Шановні пані і панове!
Шановні учасники нашого Круглого столу!

Я щиро вітаю усіх присутніх у переддень Нового року з надією на те, що Новий рік буде кращим для України, ніж рік, що минає. Я впевнений, що наше таке поважне зібрання дозволить нам професійно і всебічно розглянути основні проблеми, з якими сьогодні зіткнулася наша держава на шляху реформування економіки, визначити основні загрози економічній безпеці і, що на мій погляд, має дуже важливе значення, ієрархію цих загроз, їх складові, їх, так би мовити, анатомію.

Надзвичайно важливо розібратися в тому, як і чому формуються ті або інші загрози, перед якими раптом опиняється уся країна. Дуже показовим у цьому є проблема зовнішнього боргу України. Склалося враження, що зовнішній борг 2000 року несподівано постав перед країною наприкінці 1999 р. В дійсності ж це не так. Ця проблема формувалася довго і прийшлася на 2000 рік.

Можна апріорі сказати, що ніхто не переслідував якоїсь злої мети. Працювали і об’єктивні і суто суб’єктивні фактори: помилки, нерозуміння, неорганізованість. Була задіяна велика кількість складових, що в результаті створили це “диво” – пакет боргів у розмірі 3,2 млрд доларів США, який сьогодні між іншими такими важливими, гострими, надзвичайно болючими для людей соціальними проблемами вийшов на перше місце.

Я вважаю, що проблема зовнішнього боргу 2000 року по своїй суті – це вирок усьому механізмові керування процесами формування зовнішніх запозичень. І треба розібратися з усіма складовими цієї проблеми, починаючи з вже одіозного у значній мірі питання: чи дозволяти надання іноземних кредитів суб’єктам господарювання під гарантії уряду? Це один з елементів формування зовнішнього боргу, який до того ж має широкий резонанс у фінансових колах. Згадаємо, скільки було публікацій в європейській пресі щодо розміщення Україною облігацій під 18 відсотків річних. Відомо, що згідно Маастріхтській угоді 8 відсотків річних вважається максимальним доходом, робоча ставка коливається на рівні 6 відсотків. Україна ж розмістила облігації під 18 з лишком відсотків річних. І при цьому не було надано серйозних пояснень, чому це зроблено. Я пам’ятаю, що саме у цей час в Лондоні відбувалася нарада “Інвестиційне вікно в Європу” за участю серйозних ділових людей не лише Європи. І агентство “Рейтер” досить спекулятивно подало велику публікацію, яку розповсюджено по усій Європі, де говориться про те, що Україна просить “Велику сімку” надати кошти на Чорнобиль та інші потреби і, водночас, має гроші на сплату 18 з лишком відсотків по власних облігаціях. При цьому наші пояснення, що це зроблено для того, щоб увійти на ринок, не прийнятні для ділових людей.

Усі фахівці знають, що таке дефолт. І що це не лише економічна категорія і навіть не політична категорія. Дефолт – явище набагато ширше за своїми деструктивними наслідками. Адже мова йде про можливість розвитку таких явищ, нейтралізація яких потребуватиме усіх ресурсів країни.

Тому, говорячи про те, що сьогодні є на поверхні, вже заявило про себе, як економічні загрози, я вважаю, що доцільно не просто їх констатувати, змагаючись, хто більше назве цих загроз. Тим паче, що сьогодні в економіці, що не проблема – то загроза. Такий, на жаль, існує сьогодні комплекс проблем, що будь-яка з них – чи то податкова політика, чи то інвестиційний клімат, чи реформа управління економікою – усе може за відповідних обставин створювати серйозну загрозу. Та я вважаю, що у нашій роботі сьогодні при аналізі і самих загроз та їх ієрархії надзвичайно важливо розібратися саме в анатомії зародження і формування цих загроз.

Зараз розпочинається адміністративна реформа. Вона тільки розгортається. Гадаю, що вона проходитиме у кілька етапів. Новий прем’єр-міністр висловив своє кредо у промові у Верховній Раді. Основа його – положення інавгураційної промови Президента України. Здійснення проголошеного – процес довгий і позитивні наслідки ще не скоро будуть очевидними. Існує певна ейфорія та ілюзія того, що зміна структури та скорочення апарату, або ж призначення нових людей в уряд швидко призведе до позитивних змін. В житті, ви знаєте, це не зовсім так. Інерція ще досить довго буде працювати. І особливо це відчуватиметься за межами Києва.

Тому зараз, з прагматичної точки зору, на найвищому політичному рівні, на рівні Президента та прем’єр-міністра, має величезне значення не просто констатація і не лише розкриття суті небезпеки. Стосовно цього сьогодні є достатньо публікацій, аналітичних матеріалів. Необхідно розібратися у механіці, в технології зародження економічних загроз, їх еволюції. Розібратися, чому не спрацьовують механізми, що мають блокувати розвиток загрозливих явищ.

