З погляду наукових підходів, я думаю, необхідно переходити на ширше застосування сучасних методів і засобів глобального і локального моделювання процесів, спрямованих на досягнення економічної безпеки як на загальнонаціональному, так і на регіональних рівнях. Поряд з введенням точних оціночних критеріїв, за якими здійснюється моделювання, слід усвідомити також поняття широкого і вузького трактування самого терміну “економічна безпека”. І це не така проста річ, як здається на перший погляд. Вона вимагає всебічно обгрунтованого визначення. Не знаючи цього, не можна забезпечити й належну технологію моделювання досить складних і суперечливих процесів суспільних і природних явищ з багатомірною внутрішньою і зовнішньою структурою складових елементів економічної (до речі, як і будь-якої іншої сутності) безпеки.

При сучасному рівні досягнень економічної думки, головними оціночними критеріями комплексного характеру залишаються показники валового національного продукту (ВНП) або на господарському рівні - валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД) або на господарському рівні – валового доходу (ВД), в розрахунку на людину і капітал. Саме ці оціночні показники є зараз вирішальними в моделюванні сучасних господарських перетворень (ринкових трансформацій), що дозволяють визначити, наскільки ефективні ринкові перетворення, чи дають вони приріст продукту і доходу як у розрахунку на людину, так і в розрахунку на одиницю капіталу і сукупних ресурсів до і після структурних і якісних оновлень всієї економіки і конкретних об’єктів (господарств, територій або господарських одиниць). Приріст національного продукту і доходу свідчить про прогресивні економічні зрушення – збагачення суспільства і держави, суб’єктів господарювання. І навпаки - спад (зменшення) товаровиробництва і реальних доходів характеризує економічний регрес – збіднення суспільства, держави та господарюючих суб’єктів, а також здебільшого переважної частини населення.

Зараз всі країни світу поділяються на великі групи, починаючи з групи країн – лідерів світового прогресу, груп середньорозвинених країн і закінчуючи країнами аутсайдерами. Розрив між лідерами й аутсайдерами за оціночними показниками рівня ВНП на душу населення складає приблизно від 200-300 до 20-25 тис. доларів США (тобто майже в сто разів). Щодо різниці в рівнях розвитку за показником національного доходу на душу населення, то він ще більший. Звідси стає цілком зрозумілою і різниця в показниках рівнів стандарту життя, можливостей щодо формування фондів нагромадження і споживання лідируючих і найбільш відсталих груп країн з подальшою тенденцією до збільшення економічного розриву між зазначеними крайніми групами. Дослідники й експерти багатьох країн світу приходять до єдиної думки, що вже існує досить значна група країн-аутсайдерів, які “відстали назавжди”, тобто вони втратили шанси досягти навіть показників нижчої групи середньорозвинених країн.

Процеси економічного і соціального вирівнювання розвитку країн світу, про які мріяли кращі мислителі людства протягом багатьох минулих віків, виявилися не більше ніж утопією. Світовий устрій наприкінці XX сторіччя за принципом “гонки за лідером” лише посилює тенденції до нерівності, створюючи своєрідний культ ідеї “загальнопрогресивного розвитку людства” в “глобалізації” світової економіки. Україна в цій системі, опинившись у період переходу до ринкової економіки в глибокій кризі, за міжнародними рейтинговими оцінками, рухається в напрямі групи аутсайдерів. Негативні умови здійснення українських ринкових реформ пов’язані з політичною структурою, фінансово-кредитною і ринковою дестабілізацією, невмілими, а підчас і грубо помилковими методами управління процесами реформування, підкинутими ззовні, що, власне, не послаблює, а, навпаки, посилює прояви економічної небезпеки. Вона складається із сукупності дій природних і суспільних, внутрішніх й зовнішніх факторів, що формують різноманітні складові цього загальносуспільного явища. Ідеться, зокрема, про енергетичний, мінерально-сировинний, продовольчий, екологічний, демографічний, грошово-кредитний, банківсько-фінансовий, інвестиційно-інноваційний, технологічний, зовнішньоекономічний, ринковий та інші складові загальнодержавної економічної безпеки. Сукупність зазначених складових вимагає необхідність виявлення певних ступенів ризику і невизначеності в системі загальноекономічної безпеки. Вихідна економічна база, рівень економічного стану країни забезпечує й відповідні можливості недопущення або послаблення національних чи регіональних кризових явищ і небезпечних загроз. Україна має зараз таку ситуацію з енергоресурсами, продовольством, екологією, платоспроможністю, кредитно-фінансовою забезпеченістю тощо, яка викликає гостру потребу в залученні додаткових кредитних і фінансових (у т.ч. валютних) ресурсів, які перебувають у постійному дефіциті, що гальмує прогресивні зрушення.

