Прагнучи залучити до себе зовнішні інвестиції, держава повинна враховувати окрім власних ще й інтереси іноземного партнера. На надходження капіталу до країни впливає широкий комплекс факторів, які об’єднуються під загальним поняттям "інвестиційний клімат". Останній формується під впливом таких першорядних чинників, як:

а) інвестиційний потенціал країни - можливість приймати капітал у певних масштабах і формах, умови його використання із забезпеченням достатнього для інвестора прибутку (доходу);

б) інвестиційний ризик - імовірність втрати інвесторами своїх інвестицій чи доходу від них.

Інвестиційний потенціал країни характеризується сукупністю макроекономічних показників, наявністю і співвідношенням факторів виробництва, розвиненістю інфраструктури тощо.

Інвестиційний ризик країни характеризується рівнем невизначеності прогнозу щодо одержання прибутку (доходу) від інвестицій. Структурно він, як правило, включає політичну, економічну і соціальну складові. Особливе значення для порівняльної оцінки ризиків різних країн має аналіз їх законодавства.

Аналіз макроекономічних показників України і РФ за 1997-1998 рр. (табл.3) показує, що:

1. Більшість економічних показників обох держав у цей період мали негативну динаміку. Основною причиною цього стала російська фінансова криза другого півріччя 1998 року.

2. Якщо у 1997 р. практично за всіма показниками Росія мала перевагу порівняно з Україною, то у 1998 р. російська економіка зазнала значно більших за українську втрат від фінансової кризи. Так, наприклад, темпи падіння реального промислового виробництва у 1998 р. склали в Україні 1,5% (що на 0,4% більше за відповідний показник 1997р.), а в РФ - 5,2%. І це при тому, що у попередньому році в Росії за цим показником простежувався приріст на 1,9%. Вищі, ніж в Україні, темпи скорочення промислового виробництва й зумовили відповідне падіння ВВП в РФ, що склало 4,6% і в 2,7 раза перевищило аналогічний показник в Україні.

Примітка: показники приведено та розраховано на основі даних Держкомстату України та Держкомстату Росії.

3. У 1998 р. такий суттєвий показник інвестиційної активності, як обсяг капітальних вкладень, в Україні збільшився на 4,8% (вперше за останні вісім років), а в Росії - продовжував падати (річні темпи падіння - 6,7%).

4. В Україні за останні два роки спостерігалася позитивна динаміка прямого іноземного інвестування. Можна вважати, що російська фінансова криза не мала суттєвого впливу на цей процес. Приплив інвестицій до української економіки у 1998 р. перевищив рівень 1997 р. в 1.2 раза. У Росії наслідки фінансової кризи для іноземного інвестування її економіки були значно тяжчі. Приплив іноземного капіталу до РФ у 1998 р. скоротився у порівнянні з 1997 р. майже в 1,6 раза.

5. У 1998 р. і в Україні, і в Росії порівняно з попереднім роком спостерігалося падіння доходів громадян. Але в РФ цей процес був інтенсивнішим. Якщо доходи українського громадянина скоротилися за рік в 1.2 раза, то російського - майже у 2 рази. В той же час, цей показник за своїм рівнем в Росії залишився вищим за український більш ніж у 2 рази. Середня заробітна плата в обох державах скорочувалася практично пропорційно зниженню доходів їх громадян. Але у 1998 р. її рівень у Росії був лише в 1,2 раза вище, ніж в Україні, тоді як у 1997 р. - майже в 2 рази.

В обох державах існує тенденція до зменшення у грошових доходах громадян спрямованої на накопичення заощаджень та придбання цінних паперів частки, що свідчить про постійне збільшення питомої ваги витрат населення на обов'язкові платежі та на придбання іноземної валюти. Така ситуація вказує на падіння довіри громадян обох країн до своїх кредитних інституцій.

6. За обсягами і часом приватизаційних процесів Росія випереджала Україну. Так, наприклад, у докризовому 1997 р. річні обсяги торгів акціями приватизованих підприємств і організацій в Російській торговельній системі (РТС) майже у 78 разів перевищували цей показник для найбільшої торговельної площадки України (Позабіржової фондової торговельної системи - ПФТС) . Цей факт свідчить також про значно більший розвиток вторинного ринку корпоративних цінних паперів у Росії.

