Сучасні проблеми технічного регулювання
економічного розвитку Росії
(уроки для України)

Розгляд проблем економічного розвитку України з врахуванням досвіду Російської Федерації робить цілком припустимим проведення аналогій із деякими подібними процесами, що протікають у РФ. До числа таких процесів варто віднести становлення системи технічного регулювання - сертифікації, роль якої в стійкому розвитку країни є дуже істотною.

У Державній Стратегії сталого розвитку Росії приділяється велика увага сертифікації в різних галузях економіки. Найближчими роками в Росії промислова стратегія буде спрямовуватися на досягнення нового технологічного росту. При цьому співвідношення передових рубежів із вихідними можливостями буде істотно розрізнятися по групах таких галузей як експортноспроможні, конкурентоспроможні, галузі, що є об'єктом державного протекціонізму.

Політика РФ по відношенню до експортноспроможних галузей видобувної промисловості (нафтова, газова, лісова) орієнтована переважно на їхній самостійний розвиток на основі самофінансування і природної диверсифікації у формі вкладення в суміжні переробні виробництва і підприємства, що випускають відповідне устаткування і матеріали. З позицій інтересів України тут можна прогнозувати прагнення до витиснення українських виробників устаткування з російського ринку. Міненерго РФ розробило завдання по створенню ефективних видів устаткування, що акумульовані в підпрограмах федеральних цільових програм. Постачання для потреб ТЕК тільки сертифікованої продукції стали неодмінною і жорсткою умовою фінансування розробки і виробництва устаткування. Активізація діяльності закордонних нафтових компаній на російському ринку, а також російських нафтових компаній у світлі проектів нових розробок нафтових родовищ, як у РФ, так і за кордоном, і необхідності постачання на ринок конкурентоздатного устаткування дозволяють розглядати сертифікацію нафтопромислового устаткування в таких аспектах: сертифікація нафтопромислового устаткування і системи якості підприємства в міжнародно визнаній системі Американського Нафтового Інституту (АНІ), сертифікація системи якості підприємства за міжнародними стандартами серії ISO-9000 (для устаткування, що не підпадає під сертифікацію в системі АНІ), сертифікація окремих видів нафтопромислового устаткування, що працює під тиском і не підпадає під сертифікацію в системі АНІ. Наявність російських сертифікатів у системі ДЕРЖСТАНДАРТ Р дозволяє безперешкодно затвердитися на ринку РФ російським виробникам, що поставляють устаткування закордонним нафтовим компаніям. Проведення робіт із сертифікації потребує від російського виробника відповідної адаптації, технічної документації й організації виробництва нової конкурентноздатної продукції за рахунок власних коштів. У цьому випадку сертифікація сприяє підготовці вітчизняного виробника до тендерного способу постачань устаткування, як того вимагають правила і процедури Всесвітнього Банку. Сертифікація грає важливу роль в обслуговуванні експортного потенціалу. Для України напрямками експортного потенціалу, що мають самофінансуватися, можуть бути продукція сільського господарства і харчової промисловості, транспортно-експедиторські послуги, послуги транзиту енергоносіїв, рекреаційно-туристичні послуги та ін. Організація ефективної системи сертифікації цих елементів експортного потенціалу повинна розглядатися в Україні як організаційно-правовий захід для захисту експортної безпеки країни. У зв'язку з викладеним викликає занепокоєність посилене просування в Україні тенденційної ідеології, що виявляється, наприклад, у матеріалах засідання фокус-групи, яке було проведено Міжнародним Центром перспективних досліджень і координаційно-експертного Центру Об'єднання Підприємців України, на тему "Сертифікація послуг автомобільного транспорту: необхідність або дублювання діючих процедур". Складається враження, що організаторів турбує не експортна безпека України, а доля малопотужних вітчизняних або закордонних перевізників, що не мають можливості або бажання забезпечити наявність резерву ДТС для заміни на маршрутах у випадку виходу їх з ладу.

