Ольшевський
В.Й. |
Поняття "воєнно-економічна безпека" почало вживатися нещодавно. Проблеми цього виду безпеки ще потребують ретельних досліджень. Але зараз зрозуміло, що стан воєнно-економічної безпеки повинен вимірюватися певними конкретними показниками.
Під воєнно-економічною безпекою ми розуміємо можливість і готовність держави в усіх сферах її діяльності забезпечувати економічні, соціальні, науково-технологічні і інформаційні умови розвитку воєнно-економічного потенціалу на такому рівні, який би гарантував воєнну безпеку країни. Воєнно-економічна безпека зараз стає не тільки важливим розділом воєнно-економічної стратегії, яка в свою чергу є складовою воєнної стратегії, але й одним з факторів забезпечення економічної безпеки.
Воєнно-економічна безпека забезпечує виконання вимог воєнної безпеки. Але виконання цих вимог можливо при достатній економічній безпеці. В той же час виконання окремих вимог воєнно-економічної безпеки сприяє і економічній безпеці. Це обумовлено тим, що окремі шляхи напрямів різних видів безпеки мають подвійне (і навіть більше) призначення, що забезпечує тісні взаємозв'язки між ними.
Так підрив економічної безпеки веде до підриву економічного потенціалу, а звідси і воєнно-економічного потенціалу. Тому майже всі складові економічної безпеки мають і оборонне значення і також впливають на воєнно-економічну безпеку.
Ефективне будівництво воєнної сфери* , на якій повинна базуватись воєнна безпека, потребує тривалого часу. Але вимоги до забезпечення постійної оборонної готовності потребують завчасної мобілізаційної підготовки Військової організації* * , в тому числі Збройних Сил, економіки, Цивільної оборони і системи управління державою.
Зараз для України, в зв'язку з тривалою економічною кризою і трансформацією воєнної сфери, гостро постає проблема забезпечення економічної, в тому числі воєнно-економічної безпеки держави в умовах дії дестабілізуючих факторів: кризових явищ мирного часу, а в період війни - збройного впливу на об'єкти економіки та ускладнення її функціонування.
В затвердженій на початку 1997 р. Концепції (основах) державної політики національної безпеки України значне місце займає визначення загроз для держави в економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній і інформаційній сферах. Всі ці загрози, як у політичній, воєнній та економічних сферах по суті взаємозалежні, хоча в згаданому документі окремо не визначені загрози воєнно-економічній безпеці держави і відповідно не вказані напрями по забезпеченню саме цього виду безпеки. Але вони існують і про них не слід забувати. В останні роки проведено низку досліджень стосовно економічної і воєнно-економічної безпеки [1-6].
Серед найбільш вагомих загроз економічній і воєнно-економічній безпеці прямо або опосередковано впливають на обороноздатність держави:
Заходи по воєнно-економічнiй безпецi повиннi сприяти ліквідації або нейтралізації тих успадкованих, наявних і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз, якi впливають на воєнну безпеку.
Воєнно-економічна безпека в основному повинна базуватися на тих же принципах, що і економічно безпека і доповнюватися принципами максимально можливого забезпечення досягнення подвійності заходів (для воєнної і цивільної сфери); підвищеної готовності до реагування на воєнно-економічні загрози; дублювання особливо важливих заходів по їх усуненню, насамперед у воєнний час.
Основним критерієм воєнно-економічної безпеки країни є, на нашу думку, її здатність зберігати і розвивати воєнно-економічні можливості для забезпечення достатньої та оптимальної обороноздатності держави, виходячи з її економічних можливостей і політичних цілей; в особливий період швидко проводити економічну мобілізацію, а у воєнний час - поповнення воєнно-економічних втрат.
Воєнно-економічна безпека України забезпечується шляхом розробки та впровадження скоординованої воєнно-економічної політики. Конкретні механізми, методи та шляхи забезпечення воєнно-економічної безпеки повинні визначатися можливою Національною програмою забезпечення воєнно-економічної безпеки України до 2010 року, основними програмними документами Уряду та нормативно-правовими актами.