7. Більший розвиток , ніж в Україні, отримала також російська банківська система. Навіть після втрати в результаті серпневої 1998 р. фінансової кризи 75% свого обсягу банківський капітал Росії в розрахунку на душу населення в 1,24 раза перевищував відповідний український показник.

Виходячи з порівняльного аналізу основних макроекономічних показників України і РФ, можна зробити наступні висновки:

1. У РФ, на відміну від України, починаючи з 1997 р., виразно намітився процес економічного зростання. Проте серпнева криза 1998 р. значною мірою відкинула російську економіку від досягнутих рубежів, продемонструвавши хибність політики підвищення інвестиційної активності держави лише за рахунок монетарних заходів та їх запровадження на тлі економічного занепаду країни. Це урок не тільки для Росії, а й для України. Українській державі необхідно чітко усвідомити, що головними джерелами інвестицій є все ж таки прибуток вітчизняних підприємств, банківські кредити за прийнятними ставками, кошти від приватизації тощо. Тому Україні не слід робити ставки на те, що вливання іноземних інвестицій викличе значне економічне пожвавлення.

В цьому контексті обнадійливою є тенденція 1998 р. до зростання в Україні вперше за останні вісім років обсягів внутрішнього інвестування економіки країни.

2. Приватизаційні процеси і діяльність щодо створення ринкової інфраструктури в Росії набули більшого розвитку, ніж в Україні.

3. Потенційні можливості щодо інвестування економіки своєї країни значно вищі у російського населення, ніж в українського.

З наведеного вище можна зробити інтегруючий висновок про те, що на початок 1999 р. інвестиційний потенціал Росії за масштабом і якістю був вищий, ніж в Україні.

Процес залучення і функціонування іноземного капіталу як в Україні, так і в РФ до теперішнього часу регулюється досить широким спектром нормативно-правових документів. Їх можна виділити у три основні групи:

1. Міжнародні договори та угоди;
2. Основоположні (базисні) нормативні акти;
3. Нормативні документи, що безпосередньо регулюють приплив і діяльність іноземного капіталу.

До першої групи належать як багатосторонні, так і двосторонні угоди (відношення України і РФ до цієї групи документів приведено у додатку 1).

До другої групи належать документи, що визначають політико-економічний статус держав, принципи та форми господарювання, становлення та розвиток економічних відносин. Вони не є документами "прямої" дії щодо іноземних інвестицій і, як правило, не містять відповідних норм, однак очевидно, що діяльність іноземного капіталу в обох державах має регламентуватися саме ними. Дану групу складають законодавчі акти України і РФ, декрети Кабінету Міністрів України, укази Президента України (додаток 2).

Нормативними документами, що безпосередньо регулюють приплив і діяльність іноземного капіталу, є закони, укази Президентів України та РФ, постанови урядів двох країн. Сюди відносять також відомчі нормативно-правові акти міністерств і відомств - інструкції, накази, листи і т. ін. (додаток 3), мета і завдання яких полягають, головним чином, в деталізації, роз’ясненні та уточненні механізму дії статей законів, указів та постанов, що носять, як правило, загальний характер.

Для зіставлення нормативно-правових баз України і Росії доцільно розглянути нормативно-правові акти другої та третьої груп. Основні положення цих документів, пільги та преференції, які вони містять, зведено у додатку 4.

Аналіз діючої нормативної бази України і Росії показує, що діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями безпосередньо регулюється двома українськими та трьома російськими законодавчими актами. Основоположними з них є Закон України "Про режим іноземного інвестування" та Закон РФ "Об иностранных инвестициях в РСФСР". Три інші законодавчі акти регулюють певні сфери іноземного інвестування. Це Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", Закон РФ "О соглашениях о разделе продукции" та Закон РФ "О внесении изменений и дополнений в Федеральный закон "О соглашениях о разделе продукции". Інші документи, що зіставляються, мають фіскальну та організаційну спрямованість. Положення, спрямовані на надання найбільшого сприяння іноземному капіталу, є практично у всіх документах української та російської нормативно-правових баз.

