Глобалізація світової економіки і розвиток ринкових сил ставлять питання щодо ролі Уряду у довгостроковій перспективі.

У багатьох виникає відчуття того, що державний потенціал обмежується, в той час як потреби у соціальному захисті для більшості населення залишаються як ніколи надто суттєвими.

Одночасно, з кожним роком у світі посилюється розуміння того, що намагання досягти економічного росту без приділення достатньої уваги соціальним проблемам не може служити основою для подальшого розвитку суспільства. Виконання урядом важливих функцій регулювання ринкової економіки повинно поєднуватися з вкладанням коштів у розвиток людського капіталу. Така роль не перешкоджає економічному зростанню, а навпаки, придає йому прискорення та забезпечує його сталість.

Досвід багатьох країн з перехідною економікою свідчить, що Уряд дійсно виконує важливі обов’язки в управлінні економікою таким чином, щоб забезпечити стабільність та згуртованість суспільства. Ці життєво необхідні цілі являються важливими не просто самі по собі, а у випадку їх досягнення, можуть сприяти зменшенню соціальних конфліктів, а також прискоренню економічного зростання. Підтримка соціальної згуртованості і соціальної справедливості не є несумісною і з більш відкритими економіками. Так, наприклад, у Швеції, Австрії, Нідерландах існує досить широкий сектор державного управління, пов’язаний, зокрема, з необхідністю звести до мінімуму соціальні наслідки відкритості цих країн перед міжнародною економікою.

Ринкова економіка потребує наявності розвинутих демократичних інструментів та інституцій. Головне завдання Уряду у довготерміновій перспективі полягає у тому, щоб перетворитися в ефективну установу, спроможну простежувати дотримання демократичних принципів і практики на усіх рівнях і в усіх сферах життя суспільства з метою сприяння створенню умов для загального процвітання, шляхом забезпечення справедливого доступу до можливостей суспільства, а також для ефективного розподілу суспільних благ в умовах розвинутого ринку.

Одним із напрямків забезпечення економічної безпеки України є проведення реформи системи державного управління, актуальність якої зумовлюється наступними обставинами:

• Нинішня ситуація у системі державного управління характеризується відсутністю прозорості в процесах прийняття та виконання урядових рішень.
• Уряд не зовсім відійшов від ролі, яка була притаманною державним органам адміністративно-командної системи, а саме – від керівництва економікою та управлінням господарською діяльністю, хоча в ринковій економіці головною функцією уряду має бути встановлення інституційних та правових рамок, в межах яких економічні агенти одержали б можливості для діяльності за принципами ринку.
• Структура апарату центрального уряду побудована відповідно до галузевої структури національної економіки; діє велика кількість виконавчих органів, функції яких не сумісні з моделлю ринкової економіки і які дублюють один одного.

Створення ефективної та прийнятної для суспільства системи державного управління, яка спроможна оперативно діяти в умовах ринкової економіки, забезпечувати сталий баланс економічних інтересів у державі – є однією з ключових умов забезпечення економічної безпеки.

Стан економічної безпеки має стати головним критерієм оцінки ефективності державної економічної політики і діяльності владних структур у ході реформування економіки.

Трансформація методів державного управління покликана змінити і принципи роботи центральних органів виконавчої влади.

Нещодавно у першому читанні Верховна Рада України прийняла проект Закону “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, який дозволить створити цілісну систему прогнозів економічного і соціального розвитку на різні періоди та систему програмних документів економічного і соціального розвитку.

Пpогноз економічного і соціального розвитку є засобом обгрунтування вибору тієї чи іншої стpатегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Програма економічного і соціального pозвитку - це документ, у якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення; формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне вирішення проблем економічного і соціального розвитку та досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Наступним напрямком забезпечення економічної безпеки країни, який тісно пов'язаний також з адміністративною реформою, є створення системи забезпечення економічної безпеки.

На сьогоднішній день розроблено проект Стратегії забезпечення економічної безпеки України, яким передбачається побудова системи економічної безпеки, її планування та ресурсне забезпечення.

