В умовах хронічного дефіциту внутрішніх інвестицій для інвестування процесів структурної перебудови економіки України вирішення проблеми залучення в економіку держави прямих іноземних інвестицій набуває неабиякого значення. І Україна і Росія у розподілі світового ринку капіталів належать до групи країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), де за обсягами їх залучення на душу населення домінують країни - учасники Центральноєвропейської угоди про вільну торгівлю (Польща, Угорщина, Чехія, Румунія, Словенія та Словаччина). Поки що ні Україна, ні Росія з огляду на наявний інвестиційний клімат в обох державах не можуть скласти гідної конкуренції цим країнам у справі залучення ПІІ. Водночас обидві країни, як потенційні реципієнти світових капіталів, об'єктивно конкурують також між собою. На жаль, як показало проведене дослідження, інвестиційний клімат в Україні поступається наявному інвестиційному клімату в Росії, що потенційно надає останній переваги в отриманні світових ПІІ.

Експерти ЮНКТАД відмічають постійне зростання в загальному обсягу припливу світових ПІІ частки інвестицій шляхом злиття компаній (наприклад у 1997 р. на цей вид прямих інвестицій припадало 233 млрд дол. США, або близько 58% річного обсягу припливу ПІІ). А в перспективі ними прогнозується ще більша питома вага цього виду прямого інвестування в загальному обсязі світових ПІІ. Зважаючи на такий прогноз експертів ЮНКТАД, вельми актуальним заходом для України є інтенсифікація приватизаційного процесу, а також розбудова вторинного ринку цінних паперів, що сприятиме залученню прямих іноземних інвестицій.

Привабливість ПІІ для будь якої країни з перехідною економікою очевидна. Водночас досвід центральноєвропейських країн свідчить, що на початкових стадіях ринкової трансформації надходження ПІІ в країни перехідної економіки швидше є наслідком поліпшення соціально-економічної ситуації в країні, ніж її причиною. Тому Україні не слід робити ставки на те, що іноземні інвестиції радикально вплинуть на пожвавлення її економіки. Необхідно чітко усвідомити, що іноземні інвестиції тяжіють до країн з активним внутрішнім інвестуванням економіки, і головними джерелами інвестицій є все ж таки кошти вітчизняних підприємств, банківські кредити за прийнятними ставками. З огляду на це, одним із головних завдань для України в поточний час є створення сприятливого інвестиційного середовища. Іноземні інвестиції тяжіють до країн з активним внутрішнім інвестуванням економіки для національних інвесторів.

Проведене дослідження російського прямого інвестування економіки України свідчить про те, що майже 77% всього обсягу накопичених російських інвестицій за напрямами їх вкладання в українську економіку збіглося з визначеними для російського інвестування пріоритетними напрямами. Проте більшість обсягу російських інвестицій (42,4%) припало охорону здоров’я, фізичну культуру та соціальне забезпечення. Порівняння галузевого та регіонального розподілу російських інвестицій показує, що весь обсяг вкладених в цю сферу інвестицій було зосереджено в Автономній Республіці Крим (АРК), для якої санаторно-курортний і туристський комплекси є головними галузями народного господарства. Дослідженням також встановлено, що російські інвестиції за своїми обсягами в українську промисловість не відігравали будь-якої значної ролі, проте основні напрями інвестування об'єктів промисловості в цілому відповідають визначеним державою пріоритетним напрямам розвитку української промисловості.

В умовах поширення приватизаційних процесів в АРК, а також зростання питомої ваги російських інвестицій в загальному обсязі іноземних інвестицій на півострові (накопичений обсяг російського капіталу в загальному обсязі іноземних інвестицій, залучених в економіку АРК, склав 71,7%), особливого значення набуває контроль за недопущенням проявів монополізму в провідній галузі автономної республіки і, в першу чергу - за характером дій щодо злиття і приєднання господарюючих суб’єктів. Головним критерієм при прийнятті антимонопольними органами АРК рішення щодо дозволу закордонного інвестування того чи іншого об'єкта повинен стати рівень впливу на конкуренцію, що очікується після його здійснення в цю галузь.

Відносини між Україною і Росією після розпаду СРСР і в політичній, і в економічній сферах складалися не завжди просто. На це є багато причин. Одна з них - той особливий фон, що створюють українсько-російським відносинам окремі впливові російські політики, які у своїх висловлюваннях піддають сумніву як український статус Криму взагалі, так і Севастополя зокрема. Зрозуміло, що такі дії не можуть сприяти зростанню довіри між державами. Тому вбачається, що постійний моніторинг процесу надходження російських інвестицій в Автономну Республіку Крим буде вкрай доречним.

Аналіз форм прямого російського інвестування показує, що переважною формою вкладання російського капіталу в українську економіку було створення спільних українсько-російських підприємств (СП). Здійснення російського інвестування за такою формою має як переваги, так і недоліки. Серед переваг слід відзначити в першу чергу поєднання інтересів українського і російського партнерів, що в підсумку передбачає зацікавленість у вдосконаленні виробництва, здобутті нових ринків. Головним недоліком є часткова втрата контролю над підприємством з боку українських підприємців-учасників СП. Тому, у випадку необхідності збереження повного контролю над підприємством українською стороною, що особливо важливо при інвестиційному співробітництві на підприємствах ВПК, інвестиційне співробітництво з російськими інвесторами може відбуватися на підставі договору без створення юридичної особи.

Вельми корисним для української економіки вбачається створення середніх та малих підприємств навіть з повною участю російського капіталу, якщо вони створюються в галузях, які не мають стратегічного значення. Особливо це стосується галузей переробки сільськогосподарської продукції, виробництва одягу, взуття та інших товарів широкого вжитку. В такому випадку немає небезпеки того, що підприємство із 100-відсотковою іноземною участю посяде монопольне становище на українському ринку.

За останні три-чотири роки в Росії набув поширення процес створення транснаціональних та міждержавних фінансово-промислових груп (ТФПГ та МФПГ). За цей час вже зареєстровано десять таких об'єднань, серед учасників яких є п'ять українських господарюючих суб'єктів: Ніжинський науково-виробничий комплекс "Прогрес", "Центральне конструкторське бюро "РИТМ", "Корюківська фабрика технічного паперу", м'ясопереробне підприємство "Прикарпаття", Чернігівський м'ясокомбінат. Розгляд результатів аналізу, проведеного російськими дослідниками щодо форми інтегрування суб'єктів господарювання з різних країн СНД при створенні російських транснаціональних об'єднань показує, що в більшості груп, в тому числі і за участі українських підприємств, основою співробітництва в рамках кожної з груп є договір про спільну діяльність ("м'який" варіант об'єднання), за яким зміна власника при консолідації ресурсних потенціалів учасників не передбачається.