Перший. Радикальне підвищення економічної активності регіонів, значно повніше і ефективніше залучення їхнього потенціалу для вирішення як місцевих, так і загальнодержавних проблем.

Другий. Різке посилення дієздатності органів влади усіх рівнів, спроможних проводити ефективну державну регіональну політику, кваліфіковано й своєчасно вирішувати весь комплекс державотворчих питань.

Третій. Розмежування повноважень між центральними і регіональними органами влади та органами місцевого самоврядування на законодавчій основі.

Четвертий. Запровадження нової системи міжбюджетних відносин, створення самодостатніх територіальних громад.

Центральною ланкою, що покликана забезпечити перелом у прискоренні соціально-економічного розвитку регіонів, є передача на місця, як це уже здійснено в окремих областях, усіх повноважень по управлінню державними підприємствами та державними корпоративними правами, а також передача у комунальну власність ряду об'єктів державної власності та установ соціально-культурної сфери.

Буде розширюватись практика надання регіонам інвестиційних субсидій, формування там ареалів і зон економічного зростання, фінансово-промислових груп, технополісів і технопарків, науково-виробничих кластерів, міжрегіональних та міжнародних коопераційних систем.

Другою важливою складовою механізму реалізації державної регіональної політики є підвищення дієздатності влади на усіх її рівнях. Досвід попереднього п'ятиріччя показує, що наявність самих досконалих програм за умов слабкості влади перетворює їх на декларації про наміри, які не знаходять свого практичного втілення. В даному контексті доведеться суттєво переглянути повноваження і функції усіх без винятку владних структур. Частина цих питань вже вирішується в процесі здійснення широкомасштабної адміністративної реформи. Однак ряд принципових, життєво важливих проблем залишаються нерозв'язаними. Йдеться, насамперед, про представництво регіональних інтересів у вищому законодавчому органі країни. В дусі Європейської хартії з місцевого самоврядування будуть реорганізовані органи регіонального управління та місцевого самоврядування, здійснена муніципальна реформа. Треба створити таку адміністративну систему на місцях, яка б дозволяла швидко реагувати на потреби населення, реалізовувати місцеві економічні проекти, давати імпульс економічним ініціативам. Адміністративну опіку слід замінити контрольним наглядом, як це відбувається в країнах Західної Європи.

Пам'ятаючи про європейський вектор нашої зовнішньої політики, мусимо вже зараз і законодавство і інститути регіонального управління і місцевого самоврядування максимально адаптувати до європейських вимог і стандартів.

У цьому ж напрямі будуть розроблятись законодавство та створюватись в міру можливості фонди для поступового вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, надання цільової фінансової допомоги депресивним та проблемним територіям, що, до речі, є домінантою регіональної політики в країнах Західної Європи.

Треба запровадити нову, прозору систему фінансового вирівнювання як по вертикалі, так і по горизонталі з урахуванням податкоспроможності територій та із застосуванням диференційованих підходів до вирівнювання доходної бази регіонів.

Невідкладного реформування потребують міжбюджетні відносини. Йдеться, насамперед, про розмежування повноважень щодо фінансування загальнодержавних та місцевих проектів. Це дасть змогу більш раціонально та ефективно використовувати наявну матеріально-технічну базу бюджетних установ та відчутніше економити вкрай обмежені фінансові ресурси.