Порівняння останніх на предмет сприятливості іноземному інвестуванню та їх оцінку пропонується здійснити за такими критеріями:

1. Загальна стабільність правового середовища іноземного інвестування;
2. Забезпечення гарантіями;
3. Діючий податковий режим;
4. Наявність пільг та преференцій;
5. Сталість нормативної бази;
6. Інституціональне забезпечення процесу іноземного інвестування.

Під загальною стабільністю правового середовища іноземного інвестування слід розуміти наявність відповідного терміну дії положень спеціального законодавчого акта про іноземні інвестиції після його скасування і введення в дію іншого законодавчого акта, який, порівняно з попереднім, погіршує умови інвестиції. За цим критерієм Україна має перевагу перед РФ. Так, згідно з українським законодавством (п.1 додатку 4), при появі пізніших законодавчих актів, які погіршують умови іноземних інвестицій, протягом десяти років застосовуються положення законодавчих актів, чинних на момент внесення інвестицій. У Росії (див. п.10 додатку 4) цей термін становить лише три роки.

Як українські, так і російські гарантії держзахисту іноземних інвестицій зосереджені в одному законодавчому акті (п.1 додатку 4). Вони схожі за своєю суттю. В той же час, на випадок припинення інвестиційної діяльності російський закон не містить гарантій, а українське законодавство гарантує іноземному інвестору право на повернення йому не пізніше шести місяців з дня її припинення фактично внесених інвестицій (без сплати мита в натуральній формі або у валюті інвестування) та доходів з них (у грошовій чи товарній формі за реальною вартістю на момент припинення). Причому, законами України передбачено, що на суму компенсації за період з часу виникнення права на її отримання і до моменту її виплати нараховуються на користь іноземного інвестора відсотки згідно середнього відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринках євровалют (ЛІБОР). Таким чином, вищенаведені дані дають всі підстави вважати українські законодавчі гарантії іноземним інвесторам більш повними порівняно з російськими.

Аналіз діючих податкових режимів в Україні і РФ виявляє схожість систем справляння податку на додану вартість (пп. 4, 5 додатку 4) і відмінність при оподаткуванні прибутку (п. 3 додатку 4). Так, в обох країнах діє однакова ставка ПДВ у розмірі 20%. Що ж до податку на прибуток, то в Україні його за ставкою 30% зараховують до бюджету одного рівня. У Росії ж він складається з двох частин - постійної за величиною (ставка 13%), що зараховується до федерального бюджету, та "плаваючої", що надходить до бюджетів суб’єктів РФ. Ставки "плаваючої" частини податку визначаються законодавчими органами суб’єктів РФ в розмірі не вище 22%, а з прибутку від посередницької операції та угод - не вище 30%.

Порівняння режимів оподаткування ПДВ показує, що з урахуванням пільг і преференцій, які надаються відповідними законодавчими актами України і Росії (пп. 4, 5 додатку 4), остання виглядає більш привабливою для іноземного інвестора.

При зіставленні систем оподаткування прибутку видно, що українська ставка податку (30%) менша за її сумарне значення в РФ (43%) при застосуванні місцевою російською владою максимальних значень “плаваючої” частини податку. В той же час, суб’єкти РФ можуть у взаємовідносинах з іноземними інвесторами користуватися власним арсеналом податкових пільг у межах компетенції, що надається федеральним законодавством. Заходи регіонів зводяться, переважно, до повного або часткового звільнення ПІІ від сплати регіональної частини податку на прибуток, до відстрочки та (або) зниження інших податкових та орендних платежів. Слід зазначити, що на місцях реалізують надані їм права. Так, у Новгородській області ПІІ виробничої спрямованості звільняються від сплати всіх податків і платежів у місцеві бюджети до повної окупності вкладених коштів. Згідно із законом Санкт-Петербурга "О внесении дополнений в закон Санкт-Петербурга "О налоговых льготах", при визначенні відрахувань до бюджету міста із загального обсягу податку на прибуток оподатковуваний прибуток зменшується на суми фактичного фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення.

Російський закон є більш ліберальним щодо оподаткування доходів нерезидентів у вигляді дивідендів, процентів тощо. Передбачені ним ставки податку вдвічі нижчі за українські.