Справа дійшла до того, що обсяги ВНП і НД на душу населення скоротилися до критичної межі. Національна статистика навіть замовчує, скільки в доларовому обчисленні вони зараз складають і до якої групи країн можна віднести Україну за вітчизняними підрахунками в американських доларових оцінках ВВП і НД на душу населення. Треба гарантувати достовірність цих показників для внесення їх у міжнародну статистику, де нерідко фігурують досить приблизні і навіть довільні дані, що спотворюють дійсність. Потрібна відповідна державна турбота і в цьому важливому напрямку, щоб запобігти некоректних співставлень і оцінок у тих чи інших зовнішньоекономічних стосунках. У зв’язку з недосконалістю методів статистичних співставлень у межах національних і міжнародних аспектів слід відповідно розвивати власну статистичну науку, розробляти новітні методи і засоби інформаційного забезпечення – своєчасного збору, системного аналізу і розповсюдження соціально-економічних макро- і мікроекономічних показників як надійної основи здійснення політико-економічного (внутрішнього і зовнішнього) курсу держави. Він (цей курс) має бути спрямований, перш за все, на досягнення національних інтересів, економічної і політичної безпеки країни. Для цього треба мати валютну стабільність. Якщо її немає, то всі оціночні критерії і показники стають аморфними і аж ніяк не сприяють економічній стабільності. Мінлива ринкова кон’юнктура дестабілізує економічне середовище. Залежно від того, як відбуваються інфляційні процеси – темпи знецінення або подорожчання національної і іноземних валют, відповідно складаються грошові й товарні потоки та їх співвідношення в країні, а звідси випливають можливості регулювання і збалансованості цих потоків. Виникає спокуса використання валютної дестабілізації в інтересах наживи міжнародних шахраїв і спекулянтів, що викликає вибухові грошово-фінансові кризи, підрив національних валют, перш за все, економічно слабких країн у великих регіонах і навіть цілих континентах. Не буду далі розвивати цю думку. Вона широко відома. Проблема валютної стабільності має вирішальне значення не лише в оціночних критеріях методів моделювання, а й у загальній економічній стабільності країн і їх великих груп, впливаючи на розвиток всієї світової економіки.

Щодо валютної стабільності в Україні ситуація складається зараз вкрай напружено. Національному банку і всій нашій банківській системі, що недавно сформована і діє в країні, дуже важко забезпечувати найдійний контроль грошових потоків. Про це вже згадувалося в сьогоднішній дискусії. Чому ж так складається? З аналізу ясно, що коли половина і навіть більше половини грошової маси (тіньова економіка) обертаються в країні поза банківським контролем, то до добра це не призводить. Чи може Національний банк в цих умовах чітко регулювати грошовий обіг? Може, безумовно, тільки частину, бо більше половини обігу йому непідвладно. Ці гроші поки що не довіряються нашим банкам, перевозяться в кишенях або в мішках для здійснення безпосередніх розрахунків між бізнесовими партнерами з рук у руки, минаючи банківський сектор.

Друга причина – наявність у країні прямого доларового обороту. І він теж, на жаль, залишається не підвладним регулюванню з боку національної банківської системи. Національний банк навіть точно не знає, скільки обертається в країні грошових купюр у доларах і як втягнути їх у процес цивілізованого регулювання. Тим часом доларовий обіг в Україні відіграє дуже велику економічну й політичну роль, навіть є тенденція до його зростання, що підриває національні інтереси країни, сприяє незаконній втечі капіталу за кордон, збіднює суспільство і державу, штучно знецінює і деформує структуру обігу національних грошей. Долар, по суті, перетворився на стимулюючий засіб корупції, хабарництва, підкупу іноземцями потрібних для них посадових осіб, засобів масової інформації тощо. Національні банки багатьох розвинених країн, резервна система США постійно стежать за зміцненням курсу своїх національних валют, не припускаючи на ринках прямого обертання іноземних грошей. Це категорично заборонено законом як злочинна акція.

