Роль фінансової політики в
стабілізації української економіки

Я хочу поділитися з Вами останніми нашими розробками, що пов’язані з аналізом специфічних етапів розвитку нашої економіки, нашої фінансової системи. Попередній аналіз говорить про те, що ми за роки незалежності пройшли декілька етапів. Перший з них (до 1994 року) характеризувався м’якою монетарною політикою та м’якою бюджетною політикою. Наслідки реалізації таких підходів вам дуже добре відомі. Головний результат - це гіперінфляція, падіння темпів виробництва, демонетизація економіки і багато інших негативних чинників.

Починаючи з 1994 року, реалізувався другий етап, який характеризувався наявністю супержорсткої монетарної політики, і до останнього часу він супроводжувався відносно м’якою і дуже м’якою бюджетною політикою. Внаслідок цього ми мали досить парадоксальне явище - при стабільності національної валюти протягом довгого періоду відбувалося подальше падіння та зниження ефективності виробництва. Ситуація призвела до того, що і валюта після серпневої кризи не витримала і почала стрімко втрачати свою вартість. М’яка бюджетна політика в той період була головним чинником, який стримував розвиток нашої економіки. Значний вплив мав також дестабілізуючий фактор зростання державного боргу та видатків на його обслуговування.

Наведу лише декілька цифр динаміки дефіциту бюджету за останні роки: 1995 рік - дефіцит бюджету до відношенню по ВВП - 6,6%; 1996 рік - 4,9%; 1997 рік - 6,6%, і тільки у 1998 році нам вдалося вийти з показником - 2%. В поточному році ми розраховуємо на дефіцит бюджету у розмірі не більше 1% від ВВП, але цього буде недостатньо. Я на цьому зупинюся пізніше.

Я вважаю, що наступними роками ми вимушені, для того, щоб підтримати стабільність, якої зараз досягли, формувати бюджет із профіцитом, тобто направляти частину поточних надходжень до державного бюджету на обслуговування наших боргових зобов’язань. Проблема бюджетів попередніх років в основному полягала в тому, що кредитні кошти, які спрямовувалися на фінансування дефіциту бюджету, в основному направлялися на споживання, а не на відтворення виробничого потенціалу, не на стимулювання структурних змін та підвищення виробництва.

Якщо порівнювати ситуацію, наприклад з минулим роком, можу сказати, що нам вдалося трошки збільшити доходи державного бюджету. В цілому рівень грошових надходжень навіть в реальному вимірі вище, ніж за попередні роки. Якщо раніше ми, крім поточних доходів, мали ще можливість запозичати гроші, втрачаючи їх на споживання, то зараз ми не маємо можливості запозичати їх у тих обсягах, які були раніше, і в той же час повинні обслуговувати боргові зобов’язання. Можу сказати, що ми виходимо по всіх видатках, пов’язаних з обслуговуванням наших боргів (основна сума та відсотки), приблизно на рівень 7,8% до ВВП. Це дуже високий показник. Ви знаєте, що ця проблема виникла за рахунок виключно високих обсягів запозичення ОВДП за не виправдано високими відсотковими ставками залучення цих позик. Якщо говорити про поточний рік, то практично при зупиненні запозичення на внутрішньому ринку з приватного сектору, на зовнішніх ринках, та мінімізації запозичення від Національного банку, нам вдається стримувати досить хитку стабільність, і мене дуже турбує та ситуація, що довго так ми продовжувати не зможемо, тому що основне навантаження по підтримці стабільності зараз бере державний бюджет за рахунок дуже серйозних скорочень витрат. Декілька цифр, які дуже яскраво ілюструють можливості сьогоднішнього бюджету, і до речі, реальність тих пропозицій, які тут лунали відносно того, що держава зараз може вкласти значні кошти у побудову якихось транснаціональних або національних корпорацій, холдінгів і таке інше:

1994 рік - доходи зведеного бюджету склали 35,6% до ВВП. Дефіцит бюджету на той період був 6% (виходить, що ми більше 40% від ВВП перерозподіляли через зведений бюджет без пенсійного фонду).

