Взаємне інвестування української та російської економік історично започатковується з розпадом СРСР і обранням кожною країною курсу на ринкові перетворення, але в практичну площину на рівень взаємодії суб’єктів господарювання воно перейшло тільки у 1994 р., коли ситуація з інфляцією на споживчому ринку України і РФ повернула на краще.

Аналіз динаміки взаємного інвестування (табл. 4) показує, що:

1. Обсяги прямих російських інвестицій акумулятивно з початку їх надходження в економіку України постійно зростали. На кінець 1998 р. вони складали 186,9 млн дол. США. Позитивний динамізм цього процесу характеризується співвідношенням обсягів залучення російських інвестицій акумулятивно на кінець кожного року за період з 1994 р. по 1998 р. Воно виглядає як 1:2,6:5,6:7,9:9,8. На кінець періоду, що розглядається, питома вага Росії в загальному обсязі українського імпорту прямих інвестицій була на рівні 6,7%. За цим показником РФ посіла п'яте місце після США, Нідерландів, Німеччини та Великобританії.
2. На відміну від російського інвестування в Україну, експорт українських прямих інвестицій до Росії відзначався нестабільною динамікою. Після досягнення на кінець 1995 р. свого максимуму (52,1 млн дол. США) цей показник щорічно падав. У 1996-1998 рр. він зменшився на 35,3 млн дол. США (67,8%) і на кінець 1998 р. становив 16,8 млн дол. США. Загалом цей процес характеризується співвідношенням обсягів експорту накопичених українських інвестицій на кінець кожного року за період з 1994 по 1997 рр.. Воно виглядає, як 1:12,4:11,3:9,1:4.

В результаті на кінець 1998 р. питома вага України в накопиченому обсязі російського імпорту прямих інвестицій склала 0,14%. Тоді ж Росія перемістилася з першого на друге місце серед країн-реципієнтів українського інвестиційного капіталу, пропустивши поперед себе Панаму.

Загалом, співвідношення накопиченого обсягу російських прямих інвестицій в економіці України та українських - в економіці РФ виглядало як 11,1:1.

Галузеву структуру прямого інвестування Росії в українську економіку за станом на 01.01.99 р. характеризують дані табл.5, а регіональну - табл. 6.

Аналіз структури російських інвестицій за галузями економіки України показує, що:

1. Весь їх накопичений обсяг розподілився між виробничим і невиробничим секторами економіки України у співвідношенні 1:2,7. Максимум інвестицій із Росії припадає на такі галузі, як охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення (42,4% загального обсягу); промисловість в цілому (22,5%); фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення (12,2%); транспорт і зв’язок (7,8%); будівництво (7,0%); торгівля і громадське харчування (4,8%).
2. Серед підгалузей української промисловості російських інвесторів найбільше цікавили паливна (72% від обсягу інвестицій у промисловість), машинобудування і металообробка (10,7%), харчова (5,8%), деревообробна і целюлозно-паперова (3,1%), промисловість будівельних матеріалів (3,1%), хімічна (1,8%), медична (1,3%) і легка промисловість (0,9%). До підгалузей з часткою інвестицій у безпосереднє виробництво продукції більше 50% належать паливна (99,3%), деревообробна і целюлозно-паперова (96,1%), промисловість будівельних матеріалів (96,0%), хімічна (86,7%), машинобудування і металообробка (84,4%), харчова промисловість (50,8%).

Примітка: показники приведено та розраховано на основі даних Держкомстату України.