Резервна система США здійснює моніторинг, розраховує по кожному штату окремо і в національному масштабі в цілому обсяг і структуру доларової маси і маси цінних паперів, забезпечуючи постійну збалансованість товарно-грошового обігу, включаючи фондовий ринок, щоб не припустити штучного знецінення долару, підрив його вартісної основи в середині країни і на міжнародних ринках, тобто жорстко виконує стабілізуючу і регулюючу функцію по відношенню до власної валюти. Для цього використовуються новітні інформаційно-аналітичні системи, методи й засоби регулювання, охоплюючи всі країни, де існує доларова маса. Таким чином, за допомогою своєї резервної системи США надійно контролює і регулює доларову стабільність у всьому світі, натискує на конкурентів, які прагнуть до виводу на світове панування своїх валют, наприклад “євро”.

Слід відзначити, що зараз в Україні з’явилися фундаментальні дослідження щодо обсягу тіньової економіки в нашій країні, масштабів інфляційних процесів і методів боротьби з ними, регулювання фінансово-кредитних потоків та їх впливу на розвиток реального сектору економіки. Проте наслідки цих досліджень майже не використовуються в активізації відповідної державної політики прискорення формування і розвитку більш ефективних, конкурентноспроможних господарських структур. Навіть стратегічний напрям трансформаційних ринкових процесів залишається не до кінця зрозумілим. Практично спостерігається шарахання з однієї крайності в іншу. І це всіляко підтримується і підштовхується ззовні. Зокрема, під виглядом вимог ринку настирливо пропонується перетворити великі підприємства виключно на дрібні, які нібито стануть конкурентноспроможними, і тоді всі ми будемо багатими і щасливими.

Насправді ж сучасні тенденції світової економіки зовсім інші. Процеси глобалізації викликають до панування економічно могутні транснаціональні і національні корпорації, які по суті вже оволоділи переважною частиною зовнішньої торгівлі новітніми конкурентноспроможними технологіями і товарами. Вони ж забезпечують найбільш сталий науково-технологічний і економічний розвиток. Їм навіть немає зараз достойних конкурентів на глобальних світових ринках. Власність у них переросла у найвищу інтернаціональну неподільну корпоративну форму. Таким чином, найбільш прогресивну, провідну роль в економіці сучасного світу відіграє великий бізнес. Безумовно, середній і малий теж бурхливо розвиваються. Але в конкурентній боротьбі малий бізнес масово банкрутує, вливаючись у більш великий. Корпоративний рух у загальносвітових тенденціях займає перше й головне місце. За ним іде кооперативний рух з формуванням відповідних кооперативних систем господарювання і обслуговування у найрізноманітніших формах кооперації, які охоплюють майже всі сфери сучасної людської діяльності. І лише на третьому місці знаходяться приватні парцелярні форми господарювання, які охоплюються малим бізнесом. Він піддається швидкій і глибокій трансформації протягом довгого історичного періоду, коли його поступово поглинає середній, а той, у свою чергу, поглинається великим бізнесом. Такі світові тенденції ринкових трансформацій, які не можна ігнорувати, розробляючи й здійснюючи стратегію соціально-економічного розвитку України. Проводити ринкові перетворення в країні, окремих її регіонах, областях і районах, конкретних об’єктах реформування необхідно на базі фундаментальних наукових розробок, національних і регіональних програм, бізнес-планів і конкретних, всебічно обгрунтованих інженерно-економічних проектів з відповідним ресурсним забезпеченням, щоб реалізовувати їх у максимально короткі строки. Інакше ці реформи перетворяться у руйнівні, будуть розтягнені на багато десятиріч. Нічого достатньо продуктивного, якісного і високоефективного суспільство мати не буде, більшість українського народу ще більше стане бідувати, тривалість життя буде скорочуватися. Вирішальним оціночним критерієм моделювання господарських перетворень має бути реальний приріст ВВП і НД, який дозволяє формувати необхідні фонди нагромадження і споживання під заплановані темпи відтворення, тобто сам відтворювальний процес забезпечує якісне і структурне оновлення виробництва і ринку, соціально-економічне зростання і державну безпеку.