створення і цілеспрямоване використання фондів грошових коштів - фінансових ресурсів. Умовою існування фінансів є гроші, які опосередковують товарний обмін і виконують функцію засобу збереження. Об’єктом фінансового управління є забезпечення процесу створення, розподілу та перерозподілу валового національного продукту. Суб’єктами управління фінансовими ресурсами виступають держава, юридичні та фізичні особи.

Держава повинна мати у своєму розпорядженні певну частину створених її виробничим комплексом фінансових ресурсів. А її фінансова діяльність здійснюється шляхом визначення фінансової політики, прийняття поточних управлінських рішень, мобілізації доходів і витрачання залучених коштів на виконання законодавчо закріплених за державою функцій. Методи і рівень мобілізації державою коштів не завжди узгоджуються з інтересами їх платників. Тому досягнення оптимального рівня залучення коштів є важливим завданням державної фінансової політики. Головним методом мобілізації державою коштів є податки – найважливіший засіб перерозподілу національного доходу.

Перехід до ринкової економіки характеризується різкою зміною впливу фінансів на процес відтворення. Відбувається кількісний і якісний перехід на новий рівень використання фінансів в економічній системі держави. Звісно, залишається призначення фінансів - забезпечення необхідних умов для створення, розподілу та використання валового національного продукту в країні. Це досягається шляхом організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, суб’єктів господарської діяльності та окремих громадян.

Фінансова діяльність суб’єктів господарювання спрямована, насамперед, на одержання прибутку від вкладеного капіталу. Ефективне використання їх фінансів для потреб економіки можливе лише тоді, коли фінансові ресурси підприємницьких структур доповнюються фінансовими ресурсами держави (тобто коштами, що в умовах перехідної економіки призначені для її структурної перебудови, здійснення фундаментальних науково-дослідних робіт, розробки нових технологій).

Важливе значення мають фінанси домашніх господарств. Від обсягу цих коштів залежить розвиток малого та середнього бізнесу. Зниження рівня доходів населення і попиту з боку домашніх господарств є одним із найбільш значущих факторів падіння обсягів виробництва, а також чинником, що перешкоджає відновлювальним процесам в економіці. Отже, стан фінансів домашніх господарств може помітно впливати на макроекономічну ситуацію в країні.

У перехідний період реформування економіки фінанси є важливою сполучною ланкою між макроекономічними показниками і конкретним використанням фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення соціального добробуту. Форми і методи такого використання потребують постійного удосконалення в напрямах залучення фінансових ресурсів до інвестиційної сфери, запровадження ефективного витрачання коштів бюджету з посиленням його регулюючої ролі, дотримання фінансової дисципліни, оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу через ліквідацію взаємозаліків і бартеризації розрахунків, удосконалення податкової системи та ін.

Фінанси виконують свою роль через форми, методи створення і використання фінансових ресурсів разом з іншими економічними категоріями, насамперед із ціною. Доповнюючи один одного, цінові та фінансові методи регулювання економічних процесів взагалі є рівнозначними і використовуються залежно від конкретної економічної ситуації.

У розподільчих процесах поряд з фінансами і ціною бере участь і заробітна плата. Фінанси і заробітна плата перебувають у постійній взаємодії. Так, регулюючи зарплату за допомогою податків, держава створює загальнодержавні централізовані фонди фінансових ресурсів, за рахунок яких одночасно стимулює розвиток окремих видів діяльності шляхом надання субсидій, субвенцій і дотацій.

Фінанси тісно пов’язані з кредитом. Вони мають з ним, по суті, однакову економічну природу, відтворюючи рух вартості валового внутрішнього продукту. Між фінансами та кредитом є також і певні відмінності. За допомогою кредитів здійснюється тільки перерозподіл, тоді як фінанси задіяні ще й у розподілі валового внутрішнього продукту. Кредит акумулює тимчасово вільні кошти і надає їх у користування на умовах повернення і сплати відсотків. За своєю суттю кредит відображає рух позичкового фонду через банківську систему та фінансово-кредитні установи. Для фінансів характерний рух коштів без умови повернення. У господарській практиці доцільне комплексне використання обох економічних категорій з урахуванням специфіки кожної з них.