Порівняно з українським, російський режим оподаткування прибутку більш привабливий для іноземних інвесторів також завдяки наданню їм ряду переваг, що закріплені у законі РФ про оподаткування прибутку підприємств. Мова йде про такі речі, як: нижчі ставки податку на доходи нерезидентів; пільги на федеральному рівні у вигляді податкових канікул для ПІІ, що займаються виробничою діяльністю. Сюди можна віднести також можливість застосування суб’єктами РФ гнучкої фіскальної політики, що дає змогу представникам закордонного капіталу вибрати території з кращими умовами інвестування.

Практично всі суттєві пільги, надані іноземним інвесторам та ПІІ в українських і російських нормативно-правових документах, стосуються оподаткування і сплати мита. За кількістю пільг та преференцій російська нормативно-правова база переважає українську. Ця перевага складається здебільшого за рахунок: податкових канікул для ПІІ (згідно з Указом Президента РФ "О некоторых вопросах налоговой политики"); звільнення ряду товарів і послуг від оподаткування ПДВ; пільг щодо сплати податків, акцизів та інших обов’язкових платежів згідно із Законом РФ "О соглашениях о разделе продукции".

В галузі нормативно-правового регулювання процесу укладання, виконання та припинення дії угод з інвесторами про розподіл продукції (відповідно до пп. 5, 6, 6.1 додатку 4) переваги немає в жодної із сторін: як в української, так і в російської. Так, перевагою в Указі Президента України "Про угоди про розподіл продукції" є більш докладно прописаний порядок укладання таких угод (статті 7 - 19). В той же час, у Законі РФ "О соглашениях о разделе продукции" цому важливому питанню відводиться лише одна стаття (6). У свою чергу, до переваг російського нормативного документа можна віднести визначення терміну дії вищеназваної угоди, який безпосередньо не регламентується, а встановлюється сторонами згідно з чинним на момент укладання угоди законодавством РФ. В українському документі цей термін не перевищує п'ятдесяти років. Це не дає можливості укладати довгострокові (понад п'ятдесят років) угоди. Щоправда, згідно із статтею 20 Указу, термін дії угоди про розподіл продукції може бути продовжений за ініціативою інвестора і за згодою Кабінету Міністрів України шляхом укладання додаткової угоди.

У галузі нормативно-правового забезпечення створення і діяльності національних та транснаціональних (міждержавних) ПФГ (ФПГ) (відповідно до пп.9 та 12 додатку 4) російське законодавство, маючи більший потенціал, відрізняється від українського по цілому ряду позицій. Насамперед це стосується законодавчого визначення мети та механізму створення ПФГ та ФПГ, обмежень складу учасників об'єднань, їхньої реєстрації, а також державної підтримки процесу їх формування.

Так, російський закон передбачає створення ФПГ з метою технологічної або економічної інтеграції суб'єктів господарювання Росії для реалізації будь - яких проектів і програм (в тому числі і державних). Українське законодавство дозволяє створювати ПФГ лише для реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови вітчизняної економіки, а також виробництва кінцевої продукції. Дане обмеження не дає можливості створити об'єднання господарюючих суб'єктів України під будь-який ініціативний проект. Зокрема, українські регіони не можуть ініціювати створення ПФГ для реалізації регіональних програм, що не є частинами відповідних державних програм. Вузький спектр законодавчо визначених цілей щодо створення ПФГ в Україні при вкрай обмежених можливостях бюджетного фінансування державних програм призводить до значного штучного скорочення потенційно широкого сектора діяльності національних та транснаціональних об'єднань у країні. Крім цього, створення ПФГ під реалізацію державних програм і виробництво конкретної продукції веде до формування об'єднання за вертикальною схемою (тобто за технологічним принципом в рамках переважно однієї галузі). В результаті виникає загроза підвищення рівня монополізації вітчизняної економіки. Досвід розвинутих країн показує, що діяльність груп, сформованих за горизонтальною схемою, послаблює монополізм. Це відбувається за рахунок міжгалузевого переливання капіталу, подолання вузької спеціалізації виробництва, посилення реальної та потенціальної конкуренції.

