Найважливішим і визначальним показником економічного розвитку країни є валовий внутрішній продукт. Порівняння показників ВВП на душу населення показує, що в 1996-1997 рр. середньодушовий показник ВВП в Росії перевищував аналогічний український показник більше ніж в 3 рази. Однак, в 1998 р. внаслідок незрівнянно більших втрат, яких зазнала від світової фінансової кризи економіка Росії, розрив між цими показниками зменшився у 2 рази, і на початок 1999 р. середньодушовий розмір ВВП в Україні складав 603 дол. США проти 885 дол. США в Росії. За рівнем ВВП на душу населення Україна перемістилась на одне із останніх місць серед країн СНД і далеко за соте - в світі.

Зважаючи на значно більші обсяги ВВП, бюджет Росії також має більші обсяги, ніж український, і тому має, безумовно, більші можливості. Загальні обсяги доходів російського зведеного бюджету в 1997 р. в 7,9 раза перевищували доходи українського бюджету, а видатки - в 7,5 раза, а на душу населення - відповідно в 2,7 і 2,6 раза. Дефіцит зведеного бюджету в 1997 р. становив в Росії 4,7% ВВП, а в Україні - 6,6% ВВП.

В 1998 р. внаслідок економічної кризи середньодушові показники доходу і видатків бюджету зменшились в Україні в 1,8-2 рази, а в Росії - в 3,6-3,7 раза, в результаті чого значно нівелювався і розрив між їх абсолютними величинами (зменшився порівняно з 1997 р. удвічі).

Промислове виробництво в Росії в 1997 р. в цілому перевищувало обсяги промислового виробництва в Україні приблизно в 7 разів, або ж на душу населення - в 2,3 раза. Але, якщо в Україні в 1997 р. ще збереглось падіння промислового виробництва (на 1,8%), то в Росії вперше спостерігалось його зростання, яке склало відносно 1996 р. 2%. На жаль, 1998 р. вніс негативні корективи в цю райдужну російську картину і ми знову бачимо до болю знайомий спад промислового виробництва як в Росії, так і в Україні: відповідно на 5,2% і 1,5%. В результаті обопільно, але в різних масштабах, знизились і середньодушові показники промислового виробництва, які на початок 1999 р. склали 481 дол.США в Україні та 554 дол.США - в Росії, тобто розрив зменшився майже в 2 рази. Така собі солодка пілюля при спільній хворобі.

Виробництво продукції сільського господарства в цілому в 1997 р. в Росії перевищувало обсяги виробництва сільськогосподарської продукції в Україні в 3,8 рази, а на душу населення в 1,3 раза. В результаті фінансової кризи 1998 р. в обох країнах відбулося скорочення виробництва сільськогосподарської продукції: в Росії - на 12,3%, а в Україні - на 8,3%. Не адекватні масштаби спаду сільськогосподарського виробництва призвели не тільки до ліквідації пасивного для України розриву між середньодушовими показниками виробництва сільгосппродукції, а навіть до перевищення російського показника в 1,8 раза. Але, безумовно, це не привід для радощів, бо порівняно з 1997 р. обсяг виробництва сільгосппродукції на душу населення зменшився в 1,6 раза і склав лише 190 дол.США.

В Україні і Росії спостерігається прискорений процес деградації основних фондів промисловості внаслідок катастрофічного скорочення обсягів капітальних вкладень (відповідно на 77 і 78% відносно 1990 р.). Обсяги капіталовкладень 1998 р. в Україні тотожні обсягам 1958 р., а в Росії - 1962 р., тобто обидві країни опинилися в піковій ситуації, коли вони не в змозі відтворити структуру основних виробничих фондів, яка б забезпечувала існування держав.

Ступінь зносу основних виробничих фондів в цивілізованих країнах не перевищує 25%, критична для економічної безпеки величина - 50%, в Росії ж середній ступінь зносу основних виробничих фондів сьогодні досягає 60-75%, а в Україні 80%.

Деградацію основних фондів "вінчає" дуже низька частка власних коштів підприємств, яка спрямовується на відтворення, всього 1,5% щорічно від вартості основних виробничих фондів, тобто повне оновлення виробничих потужностей за такими темпами стане можливим лише через 70-100 років, тоді як в ФРН на це витрачається 4-5 років.

Таким чином, на наших очах відбувається масова деіндустріалізація виробничих комплексів як України, так і Росії і перетворення їх із індустріальних держав у сировинні придатки розвинених країн. Причому в цій деградації Україна лідирує.

