КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ

Відомо, що у господарській діяльності ми використовуємо різні види ресурсів: матеріальні, фінансові, інформаційні, інтелектуальні і, накінець, найважливіший ресурс - люди, які все це створюють, використовують, видозмінюють і, головне - управляють всіма процесами.

В недалекому минулому у країнах соціалістичного табору (візьмемо для прикладу Україну) розвитку людських ресурсів, точніше, їхньому навчанню, вихованню, розміщенню та використанню приділялося дуже багато уваги. Цю роль виконували формально відділи кадрів, а насправді підборкою та розстановкою кадрів займалися системно і досить жорстко партійні органи. Нагадаю, що існували так звані "номенклатури" райкому, обкому, ЦК, що фактично були тими воротами, через які і тільки через які можна було зайняти більш-менш важливу посаду. Начальник цеху на виробництві чи завідувач в науковому інституті був як мінімум "номенклатурою" парткому підприємства чи організації. Не вдаючись зараз до оцінки моральності чи етичності такої системи, слід відзначити, що увага до кадрів, власне сама кадрова політика була дуже важливою функцією командно-адміністративної системи і включала підготовку кадрів, створення так званого резерву на заміщення посад, професійне та ідеологічне навчання, ранжирований доступ до інформації.

Із зміною соціально-економічного ладу стара, налагоджена система кадрового забезпечення "канула в Лету", хоча люди, які пройшли через цю систему, і досі зберігають свою корпоративну єдність. Але гасло, налагоджене за минулої системи: "Кадри вирішують все" - продовжує жити, бо справді кадри вирішують все і сьогодні, і будуть це робити завше, а проблема ефективного розвитку кадрів для роботи в нових умовах державного управління, регіонального керівництва, для управління бізнесом продовжує бути, я сказав би, суперактуальною. Я навіть вважаю, що багато проблем - і економічних, і соціальних - постало сьогодні так гостро в Україні саме через нестачу високопрофесійних і водночас патріотично орієнтованих кадрів.

У стані переходу до ринку ми практично повністю втратили стару і ще не створили нової системи підготовки, розвитку та постійного вдосконалення кадрів, базованої на дійсно нових, адекватних потребам засадах. Відділи кадрів у деяких організаціях змінили назви на департаменти людських ресурсів чи департаменти управління персоналом. Але у більшості випадків - з тим самим статусом допоміжного, але не головного підрозділу, яким керують ті ж самі або ж такі самі люди. Деякі міністерства зберегли свої структури підвищення кваліфікації чи перепідготовки кадрів (тепер вони називаються центрами),але зміни в програмах йдуть дуже повільно, не системно. Тут винятком є хіба що структури, що навчають бухгалтерському обліку з переходом на міжнародні стандарти, фінансовому менеджменту чи торгівлі цінними паперами. Дуже відчутна велика нестача викладачів, експертів, консультантів, а також сучасних національних підручників.

Кілька десятків університетів та інститутів, а також школи менеджменту, що народилися в останні роки, а також новостворені факультети у вищих навчальних закладах пробують змінити ситуацію - пропонують для навчання менеджменту нові програми, нові підходи до викладання, набули вже певного досвіду, мають сотні випускників. Але все це поки що краплина в морі.

Що ж пропонується робити у такій ситуації? Не претендуючи на вичерпність пропозицій щодо зміни ситуації на краще, все ж головними завданнями вбачаються такі:

1. Об'єктивно оцінити реальний стан забезпечення керівними кадрами як сфери державного управління, так і сфери бізнесу в державному і недержавному секторах економіки з точки зору поточних та перспективних потреб України.

Цю роботу необхідно провести в загальнодержавному масштабі силами спеціалізованих інститутів Національної академії наук України та Міносвіти України, приватних інститутів менеджменту та шкіл бізнесу за участю зарубіжних інституцій, які могли б фінансувати на грантовій основі, та коштів програм технічної допомоги від країн-донорів.

2. Виконати науковий аналіз рівня професійних знань і теоретичної підготовки менеджерів, що працюють в державному і приватному секторах економіки, а також якісного рівня навчання менеджменту з точки зору відповідності вимогам, обумовленим прискоренням процесів глобалізації та інтеграції світової економіки.

Цю роботу співпраці з міжнародними інституціями могли б взяти на себе інститути менеджменту та школи бізнесу як у Києві, так і в регіонах України. При цьому має бути якнайповніше використано напрацювання Асоціації менеджменту в країнах Центральної та Східної Європи (CEEMAN об'єднує більше 120 колективних та індивідуальних членів) та Фундації трейнінгу в менеджменті (Є-ТІ\ діє під егідою Європейської спільноти), які проводили такі дослідження в Росії, Болгарії, Румунії, Польщі та Словенії.

3. Глибоко вивчити і проаналізувати Президентську програму Росії з підготовки та перепідготовки щорічно 5000 бізнес-менеджерів для Росії, яка передбачає 2-6 місячне стажування в 11 західних країнах, з метою запровадження подібної програми в Україні.

Відповідні первинні пропозиції вже розроблені др. Богданом Гаврилишиним і передані Адміністрації Президента України, Уряду США та посольству цієї країни в Україні. Бажано обговорити ці пропозиції на спеціальній нараді під патронатом Президента України, за результатами якої прийняти відповідні рішення щодо реалізації Програми розвитку менеджменту в Україні, її організаційного та фінансового забезпечення.

4. Провести глибокий структурний аналіз використання міжнародної технічної допомоги Україні на підготовку кадрів, особливо з точки зору ефективності використання коштів, які "записуються" як допомога Україні, а практично використовуються головним чином на сплату експертів із країн-донорів цієї допомоги.

Цю роботу мало би виконувати Національне агентство України з реконструкції та європейської інтеграції за участю незалежних експертів.

5. Якнайшвидше розробити законопроекти та прийняти закони, які створювали б сприятливі умови для благодійної допомоги з боку бізнесу та м’які податкові умови (аж до повного звільнення від окремих податків) для навчальних закладів як державних, так і приватних, які готують кадри для економіки та бізнесу, а також для інших сфер.

Проекти цих документів можуть бути напрацьовані Міносвіти України за участю навчальних закладів та подані до Верховної Ради України через її відповідні профільні Комітети. Напевне, доцільно було б провести обговорення таких законопроектів через серію круглих столів як у Києві, так і в регіонах, через засоби масової інформації і, накінець, через парламентські слухання.

Викладені вище питання мають бути предметом уваги виконавчої та законодавчої влади. Ситуація вимагає діяти швидко і професійно з урахуванням наших реальних умов та іноземного досвіду, особливо досвіду наших найближчих сусідів - колишніх партнерів по Раді Економічної Взаємодопомоги таких, наприклад, як Польща, Угорщина, Чехія.