Адже, скажімо, повертаючись до зовнішнього боргу України, важко запідозрити будь-кого, навіть комуністичну опозицію, у тому, що хтось спеціально намагався довести ситуацію до краю. Безумовно, різні політики по-різному бачать шляхи подолання кризи. Проте ніхто не хоче погіршання ситуації. Тому я хотів би підкреслити, що для використання у практичній управлінській діяльності дуже важливо створити механізми і закласти технологію саме блокування розвитку загроз. Ці механізми повинні включати увесь спектр важелів, починаючи від правового урегулювання і закінчуючи відомчими інструкціями окремих міністерств.

Ще раз скажу – ми не повинні мати ілюзії щодо того, що ціла низка загроз зникне сама по собі з початком адміністративної реформи. Як би нам цього не хотілося – так не буде. Візьмемо для прикладу інвестиційний клімат. Відомо, що власних бюджетних ресурсів, які дозволяли б розпочати великі загальнонаціональні інвестиційні програми в Україні немає, зокрема, і на 2000 рік. Лише обслуговування боргу, навіть якщо вдасться його реструктурувати, потребуватиме майже половини доходної частини бюджету. Очевидно, що економіка за рахунок внутрішніх ресурсів вирішити інвестиційну проблему не здатна. Конче необхідні іноземні інвестиції. Але інвестиційний клімат одним або кількома лише указами і навіть заміною окремих осіб не зміниться раптово. Сьогодні ж можна назвати цифри, що виносять вирок інвестиційному кліматові в Україні. Чому в Польщу за один рік залучається 15-17 млрд доларів США інвестицій, а в Україну за 8 років – близько 3 млрд. доларів США?

На поверхні лежать причини, які нібито відповідають на це питання. Так, в Польщі є менталітет приватної власності, яка існує довший час, здійснені структурні зміни в економіці, змінено систему управління економічною сферою. Це зрозуміло, так як Польща почала реформи раніше нас й швидше їх здійснила. Та це лише верхівка проблеми. І доки ми не знайдемо усі відповіді, ми не змінимо ситуації. Можна грамотно і красиво говорити про необхідність залучення іноземних інвестицій, обіцяти всілякі пільги, закликати, навіть на найвищому політичному рівні, запрошувати іноземних інвесторів вкласти кошти у найпривабливіші українські підприємства, а результату не буде. І навіть російський капітал, яким часто лякають, ніби то він прийде і усім запанує, не хоче йти в Україну. А ми зацікавлені і у російських інвесторах, які б працювали за українськими законами, розвивали б виробничу сферу та інфраструктуру української економіки.

Чому ж не йде капітал в Україну? Значить інвестиційний клімат, інвестиційна політика сьогодні відлякують інвесторів від України. У тому числі і внутрішніх. І тут я хочу нагадати вам одну істину. Доки українські інвестори не вкладатимуть кошти у національну економіку, доки внутрішні інвестиції не лишатимуться в Україні, не прийде сюди і іноземний капітал. Це жорстка закономірність. Те, що власні інвестори не вкладають кошти у розвиток української економіки є для іноземних інвесторів лакмусовим папірцем інвестиційного клімату в державі. І нам треба максимально прагматично визначитися з причинами цього, а не обмежуватися вирішенням лише поверхневих проблем. Необхідне наукове, системне осмислення такого складного явища, як інвестиційний клімат.

Таким чином, говорячи про проблеми, які ми називаємо економічними загрозами, ми повинні глибоко заглядати в їхню суть, у суть усіх складових, що формують ці загрози.

Проблема тіньової економіки, яку не береться вирішити лише ледар. Та проблема все ж існує. Тіньова економіка є в усіх країнах. Справа у її співвідношенні з відкритою економікою. Ми поки що констатуємо очевидні чинники, які обумовлюють тінізацію економіки – вади податкової політики, зокрема, надмірний податковий тиск. Але податки великі і в Німеччині та Швеції, а тіньовий сектор там мізерний. І тому ми повинні не просто зазначити, що у тінь тікають не лише від податків, але й від інших причин. Необхідно системно, професійно, неспішно і дуже добре розібратися у причинах цього явища. Які були для цього суб’єктивні причини і чи залишається і сьогодні поживне середовище для тінізації економіки? А можливо ці чинники ще й накопичуються зараз та виникають нові, які ми прогавили, як прогавили борг 2000 року?

Я вже не веду мову про саму технологію вирішення проблеми розрахунків по боргу. Безумовно, певну роль відіграли вибори президента. Але для серйозних інвесторів незрозуміло, чому Україна лише за місяць до кінця року почала шукати шляхи вирішення проблеми з боргом 2000 року. Це вже недоробка виконавчої влади, недостатня її відповідальність та далекоглядність.