Російським законодавством передбачається формування ФПГ у вигляді холдингу (материнська компанія та дочірні підприємства) або через систему участі, яку визначено як об'єднання активів учасників з наступною передачею їх в управління центральній компанії. За українським законодавством, при створенні ПФГ інші підприємства об’єднуються навколо головного, яке обов'язково має бути виробником кінцевої продукції. Об'єднання при цьому відбувається через укладання генеральної угоди. Про будь-яке обов'язкове злиття капіталів мова не йде, хоча перехресне володіння акціями не заборонено. Порівняння російського та українського варіантів розглянутих вище структур вказує на більшу життєздатність першого з них, що зумовлено рядом причин. По-перше, ФПГ у Росії має більш високий ступінь консолідації її учасників за рахунок об'єднання (хоча й часткового) їх капіталів. По-друге, для координації взаємодії членів російської групи створюється окрема структура, а в українській ПФГ вся координаційна робота лягає лише на головне підприємство.

Включення до українського закону норми, згідно з якою в складі ПФГ може бути тільки один банк, вбачається помилковим. Це пов’язано насамперед з низькою фінансовою спроможністю більшості фінансово-кредитних установ України та з відсутністю у переважної частини її підприємств обігових коштів. З великою вірогідностю можна спрогнозувати, що ця норма закону на тлі дефіциту бюджетних ресурсів для реалізації державних програм не дозволить у найближчій перспективі потенційним українським ПФГ реалізувати більш-менш серйозні інвестиційні проекти. На відміну від українського, російське законодавство не регламентує чисельність фінансово-кредитних установ у складі фінансово-промислової групи. Прикладом може бути офіційно зареєстрована транснаціональна ФПГ "Нижегородские автомобили". До її складу входить вісім таких установ, серед яких чотири банки (ВАТ АКБ "АСМ-Клирингбанк", ВАТ АКБ "АвтоГАЗбанк", ВАТ АКБ "Автобанк", ВАТ АКБ "Нижегородский банкирский дом").

Ряд норм українського закону, відсутніх у російському законодавстві, висувають нереальні вимоги щодо створення ПФГ. Так, згідно із ст.3 Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні", Кабінет Міністрів України приймає до розгляду проект створення ПФГ лише за умови, що розрахункова річна реалізація кінцевої продукції об'єднання вже на другий рік після його створення сягне суми еквівалентної ста мільйонам доларів США. Навряд чи можна додержатися цієї норми в разі, якщо кінцевою продукцією ПФГ є науково-технічна документація чи інші об'єкти інтелектуальної власності, що є фактично проміжним продуктом інвестиційного процесу.

Законодавчо визначені терміни реєстрації ПФГ також є більш прийнятними в російському варіанті (два місяці незалежно від виду групи), ніж в українському (три місяці – для національної, та шість - для транснаціональної групи ).

Порівняння законодавств України і РФ дає підстави стверджувати, що в останньому закладено більш суттєву державну підтримку процесу формування ФПГ. Вона сформульована у цілому ряді російських законодавчих норм, серед яких:

- проведення під час продажу на інвестиційних конкурсах акцій боржника-учасника ФПГ заліку його заборгованості в рахунок передбачених конкурсом інвестицій, які вносить покупець-центральна компанія тієї ж ФПГ;

• право учасників ФПГ самостійно визначати строки амортизації обладнання і накопичення амортизаційних відрахувань та спрямовувати отримані кошти на діяльність ФПГ;

• передача у довірче управління центральній компанії ФПГ тимчасово закріплених за державою пакетів акцій учасників групи;
• державні гарантії для залучення різного роду інвестицій;

-надання інвестиційних кредитів та іншої фінансової допомоги для реалізації проектів ФПГ.

Державна підтримка, визначена російським законом, стосується як національних, так і транснаціональних ФПГ. Передбачені українським законодавством пільги головному підприємству та учасникам ПФГ стосуються лише проміжної продукції, при експорті та імпорті якої не сплачуються митні збори та експортно-імпортне мито. Тобто вони надаються лише транснаціональній ПФГ.

