Ключова особливість сучасного стану в Україні – повільний характер соціальних та економічних реформ - є джерелом депресивного стану економіки перехідного періоду. Попри логіці реформ і досвіду центрально-європейських країн, трансформація господарського комплексу, як і нереального сектору економіки стала похідною від некерованих процесів приватизації, концентрації коштів у сфері фінансових спекуляції і кримінальним (з точки зору законодавства цивілізованих країн) накопиченням капіталу фізичними особами. Економічна влада, якою номінально наділені законодавча і виконавча системи в країні, повинна була трансформуватися в стабільність і незворотність визначених ними напрямків і змісту перехідного економічного етапу. Але цього не сталося.

Державна економічна влада, перш за все, повинна була реалізовуватися в інституціональних перетвореннях форм власності і ринків, в роздержавленні і приватизації, в розвитку інституціональних секторів і в реструктуризації господарського комплексу. На жаль, ці процеси за своїм розвитком залишилися в Україні на ембріональному рівні. Україна не створила для себе інституту менеджменту на макро- і мікрорівні, кадри застарілої технології управління у підсумку зупинили трансформацію директивної економіки у ринкову. Таким чином, першим джерелом загрози втрати Україною економічної незалежності став вакуум, який утворився через відсутність нових інституцій і структурної трансформації після руйнування попередніх інституцій та глобальної інфраструктури в Україні із припиненням існування СРСР.

Усвідомлюючи неприпустимість подальшого зволікання із здійсненням економічних перетворень в Україні, ми впевнені в тому, що визначальними положеннями в проведенні економічних реформ повинно стати поєднання прагматичної політики захисту національних інтересів з конструктивним курсом на зростання добробуту широких верств населення країни.

Матеріальною основою цього може бути лише створення соціально орієнтованої ринкової економічної системи, відродження та прискорений розвиток перспективних секторів власного виробництва.

Наріжними відправними посиланнями при визначенні напрямків виходу із кризи і створенні підвалин для забезпечення економічної безпеки слід визнати, по-перше, наявність конструктивної, адресної програми реструктуризації господарського комплексу країни з визначеними термінами за кожним із її розділів, галуззю або регіоном України. Крім суто технологічного, виробничого, галузевого або регіонального визначення робіт і окремих проектів зміст цієї програми мав би визначити напрямки реформи державної управлінської системи економікою та системи управління на підприємствах і в регіонах. Реально відбувається протилежне: ми є свідками проголошення управлінської та адміністративної реформ при відсутності програми реструктуризації господарського комплексу і розвитку інституційних секторів. Іншими словами, ми знову спочатку декларуємо вивіску, а потім починаємо будувати щось у відповідності із реальними можливостями і наявними матеріально-технічними, фінансовими та кадровими ресурсами.

Можливості ресурсного забезпечення за рахунок внутрішніх джерел не відповідає потребам української економіки. Частина українського капіталу (за оцінками експертів – до 20 млрд.дол.США) несанкціоновано перетікла за кордон, друга частина вільних коштів населення постійно зберігається в доларах поза банківської системи. Залучення іноземних інвестицій і кредитів міжнародних фінансових структур без належного контролю з боку держави призвело до виникнення реальної загрози дефолту. При цьому очікуваних результатів від залучення цих коштів в Україні не отримано. Створилося замкнене коло відсутності джерел фінансових коштів. Це другий фактор загрози економічний безпеці України.

Жорстка залежність від єдиного джерела енергоносіїв, продовження непродуктивної витрати ресурсів для штучної підтримки енергоємних виробництв і бездіяльність в напрямку розв`язання проблеми альтернативного забезпечення енергоносіями зрікають українську економіку на животіння. Оскільки ця проблема замикає на себе (і жорстко обмежує) розвиток АПК, який би міг бути точкою росту економіки, то продуктивне використання його потенціалу найближчим часом стає проблематичним. До того ж Україна не здійснює конструктивних заходів щодо створення виробничої, фінансової і організаційно-правової інфраструктур для продуктивного відродження сільськогосподарського сектору економіки. Цей фактор економічної безпеки України можна класифікувати, як найбільш ресурсоємний і тривало діючий.

Відсутність чіткої стратегії щодо економічної інтеграції, бездіяльність в напрямку гармонізації українського господарського законодавства з європейськими і світовими стандартами на тлі невпорядкованих господарських і економічних відносин суб`єктів підприємницької діяльності та безкарного порушення ними внутрішнього законодавства формують негативний імідж України на зовнішньоекономічному просторі. Парадокс, але сьогодні Україна знаходиться від можливості вступу до ЄС далі, ніж 3-5 років тому, а її рейтинги у діловому і фінансовому світі з роками стають не вищими, а навпаки, погіршуються. Це ознаки наростання економічної ізоляції, що також стає немаловажним фактором зростання економічної небезпеки для країни.

Такі реалії сьогодення. Реальних передумов щодо можливості поліпшити соціально-економічне становище в Україні, а відповідно, зменшити загрозу економічній безпеці, поки що не створено. Відповідні стратегічні програмні розробки, які б були пов`язані з планами розвитку виробництв, галузей або регіонів, мали адресний та термінальний характер, відсутні. Держава перетворилася на стороннього спостережника за стихійний перерозподіл політичної та економічної влади, залишившихся носіїв та джерел прибутку.