Для подолання цієї нищівної тенденції і виводу національних економік України та Росії на траєкторію сталого економічного росту в середньостроковій перспективі потрібно забезпечити збільшення обсягу інвестицій в оновлення основного капіталу не менше ніж в 4 рази. При менших темпах нарощування інвестиційної активності вибуття виробничих потужностей буде перевищувати їх введення, що обумовить продовження скорочення виробничих потенціалів обох країн.

Враховуючи величезну інерцію депресивних тенденцій, для виводу національних економік України та Росії на траєкторію росту потрібен потужний імпульс швидкого нарощування інвестиційної і інноваційної активності з темпом до 30% щорічно. Беручи до уваги обмеженість бюджетних можливостей, для цього необхідно створення спеціальних механізмів з використанням інститутів розвитку, заходів цільового регулювання грошових пропозицій, активізації ресурсів внутрішнього ринку, як це робилось в аналогічних ситуаціях структурної депресії та незбалансованої економіки в Японії, США, Франції і продовжує реалізовуватися в Китаї, Індії та в інших країнах, що розвиваються.

Продовжують збільшуватися державні борги обох країн. Якщо загальний обсяг зовнішнього боргу України на кінець 1997 р. складав 9,55 млрд.дол.США, то на кінець І півріччя 1999 р. він вже досяг 12,6 млрд.дол.США. В 2000 році Україна повинна сплатити зовнішній борг у розмірі більше 3 млрд.дол.США. За нестачі валютних коштів здійснити погашення зовнішнього боргу в такому обсязі неможливо. Тому Мінфін України повинен здійснити реструктуризацію частини цих виплат.

Внутрішній борг України наприкінці 1997 р. оцінювався приблизно в 10,2 млрд.грн., а на кінець І півріччя 1999 р. складав вже 13,5 млрд.грн. Враховуючи, що половина громадян України мають сукупний доход нижче встановленої межі малозабезпеченості, заборгованість із виплати зарплат, пенсій, стипендій, допомоги залишається постійним фактором збільшення соціальної напруги у суспільстві.

В Росії обсяг зовнішнього боргу на кінець 1997 р. становив 129,5 млрд.дол.США, а наприкінці І півріччя 1999 р. він збільшився до 159,7 млрд.дол. і перевищив український борг у 12,7 раза. Внутрішній борг Росії на кінець 1997 р. становив близько 500 млрд.руб., а наприкінці І півріччя 1999 р. він оцінювався в сумі близько 540 млрд.руб. За підсумками 1997 р. загальний обсяг боргів в Україні досяг 32,5% ВВП, а в Росії - майже 50,4%. Міжнародною практикою критична межа державних запозичень визначена на рівні 55-60% ВВП. Внаслідок фінансової кризи загальний борг Росії наприкінці 1998 р. перевищив критичну межу більше, ніж в 2 рази (135,3% ВВП), а в Україні - наблизився до критичного рубежу і склав 50,9% ВВП, що, безумовно, загострило соціально-економічну ситуацію в обох країнах.

В обох державах продовжує зростати кредиторська заборгованість підприємств. На кінець 1998 р. в Росії вона складала 2297,4 млрд. руб., а вже наприкінці І півріччя вона зросла на 17,5% і становила 2699,7 млрд. руб. В Україні за аналогічний період збільшення кредиторської заборгованості становило 34,8% - з 153,6 млрд.грн. до 207,1 млрд.грн. Загальний обсяг кредиторської заборгованості в Росії наприкінці 1998 р. перевищував українську заборгованість в 2,5 раза, а на душу населення - картина протилежна: український показник середньодушової кредиторської заборгованості вище російського на 17,7%. Крім того, якщо на кінець 1998 р. рівень кредиторської заборгованості в Росії дорівнював 85,6% ВВП, то в Україні - 147,8%, тобто криза неплатежів підприємств в Україні визначається більшою гостротою ніж в Росії.

Обсяги іноземних інвестицій в економіку Росії в 1998 р. становили 2,6% ВВП, а в українську економіку - 3,0% ВВП. Якщо абсолютні обсяги прямих іноземних інвестицій в економіку Росії перевищували їх обсяги в економіку України в 3,6 раза, то в розрахунку на душу населення це перевищення становило лише 1,2 раза. Зважаючи на незначні обсяги іноземного інвестування, воно практично не справляє помітного впливу на економіку обох держав. Невеликі обсяги іноземного інвестування є свідченням незадовільного інвестиційного клімату, а також нестабільної економічної, фінансової та соціальної ситуації в обох країнах.

