Роль управління
в економічному розвитку України

Обговорюючи питання економічного розвитку України, наша здебільшого зосереджена на проблемах економічної реформи і не приділяється увага проблемам управління економікою і державою загалом на основі системного підходу. Досягнення науки управління в минулому не супроводилися зростанням ефективності суспільного виробництва, тому що планова система була доведена практично до абсурду. Централізовано планувалася номенклатура виробництва, собівартість продукції, фінансові результати, всі показники діяльності підприємства. Це і стало причиною падіння інтересу до науки управління. Зараз, коли, здавалося б, створені передумови і можливості ініціативного підходу до розв'язання управлінських проблем, ми спостерігаємо майже повний застій в цій області. Потрібно при цьому відмітити, що в розвинених країнах, незважаючи на досягнуті результати, вдосконаленню управління приділяється серйозна увага. Дозволю собі нагадати слова відомого англійського філософа Бертрана Россела в його книзі “Влада": “Людству необхідне управління, однак регіони, в яких анархія переважала, спочатку будуть підкорятися тільки деспотії. Тому нам потрібно спочатку забезпечити управління, нехай навіть деспотичне, і тільки коли до управління звикнуть, ми можемо сподіватися успішно перетворити його в демократичне". Ми ж почали з демократії, не підготувавши жорстке централізоване управління, яке забезпечувало б дисципліну і відповідну продуктивність труда працівників.

Відомо, що в країні прийнята концепція адміністративної реформи, якою передбачається нова система державного управління. Видимих результатів цієї реформи, крім скорочення числа міністерств фактично не спостерігається, більш того, потрібно підкреслити, що бюрократизм в нашій країні, на мій погляд, посилюється.

Мова йде про складність управлінської машини, яка дозволяє кожному чиновнику діяти насамперед в своїх інтересах, тим самим сповільнюючи управлінський процес і посягаючи на певні матеріальні вигоди.

Одним з напрямів вдосконалення управління в нашій країні є розвиток стратегічного управління. Стратегічне управління передбачає розробку заходів і способів досягнення результатів у віддаленому майбутньому, які формуються в теперішньому часі. Найважливішою складовою частиною стратегічного управління є програмно-цільовим метод управління, тобто складання довгострокових комплексних цільових програм. Прикладом такої довгострокової програми є прийнята недавно програма довгострокового розвитку країни під назвою “Україна - 2010". Це серйозний крок на шляху розвитку стратегічного управління, але треба відмітити, що ця програма потребує розвитку і доробки з метою конкретизації дій і напрямів, і по-друге, розробки механізму здійснення програми.

Прикладом успішного стратегічного управління є здійснення реформ в КНР. У 1978 році було намічене проведення економічних реформ, направлених на формування ринкових відносин при збереженні централізованого управління. Цей перехід до реформ був ретельно підготовлений у всіх напрямах і були визначені відповідні етапи проведення цих реформ. Характерне те, що першим етапом з'явилося реформування сільського господарства країни, яке дозволило забезпечити протягом трьох-чотирьох років значне зростання продукції сільськогосподарського виробництва, що забезпечило задоволення потреб країни в харчових продуктах. Проведення другого етапу реформи забезпечило зростання обсягів промислового виробництва, підвищення конкурентоздатності товарів і підвищення ефективності виробництва. При цьому необхідно відмітити, що при проведенні економічної реформи планування не протиставлялося ринковим відносинам. За період проведення реформ валовий внутрішній продукт Китаю зріс в 5 разів, а об'єм інвестицій в 5,6 рази. Особливо зросла питома вага прямих іноземних інвестицій, передусім внаслідок створення вільних економічних зон, надання можливості іноземному капіталу впроваджуватися у виробництво і, тим самим підвищувати рівень і об'єму, і конкурентоздатності, і технологічності виробництва.

На закінчення я хотіла б відмітити, що успіхи подолання економічної кризи залежать значною мірою від уваги до вдосконалення управління на всіх рівнях: державному, відомчому і регіональному.