Створення ринкової економіки вимагає переходу до економічних методів управління. Їх важливою складовою є фінансово-кредитні важелі. Ринкова модель економіки передбачає створення розвинутих фінансових ринків. Значно посилюється роль банків, що потребує зміцнення банківської системи та створення ефективного механізму грошово-кредитного економічного регулювання. Податкова політика у ринковій економіці має не тільки фіскальну суть, а й відіграє роль регулятора економічних процесів. Узгоджене проведення грошово-кредитної та податкової політик робить ще більш ефективним їх використання як регуляторів у реалізації економічної політики.

В умовах ринкової економіки грошово-кредитна політика постає важливим чинником досягнення економічної стабільності. Основною метою грошово-кредитної політики є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Регулюючу функцію грошово-кредитна політика виконує шляхом зміни грошової пропозиції та використання різних монетарних інструментів.

У монографії порівнюється фінансова та грошово-кредитна політика в Україні і в Російській Федерації. Таке зіставлення є актуальним через ряд причин. Так, у сферах економіки, фінансів і грошового обігу обох держав відбуваються аналогічні перетворення. На економічній і фінансовій ситуації в Україні можуть також позначатись події на російських фінансових ринках та фінансова політика Росії, оскільки РФ є найбільшим економічним партнером України. Навіть фінансова криза 1998 року розпочалася в них практично одночасно. Вважається, що у здійсненні ринкових перетворень РФ випереджає Україну. Тому для останньої впроваджувані Росією заходи і методи становлять інтерес.

Основним правовим актом у відносинах України і РФ є підписаний 31 травня 1997 р. "Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією". Верховна Рада України ратифікувала його 14 січня 1998 р., а Державна Дума РФ - 5 березня 1999 р. Договором передбачено розвиток рівноправного та взаємовигідного співробітництва в економіці. Визнається необхідність поетапного формування і розвитку загального економічного простору шляхом створення умов для вільного пересування товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

Договором визначено, що держави прагнутимуть до узгодження своєї фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, валютної, інвестиційної, цінової, податкової, торгово-економічної, а також митної політики, до створення рівних можливостей і гарантій для суб’єктів господарювання; сприятимуть формуванню і розвитку прямих економічних і торговельних відносин на всіх рівнях, спеціалізації і кооперації технологічно пов’язаних виробництв, підприємств, об’єднань, корпорацій, банків, виробників і споживачів продукції.

На основі зазначеного Договору 27 лютого 1998 р. був підписаний інший документ. Це “Договір між Російською Федерацією та Україною про економічне співробітництво на 1998-2007 роки”. Парламенти обох країн ратифікували його у червні 1999 року. Невід’ємною частиною цього Договору є “Програма економічного співробітництва між Російською Федерацією і Україною на 1998-2007 роки”. Серед інших заходів Програма передбачає удосконалення платіжно-розрахункових і кредитно-фінансових відносин, взаємодію у розвитку фондових ринків тощо. Намічена підготовка пропозицій щодо створення системи розкриття інформації на ринках цінних паперів та міжвідомчого співробітництва між Федеральною комісією з цінних паперів РФ і Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України. Передбачена підготовка угод про організацію кореспондентських відносин між Центральним банком (ЦБ) РФ і Національним банком України (НБУ) та про організацію міждержавних розрахунків і співробітництво банківських систем.

