Ось уже два роки поспіль має місце зростання виробництва у легкій промисловості, окремих видів машинобудівної продукції, в тому числі споживчих товарів. Можна констатувати позитивні зрушення у нарощуванні промислового виробництва Запорізької, Донецької, Миколаївської, Закарпатської, Волинської, Вінницької областей. Дедалі зміцнюється фінансова система України, усе більших обсягів набуває недержавна власність, формується ринкова інфраструктура. Поступово формується законодавча база ринкової економіки, розширюється та диверсифікується зовнішньоекономічна діяльність України. Президентом України запроваджуються рішучі дії щодо проведення кардинальної адміністративної реформи.

Ці перші позитивні ознаки стабілізації економічного становища, що простежуються останнім часом в Україні, мають забезпечити сталу тенденцію структурних змін та економічного зростання. Але для цього потрібні ще значні цілеспрямовані зусилля усіх гілок влади, усіх рівнів виконавчої влади, що так або інакше пов’язані з вирішенням економічних питань.

І ці зусилля мають бути насамперед спрямовані на розв’язання тих проблем, негативний вплив яких створює реальну загрозу національній безпеці України.

Як засвідчує аналіз ситуації в країні, головні загрози для національної безпеки України продовжують накопичуватися саме в економічній сфері.

Так, знижується купівельна спроможність населення, що обумовлює постійне звуження споживчого ринку і робить неефективними заходи державної влади, спрямовані на підтримку національного товаровиробника.

Постійне зниження купівельної спроможності населення призводить до більшого скорочення виробництва перш за все у тих галузях, що випускають споживчі товари. Внаслідок цього погіршилася галузева структура промисловості: частка базових галузей сьогодні сягає майже 83 відсотків загального промислового виробництва. А, як відомо, базові галузі вирізняються високою енергоємністю продукції (насамперед, електроенергетика, паливна, металургійна промисловість), що підтримує значну залежність вітчизняного виробництва від імпортних енергоносіїв.

Формування внутрішнього ринку та розвиток власного виробництва є одним із ключових завдань у забезпеченні економічної безпеки держави та її незалежності, яке потребує концентрації зусиль для його розв’язання, зокрема, зміни політики доходів в інтересах людей.

Гострою залишається проблема неплатежів: кредиторська заборгованість сьогодні у півтора рази перевищує обсяг валового внутрішнього продукту. За таких умов неможливо забезпечити нормальну роботу підприємств. Крім того, внутрішні неплатежі ускладнюють і розрахунки України за імпортовані товари, передусім за поставлений російський природний газ, унаслідок чого дедалі погіршується ситуація з енергозабезпеченням.

За роки кризи інвестиції в оновлення та розвиток виробництва скоротилися до неприпустимо низького рівня. Це призвело до фізичного й морального зносу більшості основних фондів у промисловості України. Відсутність коштів на оновлення виробничого потенціалу не дає змоги забезпечити конкурентоспроможність української продукції, консервує високий рівень витрат у виробництві, обумовлює украй низьку ефективність використання виробничих ресурсів. Дедалі більше руйнується науковий та виробничий потенціал України.

Відсталість технологій зумовлює у кілька разів вищу витратність виробництва української продукції, порівняно з продукцією розвинутих країн. За умов зростання цін на енергоносії це призводить до зниження її конкурентоспроможності не лише на світових, але й на внутрішньому ринках.

Зрозуміло, що незадовільний стан економіки не дозволяє успішно розв’язати більшість соціальних проблем. Зростає безробіття, понад 40 відсотків населення отримує доходи, нижчі за прожитковий мінімум, не вдається кардинально вирішити питання із заборгованістю по заробітній платі, пенсіях та інших соціальних виплатах. Тривожними симптомами є зменшення народжуваності, тривалості та якості життя населення.

На жаль, вже у роки незалежності поглибилися диспропорції, що мали місце у господарському комплексі України ще за часів СРСР. Таким чином, низка загроз саме економічній безпеці й визначає сьогодні ті актуальні проблеми економічного розвитку України, які потребують першочергового вирішення. Серед них слід виділити такі.

1. Проблеми трансформації інституційних форм і методів державного управління економічним розвитком України.

