В сучасних умовах внутрішньополітичні, ідеологічні фактори при всіх різнорідних тенденціях всередині кожного з них все ж таки виступають переважно як нейтрально-позитивні або сприятливі складові забезпечення національної безпеки, чого не можна констатувати стосовно комплексу економічних факторів. Серед них критичним фактором виступає, насамперед, енергетична проблема, від якої залежить ціла низка інших негативних впливів на національну безпеку - кризова нестабільність української економіки (падіння ВВП в 1998 р. до 44,8% від рівня 1991 р. було найнижчим серед країн СНД, до того ж Україна є єдиною серед них, де за цей період не було підвищення рівня ВВП), також критичний рівень зовнішньої заборгованості, геополітична залежність України тощо. Загрозливими факторами є хронічний дефіцит торговельного балансу, відсутність стабільних позицій на зовнішньому ринку, ряд внутрішніх проблем (наприклад, протиріччя між необхідністю реструктуризації економіки та зростанням соціально-політичної напруги внаслідок збільшення безробіття) тощо. Як висновок - для національної безпеки України в сучасних умовах внутрішньоекономічні та геоекономічні фактори, їх співвідношення та взаємовплив мають домінантний характер.

Для багатьох країн складність економічної ситуації значною мірою компенсувалося встановленням стратегічного партнерства з більш могутніми партнерами - Тайваню - із США та ЄС, Білорусі - з Росією, Україна проголосила відносини стратегічного партнерства з багатьма країнами та міжнародними організаціями (з дещо різними формулюваннями - з РФ, США, НАТО, ЄС та ін.). В умовах багатовекторної геополітичної стратегії України, визначених Верховною Радою в "Основних засадах зовнішньої політики України" в 1993 р., два основних вектори такого партнерства потенційно могли б справити позитивний вплив на економічну ситуацію в державі. Але в реаліях ані "східний", ані "західний" напрями проголошеного стратегічного партнерства не сприяли покращанню складної економічної ситуації в України.

Загальновідома залежність України від поставок енергоносіїв та інших товарів "критичного імпорту" з РФ, яка є основною причиною дефіциту торговельного балансу України (в 1998 р. цей дефіцит склав 4,4 млрд. доларів, тобто в 2,1 рази перевищував загальне від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі).

Набагато менше звертається уваги на залежність України від поставок товарів на ємний російський ринок (22,9% або перше місце в українському експорті в 1998 р.) і це при втраті на ньому позицій по поставкам прокату, продукції АПК, хімічної індустрії тощо (для порівняння - ще в 1995 р. в РФ надходило 43,4% українського експорту). Росія використовує свої переваги як "ринка продавця" й "ринка покупця", як відомо, й для тиску в інших сферах взаємних відносин.

Ще більш разючою є різниця в політичних та економічних аспектах "західного" вектора партнерства. При значному просуванні у налагодженні політичних відносин, що було, зокрема, зафіксовано на самміті НАТО в квітні 1999 р. в її "Стратегічній концепції Альянсу", це ніяк не відбивається на прогресі в економічному співробітництві. В 1998 р. дефіцит торговельного балансу з країнами НАТО склав 445 млн. доларів. Офіційно проголошені наміри України увійти до європейської спільноти не знайшли підтримки на Стокгольмському самміті ЄС в грудні 1999 р., у всякому разі на найближче десятиріччя.

Висновком з наведеного вище аналізу є констатація того факту, що проголошення стратегічного партнерства мало деякий вплив лише на розвиток або стабілізацію політичних відносин з основними партнерами України. Напроти тому - воно зовсім не було використано для вирішення головної сучасної проблеми національної безпеки - стабілізації економічного становища України.

Якщо давати загальну оцінку, то існуючи зараз внутрішні (зокрема, приблизна рівність "західних" і "східних" уподобань в ментальності населення, пригальмований хід економічних реформ та ін.) та зовнішні (відсутність у основних геополітичних суб’єктів світу страху проти раптового переходу України на позиції однієї з цих сил і разом з тим стриманість по відношенню до неї як наслідок її "двоїстої" орієнтації) чинники не створюють передумов для розгортання широкомасштабного стратегічного партнерства. Разом з тим, не можна відкидати необхідність і можливість використання окремих елементів такого партнерства, зокрема в економічній галузі.

Не маючи змоги детального обгрунтування напрямів такого використання, звернемо увагу лише на доцільність прямої державної підтримки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності при їх закріпленні в сприятливих територіальних та галузевих нішах ринку РФ, країн СНД та ЄС, інших регіонів; на необхідність зміни стратегії використання переваг України як транзитної держави; на докорінну зміну підходу до створення спільних з іноземними власниками об’єктів виробничого та торговельного призначення; на необхідність разом із зарубіжними партнерами приступити до вирішення такої життєво важливої з геоекономічної та геополітичної проблеми, як наслідки створення спільного кордону між Україною та Європейським Союзом тощо. При відсутності позитивної реакції з боку партнерів на ці нові напрями співробітництва ускладниться не лише економічне становище самої України, але й її становище як важливого чинника стабільності і безпеки регіонального та західноєвропейського вектору.