В Росії більш високі грошові доходи на душу населення (в 3,9 рази в 1996р. та в 3,5 раза в 1997 р.). Внаслідок фінансової кризи середньодушові грошові доходи населення в 1998 р. значно впали: на 69,6% в Росії та на 39,5% в Україні і на 1.01.99 р. розрив між ними становив 246 дол. США (561 дол. - в Росії та 315 дол. - в Україні). Обсяг роздрібного товарообігу на душу населення в Росії в 1998 р. перевищував український показник в 3 рази, а надано послуг населенню було в 1,7 раза більше ніж в Україні.

Зовнішній товарообіг Росії перевищував протягом 1996-1998 рр. український в середньому в 5 разів, а в розрахунку на душу населення - в 1,7 раза.

За ступенем міжнародного товарообміну, тобто за показником обсягу торгових операцій на душу населення, як Росія (1100 дол.США в 1997 р.), так і Україна (617 дол.США в 1997 р.) значно поступаються країнами ЄС, де середньодушовий показник товарообігу набагато вищий (у Великобританії, ФРН, Італії він складає 4-6 тис.дол.США).

Значні обсяги експорту, здебільшого сировинного, дозволяють Росії мати позитивне сальдо в зовнішній торгівлі товарами, тоді як Україна має стале негативне сальдо.

Головним чинником цього є можливість Росії здійснювати експорт енергоносіїв у значних обсягах і сприятлива кон’юнктура цієї сировини на світовому ринку, в той же час Україна є значним імпортером російських енергоносіїв (50% імпорту всіх товарів), що і призводить до перевищення обсягів імпорту товарів в Україну над українським експортом. Зважаючи на це, зовнішня торгівля Росії є значним джерелом валютних надходжень на фінансовий ринок держави, в Україні ж в умовах від’ємного сальдо торговельного обороту при здійсненні зовнішньої торгівлі товарами попит на валюту значно перевищує обсяги її надходження.

Як вже відмічалося, економічний стан обох країн слід оцінювати як кризовий. При цьому рівень падіння української економіки доводиться оцінювати, як більш глибокий.

Найважливішим чинником забезпечення економічного зростання є наявність фінансової підтримки та стабільність національної грошової одиниці. Проте, фінансовий стан обох країн на сьогодні можна також оцінити як кризовий. Для обох держав є характерним значний рівень бюджетного дефіциту, значні обсяги внутрішніх і зовнішніх заборгованостей, низький рівень монетизації, високий рівень облікових ставок національних банків, наслідком чого є висока вартість кредитних ресурсів та брак обігових коштів у суб’єктів господарської діяльності, невеликі обсяги внутрішніх і зовнішніх інвестицій та інше.

В Україні до всіх фінансових негараздів додається недостатній обсяг валових валютних резервів Національного банку України. Їх значне скорочення до досить низького рівня ставить під сумнів можливість утримання курсу гривні в межах оголошеного валютного коридору. Тому Україна докладає значних зусиль для одержання чергового траншу від МВФ в розмірі 300 млн.дол.США, щоб спрямувати його на поповнення валютних резервів з метою підтримки валютного курсу національної грошової одиниці. Крім цього, уряд сподівається на підтримку МВФ і Світового банку під час переговорів з кредиторами щодо реструктуризації боргів. На сьогодні сума, яку Україна повинна сплатити в 2000 р. своїм зовнішнім кредиторам, більше ніж вдвічі перевищує розміри валютних резервів Нацбанку.

Поки що МВФ призупинив кредитування України за програмою розширеного фінансування, мотивуючи це рішення тим, що Україна не виконала ряд зобов’язань перед фондом, зокрема, перевищила показник дефіциту держбюджету, не підвищила комунальні тарифи до їх повної вартості, а також застосувала надзвичайно високі експортні митні тарифи на соняшник (23%).

На сьогодні жодна з цих перепон не усунена. Більше того, в жовтні 1999 р., коли перед президентськими виборами здійснювались масові виплати заборгованих зарплат і пенсій, дефіцит бюджету різко виріс і перевищив узгоджений з МВФ показник на 650 млн.грн., досягнувши позначки у 2,5 млрд.грн.

Мінфін України стверджує, що він в змозі ввести дефіцит бюджету в заплановані рамки, але МВФ буде вимагати від України конкретних кроків, а не чергових обіцянок. Внаслідок чого можна очікувати в Україні проголошення більш жорсткої валютної та бюджетної політики.

В цілому аналіз макропоказників обох держав показує, що досягнення стабільного і стійкого економічного зростання вимагає від обох країн значних і довготривалих зусиль.