Аналіз регіональної структури розподілу прямих російських інвестицій в українську економіку (табл. 6) показує, що:

1. Максимум інвестування із Росії припадає на Автономну Республіку Крим (42,8% загального обсягу інвестицій), Полтавську область (16,3%), міста Київ (14,2%) і Севастополь (6,5%); Рівненську (5,7%), Донецьку (2,1%), Львівську (1,7%), Харківську (1,6%), Дніпропетровську (1,6%), Закарпатську (1,3%) та Одеську (1,1%) області;
2. Висока концентрація є характерною для регіональної структури накопичених прямих російських інвестицій, 79,8% яких вкладено в розвиток чотирьох регіонів (Автономної Республіки Крим, Полтавської області, міст Києва і Севастополя). На інші 23 регіони припадає лише 20,2%. Отже, розрив у рівні концентрації капіталу по цих двох групах регіонів склав 59,6%.

3. Частка прикордонних із російською державою українських регіонів становить 53,6% всіх російських інвестицій у вітчизняну економіку.

За даними Держкомстату України, найбільшу питому вагу РФ в загальному обсязі накопичених прямих іноземних інвестицій мали м. Севастополь (88,4%), Автономна Республіка Крим (62,2%), Полтавська область (35,5%). В інших регіонах України цей показник коливався в межах від 0,2% (Київська область) до 6,0% (Харківська область). Більшість прямих російських інвестицій в Севастополі вкладено в будівельну галузь, в Автономній республіці Крим - в охорону здоров’я, фізичну культуру та соціальне забезпечення, в Полтавській області - у підприємства паливної промисловості.

Примітка: показники приведено та розраховано на основі даних Держкомстату України.

Галузеву і регіональну структуру експорту українських прямих інвестицій до РФ за станом на 01.01.99 р. характеризують дані таблиць 7 і 8. Їх аналіз показує, що:

1. Більше половини (64,2%) українського капіталу залучено в Російську Федерацію з підприємств, що працюють у сфері виробництва. Співвідношення обсягів інвестування економіки Росії за рахунок виробничого та невиробничого секторів економіки України виглядає як 1,8:1. Найбільше українського капіталу було експортовано з підприємств промисловості (35,4% до загального обсягу), будівництва (29,1%), організацій, що працювали у галузях охорони здоров’я, фізичної культури та соціального забезпечення (29,1%), фінансів та кредиту, страхування та пенсійного забезпечення (5,4%).

Серед підгалузей промисловості України, з яких надходили максимальні інвестиції до Росії - машинобудування і металообробка (19,4% до загального обсягу), чорна металургія (11,2%), паливна (4,7%) та легка (0,1%) промисловість.

2. За розміром спрямованої в російську економіку частки від загального обсягу інвестиційних вилучень з підприємств-виробників продукції лідерами стали такі українські галузі, як машинобудування і металообробка (100% до загального обсягу інвестицій з галузі), чорна металургія (100%), будівництво (99,9%), торгівля і громадське харчування (87,3%), паливна промисловість (82,6%).

3. Переважна більшість експортерів капіталу до Росії, що працювали у виробничому секторі, знаходилась на сході України у промислово розвинутих областях: Донецькій, Полтавській, Харківській, Луганській, Запорізькій. Перелічені регіони (за винятком Полтавської області) є одночасно прикордонними по відношенню до Росії. Практично всі підприємства-експортери невиробничого сектора економіки України розташовані в Києві.

Порівняння взаємних інвестиційних потоків в галузевому розрізі показує, що обмін інвестиціями відбувався в основному у таких галузях, як будівництво (співвідношення імпорту та експорту інвестицій - 2,7:1), промисловість (7,0:1), охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення (16,2:1); фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення (24,9:1). Серед підгалузей промисловості взаємне інвестування спостерігалося у машинобудуванні і металообробці (1,3:1); легкій (7,3:1) і паливній (37,8:1) промисловості; чорній металургії (1:12,7). Такі ж підгалузі промисловості, як харчова, деревообробна, целюлозно-паперова, поліграфічна та мікробіологічна, промисловість будівельних матеріалів, кольорова металургія, лише отримували незначний обсяг прямих російських інвестицій, проте самі не експортували свої капітали в Росію.