1995 рік - доходи зведеного бюджету - 30 % до ВВП;

1996 рік - 28% до ВВП;

1997 рік - 30% до ВВП (незначне підвищення);

1998 рік - 27,8% до ВВП;

1999 рік - 25,5% до ВВП.

Зниження доходів зведеного бюджету з 30% до 25% за 5 років свідчить про те, що, якщо ми зараз спроектуємо діючу податкову базу з усіма її пільгами і вільними економічними зонами, то ми вийдемо на показник у 2000 році у 21,5% від ВВП - це доходна частина зведеного бюджету. Замисліться над цим! Дефіциту бюджету не буде. Буде профіцит для того, щоб уникнути боргової кризи. От і усі можливості нашого зведеного бюджету - 20% від ВВП.

А тепер давайте порахуємо: Чорнобильська програма нам коштує 1,5% від ВВП; шахтарі нам коштують 1,5% ВВП; армія коштує 1,5% ВВП. Але якщо взяти всіх військових пенсіонерів, це ще 1,5%, і я ще не кажу про пенсійний фонд - мінімум 2% від ВВП. Ось ми разом з вами нарахували 8% по оцінці цих позицій. А решту чим фінансувати? Проблема дуже серйозна. Якщо ми зараз не знайдемо виходу з цієї ситуації, ми будемо далі скорочувати видатки, нарощуючи соціальну напруженість, руйнуючи власну податкову систему.

На думку Міністерства фінансів нам треба в цьому році прийняти дуже важливі принципові рішення, пов’язані насамперед з більш тісною взаємодією державних фінансів і банківської системи. Ми вважаємо, що нам треба обов’язково продовжувати або навіть зробити більш жорсткою бюджетну та фіскальну політику. Це стосується податкової системи, рівня збирання податків, контролю за витрачанням бюджетних коштів, забезпеченням економії, пріоритетності і т.п. Але все це повинно бути, я тут глибоко переконаний, тому що говорю як вчений, як кандидат економічних наук і як Міністр фінансів, бо я не маю іншого права. Я вважаю, що нам треба переходити при обов’язковому збереженні жорсткої фіскальної і бюджетної політики до поступового пом'якшення монетарної політики. Мова йде, насамперед, про підготовку банківського сектору до кредитування нашої економіки, тобто про реальні відсоткові ставки, які відповідають інфляції і дають можливість підтримувати хоча б примітивний товарообіг, реалізувати прості торговельні схеми і реалізувати механізми фінансування інвестиційних проектів. Але банківська система не має зараз достатніх кредитних ресурсів, а високі кредитні ставки стримують можливості кредитування реального сектору економіки.

Але яким чином залучити, наприклад, ті 7 млрд.грн., які сьогодні знаходяться в готівці поза банком? Це питання, яке ми повинні з вами вирішити. Яким чином повернути в банки ці гроші, збільшити їх потужність, дати можливість фінансувати та кредитувати нашу економіку.

Ще декілька слів про податкову систему. Більш спотвореної системи, ніж та, яку ми зараз створили, важко собі уявити. З одного боку ми маємо непогану ідею і непогану структуру податкової системи, бо податок на додану вартість повинен на когось працювати. І це принципова позиція. Податок на прибуток повинен відігравати ту роль, яку він зараз відіграє. Нема нічого поганого в тому, що питома вага цього податку в загальному обсязі доходів зведеного бюджету падає, і це нормально. Ми зараз дозволяємо відносити значну частину витрат на собівартість. Але тим самим ми стимулюємо торговельний оборот. Ми стимулюємо обсяги продажу. А вже ПДВ буде працювати як головний регулюючий механізм. Я не буду говорити про податок на нерухомість, про доходи на податок фізичних осіб. Основні пропозиції нами викладені і зараз обговорюються у Верховній Раді. А викладені вони в різних варіантах податкових кодексів. Я хочу привернути вашу увагу до іншого, а саме до рівня ставок наших податків і обсягів недоїмки.

