Довгострокові економічні відносини України та Росії повинні будуватися на рівноправних засадах, з урахуванням національних економічних інтересів обох держав. Тому необхідна відповідна концепція українсько-російських економічних відносин, яка б відображала проблеми та передумови формування цих взаємин, інтереси й цілі обох партнерів, пріоритети, напрями та принципи стратегічного економічного співробітництва. Дана концепція повинна комплексно охоплювати всі сфери зовнішньоекономічної діяльності країн, включаючи торгівлю, виробничу кооперацію, спільне підприємництво, інвестиційне та інноваційне співробітництво, науково-технічну кооперацію, координацію дій на ринках третіх країн, фінансово-кредитні відносини, узгодження законодавчої бази в економічній галузі.

Підгрунтям такої концепції сьогодні є, насамперед, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Програма економічного співробітництва до 2007 року, а також концепції національної безпеки країн, які вміщують сукупність офіційно прийнятих поглядів на цілі та державну стратегію забезпечення економічної безпеки країн.

Концепція українсько-російських економічних відносин повинна використовуватись при розробці конкретних програм, проектів, організаційно-правових актів та рішень державних інститутів, бути методологічною основною для вибору стратегічної лінії поведінки України у відносинах з Росією.

Головними передумовами українсько-російського партнерства є спільність і тотожність стратегічних інтересів обох держав в економічній сфері, які сьогодні зосереджені на вирішенні наступних проблем:

• подолання нинішньої соціально-економічної кризи, проведення дійсних ринкових перетворень;
• реструктуризація і модернізація економіки, відновлення, а точніше - налагодження на сучасному рівні з урахуванням змін, що сталися, зв’язків між галузями і підприємствами, створення спільних виробничих структур;
• розвиток ключових виробництв із збереженням їх профілю, запобігання створенню дублюючих виробництв, стимулювання експортоспроможного виробництва, вихід на міжнародні товарні ринки;
• перехід до залучення іноземних інвестицій, вихід на міжнародні ринки капіталів на противагу пріоритетності допомоги з боку міжнародних фінансових структур та ряду розвинутих країн у вигляді кредитів;
• взаємне залучення інвестицій у розвиток машинобудівного та паливно-енергетичного комплексів;
• збереження і розвиток науково-технічного потенціалу;
• досягнення внутрішньої соціально-економічної і політичної стабільності, подолання зубожіння населення.

Коло збігу українсько-російських інтересів цим переліком, звичайно, не обмежується, але зрозуміло, що існує міцне підгрунтя для співробітництва, а головна перешкода на шляху до масштабної практики полягає, з одного боку, у надмірній політизації деяких аспектів українсько-російських відносин, а з іншого - у обмеженні власних можливостей інвестування національних економік і небажанні це робити у відчутних обсягах з боку розвинутих країн світу та міжнародних фінансових організацій.

Життя показало, що в автономному режимі, без відновлення раціональних виробничих, коопераційних і технологічних зв’язків, без взаємодоступу до енергосировинних ресурсів та ринків збуту національні економіки як України, так і Росії ефективно функціонувати не можуть.

Як відомо, економіка України ще за часів СРСР спеціалізувалася на виробництві продукції найбільш енерго- і матеріалоємних галузей промисловості - металургійної, машинобудівної, нафтохімічної і хімічної. Питома вага продукції цих галузей, що споживалася за межами країни, складала 30% по машинобудуванню, 42% - по кольоровій металургії, 81% - по нафтохімії. Основним споживачем експортної продукції (близько 80%) була Росія. Нині українські поставки продукції металургії в Росію скоротились майже у 20 разів, мінеральних добрив - більше ніж в 15 разів. Взаємопоставки машинобудівної продукції, що раніше складали 40% товарообігу між країнами, сьогодні ледь досягають 13%. Скорочення взаємопоставок має місце по всіх без винятку промислових товарних групах.

Через розрив коопераційних зв’язків різко знизились можливості виробництва багатьох видів продукції. В промисловості України простоює близько 60% виробничих потужностей, чисельність зайнятих в економіці скоротилася на 2,4 млн. чол. В Росії завантаженість виробничих потужностей складає сьогодні лише 40%, а чисельність працівників зменшилась на 9,8 млн. чол. В обох країнах збільшуються масштаби латентного безробіття тощо. Одним словом, йде невпинний процес деіндустріалізації обох країн і проблема економічного виживання і збереження статуту держав технічної цивілізації стала домінантною і для України, і для Росії.

