Реформування економіки та
демократизація суспільства

Ключові проблеми сучасного економічного розвитку, на превеликий жаль, в основному знаходяться за межами економіки. Це, можливо, виглядає парадоксально, але я хочу звернути вашу увагу, що в Україні сьогодні не рівень виробничих відносин фактично визначає поточні негаразди, зупинення економічного зростання, економічний занепад тощо.

Всі економічні негаразди обумовлені тим, що Україна є державою з надзвичайно слабкими інституціями демократичної самоорганізації суспільства. І тільки цим фактом можна пояснити те, що протягом років незалежності лише один напрямок витрат виріс у реальному вигляді. Це витрати публічної влади. Зростання рівня витрат на публічну владу і зумовило той ефект, який називається ефектом витіснення, який з рештою, призводить до витіснення приватних позичальників з ринку грошей і обумовлює високу ціну грошей.

А це, у свою чергу, призводить до того, що підприємницька активність, замість того, щоб створювати додану вартість в офіційному секторі економіки і відповідно розширювати базу зростання офіційного сектора економіки, переміщується в кращому випадку в тіньову економіку або ж взагалі скорочується.

На мою думку, надзвичайно симптоматично, що наше засідання проходить після підписання низки указів Президента, які, на мій погляд, очікувала вся Україна досить довго. Укази спрямовані на створення нормальний умов для ведення господарської діяльності в усіх її проявах, починаючи з самого дрібного бізнесу і закінчуючи бізнесом великих галузей, комплексів і виробництв. Саме таким шляхом повинно було б йти розв’язання проблем економічного розвитку в Україні з самого початку.

Мені здається, що у нас недостатньо приділяється увага питанню сприяння розвитку інститутів демократичної самоорганізації суспільства. Якщо переглянути сторінки будь-яких газет, то побачимо, що зовсім не висвітлюються питання про те, що реформи — це справа мільйонів економічно і політично активних громадян.

Я хотів би якоюсь мірою покритикувати журналістів, які у погоні за привабливими фактами часто втрачають фундаментальне розуміння того, що треба було б робити. Чи є в Україні приклади того, як самоврядна структура виступила проти помилок політичної влади будь-якого рівня і виграла цей бій. Мені здається, що ближче всього стоїть до цього УСПП, але й УСПП з її могутністю могла б досягти значно вищих результатів. Можна було б навести приклади роботи Асоціації комерційних банків, як самоврядної організації, яка дійсно відстояла інтереси, скажімо, цього сектору економіки нашої держави, але на жаль, мені здається, більше таких прикладів майже немає.

Я абсолютно впевнений, що жорсткої монетарної політики в Україні практично не було ніколи, за винятком І кварталу цього року. Доказом цього є те, що протягом років незалежності єдиний показник, крім витрат публічної влади, який стійко зростав у номінальному виразі практично щомісячно, це були грошова маса в обігу. Протягом останніх 30 місяців, починаючи з січня 1997 року, грошова маса в Україні зростає і в реальному вимірі. Причому темпи зростання грошей складали десятки відсотків, в той же час виробництво продовжувало занепадати, принаймні в офіційному секторі економіки.

Безумовно, монетарна політика повинна удосконалюватися, тому що в такій ситуації, в якій знаходиться Україна, необхідно шукати нові ідеї, нові підходи. У нас ситуація значною мірою і ординарна, і неординарна. Якщо, скажімо, брати проблему боргів, то статистичний аналіз засвідчує, що питання не в монетарній політиці. Були випадки, коли гривня девальвувала, а експорт скорочувався. Були і протилежні приклади, коли гривня ревальвувала, а експорт зростав швидкими темпами.

Якщо не монетарна політика, не валютно-курсова політика визначає, скажімо, обсяги експорту та імпорту в державі, то тоді діють інституційні обмеження, які реально існують у виробництві.

І на завершення, я хотів би повернутися ще раз до теми указів Президента. Просто дивно, що засоби масової інформації так прохолодно віднеслись до такої серйозної системи заходів. Зрозуміло, що тут є тактичні моменти, але це, можливо, перший і кращий приклад того, що треба було зробити в законодавчому плані. І ці заходи зорієнтовані саме на те, що повинні піднятися мільйони людей. Ці заходи не пов’язані з навіть дуже важливою, але однією галуззю, або якимось заводом. Вони фактично зачіпають інтереси і змінюють систему стимулів для мільйонів економічно активних громадян. якщо преса мовчить, треба було б нам, як фахівцям більше звертати увагу на цю проблему.