Також не інвестували (або інвестували в незначних обсягах) економіку Російської Федерації, хоча й мали інвестування від неї, такі галузі економіки України, як загальна комерційна діяльність із забезпечення функціонування ринку, культура і мистецтво, інформаційно-обчислювальне обслуговування, матеріально-технічне постачання і збут, житлово-комунальне господарство тощо.

Порівняння показує, що рівноцінного взаємообміну інвестиціями між двома державами не відбувалося. Значне перевищення експорту над імпортом капіталів спостерігалось в українській чорній металургії (12,7 разів).

Примітка:1.Показники приведено та розраховано на основі даних Держкомстату України;
2.До переліку не включено галузі та підгалузі економіки України з обсягами інвестицій менше 1 тис. дол. США.

Розгляд інвестиційних потоків між Україною та РФ в регіональному аспекті показує, що взаємний обмін інвестиціями відбувався у Донецькій (співвідношення імпорту та експорту інвестицій - 1:1), Харківській (1,6:1), Запорізькій (3,3:1), Полтавській (10,1:1), Луганській (1:3,3) областях і місті Києві (4,6:1). До регіонів, у яких імпорт капіталів майже чи 100-відсотково переважав над їх експортом до Росії, належать Автономна Республіка Крим, Рівненська, Одеська, Закарпатська, Чернігівська, Кіровоградська, Сумська та ряд інших областей, а також місто Севастополь. Практично рівноцінним був інвестиційний взаємообмін у Донецькій області. А на Луганщині експорт інвестицій переважав над імпортом.

Становить інтерес зіставлення, відповідно до розробленої І.А.Бланком методики, розподілу регіонів та галузей економіки України за своєю інвестиційною привабливістю з їх ранжуванням залежно від обсягів надходження прямих іноземних інвестицій як з усього світу взагалі, так і з Росії зокрема.

Прямі інвестиції з регіонів України
в економіку РФ

Примітка: 1.Показники приведено та розраховано на основі даних Держкомстату України;
2.До переліку не включено області з обсягами інвестицій менше 1 тис. дол. США.

Для цього всі регіони України зведені у 4 групи інвестиційної привабливості [1]:

• пріоритетної: Київ і Київська область, Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Запорізька області, Автономна Республіка Крим;
• досить високої: Луганська, Львівська, Одеська, Полтавська області;
• середньої: Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Сумська, Миколаївська, Черкаська, Чернігівська області;
• низької: Волинська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька області.

Усім групам інвестиційної привабливості присвоєно номери від І (пріоритетна привабливість) до ІУ (низька привабливість). Нумерація регіонів проводиться за їх кількістю у групі та її номером і розподілена таким чином: від 1 до 7 (регіону) - І (група), від 8 до 11 - ІІ, від 12 до 18 - ІІІ, від 19 до 26 - ІУ (колонки 1 і 2 табл. 9). Регіонам присвоєні також номери залежно від обсягу залучених прямих іноземних інвестицій (окремо з усього світу та з РФ) від 1 (регіон з максимальними інвестиціями) до 26 (регіон з мінімальними інвестиціями) (колонки 3 і 4 табл. 9).

Зіставлення 2-ї і 3-ї колонок таблиці 9 показує, що для 16 регіонів (62% їх загальної кількості) простежується повна відповідність між визначеною для них, за І.А Бланком, групою інвестиційної привабливості і відповідними обсягами залучених прямих іноземних інвестицій з усього світу в цілому. До їх числа належать Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Львівська, Полтавська, Житомирська, Миколаївська, Чернігівська, Кіровоградська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька області та м. Київ. По 10 регіонах (38%) такої відповідності немає. Це стосується таких областей, як Харківська, Луганська, Одеська, Вінницька, Закарпатська, Сумська, Черкаська, Волинська, Івано-Франківська, Рівненська.