Надії вирішити економічні проблеми України за рахунок залучення ресурсів Євросоюзу абсолютно безпідставні. По-перше, 400 млн. європейців не для того напружено працювали майже півсторіччя, щоб нині понизити свій рівень життя, фінансуючи рішення проблем пострадянських держав. По-друге, Заходу в умовах загострення конкурентної боротьби на європейському ринку просто не потрібна розвинута Україна, стабільна (для свого спокою) - так, але передова, конкурентоздатна - ні. Тому марно очікувати від Заходу масштабних інвестицій чи інновацій, які б пільгові умови для цього Україна не створювала. Кредити в помірних розмірах, гуманітарна допомога, щоб запобігти соціальному вибуху, невеликі спільні підприємства з виробництва товарів масового попиту - ось все, на що може сьогодні розраховувати Україна. Не пустить Захід на свій ринок і українські товари, та вони і не в змозі туди проникнути через свою низьку якість і високу собівартість, хіба що за демпінговими цінами і то в обмеженому обсязі. Що ж стосується сільськогосподарської продукції, яка могла б стати однією з головних статей українського експорту, то їй внаслідок Чорнобильської катастрофи взагалі шлях на західний продовольчий ринок закритий через невідповідність жорстким екологічним вимогам. Тому в своєму сучасному економічному стані Україні навряд чи слід розраховувати на іншу роль, ніж роль периферійної зони Євросоюзу - постачальника сировинних ресурсів. До речі, цю тезу доволі відверто озвучив на сесії Верховної Ради України Голова Сенату Франції К.Понсельє: "Сфера вашої спеціалізації - це сільськогосподарське виробництво і переробка, ядерна енергетика тощо".

Аналіз подій останнього десятиріччя красномовно свідчить, що Україні і Росії Захід готує якраз роль придатків і індустріальних смітників. Наприклад, сьогодні вже йдуть пропозиції щодо заховання ядерних відходів, продажу "національних квот" забруднення навколишнього середовища на багато років вперед тощо. Стратегічна мета Заходу - подальша деіндустріалізація і ослаблення України і Росії, "загроза об’єднання" яких для Заходу ще існує і вони будуть протистояти цьому всіма засобами. Свіжий приклад цього - "мишача метушня" навколо об’єднання Росії та Білорусі, для дискредитації якого задіяні значні міжнародні економічні сили.

Треба, нарешті, звільнитися від ілюзій і тверезо оцінити соціально-економічну ситуацію в країні і свої можливості. Сьогодні на західних ринках нас ніхто не чекає, а ми самі поки що не маємо реальних шансів туди пробитися. Попасти ж на ринки Росії та інших країн СНД набагато легше, а головне на даному етапі - вигідніше.

Тому потрібно зняти з себе "бронзу величі" і здійснювати прагматичну економічну політику там, де це сьогодні нам до снаги.

Російський вектор ще багато часу буде залишатися для України домінантним, тому необхідно прикласти максимум зусиль, щоб найближчим часом оптимізувати наші економічні взаємовідносини, які сьогодні мають для України не менше значення, ніж жадане зближення з ЄС.

Оцінюючи перспективи відносин України з Росією, треба зазначити, що обидві країни, безумовно, будуть поступово рухатися на Захід, враховуючи при цьому свої національні інтереси і зберігаючи свої найбільш істотні національні риси і особливості. Теоретично можливі два засоби західного "дрейфу": Україна та Росія разом, в більшій мірі погоджено, без розривання історично складених економічних зв’язків і тих, які довели в наш час свою раціональність, або ж окремо, без врахування взаємних інтересів і в конкурентній боротьбі поміж собою, самотужки пробиватися на світові ринки. Безумовно, що національним інтересам обох держав в умовах трансформації їх економік повніше відповідає перший шлях, який дозволить більш ефективно, на паритетних основах інтегруватись в економічні системи Заходу.

Така постановка питання потребує створення нової природи економічних взаємовідносин між Україною та Росією. Багато нинішніх проблем українсько-російських відносин в економічній сфері пояснюються радикальними змінами, що відбулися в обох країнах після проголошення їх незалежності. Ці зміни, на жаль, не завжди враховуються або навіть іноді ігноруються в практиці зовнішньоекономічної діяльності країн, адже досі не знайдена оптимальна модель взаємодії національних економік. Все те, чим ми сьогодні керуємося, практично засновано ще на колишніх міжреспубліканських стосунках за часів Радянського Союзу, а треба знайти нову базу розвитку українсько-російських відносин з урахуванням національних інтересів та стратегічних цілей двох незалежних держав.

