Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не в змозі вийти з економічної кризи без іноземного інвестування. Залучаючи підприємницький, державний та змішаний зарубіжний капітал до своєї економіки, вони отримують доступ до сучасних технологій, методів управління тощо. Іноземні інвестиції також сприяють макроекономічній стабілізації. Їх ефективне використання стає ключовим стабілізуючим фактором для економік цієї групи країн.

Іноземні інвестори, інтереси яких майже ніколи не збігаються із загальнонаціональними інтересами країни - реципієнта інвестицій, за ступенем збігу цих інтересів поділяються на добросовісних, недобросовісних та псевдоінвесторів. Добросовісність передбачає, що ведення справи інвестором має не тільки забезпечити йому прийнятний доход, а й зміцнювати економічно сторону, що приймає зарубіжний капітал. Тому при залученні конче необхідних для структурної перебудови власної економіки іноземних інвестицій головним для України є створення таких умов інвестування, які б гарантували економічну безпеку держави та одночасно забезпечували максимальне зближення інтересів держави та іноземних інвесторів.

Станом на початок 1999 р. Росія була одним з п'яти найбільших іноземних інвесторів за обсягами вкладання прямих інвестицій в економіку України, а за обсягами зовнішньої торгівлі – її ведучим зовнішньоторговельним партнером. До цього часу економіки обох країн залишаються взаємозалежними. Особливо це стосується залежності економіки України від нафтогазового комплексу Росії. Офіційно визначеним стратегічним курсом Росії щодо країн-членів СНД є їх більш тісна політична і економічна інтеграція з Російською Федерацією. Враховуючи вищесказане, слід зазначити, що в умовах розгортання в країні приватизаційного процесу найбільш серйозні наслідки для державної безпеки України можуть мати прояви недобросовісності на українському ринку капіталів саме з боку російських інвесторів. Адже з наростанням економічної залежності від Росії Україна має реальну перспективу щодо втрати своєї політичної незалежності. Ця обставина вимагає розробки в Україні рекомендацій для запобігання можливим проявам недобросовісності з боку російського капіталу.

Інвестиційне співробітництво між обома країнами відбувалося ще за часів Радянського Союзу в рамках єдиного народногосподарського комплексу. Нашарування негативних процесів в економіці СРСР наприкінці його існування та вході суверенізації економік УРСР і РРФСР призвело до різкого спаду виробництва та інвестиційної активності, скорочення обсягів та інтенсивності товарообміну між республіками. Це справило негативний вплив на функціонування економік обох держав у наступні роки. Так, падіння обсягів капітальних вкладень, що розпочалося в Україні у 1989 р., з кожним роком поглиблювалося і за останні вісім років склало 78 відсотків. Зменшення обсягів капітальних вкладень у Росії за цей період також складало 77,9 відсотка. Викликаний російською фінансовою кризою сплеск інфляційних процесів в Україні у 1998 р. зайвий раз підкреслив вразливість несталої української економіки та її залежність від впливу "російського фактора".

Важкий економічний стан, що склався в Україні і Росії з перших кроків їх існування як незалежних держав, змусив обидві країни звернутися по допомогу до зовнішніх джерел фінансування, що, в свою чергу, поставило на порядок денний питання щодо створення в країнах прийнятного для іноземних інвесторів інвестиційного клімату. Разом з тим щодо залучення світового підприємницького капіталу Україна і Росія стали конкурентами. Це обумовлює необхідність ретельного вивчення умов іноземного інвестування та порівняння інвестиційного клімату в обох державах.

Світовий досвід показує, що підприємницький капітал у вигляді прямих інвестицій надходить до країн-реципієнтів у різних формах, але домінує інвестування через злиття компаній та створення спільних підприємств. З цього приводу експерти Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) зазначають, що, наприклад у 1997 р. на злиття компаній припало 233 млрд дол. США, або близько 58% річного обсягу світового припливу прямих іноземних інвестицій. З огляду на світові тенденції щодо форм прямого інвестування та на поширення приватизаційного процесу в Україні за рахунок приватизації об'єктів групи "Г", для виявлення потенційних загроз українській економіці від здійснення Росією прямого інвестування постає нагальна потреба аналізу наявних форм надходження російського капіталу.