Свідченням більшої ефективності російського Закону "О финансово-промышленных группах" порівняно з відповідним українським є те, що на кінець квітня 1999 р. у Росії згідно з державним реєстром вже діяло 84 ФПГ, десять з яких - транснаціональні або міждержавні ("Нижнегородские автомобили", "ИНТЕРРОС", "ТаНАКо", "Точность", "Славянская бумага", "Аэрофин", "Оптроника", "Росагропром", "Интерхимпром", "Сибагромаш"). В Україні на цей час поки що не створено жодної ПФГ. Тому, для покращання ситуації в цьому питанні Президентом України двічі впродовж одного року видавалися відповідні Укази, зокрема: липневий 1998 р. (№ 754/98) "Про окремі питання створення промислово-фінансових груп", та червневий 1999 р. (№ 597/99) "Про деякі питання створення промислово-фінансових груп". На жаль, обидва ці документи не набрали чинності у зв'язку з відхиленням відповідних законопроектів Верховною Радою України.

В Україні придбати у власність земельні ділянки несільськогосподарського призначення під об'єктами нерухомого майна можуть лише ті його власники, що є громадянами та юридичними особами України. Російська нормативно-правова база дає таке право будь-якому власнику нерухомості (згідно з Указом Президента РФ "О гарантиях собственникам объектов недвижимости в приобретении в собственность земельных участков под этими объектами" від 16 травня 1997 р. № 485 ). Дана обставина, за інших рівних умов участі у приватизації чи придбанні нерухомого майна, робить Росію значно привабливішою для іноземного інвестора при виборі між нею та Україною.

Правова сталість законодавчої бази – одна з найнеобхідніших умов залучення іноземних інвестицій як для української, так і для російської держави. Її існування уможливлює компенсацію через страхування, підвищення цін та інші заходи багатьох незручних для іноземного інвестора положень (наприклад високі податки) ряду нормативно-правових актів. В той же час, ризик невизначеності законодавства не може бути оцінений заздалегідь і важко піддається компенсуванню. Так, через несталість вітчизняного законодавства найближчим часом в Україні не запрацюють капітали таких відомих світових лідерів нафтогазової промисловості, як "Маратон ойл" та "Хаффко". Поки що ні українську, ні російську нормативно-правові бази не можна вважати сталими. Велика кількість змін щорічно і, навіть, не один раз на рік вносилась до ряду нормативно-правових документів другої групи, що стосуються оподаткування, сплати мита, валютного регулювання. Тому, за критерієм сталості української та російської нормативних баз жодній з них не можна віддати перевагу.

Для сприяння іноземним інвестиціям, а також їх захисту в Україні і Росії на державному рівні створені відповідні інституціональні структури (додаток 4),серед яких українські інституціональні утворення мають деяку перевагу за широтою охоплення проблемних питань.

Порівняльний аналіз законодавчих баз обох країн з урахуванням всієї сукупності критеріїв показує, що російська нормативно-правова база поки що більш сприятлива для іноземного інвестування, ніж українська.

Зіставлення складових інвестиційного клімату в Україні і РФ показує, що у Росії він є більш сприятливим для іноземного інвестування. З метою його поліпшення в Україні вважаємо доцільним вдатися до комплексу загальних і спеціальних заходів, орієнтуючись на наступні принципи:

1. Забезпечення сталості законодавства щодо умов іноземного інвестування;
2. Удосконалення нормативно-правової бази, в першу чергу, за рахунок внесення змін до чинних законодавчих актів, які б забезпечували: право власності іноземного інвестора на земельну ділянку під його нерухомістю; диференційований підхід до податкових та інших пільг іноземним інвесторам з огляду на обсяги та сфери інвестування; заміну фіксованої ставки податку на прибуток "плаваючою" з наданням права регіонам самостійно встановлювати її величину в межах визначеного законом коридору; стимулювання створення в державі промислово-фінансових груп тощо;
3. Визначення оптимальних масштабів та темпів приватизації державного майна;
4. Оптимізація рівня державного регулювання економіки;
5. Динамізація процесу розбудови інфраструктурного середовища;
6. Надійність, доступність і оперативність організаційного та інформаційно-методичного забезпечення іноземного інвестування.