Місце кожного з 10 регіонів (крім Харківської та Луганської областей) за обсягами залучених іноземних інвестицій знаходиться у групі, сусідній з визначеною для нього групою інвестиційної привабливості. Якщо за ступенем відповідності груп інвестиційної привабливості та місць регіонів за обсягами іноземних інвестицій ввести такі поняття, як регіони з інвестиційною відповідністю (16 регіонів) та інвестиційною невідповідністю (10 регіонів), то весь їх розподіл за вищерозглянутим варіантом виражається співвідношенням 16:10.

* - місце визначено з урахуванням обсягів прямих іноземних інвестицій, які було залучено в економіку м. Севастополя.

При розгляді варіанта з виключно російськими прямими інвестиціями (колонка 4 табл. 9) дане співвідношення виглядатиме як 12:14. При цьому, якщо в першому варіанті значною інвестиційною невідповідністю відрізнялися лише дві області (Харківська та Луганська), то в другому - вже п’ять (Запорізька, Київська, Луганська, Рівненська та Херсонська). Особливе місце серед цих регіонів займає Рівненська область. За обсягами отриманих російських інвестицій вона зайняла четверте місце, що відповідає першій групі інвестиційної привабливості. В той же час цей регіон за визначенням належить до четвертої групи інвестиційної привабливості.

За оцінками І.А.Бланка, найбільш привабливими у довготерміновій перспективі для здійснення як реальних, так і окремих фінансових інвестицій є будівництво і промисловість, а серед підгалузей промисловості - такі, як:

• кольорова і чорна металургія, виробництво натуральної шкіри, парфюмерно-косметична та спиртова (пріоритетні за інвестиційною привабливістю);
• нафтодобувна і газова, машинобудівна і металообробна, цементна і ряд інших (достатньо високої інвестиційної привабливості);
• хімічна і нафтохімічна, виробництво збірного залізобетону, плодоовочева, маслосирова (середньої інвестиційної привабливості);
• вугільна, електроенергетична, торф'яна, виробництво цукру і ряд інших (низької інвестиційної привабливості).

Порівняння оцінок І.А.Бланка щодо інвестиційної привабливості галузей та підгалузей промисловості України з ранжуванням галузей економіки за обсягами залучених до них прямих іноземних інвестицій з усього світу (табл. 10) та Росії (табл. 5) показує, що ближче до його оцінок при виборі об'єктів інвестування були іноземні інвестори взагалі, ніж окремо - російські. Так найбільш інвестиційно привабливі галузі (будівництво та промисловість) за обсягами іноземного інвестування з усього світу посіли при ранжуванні відповідно 5-е і 1-е місця, а при врахуванні лише російських інвестицій – 5-е і 2-е. В оцінках підгалузей промисловості ближчими до їх ранжування за методикою І.А.Бланка були російські інвестори.

Викликає також інтерес зіставлення напрямів прямого російського інвестування промисловості України протягом останніх трьох років із структурою експорту українських товарів до Росії у цей період. Дана зацікавленість пов’язана з тим, що саме ця галузь уособлює той реальний сектор економіки, який в першу чергу потребує структурної перебудови і є пріоритетним для інвестування В Україні. Необхідно також враховувати, що Росія до цього часу є головним торговим партнером України.

Розгляд за період 1996-1998 рр. першої п’ятірки галузей української економіки з найбільшими річними обсягами залучених прямих інвестицій із Росії (табл.11) показує, що промисловість взагалі не була інвестиційним пріоритетом для російських інвесторів. Найвищу – другу - позицію за цим показником галузь зайняла наприкінці 1998 р. Протягом вказаного періоду російська частка (максимум – 3%) (табл. 13) у загальному обсязі іноземних інвестицій в українську промисловість не відігравала для останньої суттєвої ролі.

Примітка: показники приведено та розраховано на основі даних Держкомстату України.