І ця проблема має бути обговорена на сьогоднішньому круглому столі. По суті своїй – це один з тих факторів, що свідчать про відсутність відпрацьованого системного механізму не тільки управлінням формуванням державного боргу, але й стратегії і тактики вирішення цієї проблеми. 3 млрд.200 млн. доларів США для багатьох держав це невелика сума. Але справа у механізмі обслуговування цього боргу. І тут я хотів би акцентувати вашу увагу на проблемі економічної безпеки в українсько-російських відносинах.

Росія – наш стратегічний партнер і багато залежатиме від того, як ми зможемо відрегулювати з нею стосунки. Ми бачимо, що останнім часом на тлі добрих, по-людські теплих стосунків між президентами і протокольно ввічливими стосунками на інших рівнях, на рівні практичної економіки відбуваються речі протилежного характеру. Чим це пояснити? Причин багато. Їх можна по-різному тлумачити, відбудовуючи різні взаємозв’язки, але факт лишається фактом. Хто називає це торговельною війною, хто – ні. Але ж за останній час Росією вжиті певні зовнішньоторговельні заходи проти України. З нашого боку будуть прийняті відповідні заходи. І по суті своїй це – торговельна війна. А якщо ще не війна, то вже її ознаки.

Особливо, враховуючи, на якій хвилі, на яких акцентах проходили вибори в Держдуму РФ. Достатньо просто зафіксувати, що чеченська війна, чи чеченська проблема в значній мірі допомогла деяким політичним силам досить серйозно заявити про себе і навіть виграти парламентські вибори. Не можна не враховувати, які домінуючі політичні ідеї працювали під час парламентських виборів у Росії. Як і те, що у часі це збігається з економічними кроками Росії по відношенню до України.

Я не хочу казати, що в усьому винна Росія. Або ж тільки Україна, що нібито відбирає газ з транзитних магістралей. Це питання не для наукового обговорення. Та не розібратися глибоко хоча б в економічній складовій наших стосунків, не подивитися хоча б на років десять усі ці проблеми ми просто не маємо права. Бо можемо знову отримати несподівану ситуацію, як маємо зараз з боргом 2000 року.

Навіть тільки цей комплекс проблем, про які я зараз говорив, тільки ці, концептуального характеру загрози, свідчать про те, що для глибокого осмислення ми маємо колосальне поле діяльності.

Ті питання, яких я щойно торкнувся – це небезпеки загального характеру. Вони неймовірно важливі. Проте є ще одна, чи не найсерйозніша небезпека. Це те, що в Україні різко знизилася якість життя, що потягнуло за собою не просто неотримання своєчасно зарплати чи пенсії, а появу епідемій. Таких, про які у цивілізованих країнах давно забули – туберкульозу, гепатиту тощо. І зараз вже на засіданні комісії Кучма-Гор американська сторона звернула увагу, що в Україні є проблема СНІДу і туберкульозу. Дуже загрозливі і демографічні наслідки.

Це пов’язано з профілактикою і медициною і усе зв’язано у серйозний і дуже важкий, але в такій же мірі небезпечний процес. Якщо цю проблему не подолати, то демографічна криза та негативні зміни в структурі населення -неминучі. Дуже загрозливими є співвідношення працюючих і непрацюючих, здорових і хворих. Невідповідність бази соціального забезпечення у цій ситуації створює додаткові загрози. І наслідки можуть бути ще більш важкими.

Навіть один такий простий елемент, як профілактика захворювань, диспансеризація, щеплення і вакцинація – прикмети цивілізованої держави – сьогодні в Україні у запущеному стані. Ці явища тягнуть за собою довготривалі наслідки. І що нас очікує через одно-два покоління? Усього через 25 років? Отримаємо ще одну демографічну “яму”, як після Вітчизняної війни? Чи не створюється ця “яма” зараз, але вже на іншій основі? І що відбудеться з продуктивними силами України внаслідок цих процесів? Це надзвичайно важливі питання, тому ми маємо заглядати уперед років на 10-15.

Тому хотів би побажати усім нам, щоб і сьогодні, і не лише сьогодні, осмислюючи те, що ми називаємо загрозами в економічній сфері, ми розуміли, що це фактично базові проблеми, які формують небезпеки, і похідні від яких пронизують усі інші сфери: демографічну, гуманітарну, не кажучи вже про проблему трансформації народної моралі. Що це за проблема? Які її основні тенденції, куди вона розростається, як ракова пухлина? Які серйозні проблеми вона створює в інших сферах?

Я думаю, що означені мною проблеми турбують і усіх вас, атож стануть предметом сьогоднішньої дискусії, в результаті якої будуть визначені підходи до їх ефективного вирішення.

Я впевнений, що усі присутні мають бажання знайти той шлях, який зрештою виведе Україну до нормального життя, забезпечить добробут та процвітання нашому народу. Ми усі працюємо на користь нашої країни, своїми зусиллями створюючи її майбутнє. І бажаю нам усім успіху у цій роботі.