Зусилля України щодо залучення іноземних інвестицій в її економіку мали би більший ефект, якби процес внутрішнього капіталотворення мав позитивну динаміку. Адже досвід постсоціалістичних країн Центральної Європи свідчить, що іноземні інвестиції надходять не туди, де їх не вистачає, а туди, де активно здійснюється внутрішнє інвестування економіки країни. Інакше кажучи, відбувається тяжіння зовнішніх інвестицій до внутрішніх. Тому однією з ключових проблем для поліпшення ситуації з отриманням іноземних капіталів є динамічний розвиток внутрішніх інвестиційних процесів.

Створюючи сприятливі умови для вкладання іноземного капіталу, оголошуючи про національний режим його функціонування, практично усі країни світу регламентують у тій чи іншій формі процес іноземного інвестування через систему заохочень та обмежень. Тому стосовно кожної з країн-донорів, що є основними експортерами капіталів у вітчизняну економіку, українська держава має напрацьовувати та проводити цілеспрямовану політику стосовно залучення зовнішніх інвестицій, виходячи із загальнодержавних пріоритетів щодо іноземного інвестування. Такого підходу потребує і Росія, як один з провідних інвесторів економіки України.

Розгляд даних статистичних органів України і Російської Федерації, які відображають процес участі обох держав у міжнародному русі капіталів, показав, що проблеми взаємного інвестування можливо розглянути лише в рамках руху прямих інвестицій. Виходячи з цього в роботі розглядається саме цей вид інвестиційної діяльності.

Політика української держави щодо прямого російського інвестування вітчизняної економіки має базуватися на концептуальному визначенні:

а) пріоритетних напрямів щодо залучення російських капіталів, виходячи із загальнодержавних пріоритетів;

б) галузей економіки України та їх провідних підприємств, набуття контролю над якими з боку російського капіталу загрожувало б економічній безпеці державі.

Це дало б можливість побудувати відповідні системи захисту (проти недобросовісних інвесторів) і заохочення в інвестиційному процесі.

При виробленні даної концепції необхідно також виходити з того, що стратегічний курс Росії на більш тісну економічну і політичну інтеграцію з РФ країн - членів СНД ( в тому числі й України) найефективніше може реалізовуватися шляхом встановлення їхньої цілковитої економічної залежності від Росії, насамперед через набуття російськими інвесторами контролю над галузями народного господарства та підприємствами, що є стратегічними для економіки країни та її безпеки .

Концепція економічної безпеки України у співробітництві з Росією в інвестиційній сфері також повинна передбачати захист від усіх можливих проявів недобросовісності інвестування. При цьому треба враховувати насамперед неможливість заздалегідь визначити наміри недобросовісних російських інвесторів. Привертає увагу також характер здебільшого олігархічних інвестицій із Росії, що переслідують вузькогрупові інтереси і не задовольняють нагальні потреби структурної перебудови економіки української держави. Зосередження таких інвестицій в окремих галузях економіки та регіонах України може викликати прояви монополізму. Враховуючи нестабільний характер вітчизняної економіки, це матиме вкрай негативний вплив на економічний стан ряду галузей та (або) регіонів України. Своєчасно запобігти таких негативних явищ можна, лише вивчаючи іноземні інвестиційні потоки на українському ринку капіталів.

Поки що незначні обсяги прямих російських інвестицій в українську економіку не мають будь-якого серйозного негативного впливу на економічну ситуацію в Україні. Проте на українському ринку капіталів можна очікувати підвищення активності національних та транснаціональних фінансово-промислових груп Росії з огляду на збільшення їх чисельності та на притаманну їм (як і будь-яким транснаціональним корпораціям ) схильність до захоплення найбільш розвинутих і перспективних сегментів промислового виробництва та науково-дослідницьких структур країни - реципієнта капіталу. Як наслідок - підвищується вірогідність проявів недобросовісності. Тому для грунтовного прогнозування можливого негативного впливу на українську економіку з боку російських інвесторів необхідно систематично проводити моніторинг усіх процесів, що пов'язані з інвестиційною діяльністю російських транснаціональних корпорацій на території України.