У РФ виділяються в окрему групу галузі, що володіють великим науково-технічним потенціалом і здатні у відносно короткі терміни створити конкурентоздатні вироби для світового і внутрішнього ринку (цивільна авіація, космос, атомна промисловість, виробництво озброєння і військової техніки, верстатобудування, енергетичне машинобудування й електротехніка, квантова електроніка, СВЧ- і лазерна техніка). У цій сфері пряме державне фінансування обмежується пріоритетними проектами - виробництво цивільної авіаційної техніки, космічна діяльність, створення об'єктів атомної енергетики, енергетичне машинобудування. Основними засобами реалізації промислової політики в зазначених сферах стануть фінансування робіт із патентознавства і сертифікації, надання гарантій під кредитування експортних контрактів, надання державних замовлень на окремі НДДКР, що безпосередньо забезпечують формування необхідних для активізації експорту споживчих якостей продукції. Певну роль для підтримки цих галузей можуть зіграти державні інвестиції, а також розвиток лізингу. Заохочення інших галузей і підприємств, що виробляють потенційно конкурентноздатну на світовому ринку продукцію, повинне здійснюватися, головним чином, шляхом створення преференцій у сфері податкового і митного регулювання, а також забезпечення необхідної політичної підтримки. В окремих випадках може допускатися безпосереднє субсидування державою робіт із патентування і сертифікації, спрямованих на подолання вітчизняними товарами технічних бар'єрів іноземних держав. В Україні аналогічну групу утворять такі галузі, як літакобудування, космічне ракетобудування і космічні послуги, порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів.

У РФ особливу групу складають галузі, що характеризуються значним технічним відставанням, не здатні в короткі терміни вийти на зовнішні ринки, але за котрими потрібно зберегти значну частку внутрішнього ринку (радіоелектронна техніка за окремими напрямами, автомобільна промисловість, транспортне, дорожнє, сільськогосподарське машинобудування, легка і харчова промисловості). Основні методи промислової політики для цих галузей -захисні імпортні тарифи в межах, що допускаються міжнародними нормами. Такі тарифи послідовно знижуються протягом часу, необхідного для досягнення прийнятних стандартів якості і рівня витрат, а також загальновизнані методи нетарифного регулювання. У цих галузях повинні бути створені особливо сприятливі умови для іноземних інвестицій, насамперед тих, що приносять із собою нові технології і досвід керування. У контексті проблем сертифікації як методу нетарифного регулювання, ця група, мабуть, являє собою особливу сферу сутички проблем політичної й економічної безпеки.

Виходячи з негативного досвіду реорганізації системи Держстандарту РФ, на нашу думку, в умовах зіткнення проблем політичної й економічної безпеки країни, роль національної сертифікації і Держстандарту України повинна бути посилена. Останнім часом у політичному житті РФ Держстандарт необгрунтовано був відсунутий на другий план. Ліквідація і подальше відновлення статусу Держстандарту РФ у якості міжвідомчого органа центральної виконавчої влади підтвердили закономірність перехідної економіки, що ринкові реформи не можуть бути проведені поза рамками державного керування. На думку А.Пасхавера, це протиріччя може бути розв’язане шляхом створення відомств, для яких визначений блок реформ є їхньою головною функцією, і надання цим відомствам тимчасового (на перехідний період) спеціального статусу, що забезпечує гарантії їх кадрової і фінансової незалежності в частині здійснення реформ (подібний статус мають Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, Державний комітет із питань розвитку підприємництва). До числа таких відомств, що визначають конкретний блок реформ у державі, безсумнівно має бути віднесений і Держстандарт України. Очевидно, що Держстандарт України, що виконує роль “андрогенного вузла” між виробником і споживачем (зовнішнім і внутрішнім), несе відповідальність перед державою за таке “стикування”, зобов'язаний мати більш високий статус і політичну підтримку в порівнянні з існуючим.

Сьогодні в РФ практично любий федеральний орган виконавчої влади може ініціювати прийняття Закону, відповідно до якого йому буде доручено створити й очолити систему обов'язкової сертифікації. При цьому зазначений федеральний орган виконавчої влади і його підрозділ стає центральним органом системи сертифікації. У результаті створено системи сертифікації засобів зв'язку, залізничного транспорту, Російського космічного агентства, МВС і інших федеральних органів виконавчої влади. Очікується поява ще біля десятка систем обов'язкової сертифікації на підставі прийнятих законів. Можна прогнозувати, що розвиток таких тенденцій у РФ негативно позначиться на становленні і розвитку системи сертифікації в Україні. В умовах адміністративної реформи , що проходить в Україні, Держстандарт міг би формувати сертифікаційні комплекси в системі УкрСЕПРО, що забезпечують експортну й імпортну безпеку країни, залишаючи за собою усі функції державного керування в сфері сертифікації. Важливо підкреслити, що відомча сертифікація не підніме, а знизить рівень безпеки продукції (послуги).

1) розвиток системи сертифікації в РФ за певних умов буде дуже негативно позначатися на позиції української продукції на ринках Росії і країн СНД;

2) Держстандарт України і науково-технічна громадськість повинні зосередити свою увагу на обговоренні актуальних питань за такими напрямами, як співвідношення темпів лібералізації економіки України і ролі сертифікації, співвідношення обов'язковості і добровільності при сертифікації продукції різних груп галузей, принципи формування переліку продукції і послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації; сертифікація, як функція державного керування.