Угода між ЦБ РФ і НБУ про міжбанківські розрахунки підписана ще у листопаді 1992 р., у зв’язку із введенням українського карбованця. Нову угоду про міжбанківські розрахунки і співробітництво банківських систем підписано 9 травня 1998 року. Нею передбачено, що розрахунки між суб’єктами господарювання здійснюються у національних валютах і валютах третіх країн згідно із законодавством. У процесі зовнішньоекономічної діяльності валюта і форма розрахунків визначаються суб’єктами господарювання самостійно. Розрахунки здійснюються через кореспондентські рахунки на території РФ у рублях, а в Україні - в гривнях, згідно з договором кореспондентського рахунку. Розрахунки за міжурядовими угодами здійснюються через уповноважені банки.

Відповідальність за виконання взаємних платіжних зобов’язань за розрахунками, що здійснюються через уповноважені банки, повністю несуть суб’єкти господарської діяльності. Держави не несуть відповідальності за врегулювання щодо виконання взаємних зобов’язань уповноважених банків і не гарантують збалансованості сальдо за платежами, розрахунками і операціями, які здійснюються через уповноважені банки. Передбачено, що за операціями уповноважених банків України та РФ з купівлі-продажу рублів і гривень курс обміну цих двох валют визначається з урахуванням попиту і пропозиції на основі діючого порядку та умов торгівлі іноземною валютою. Порядок встановлення офіційного курсу національної валюти кожна із сторін визначає самостійно.

Слід відзначити, що у травні 1998 р. скасовано ліміт у розмірі 15% на участь іноземного банківського капітала у банківській системі України. Зняття цього обмеження стосується і російських банків.

У Росії та в Україні проводиться курс на створення економіки ринкового типу. Притаманних останній ознак набула і фінансова та грошово-кредитна політика обох держав. Однак проведення заходів з реформування економіки не супроводжувалось економічним зростанням. Навпаки, в обох державах спостерігається значне падіння обсягів валового внутрішнього продукту та рівня життя переважної частини населення.

До чинників економічного характеру, що зумовлюють падіння обсягів ВВП, слід віднести відсутність структурної перебудови економіки і технологічного оновлення виробництва. Як головний недолік радянської економіки відзначалась її сировинна спрямованість. Проте з проведенням реформ вже у незалежних державах ситуація не тільки не поліпшилась, а навпаки, сировинна спрямованість російської та української економік навіть посилилась.

Актуальність даного монографічного дослідження пов’язана насамперед з тою важливою роллю, яку відіграє фінансова та грошово-кредитна політика держави у перехідний період реформування економіки.

Падіння економіки та фінансова криза 1998 р. свідчать про недосконалість як фінансової, так і грошово-кредитної політики в Україні та РФ. Саме це і визначило мету роботи: аналіз і порівняння основних положень і проблем фінансової та грошово-кредитної політики обох держав; розкриття причин фінансової кризи 1998 року; з’ясування ступеня "відповідальності" фінансової та грошово-кредитної політики за кризовий стан економіки і соціальної сфери; визначення шляхів спрямування фінансової та грошово-кредитної політики в русло сприяння соціально-економічному розвитку; аналіз проблем у відносинах цих держав.

Українсько-російські відносини характеризуються наявністю багатьох проблем, що пов’язані з торговельно-економічними відносинами. Значною проблемою для України є від’ємне загальне сальдо у торгівлі з Росією. За підсумками 1999 р. [64] воно становило 1277,4 млн дол. США (в тому числі від’ємне значення у торгівлі товарами - 3245,0 млн дол. США, і позитивне в торгівлі послугами - 1967,6 млн дол. США). Негативне загальне торгове сальдо тут є ознакою того, що в Україні вивіз валюти до Росії має переважати валютні надходження звідти.