Аналіз структури експорту окремих груп промислових товарів з України до Росії (табл. 12) показує, що найбільше протягом останніх трьох років було експортовано чорних металів та виробів з них [3]. На другому місці за цим показником - група товарів машинобудівної підгалузі промисловості (машини, устаткування, засоби транспорту тощо). Їх питома вага за даний період постійно збільшувалася. Третє місце у структурі експорту продукції власного виробництва протягом 1996-1997 рр. займала харчова промисловість, яка у 1998 р. поступилася хімічній. Остання ж, в свою чергу, разом із пов’язаними з нею підгалузями міцно посіла четверту позицію. Далі йде промисловість будівельних матеріалів з майже незмінною експортною часткою та легка промисловість.

Порівняння позицій окремих груп товарів за їх питомою вагою в експорті до Росії та за часткою підгалузей промисловості, що їх виробили, в загальному обсязі російського інвестування (табл. 12) вказує на близький збіг цих двох показників по більшості товарних груп. Виняток становлять чорні метали та вироби з них (перша позиція по експорту продукції та дев’ята - по інвестуванню підгалузі). Дана обставина, враховуючи незначний вплив інвестицій із Росії на інвестиційні позиції підгалузей української промисловості (російська частка в іноземному інвестуванні машинобудування на 01.01.98 р. - близько 3%), свідчить про раціональність в цілому вибору російськими інвесторами основних напрямів інвестування промислових об'єктів в Україні.

Проведений аналіз взаємного прямого інвестування української та російської економік дозволяє зробити наступні висновки:

1. Імпортування Україною інвестицій із Росії протягом всього часу взаємного інвестування мало стійку тенденцію до збільшення. Посилення російської присутності в українській економіці відбувалося здебільшого за рахунок виробничих галузей. В той же час, експорт Україною власних капіталів до Росії за період 1996-1998 рр. набув стагнаційних рис.

* у знаменнику вказана питома вага російських інвестицій, спрямованих у промисловість, в загальному обсязі іноземних інвестицій, залучених в українську промисловість.

2. Ранжуванню регіонів і галузей української економіки за їх інвестиційною привабливістю більше відповідає регіональний і галузевий розподіл прямих іноземних інвестицій в цілому, ніж російських зокрема. Дана обставина може свідчити про те, що в Росії, на відміну від решти іноземних інвесторів, при визначенні об’єктів інвестування в Україні виходять не тільки з їх інвестиційної привабливості, а беруть до уваги й інші чинники. До них належать:

• наявність у більшості східних українських регіонів спільного кордону з РФ, що має неабияке значення для будь-якого іноземного інвестора;
• концентрація вітчизняної промисловості переважно на сході України, що склалося історично (саме промисловість є пріоритетною за інвестиційною привабливістю у довготерміновій перспективі);
• наявність окремих коопераційних зв'язків між підприємствами обох країн, що збереглися ще з часів СРСР;
• російськомовна більшість населення саме на сході держави.

2. Український капітал в економіці Росії має більшу виробничу спрямованість, ніж російський - в економіці України. Майже на рівних за обсягами йшло співробітництво у машинобудуванні. Домінування українського капіталу було відчутним лише у чорній металургії.
3. Російські інвестори при обранні об’єктів інвестування в Україні надавали перевагу здебільшого прикордонним з Росією регіонам і Києву (рис. 1). На ці території припадає також майже 80% експорту українських прямих інвестицій до РФ.
4. Об’єктом особливої уваги російських інвесторів в Україні серед галузей економіки є охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення, а серед регіонів - Автономна Республіка Крим. Тут питома вага Росії в регіональному накопиченому обсязі іноземних інвестицій склала 71,7% (разом із Севастополем).
5. Російська частка в іноземному інвестуванні української промисловості за останні три роки не перевищувала 3% і тому не відігравала будь-якої значної ролі. В той же час, аналіз товарної структури українського експорту до Росії та спрямування інвестицій з РФ до України свідчить про раціональність вибору російськими інвесторами основних напрямів промислового інвестування, що в цілому відповідають визначеним українською державою пріоритетам розвитку промисловості.