Основними напрямками державної політики по вирішенню згаданих проблем, які мають відношення до економічної і воєнно-економічної безпеки, є:
Виходячи з того факту, що від стану економічного і воєнно-економічного потенціалу залежить обороноздатність держави, стан її воєнної сфери, слід вважати за необхідне постійно підтримувати воєнно-економічну безпеку.
Особливо важко її підтримувати в період трансформації економіки і воєнної сфери держави. Як відомо конверсія не дала очікуваних результатів. Через значні помилки в її проведенні, відсутності необхідної фінансової і правової підтримки темпи і обсяги зниження рівня виробництва оборонної продукції в Україні (як і в Росії) не мають аналогів в світовій практиці. Якщо темпи конверсії в розвинутих країнах становили від 3 до 7% на рік, то в Україні в 1992-1993 рр. в середньому по видах оборонної продукції вони були 80-90%, а для окремих виробництв і 100%. Питома вага вітчизняних замкнених технологічних фінішних виробництв озброєння з 1992 р. знизилася в 4-5 разів.
В той же час, по оцінках західних фахівців, 80% ракетної артилерії, 50% парку військово-повітряних сил, 70% засобів радіоелектронної боротьби і 50% протитанкових озброєнь України застаріли. На їх думку бойовий потенціал Збройних Сил України буде щорічно понижуватись на 9% і до 2005 р. може скласти лише 20% від рівня 1992 року, якщо не буде рішучого відродження вітчизняних воєнно-промислового комплексу і науково-технічного комплексу оборонного призначення.
Західні аналітики вважають, що рівень бойової готовності в арміях Польщі, Чехії і Словаччині більш високий, ніж в українській армії.
Найбільшим випробуванням стану економічної і воєнно-економічної безпеки є особливий період, в т. ч. і війна. В цьому випадку до дестабілізуючих факторів і кризових явищ мирного часу додається вплив тих складних умов, які створюються в державі в зв'язку з мобілізацією Військової організації, економіки, переведенням Цивільної оборони і управління з мирного на воєнний стан. Внаслідок застосування противником сучасної зброї в економіці можуть виникнути значні зруйнування стратегічно важливих об'єктів. Але можливості їх відбудови будуть обмежені. Тому потребують відбудови в першу чергу окремі стратегічно важливі, повністю або сильно зруйновані об’єкти, які пов’язані з життєзабезпеченням населення, підтриманням обороноздатності (енерго- і водопостачання; виробництва харчових продуктів, медикаментів, боєприпасів, окремих зразків зброї і т. і.).
Основною умовою забезпечення стійкості економіки функціонувати в складних умовах особливого періоду є подолання ще в мирний час вузьких місць в економічній і воєнно-економічній безпеці держави. Особливої уваги потребує завчасне подолання або пом'якшення тих "вузьких" місць, які мають вирішальне значення для економічного забезпечення збройної боротьби і які в умовах особливого періоду можуть значно збільшитись.
Виходячи з того, що воєнно-економічна безпека вирішально залежить від економічної, відзначимо основні методологічні особливості, які мають до цього відношення на прикладі України.
Для України рівень економічної і воєнно-економічної безпеки через конверсію знизився також і тому, що знизився рівень її енергетичної і сировинної (по деяким видам) безпеки. До того ж різко загострилася проблема збуту наукоємної конверсованої продукції на внутрішніх і зовнішніх ринках. Окрім цього, в Україні і Росії економічна підтримка конверсії з’явилася вкрай слабкою. Обіцяна підтримка розвинутих країн цього процесу також є вкрай недостатньою.
Компенсаторне забезпечення економічної і воєнно-економічної безпеки за рахунок експорту оборонної продукції і послуг також використовується слабо із-за різкого скорочення світового ринку озброєнь і високої конкуренції на ньому.
Література