Поступовий розвиток ринкових відносин робить дедалі менш ефективними діючі методи та форми державного управління економікою України, що побудовані значною мірою на засадах старої системи. Вони не забезпечують ані дієвого та оперативного управління державною власністю, ані регулювання зростаючого недержавного сектору економіки. Тому реорганізація інституту державного управління, впровадження методів, заснованих на використанні законів ринкової економіки, є сьогодні нагальним завданням, без вирішення якого державна політика, хоч би як правильно та детально вона не була визначена, лишатиметься лише на папері.

Без кардинального оновлення виробничого потенціалу неможливо забезпечити конкурентоспроможність економіки України, а відтак, і нормальне її функціонування у глобальній системі світової економіки. У нас надто обмаль коштів, і ми не можемо дозволити собі припуститися помилки у їх використанні. Саме тому визначення оптимальної стратегії інвестиційної політики, розробка механізмів подальшої активізації інноваційної діяльності, мобілізації інвестицій та забезпечення їх ефективності є одним з найважливіших завдань сьогодення.

Практика внутрішніх та зовнішніх запозичень є поширеним елементом державної економічної політики багатьох, у тому числі й високорозвинутих країн. Проте в Україні обсяги внутрішніх боргів досягли такої межі, коли нормальне функціонування економіки неможливе. А враховуючи, що загальне позитивне сальдо торгівлі товарами й послугами не досягає навіть 0,5 млрд. доларів CША, Україна має дуже обмежені можливості зовнішнього запозичення та обслуговування зовнішніх боргів. Тому забезпечення керованості процесами утворення боргів на рівні держави, безумовно належить до питань економічної безпеки.

При вирішенні цього питання необхідно передусім визначити ту межу, коли обсяги запозичень, дозволяючи поповнювати обігові кошти й підтримувати функціонування економіки, не перетворюються на реальну загрозу, що може викликати у майбутньому економічний колапс в Україні.

Під час попереднього економічного розвитку Україні вдалося досягти певної грошової та валютної стабілізації. Проте це було досягнуто за рахунок поглиблення диспропорцій у фінансовій сфері, які перешкоджали створенню умов, необхідних для сталого пропорційного розвитку економіки України. Так, у 1998 р. темпи інфляції зросли до 20 відсотків на рік, що призупинило тенденцію до збільшення рівня монетизації економіки, що зараз становить лише близько 15 відсотків. Залишається значною питома вага готівки в обігу, а це знижує ефективність механізмів монетарного регулювання та вимагає застосування жорсткіших заходів.

Знову дається взнаки проблема курсової політики. Призупинення падіння гривні певною мірою досягалося запровадженням адміністративних обмежень валютних ринків, а отже – не є адекватним реальному становищу в економіці і перешкоджає нормальному функціонуванню цих ринків та виконанню ними функцій по регулюванню економіки.

Сьогодні можна констатувати, що кредитно-банківська система України значною мірою втратила здатність до накопичення та ефективного перерозподілу фінансових ресурсів. Українські банки акумулювали дуже недостатньо коштів.

Стале скорочення фінансових можливостей держави та відток з позичкового ринку нерезидентів обумовлює необхідність постійно залучати додаткові обсяги позичкових ресурсів для фінансування державних потреб. Це призводить до збільшення дефіциту грошей, а одночасно до зростання боргу, а також утримання високих процентних ставок на банківські кредити. У свою чергу, високі ставки банківських кредитів обмежують залучення коштів на інвестиційні проекти, посилюють руйнацію економічного потенціалу, не створюють умов для зростання виробництва. А це означає відсутність перспективи нових надходжень не лише на оновлення виробництва, але й на покриття боргів держави.

Уряд практично не має альтернатив скороченню бюджетного дефіциту і тому вимушений фактично відмовитися вiд застосування державного бюджету як засобу економічного регулювання.

Через намагання залучити у бюджет необхідні кошти, головним акцентом податкової політики має її фіскальна складова, а логічним наслідком цього - усе зростаючі масштаби ухилення від оподаткування та збільшення податкової недоїмки.

Такий стан речей яскраво свідчить, що норма оподаткування в Україні вийшла за рівень ефективної ставки, перетворивши її на чинник інфляції витрат та зниження конкурентоспроможності національного виробництва.

