Остільки цей процес безперервний, існують певні об’єктивні вимоги, що ставляться до права: по-перше, в кожній державі право має адекватно відбивати реальне економічне становище; по-друге, бути внутрішньо узгодженим виразом, який не спростовував би себе в силу внутрішніх суперечностей, бути цілісним і послідовним. Тому аналізуючи стан, тенденції соціально-економічного розвитку важливо з самого початку знайти правильну відповідь на питання, що саме спричиняє певні негативні наслідки - неадекватність правової системи економічному становищу країни, чи внутрішня розбалансованість, неузгодженість правової системи? Досвід України, як і інших країн, доводить, що трансформація соціалістичної економіки в ринкову вимагає синхронного руху в обох напрямах: більш адекватного відображення системи грошово-вартісних відносин в юридичних принципах та зняття внутрішніх суперечностей правової системи, а значить оптимізації інтересів держави з іншими суб’єктами підприємницької діяльності. Тому головною метою уряду, усіх гілок влади України має стати стратегія соціально-економічного розвитку, яка б відповідала національній правовій системі, і навпаки, такої національної правової системи, яка б відбивала реальний соціально-економічний стан та перспективи розвитку країни.

Саме на цьому наголошував Президент України у своєму виступі на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю 14 грудня 1999 р.: “Нинішня ситуація - прямий наслідок і того, що по суті у жодній із сфер економічної діяльності ми не маємо логічно завершеного, системного законодавчого забезпечення. А прогалини у правовому полі, його неповнота і непослідовність - живильне середовище для кримінальних елементів і корумпованих чиновників”. Розробка і прийняття нового господарського кодексу України, ліквідація різних перепон і створення умов для нормального функціонування підприємств всіх форм господарювання, розвитку середнього і малого бізнесу (підприємництва). При цьому стратегія соціально-економічного розвитку країни не повинна зводитись до відпрацювання ідеальної моделі майбутнього суспільства, тобто як “певний стан суспільства”, а головним чином, як “рух, який ліквідує цей стан”.

На відміну від системи економічних відносин і юридичних принципів, діалектика форм і методів підприємницької діяльності пов’язана з процесами диференціації та інтеграції підприємницьких структур в глобальному конкурентному середовищі з метою найефективнішого використання не лише матеріально-технічних засобів виробництва, людей, капіталу, а й діючої законодавчої бази. Суб’єкти підприємницької діяльності взагалі не мають ніякого відношення до створення правил гри, вони лише гравці, які грають за певними правилами - принципами. Тому, на нашу думку, слід погодитись з Дж.Соросом, який застерігає: “ Ми повинні розрізняти створення правил гри і гру за цими правилами. Створення правил гри включає колективні рішення, тобто політику. Гра за правилами включає індивідуальні рішення, тобто ринкову поведінку. На жаль, цю різницю рідко усвідомлюють”.

Використання застарілих форм і методів господарювання, як і нових “революційних” форм неадекватних новим умовам виробництва, закономірно супроводжується різними деструктивними процесами, економічними і соціальними збитками. А відсутність “чітко встановлених правил гри” справляє негативний вплив не лише на загальну соціально-економічну ситуацію, а й на забезпечення економічної безпеки держави.

До речі, Німецька консультативна група (НКГ) при Уряді України сформулювала 10 “обов’язкових принципів”, що повинні бути реалізовані на шляху виходу з економічної кризи. На п’яту позицію вони поставили: “Сделать правопорядок целостным и последовательным, лучше внедрять и использовать законы” ( Зеркало недели, № 50 (271), 18 декабря 1999).