Рівень ставок дуже високий. Недоїмки утворилися і почати різко зростати відразу після того, як ми ввели нові податки і нові методи їх збирання. Приблизно сплачується 40-50% від нарахованих податків, решта йде в недоїмку. В державному бюджеті йде маніпулювання взаємозаліками.

Але при цьому такі високі податки у нас платить приблизно половина тих, хто працює. А решту ми разом з Верховною Радою та урядом звільнили вільними економічними зонами, різними пільгами, різними списаннями, причому абсолютно безглуздими. Можу погодитися тільки з однією ідеєю списання, коли списання боргів до бюджету еквівалентно супроводжується списанням боргів з самого бюджету. Зараз шахтарі пригадали, що ми винні їм заробітну плату за 1995-1996 рр. і мусується теза про те, що ми повинні їм ці гроші виплатити. А чому ніхто не каже, скільки ми списали вугільній галузі боргів до бюджету. При такому еквівалентному підході, я думаю, що ми можемо як тимчасовий механізм це застосувати, а решту - ні в якому разі. Але можлива ситуація, коли з двох працюючих підприємств одне практично не платить податки, а інше тягне на собі весь податковий тягар. Тобто той, хто працює, але не має стосунків з бюджетом, свідомо чи не свідомо, є суб’єктом "тіньової" економіки, що найбільше мене турбує. При розрахунках між підприємствами 34% займають бартерні операції, а це повне уникнення від оподаткування. В іншої частини підприємств, яка платить податки, вимивається практично весь грошовий обіг, крім того вони не мають можливості звернутися до комерційних банків, щоб отримати необхідну кредитну підтримку для поповнення обігових коштів. Ось така ситуація. Який є вихід? Ми бачимо вихід у тому, щоб відразу після виборів Президента провести конструктивну дискусію в парламенті по Податковому кодексу.

До речі, зараз є два проекти податкових кодексів, які досить близькі за змістом. Навколо цих двох проектів кодексів ми можемо побудувати всю дискусію і вийти на системне оподаткування, яке буде мати значно нижчі рівні ставок оподаткування. Але коли ж ліквідуються пільги, які існують на сьогоднішній день, щоб ми мали можливість значно розширити базу оподаткування і мати як мінімум такі, а можливо, і більші рівні доходів до державного бюджету? З цього приводу ми зараз готуємо серію статей, в яких проаналізуємо: етапність нашого розвитку; етапність фінансової та бюджетної політики; наслідки м’якої монетарної політики в період до 1994 року; недостатність тільки жорсткої монетарної політики для розвитку виробництва і забезпечення стабільності фінансової ситуації; необхідність на поточному етапі паралельного впровадження жорсткої монетарної політики і жорсткої бюджетної політики як мінімум ще на 3 роки.

Давайте будемо реалістами. Нам потрібно за ці роки зробити серйозні структурні зміни в економіці. Нічого не міняючи ми нічого не зробимо. Це дуже болючий процес, але на це треба йти. Гроші нам ніхто не подарує. Ми повинні створити нормальні умови для функціонування економіки в нашій країні. У нас зараз є прекрасний шанс прийняти Податковий кодекс, який буде краще, ніж російський. І тоді ті значні інвестиції, які зараз гуляють в цьому регіоні, можуть дуже швидко перейти в Україну.

У нас є два джерела для того, щоб реалізувати всі ідеї, пов’язані з розбудовою нашого потенціалу. По-перше, залучення вкладів населення. По-друге, реальні кошти підприємств і зовнішні інвестиції. Давайте не будемо себе обманювати і почнемо обережно пом’якшувати монетарну політику, щоб підготувати банківську систему для резервування її фінансових ресурсів з метою спрямування їх в реальну економіку. Необхідно також залучати іноземні інвестиції, повернути до банків 7 млрд. грн. грошей поза банками, про які я вже говорив, і таким чином, створювати відтворювальний потенціал. А бюджет повинен виконувати стабілізуючу роль.