Бюджет постійно недобирає коштів, а зменшення витрат бюджету на соціальний захист, культуру, охорону здоров'я тощо становить вже значну небезпеку для соціальної стабільності. Крім того, скорочення фінансування науки неодмінно призведе до загрози національній безпеці в майбутньому, оскільки обумовить наростання технологічної залежності України.

За різними оцінками, “тіньовий” сектор економіки в Україні сягає 40 - 60 відсотків ВВП. Безумовно, цей сектор забезпечує роботою значну частину населення України. Але негативні наслідки “тінізації” економіки у кілька разів перевищують цей її позитивний аспект. Значні масштаби “тіньового” сектора обмежують можливості держави не лише здійснювати ефективне управління економікою, але й виконувати притаманні їй функції щодо соціального захисту населення. Крім того, саме “тіньова” економіка є поживним грунтом для розростання злочинності та корупції, оскільки має властивості до зрощування з кримінальними структурами. Отже тривале збереження значної частки нерегульованої економіки є серйозною загрозою національній безпеці держави.

Ефективним засобом подолання тінізації економіки має стати створення сучасної законодавчої бази для розвитку підприємництва, проведення реформування бюджетної та податкової систем тощо. Життєво важливим є здійснення комплексу заходів у боротьбі із злочинністю, особливо в економічній сфері, та корупцією, очищення від корумпованих чиновників держапарату.

Звуження внутрішнього ринку України призвело до небезпечного зростання залежності економіки від зовнішньої торгівлі. Якщо у 1996 р. співвідношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП складало 72 відсотки, то у 1997-1998 рр. воно вже скоротилося до рівня 62-64 відсотків. Вартість експорту у ВВП коливалося в межах 30-32 відсотків.

Надмірно високу частку в експорті складає продукція первинних стадій обробки. В цих умовах залежність України від зовнішньої торгівлі виступає чинником, що консервує існуючу нераціональну структуру промисловості України, перешкоджає структурній перебудові виробничого комплексу у напрямі розвитку високотехнологічних галузей. Україні необхідна активна державна підтримка експорту високотехнічної продукції, пошук нових та закріплення на традиційних ринках цієї продукції, взаємовигідна співпраця з провідними світовими виробниками саме у цій галузі.

Потребує суттєвої корекції також імпортна політика. Понад 40 відсотків імпорту складають енергоносії, що свідчить про збереження значної енергозалежності України. До того ж, Україна імпортує значну частину продукції, насамперед продовольчих товарів, що цілком здатні виробляти національні підприємства.

Через спотворену структуру цін та витрат, несприятливі умови для діяльності українських підприємств їх конкуренція між собою, а також із зарубіжними фірмами позбавлена фундаментального принципу еквівалентності обміну, не сприяє прискоренню технічного оновлення підприємств. Все це вимагає чіткого визначення національних пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності.

Стан зовнішньої торгівлі, і насамперед значна залежність України від імпорту енергоносіїв в умовах збереження Росією монополії на їх постачання, перетворила українсько-російські відносини на важливий чинник економічної безпеки. Яскравим свідченням тому є не лише розвиток ситуації на українському ринку нафтопродуктів улітку минулого року, але й уся практика досягнення домовленостей щодо поставок російських енергоносіїв та реалізації цих домовленостей. На сьогодні в українсько-російських відносинах закладені важливі підвалини щодо розвитку взаємовигідного економічного співробітництва. Це, насамперед, ратифікація Великого договору про дружбу та співробітництво, прийняття довгострокової Програми економічного співробітництва на 1998 - 2007 роки. Аналіз виконання цієї програми, на жаль, свідчить, що переважна частина передбачених нею заходів не реалізується і, в основному, не з вини України.

Україна зацікавлена у підтримці взаємовигідного товарообміну з Російською Федерацією. Проте необхідно вести роботу щодо створення таких механізмів співробітництва, які б забезпечували дійсно рівноправні, партнерські відносини, побудовані на спільному вирішенні економічних проблем без зайвої політизації стосунків. До таких механізмів можна, в першу чергу, віднести створення зони вільної торгівлі в межах СНД, причому без будь-яких вилучень, розширення прикордонного співробітництва, подальший розвиток стосунків з окремими суб’єктами Російської Федерації.

Означені вище проблеми мають стати предметом серйозних наукових досліджень, в результаті яких будуть визначені конкретні підходи та заходи щодо їх ефективного вирішення.