Інтереси України у відносинах з Російською Федерацією полягають у створенні умов для розвитку довгострокових економічних зв'язків. У цьому контексті набуває значення забезпечення процесу подальшої економізації двосторонніх відносин в усіх галузях міждержавного співробітництва. Зокрема, економічні інтереси України можна визначити таким чином:

• забезпечення умов для завантаження вітчизняних виробничих потужностей, повнішого використання науково-технічного потенціалу, що стане можливим завдяки збільшенню обсягів збуту продукції українських підприємств на ринку РФ, поглиблення коопераційних зв'язків між підприємствами та галузями України і Росії, активізації інвестиційного співробітництва;
• відвойовування втрачених позицій українських суб'єктів господарювання в економіці Росії, що передбачає активізацію діяльності в РФ наших промислових та комерційних структур, поновлення раніше діючих та встановлення коопераційних зв'язків з російськими підприємствами, запровадження нових форм виробничої кооперації;
• проникнення українського капіталу в економіку РФ і найперше у такі сфери, як паливно-енергетичний комплекс (видобуток і транспортування газу та нафти), машинобудівний комплекс, лісове господарство; значне розширення участі українських суб'єктів господарювання в реалізації конкретних інвестиційних проектів, що здійснюватимуться в Росії;
• залучення російських інвестицій у машинобудівний комплекс України (авіабудування, суднобудування, станко- та приладобудування), в паливно-енергетичний комплекс (створення потужностей та інженерних споруд з переробки, зберігання радіоактивних відходів, проведення спільних геологорозвідувальних робіт щодо видобутку вуглеводневої сировини, спільне використання транзитних нафто- та газопроводів), у металургійний комплекс, у будівельний комплекс, у хімічну промисловість тощо;
• реалізація у повному обсязі режиму вільної торгівлі між Україною та РФ згідно з положеннями укладених угод, усунення існуючих перешкод на шляху просування українських товарів на ринки Росії;
• остаточне розв'язання проблеми відносин власності щодо об'єктів колишнього Союзу згідно з Угодою від 15 січня 1993 року.

Російська сторона, з свого боку, зацікавлена у:

• збереженні економічних зв'язків з Україною, яка є постачальником стратегічної сировини (марганець, титан, уран, хром тощо), запасних частин, напівфабрикатів, матеріалів та комплектуючих; лишається ринком збуту російської продукції, яка не є конкурентноспроможною на інших ринках; має значний науково-технічний потенціал, що застосовується для вирішення економічних проблем Росії;
• збереженні сприятливого режиму використання української транспортної інфраструктури (магістральних трубопроводів, морських портів, залізничних та автомобільних шляхів, ліній електропередач);
• погашенні державних боргів України, для досягнення чого домагатиметься реалізації таких схем розрахунків, як виплати валютою, відшкодування пакетами акцій найбільш ліквідних українських підприємств;
• набутті шляхом придбання цінних паперів та контрольних пакетів акцій контролю над підприємствами та організаціями України, що працюють у машинобудівному комплексі (в першу чергу над тими, що мають подвійну технологію ); паливно-енергетичному комплексі (транспортування через територію України нафти та газу, переробка нафти, зберігання газу); санаторно-курортному комплексі Криму; транспортному секторі економіки України (залізниці, морські порти тощо);
• реалізації інвестиційних проектів, що будуть здійснюватися у машинобудівному (розробка і будівництво транспортно-пасажирських літаків, ракетоносіїв) та паливно-енергетичному (реконструкція діючих нафто- та газопроводів) комплексах України;
• обмеженні доступу українських товарів як на свій внутрішній ринок (насамперед продовольство, металопродукція), так і на світові ринки (сировина, продукція чорної та кольорової металургії, конкурентоспроможних технологій, зброя та інша продукція ВПК, продовольчі товари).

Розвиток України та Росії як суверенних держав припускає, що іноді між ними будуть спостерігатися деякі суперечності через невідповідність окремих інтересів.