На рівні відносин суб’єктів господарювання обох держав мають місце кредиторська та дебіторська заборгованості [21], які постійно зростають. При цьому кредиторська заборгованість українських суб’єктів господарювання перед російськими значно перевищує дебіторську і становить: за даними на 01.01.1998 р. - 1464,7 млн грн (дебіторська відповідно - 678,5 млн грн), на 01.01.1999 р. - 4337,6 млн грн (1038,7 млн грн), а на 01.01.2000 р. - 12196,3 млн грн (1396,4 млн грн). Від’ємне сальдо України за цим показником склало на 01.01.1998 р. 786,2 млн грн, на 01.01.1999 р. – 3298,9 млн грн, а на кінець 1999 р. - 10,8 млрд грн. При цьому на кінець 1999 р. рівень простроченої дебіторської заборгованості становив 21,3%, а кредиторської - 56,7% їх загальних обсягів. Негативне сальдо заборгованості означає, що російські партнери на цілком законних підставах мають право претендувати на майно своїх українських боржників.

Росія стала значним кредитором України, найбільші обсяги зовнішнього державного боргу якої припадають саме на РФ. Заборгованість України за російський газ взагалі набула хронічного характеру. Питання щодо погашення боргів постійно виникають на порядку денному багатьох переговорів з початку існування України і РФ як незалежних держав. До цього часу юридично не вирішено питання розподілу між Україною та Росією активів і пасивів СРСР. Отже, проблема боргів є однією з тих, що визначають актуальність і мету цієї роботи.

Як вже наголошувалось, події на фінансових ринках РФ та її фінансова політика можуть позначатися на економічній та фінансовій ситуації в Україні. Наприклад, російську фінансову кризу 1998 р. вважають чинником фінансової кризи в Україні. Зміна існуючого в Росії оподаткування зовнішньоторговельної діяльності впливає на торговий обіг між обома країнами і завантаження українських підприємств. Падіння курсів акцій підприємств у Росії може впливати на вартість акцій українських підприємств. А тому виявлення можливості впливу російського фактору на економічну і фінансову ситуацію в Україні та необхідність врахування досвіду і наслідків фінансової та грошово-кредитної політики РФ також є актуальними.

У роботі розглянуті: грошово–кредитна політика центральних банків, валютна політика, фінансова політика (бюджетна та податкова), боргові проблеми та соціально-економічний аспект фінансової і грошово-кредитної політики – тобто саме ті напрями діяльності, з якими найбільшою мірою пов’язана фінансова криза 1998 р., що також враховувалось при визначенні меж дослідження. А нинішнє проведення фінансової та грошово-кредитної політики не можна розглядати без впливу фінансової кризи, наслідки якої ще й досі відчувають обидві держави. Тому певна частина роботи присвячена аналізу подій під час кризи, причинам виникнення останньої та заходам щодо мінімізації її наслідків. Взагалі, аналіз проведення фінансової та грошово-кредитної політики не уявляється можливим без екскурсу в минуле. Тому в роботі проаналізовано ситуацію за декілька років, що передували 2000 року.

Рамки дослідження не дають змогу детально розглянути інституційну інфраструктуру. Тому у роботі розглядається лише стан банківських систем обох країн з його порівнянням до і після фінансової кризи 1998 р. Не видається також можливим детально розглянути нормативно-правову базу фінансової та грошово-кредитної діяльності через наявність значної кількості різних правових актів і нестабільність законодавства в обох країнах (розглянуті лише окремі найважливіші положення основних законодавчих актів).

В рамках роботи, виходячи з її мети та встановлених обмежень, вирішені наступні завдання:

- досліджено перебіг, причини та наслідки фінансової кризи 1998 р., проведено аналіз ефективності заходів щодо її подолання;

- виконано порівняльний аналіз основних положень фінансової та грошово-кредитної політики в Україні та РФ;

- виявлено проблеми українсько-російських взаємовідносин, пов’язаних з торговельно-економічними відносинами, вплив фінансової політики РФ та подій на її фінансових ринках на економічну та фінансову ситуацію в Україні;

- зроблено оцінку відповідності фінансової та грошово-кредитної політики держави цілям забезпечення соціальної й економічної стабільності та економічного зростання.