Розбудова соціально-орієнтованої ринкової економіки потребує удосконалення методів державного регулювання соціально-економічними процесами.

Перш за все, на нашу думку, необхідними умовами удосконалення державного регулювання соціально-економічними процесами мають бути:

• впровадження відкритості і прозорості бюджетного процесу, створення механізму ефективного контролю за виконанням бюджету, використанням бюджетних коштів;
• недопущення погіршення показників у життєво важливих секторах економіки і особливо в тих, стан яких наближається до критичних значень;
• недопущення переважання групових або регіональних інтересів над загальнонаціональними в процесі формування державних цільових програм та Державного бюджету.

Важливим інструментом реалізації державної соціально-економічної політики в Україні є впровадження адекватного економічній ситуації програмно-цільового управління. Шляхом концентрації обмежених бюджетних ресурсів на реалізації державних цільових програм, спрямованих на вирішення пріоритетних проблем і завдань, можливо у стислі терміни забезпечити подолання кризових явищ в економіці і суспільстві.

На сьогодні ці важелі використовуються недостатньо ефективно. Ситуація з розробки і затвердження державних програм в країні набула складного і до певної міри неконтрольованого характеру, що в значній мірі є наслідком відсутності або недосконалості існуючої законодавчої, нормативної та методичної бази.

Відсутність механізму контролю за розробкою, прийняттям та реалізацією програм спричинила затвердження великої кількості програм, значна частина яких не фінансується. Тому важливим питанням є впорядкування механізму формування, прийняття та контролю за реалізацією програм, що фінансуються з державного бюджету, ефективного використання та повернення бюджетних коштів шляхом прискореного впровадження результатів реалізації програмних заходів.

Мінекономіки розроблений проект Закону України “Про державні цільові програми”, який, на нашу думку, дозволить вирішити переважну більшість питань, зокрема щодо принципів, умов, обов'язкових вимог, етапів формування програм та їх складу, повноважень органів державного управління та суб'єктів формування і виконання програм, запровадження системи комплексної державної експертизи, контролю і звітності, визначення порядку фінансування програм і контролю за використанням бюджетних коштів, а також припинення виконання програм, в. т.ч. дострокового. Зараз проект Закону знаходиться у Кабінеті Міністрів України і готується для подання Верховній Раді.

З метою вироблення та подання політичним діячам пропозицій щодо шляхів розв’язання соціально-економічних проблем, на перше місце має вийти проведення аналізу політики. Тобто робота апарату центральних органів виконавчої влади повинна спрямовуватися на підготовку рекомендацій політичній особі, яка бере участь в ухваленні політичного рішення, забезпечення його відповідною інформацією.

Новий підхід до роботи центральних органів виконавчої влади потребує опанування і нової методології розгляду питань.

При підготовці питання важливим стає:

• проведення аналізу проблем;
• визначення цілей різного рівня;
• визначення критеріїв досягнення цих цілей;
• розгляд напрямів та пріоритетів;
• підготовка альтернативних рішень;
• визначення ризиків, перешкод;
• аналіз здобутків та витрат.

При цьому державний аналітик повинен зосереджуватися на забезпеченні відповідності урядової політики стратегічним цілям, що постають перед Україною. Урядові слід сконцентруватися на тому, чого він прагне досягти, замість того, щоб реагувати на проблеми, які виникають час від часу.

Потребують змін і організаційні механізми підготовки рекомендацій. На перше місце виступає не кулуарна підготовка рішень з наступним узгодженням позицій інших відомств, а процес постійного (крок за кроком) обговорення проблемного питання з метою виявлення проблем, розбіжностей, суперечностей.

У цьому процесі знайде своє місце і такий важкий для виконання на сьогодні захід, як залучення до обговорення незалежних експертів, представників громадських організацій, представників інших гілок влади.

Лише розгорнута система комунікацій здатна забезпечити ефективність політики, досягнення економічного зростання, що є наріжним каменем економічної безпеки.