Розбіжності інтересів України та РФ можуть проявлятися в підході до захисту своїх внутрішніх ринків, вітчизняних товаровиробників, реалізації зовнішньоекономічної політики. Серед основних можливих розбіжностей можна виділити такі:

• запровадження тих чи інших обмежень доступу товарів, послуг, капіталів та робочої сили шляхом прийняття відповідних законів та підзаконних актів з обох сторін;
• конкуренція на ринках інших країн світу щодо експорту військової техніки та послуг з її обслуговування, продукції металургійної, хімічної та інших галузей промисловості;
• наявність різних підходів до ціноутворення і тарифної політики, насамперед щодо транзиту територією України російської експортної продукції.

Як правило, міждержавні розбіжності, що виникли, розглядаються на засіданнях відповідних змішаних комісій, які створюються урядами обох країн. При цьому подолання розбіжностей в інтересах сторін має здійснюватися у таких напрямках:

• домаганні зближення нормативно-правової бази двостороннього економічного співробітництва, перш за все у сфері оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, уніфікації податкової і тарифної політики;
• активізації діяльності щодо розширення коопераційних зв'язків між галузями та підприємствами обох держав;
• узгодженні позицій обох країн у виробництві та виході на європейський і світовий ринки з високими технологіями та іншою конкурентоспроможною продукцією;
• забезпеченні присутності України в розвитку паливно-енергетичного комплексу Росії шляхом реалізації спільних інвестиційних проектів, участі в акціонуванні чи придбанні пакетів акцій російських об'єктів ПЕК, а також у створенні спільних транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп та підприємств у провідних галузях промисловості;
• домаганні більш високої результативності переговорного процесу задля подальшого розширення економічного співробітництва з Росією у стратегічно важливих для України напрямках;
• активізації розробки та підписання двосторонніх угод між регіонами України та Росії, у першу чергу між прикордонними областями;
• домаганні більш тісної й конструктивної взаємодії в роботі відповідних державних структур України і РФ в частині контролю за виконанням укладених двосторонніх угод в економічній галузі.

Прагнення України та РФ до конструктивної діяльності по створенню стратегічних партнерських торговельно-кооперативних відносин між обома державами було закріплене підписанням повномасштабного договору про дружбу, співробітництво і партнерство, а потім і довгострокового договору про економічне співробітництво. Зокрема, цими договорами передбачається вжиття заходів щодо погодження стратегії здійснення економічних реформ, поглиблення економічної інтеграції на основі гармонізації господарського законодавства; узгодження фінансової, інвестиційної та митної політики; сприяння збереженню і розвитку на взаємовигідній основі виробничої і науково-технічної кооперації при розробці і виготовленні сучасної наукоємної продукції тощо.

Згідно з Договором про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, а також відповідною Програмою модель економічних відносин має будуватися на засадах рівноправного партнерства і взаємовигідної інтеграції ринково-орієнтованих економічних систем обох суверенних держав. Тому у механізмах реалізації українсько-російських економічних відносин доцільно передбачити:

• створення надійної інформаційної бази про стан економічних відносин, прогнозування їх розвитку з метою вироблення виваженої стратегії і прийняття оперативних рішень щодо їх нормалізації та попередження загроз економічній безпеці України; обов'язкова наукова експертиза законодавчих та управлінських рішень, що їх стосуються;
• постійний моніторинг та зіставлення економічних параметрів розвитку обох країн, аналіз всього спектра українсько-російських економічних стосунків і відповідне коригування економічної стратегії і тактики України щодо Росії;
• ревізія й актуалізація всієї нормативно-правової бази відносин з урахуванням їх сучасного стану, перспектив розвитку та найбільш важливих факторів зовнішнього впливу; проведення регулярних консультацій (двосторонніх і в межах інституційних установ СНД) для узгодження фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, інвестиційної, цінової, податкової, торговельно-економічної, митної політик, а також заходів щодо “тіньової” економіки; економічна взаємодія в міжнародних організаціях;
• активна дифузія в російський економічний простір через контактні території, регіони з високою питомою вагою українського населення, місця традиційної міграції українських робітників, через участь у приватизаційних процесах в Росії та розвиток спільного підприємництва з метою створення зовнішніх зон економічної підтримки українських інтересів у Росії;
• максимальне розширення присутності України на російському ринку капіталів, товарів та послуг шляхом формування і розвитку прямих торговельно-економічних відносин на всіх рівнях через спеціалізацію і кооперацію технологічно пов'язаних підприємств при розробці та виробництві сучасної наукомісткої продукції, у тому числі й продукції ВПК;
• усунення перешкод на шляху взаємного інвестування за умов дозування російських інвестицій за галузями та регіонами України, забезпечення дисперсного інвестування з російського боку малого та середнього українського бізнесу;
• створення законодавчої бази, яка поліпшувала б інвестиційний клімат і одночасно захищала державні інтереси України в інвестиційній сфері;
• створення організаційного механізму залучення іноземних, у тому числі й російських інвестицій;
• розробку і введення сучасного механізму надання пільг іноземним, у тому числі й російським інвесторам;
• оптимізацію та спрощення процедур започаткування підприємницької діяльності в Україні;
• прискорення приватизації та розбудови вторинного фондового ринку;
• розширення співробітництва в забезпеченні функціонування національних паливно-енергетичних комплексів, транспортних систем і систем зв'язку з метою збереження та раціонального використання єдиних систем, що склалися в цих галузях;
• раціональна взаємодія в інноваційній сфері на основі прямих зв'язків та міждержавних програм взаємного використання інноваційного потенціалу за умов чіткого захисту інтелектуальної власності України на загальному ринку науково-технічної продукції.

У Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією висловлено прагнення до узгодження фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, валютної, інвестиційної, цінової, податкової, торгово-економічної, а також митної політик, до створення рівних можливостей і гарантій для господарюючих суб'єктів. Тому держави повинні сприяти формуванню і розвитку прямих економічних і торговельних відносин на всіх рівнях, спеціалізації і кооперації технологічно пов'язаних виробництв, підприємств, об'єднань, корпорацій, банків, виробників і споживачів продукції. Треба також передбачити взаємне забезпечення сприятливих економічних, фінансових та правових умов для підприємницької та іншої господарської діяльності підприємств і організацій обох країн, включаючи стимулювання та взаємний захист інвестицій, а також заохочення різних форм кооперації і прямих зв'язків між господарськими суб'єктами обох держав незалежно від форм власності.

На основі Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією розроблено Договір між Україною та Російською Федерацією про економічне співробітництво на 1998-2007 рр., яким передбачається здійснення програми економічного співробітництва між країнами на цей період.

На реалізацію цієї програми має бути спрямована вся увага урядових і підприємницьких структур України та Росії.

В умовах зростаючої відкритості вітчизняної економіки Україна все більше стикається з проблемою забезпечення своєї економічної безпеки (екосестейту) . Підтримка необхідного рівня екосестейту стає одним із стратегічних завдань української зовнішньоекономічної політики. Ігнорування цього питання призводить до вкрай тяжких наслідків для національної економіки.

Сьогодні українські підприємства зазнають значних збитків через програш судових процесів з демпінгу, морський та повітряний флот - від затримок наших суден в інших країнах за позовами іноземних фірм, які доволі часто спекулюють на правовій незахищеності українських компаній. Енергоносії й досі залишаються джерелами зростаючого тиску на державу. Сировина у великих масштабах продається за кордон за безцінь. Експансія іноземних товаровиробників продовжує витісняти українських продуцентів з власних ринків збуту. Почастішали випадки отруєння наших громадян неякісними закордонними продуктами. Фактично неконтрольований імпорт зупиняє вітчизняне виробництво, знецінює продукцію українських сільгоспвиробників. Іноземні банки починають витісняти з України вітчизняні банки тощо. І все це - через незабезпеченість екосестейту України.

Тому, розвиваючи економічне співробітництво з Росією, треба враховувати потенційні економічні загрози інтересам України з її боку і заздалегідь вживати нейтралізуючі заходи з метою забезпечення екосестейту країни.

Аналіз українсько-російських економічних відносин за останнє десятиліття свідчить, що гіпотетичними загрозами економічній безпеці України з боку Росії при їх співробітництві в сфері торгівлі товарами та послугами можуть бути:

• введення Росією ліцензування, квотування, додаткового імпортного мита, обмежувальних заходів із транзиту тощо, зволікання з боку Росії реалізації режиму вільної торгівлі, переорієнтація значної частини російського ринку на продукцію країн далекого зарубіжжя (75% російського імпорту), що призводить до витіснення українських товарів з російського ринку і є додатковим чинником падіння виробництва;
• підвищення залежності України від постачання російських енергоносіїв, а також їх одержання з Туркменістану, Казахстану та Узбекистану через російські трубопроводи, що перешкоджає налагодженню рівноправних стосунків і є чинником політичного тиску з боку Росії;
• дискримінація української пропозиції щодо транспортування каспійської нафти через територію України, що ускладнює вирішення проблеми диверсифікації енергозабезпечення України;
• реалізація схем транспортування російських енергоносіїв в обхід території України, що обумовить зменшення можливостей України закуповувати енергоносії в Росії;
• припинення практики товарного покриття плати за енергоносії і перехід на суто валютні розрахунки, що, з огляду на дефіцит балансу зовнішньої торгівлі призведе до неможливості закуповувати енергоносії в необхідних обсягах;
• активізація зусиль щодо намагання одержати у власність Росії об’єкти колишньої союзної власності, які розташовані на території України (санаторно-курортні комплекси Криму, газосховища тощо).

В інвестиційній та виробничо-технічній сферах потенційними загрозами екосестейту України можуть бути:

• недобросовісна поведінка російських інвесторів (спекулятивна купівля підприємства з метою його подальшого перепродажу; закриття і згортання окремих українських виробництв з метою забезпечення більшої вигоди діючим російським підприємствам; придбання українських підприємств виключно заради "ноу-хау" із втратою останніми пріоритету у відповідних галузях як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках тощо).
• усунення наявного науково-технічного і виробничого потенціалу окремих підприємств українського ВПК від участі в реалізації українських проектів із створення та виробництва нової наукоємної продукції, в тому числі - зброї;
• втрата контролю з боку України над окремими стратегічно важливими для економіки та обороноздатності країни підприємствами або галузями;
• поступова переорієнтація українських підприємств на виробництво переважно коопераційної продукції на потребу головних (складальних) російських підприємств з одночасним послабленням можливостей щодо самостійної побудови технологічних ланцюжків в наукоємних виробництвах України (особливо це стосується виробництва стратегічно важливої для економіки та обороноздатності країни продукції);

І, нарешті, в фінансовій сфері такими загрозами можуть бути:

• кризові події на фінансових ринках Росії, які негативно впливатимуть на стан фінансових ринків України. Як приклад - за наявності передумов в Україні для виникнення фінансової кризи в 1998 році додатковим негативним чинником, хоча і опосередкованим, була російська фінансова криза;
• можливість більш жорстких вимог з боку Росії щодо здійснення Україною розрахунків за енергоносії, особливо за газ. Не слід виключати вимог щодо збільшення частки виплат "живими" грошима або ж здійснення розрахунків акціями найбільш привабливих українських підприємств, що може призвести до неможливості закупівлі енергоносіїв у необхідних обсягах;
• проектом Федерального бюджету Росії на 2000 р. передбачено наповнення його доходної частини за рахунок податкових і неподаткових надходжень більш ніж на 40%. Відповідно до цього скорочено перелік імпортованих продовольчих товарів, що оподатковуються за пільговою ставкою ПДВ в розмірі 10%, ставка експортного мита на нафту збільшується з 5 до 7,5 євро за тонну, з 01.01.2000 р. передбачено введення експортного мита на газ на рівні 5% від його митної вартості. Не варто виключати збільшення ставок інших податків на деякі експортно-імпортні операції. При цьому передбачається проведення значно більш жорсткої митної політики. Вказані дії можуть негативно позначитись на обсягах зовнішньоторговельного обороту між Україною та Росією, в тому числі на обсягах поставки в Україну російських енергоносіїв, при цьому не слід виключати підвищення їх вартості;
• за даними Держкомстату України, кредиторська заборгованість українських суб’єктів підприємницької діяльності перед суб’єктами підприємницької діяльності Росії станом на 01.09.99 р. досягла 9344,1 млн. гривень, з неї прострочена – 6623,0 млн. гривень. Це є додатковим чинником зменшення товарообміну, а відтак – і подальшого скорочення виробництва в Україні. Крім того, виникає можливість вимагати з боку Росії відшкодування цієї заборгованості акціями найбільш привабливих підприємств – боржників.

Враховуючи наявність потенційних економічних загроз національним інтересам України з боку Росії, необхідно для забезпечення екосестейту держави розробити відповідну систему національних економічних демпферів по основних напрямках зовнішньоекономічних взаємин.

В сфері торгівлі товарами та послугами такими демпферами можуть слугувати:

• ліквідація негативного зовнішньоторговельного сальдо в торгівлі товарами;
• диверсифікація зовнішніх джерел постачання енергоносіїв для національних потреб;
• збереження залежності Росії від транспортно-комунікаційної системи України: активна протидія встановленню контролю з боку Росії над інфраструктурою мережею України;
• реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі між Україною та Росією згідно з положеннями укладених угод, усунення існуючих перешкод на шляху просування українських товарів на ринок Росії;
• створення комплексної інформаційної бази про стан економічних відносин, прогнозування їх розвитку з метою вироблення виваженої стратегії і прийняття оперативних рішень щодо нормалізації стосунків та попередження загроз екосестейту України, впровадження обов’язкової наукової експертизи законодавчих та управлінських рішень;
• моніторинг та співставлення макроекономічних індикаторів розвитку обох країн, аналіз усього спектру українсько-російських економічних стосунків і відповідне оперативне коригування економічної стратегії й тактики України щодо Росії;
• ревізія й актуалізація нормативно-правової бази економічних відносин з урахуванням їх сучасного стану, перспектив розвитку та найбільш важливих факторів зовнішнього впливу.

В інвестиційній та виробничо-технічній сферах економічними демпферами можуть бути:

• регулярний (раз на рік) перегляд діючого переліку майнових комплексів державних підприємств, приватизація яких не допускається;
• розробка та запровадження окремих нормативно-правових документів, які б стосувалися:
• обмежень на частку іноземного капіталу у статутному фонді нафтопереробних підприємств, а також підприємств річкового та морського транспорту;
• механізму захисту від недобросовісних іноземних інвесторів вже приватизованих підприємств (наприклад, для захисту від придбання українських підприємств /їх акцій/ з метою перепродажу);
• розвитку міжнародної кооперації у виробництві;
• переліку галузей, виробництв, видів діяльності та територій, в яких діяльність іноземних інвесторів обмежується або забороняється;

• вжиття з боку держави заходів щодо активізації процесу створення ПФГ в Україні, включаючи внесення необхідних змін у наявну нормативно-правову базу з метою її удосконалення (з появою вітчизняних ПФГ, що практично означатиме початок формування корпоративно-коопераційного каркасу економіки держави, українські суб'єкти господарювання, що входять до складу груп, зможуть протистояти експансії з боку російських ФПГ та ТФПГ, співробітничати з ними на взаємовигідній основі, а відтак - відстоювати пріоритети національної промислової політики) .

До основних економічних демпферів у фінансовій сфері можна віднести:

• забезпечення фінансової стабілізації в країні;
• поступовий розвиток фінансової інфраструктури економічної сфери країни;

• встановлення позитивного зовнішньоторговельного сальдо і платіжного балансу;
• посилення стимулюючого впливу податкової системи на розвиток виробництва;
• здійснення бюджетної реформи.

В контексті захисту економічних інтересів України найпріоритетнішими залишаються питання забезпечення енергетичної безпеки, зокрема:

• диверсифікація джерел енергоресурсного забезпечення України, виходячи не з нинішнього сприятливого стану російсько-українських взаємин, а на випадок їх суттєвого погіршення;
• максимальна преференція та створення сприятливих умов для нарощування власного видобутку нафти та газу, а також участі в освоєнні газонафтових родовищ в Туркменістані, Казахстані, Азербайджані та Росії;
• ліквідація гіпертрофованих пропорцій споживання газу в загальному енергобалансі. В інтересах цього розробити державну програму зменшення до розумних меж споживання газу та підвищення питомої частки споживання нафти, можливості диверсифікації поставок якої є значно ширшими;
• створення в Україні у перспективі замкненого ядерно-паливного циклу для ліквідації монопольної залежності атомної енергетики України від російських поставок ТВЕЛів.

Таким чином, виходячи із національних інтересів та цілей України, а також з огляду на її екосестейт, пріоритетними напрямками стратегічного партнерства із Російською Федерацією в галузі економічних відносин є:

• взаємний розвиток ринків збуту в обох країнах;
• співробітництво в енергетичній сфері (розвиток єдиної енергетичної системи; забезпечення енергоносіями (нафта, газ, ядерне пальне); спільне ефективне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів;
• розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох країн;
• розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;
• розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;
• активний розвиток спільного ринку трудових ресурсів;
• спільний розвиток окремих регіонів, де представлені інтереси обох країн, взаємовигідна експлуатація спільних зон господарської діяльності, розвиток контактних територій і створення зовнішнього поясу економічної підтримки українських інтересів у Росії.

Водночас в перспективі слід орієнтуватися на наступні геоекономічні пріоритети: