3.1. Кон’юнктура окремих сегментів російського ринку і розширення присутності на них українських продуцентів
Кон’юнктура російського товарного ринку, як і ринку будь-якої іншої країни, є динамічною системою, яка характеризується постійною (більш чи менш різкою) зміною ситуації. На кон’юнктуру товарного ринку Росії впливають перспективи розвитку світового та регіональних ринків, розвиток науково-технічного прогресу, світових господарських зв’язків та поглиблення інтеграційних процесів, розширення практики довгострокових контрактів у торгівлі сировиною, стан інвестиційної діяльності та багато інших чинників.
Для реалізації на загальнодержавному рівні заходів щодо розвитку експортного потенціалу і приведення структури виробництва і експорту України у відповідність з кон’юнктурою російського товарного ринку необхідно здійснювати постійний моніторинг ситуації по окремих сегментах цього ринку.
З огляду на те, що протягом 1994-1998 рр. у структурі експорту українських товарів у Росію основне місце постійно займають чорні метали і вироби з них (в 1998 р. - 28,8%), машини, устаткування та апаратура (19,3%), продукція хімічної (9,94%) і харчової промисловості (7,64%), цілком природним є відстеження кон’юнктури саме на цих сегментах товарного ринку Росії.
Ринок металопродукції. В товарній структурі зовнішньої торгівлі України з Російською Федерацією найбільшу питому вагу впродовж 1994-1998 рр. мають неблагородні метали та вироби з них - 22,1% у 1994 р., 19,8% у 1995 р., 25,4% у 1996 р., 30,1% у 1997 р. та 28,8% - у 1998 р. (додаток 4).
З урахуванням кон’юнктури світового ринку, попит якого зміщується в напрямку сировини, напівфабрикатів та заготовок для наступного переділу, з особливою гостротою постає проблема вивчення ринку металопродукції Російської Федерації з метою своєчасного реагування на зміни його кон’юнктури та прогнозування експортного потенціалу вітчизняної металопродукції.
В даний час з традиційних видів металопродукції, яка поставляється Україною в Російську Федерацію, попит російського ринку перевищує пропозицію на феросиліцій, феромарганець, марганцеву руду, вогнетриви. Ще до недавнього часу суднобудівні заводи Росії на 70% залежали від поставок товстолистового прокату з України.
Україна протягом 1991-1998 рр. частково втратила свої позиції на російському ринку по зварних трубах великого діаметра, нафтопровідних та катаних трубах. У той же час різко знизився попит російського ринку на вітчизняні газо- та водопровідні труби.
Різке скорочення обсягів експорту чавуну на російський ринок (за 1991-1998 рр. майже на 90%) пов’язане не стільки зі зменшенням попиту, скільки з переорієнтацією українського експорту на світовий ринок, де склалася більш сприятлива кон’юнктура щодо цього товару.
У перспективі за експертними оцінками на російському ринку металопродукції збережеться попит на окремі види прокату, сталеві труби, жерсть, марганець, феросплави тощо. Однак, на думку експертів французької консультативної фірми "Sofres Conseil", яка в рамках програми ТАСІС провела всебічне обстеження чорної металургії України, металургійні підприємства країни вже на сьогодні занадто орієнтовані на експорт сталевої продукції. Споживання сталевої продукції на внутрішньому ринку України зменшилось до 4,1 млн. т, тоді як загальні обсяги продажу склали 16,9 млн. т, в тому числі експорт - 12,8 млн. т (з урахуванням 3,3 млн. т, які не знайшли відображення у статистиці). Нині споживання сталі на душу населення в Україні становить лише 80 кг порівняно з 295 кг в країнах ЄС та 405 кг у США.
Оскільки діяльність металургійних підприємств України перебуває у надто великій залежності від експортних поставок, вітчизняні продуценти повинні при плануванні своєї діяльності обов’язково враховувати нещодавній спад ділової активності на ринку чорних металів країн Південно-східної Азії, обмеження, встановлені в ЄС на поставки української сталевої продукції, а також значну віддаленість американського ринку збуту. Разом з тим позитивним моментом є відміна Росією з початку 1998 р. ПДВ на імпорт української сталевої продукції. Необхідно також найближчим часом змінити структуру продукції, що виробляється в чорній металургії України. Основним недоліком є те, що сьогодні виробляється занадто багато сортового прокату, тоді як потрібно приділяти більше уваги розширенню випуску листового прокату.
Однією з проблем галузі є також низька якість сировини, що постачається на металургійні заводи, оскільки в Донбасі не видобувається коксівне вугілля, а в місцевій залізній руді низький вміст Fe.
За прогнозами експертів внутрішнє споживання сталевої продукції в Україні зросте з 4,1 млн. т у 1996 р. до 4,4-7,5 млн. т в 2000 р., 5-8,5 млн. т в 2005 р. та 6-10 млн. т в 2010 р. При цьому, що є найбільш важливим в контексті порушеного питання, прогнозується скорочення експорту чорних металів з 12,8 млн. т у 1996 р. до 5-12 млн. т в 2005 р. та 6-9 млн. т у 2010 р.
З урахуванням низького технологічного рівня галузі та зношеності устаткування передбачається зменшення до 2010 р. загальних потужностей виплавки сталі в чорній металургії країни у 2,5 раза, а кількості зайнятих - на третину.
В найближчій перспективі Україні слід очікувати значного зростання конкуренції на російському ринку металопродукції як з боку російських продуцентів, так і з боку провідних експортерів металопродукції з країн дальнього зарубіжжя. Це призводитиме до зменшення українського експорту внаслідок, насамперед, невисокої якості нашої металопродукції та зумовлюватиме необхідність вирішення значних за масштабами завдань оновлення металургійного виробництва. Останнє вимагатиме значних фінансових ресурсів, обсяги яких в Україні вкрай обмежені, в тому числі і за рахунок значного падіння в 1998 р. світових цін на всі види прокату (гарячекатаного на 39%, холоднокатаного - на 25%).
За підрахунками фахівців для оздоровлення металургійної промисловості та здійснення модернізації устаткування будуть потрібні інвестиції на суму 8 млрд.дол.США. Враховуючи те, що за всі роки незалежності до України надійшло трохи більше 2,5 млрд.дол.США інвестицій, навряд чи металургійний комплекс буде спроможний у середньостроковій перспективі форсовано наростити свій експортний потенціал шляхом вироблення прогресивних видів продукції, яка нині котирується на ринку металопродукції. Труднощі у реструктуризації металургії України в зв’язку із значною її капіталоємністю будуть серйозним обмежуючим фактором щодо збільшення доходів від експорту української металопродукції, що негативно впливатиме на торговельний баланс України і збільшуватиме його від’ємне сальдо.
Незважаючи на дефіцит фінансових ресурсів, держава буде змушена вкладати кошти в свою найбільш експортоспроможну галузь, хоч це і зменшуватиме обсяги інвестицій у інші виробництва з більш швидкими темпами обороту капіталу. Це досить серйозне протиріччя, яке загострюватиметься в найближчі 10 років. Однак вирішувати цю проблему і вишукувати гроші буде необхідно, оскільки очікується значне зростання потреби в металопродукції. Так, на період до 2010 р. тільки ринок труб для трубопроводів в Росії і Західній Європі оцінюється в 156 млрд.дол.США і зайняти на ньому достойне місце є стратегічним завданням України.
Збереження присутності вітчизняної металопродукції на російському ринку металів в середньо- та довгостроковій перспективі залежить в першу чергу від міжурядових домовленостей щодо її поставок. Ефективним напрямом розширення експорту вітчизняної металопродукції на російський ринок може стати створення українськими експортерами маркетингових та дистриб’ютерських структур, орієнтованих на російських споживачів, укладення ними прямих довгострокових договорів на поставку продукції з крупними російськими споживачами.
Ринок продукції машинобудування. Машинобудування як багатогалузевий комплекс являє собою один із провідних секторів національної економіки України. Досвід розвинених країн свідчить, що саме ця галузь є індикатором промислового розвитку, вершиною економічного рівня тієї чи іншої держави.
Ця галузь володіє сьогодні ще досить потужним, унікальним за своїми можливостями науково-технічним потенціалом і гріх не задіяти його повною мірою для відновлення провідних позицій української машинотехнічної продукції на російському ринку. Адже, наприклад, в 1991 р. 87,1% металорізальних верстатів і майже половина ковальсько-пресових машин, які були вироблені в машинобудівельному комплексі України, були експортовані до Російської Федерації.
При дослідженні сучасної кон’юнктури російського ринку машинотехнічної продукції та визначенні перспектив її зміни слід враховувати тенденції, що формуються на світовому ринку продукції машинобудування. Для міжнародного обміну продукцією машинобудування характерним є досить швидке її оновлення, поява нових поколінь найбільш наукоємної техніки. Перспективним напрямом світової торгівлі машинобудівною продукцією стає авіакосмічна техніка, розширення ринків нових типів енергетичного устаткування, приладів та інструментів, зростання якості традиційних механізмів та агрегатів (автомобілі, судна, техніка спеціального призначення тощо) за рахунок обладнання їх електронними пристроями, включаючи електронно-обчислювальні машини.
Російський ринок на сьогодні зберігає своє значення провідного для експорту продукції машинобудівного комплексу України. На найближчу перспективу вітчизняним виробникам і експортерам продукції машинобудування доцільно врахувати прогнозні оцінки російських та зарубіжних експертів, згідно з якими найближчим часом в Російській Федерації неминуче має здійснюватися масштабна заміна замортизованого устаткування, внаслідок чого ця країна стане одним з найбільших світових ринків збуту продукції машинобудування. Використання українськими машинобудівниками цієї обставини є особливо важливим для збереження їх стратегічних позицій на російському ринку продукції машинобудування та запобігання розподілу його між провідними зарубіжними фірмами.
Перспективним заходом в цьому напрямку було б створення спільних українсько-російських виробництв, пошук шляхів і форм забезпечення їх необхідними ресурсами, правовим захистом, збереження виробничого профілю підприємств, що мають ключове значення в забезпеченні економічної безпеки України. Окрім того, важливим є створення транснаціональних (і міжнародних теж) корпорацій. Адже світові ТНК вже контролюють 40% промислового виробництва і понад 50% світової торгівлі. Процес їх створення в Україні вже розпочався (виробництво автомобільних двигунів, літаків та ін.), однак діючих ТНК в країні ще немає, і це ставить її осторонь основного шляху світового прогресу.
Ринок хімічних товарів. Основна частина українського експорту хімічної продукції припадає на мінеральні добрива - карбамід і аміак. Експорт цієї продукції сягнув свого максимуму в 1995 р. і становив більше 600 млн.дол.США. В 1998 р. експорт міндобрив порівняно з 1995 р. зменшився в 4 рази у вартісному виразі і в 2,5 раза - в фізичному обсязі.
На експортних позиціях хімічної продукції України на російському ринку різко негативно позначився передусім спад платоспроможності сільськогосподарських виробників Росії - споживачів мінеральних добрив, падіння попиту легкої промисловості на хімічні волокна і нитки, а машинобудування - на полістирол та інші види пластмаси.
В умовах фінансової кризи в Росії підсилився вплив неконкурентоспроможності української хімічної продукції як фактору скорочення її експорту. Це пов’язано, насамперед, з відмінними темпами девальвації національних валют України та Росії. Так, станом на кінець 1998 р. курс російського рубля відносно долара США впав в 3,5 раза, а гривня девальвувала в 1,8 раза і українські товари на російському ринку в доларовому еквіваленті стали дорожчі ніж аналогічні російські. Крім того, ціни на енергоносії в Росії в рубльовому обчисленні за даний період змінилися тільки на 9-30%, а в доларовому еквіваленті знизились на 60-70% для російських споживачів. В той же час для України ціна енергоносіїв в доларах залишалась колишньою, а в гривнєвому еквіваленті збільшилася майже вдвічі. В результаті знизилася конкурентоспроможність, передусім, азотних добрив (аміак, карбамід, аміачна селітра), для виробництва яких основною сировиною є газ.
Слід також зазначити, що ускладнення проблеми збуту української продукції на російському ринку пов’язане з тотожністю внутрішніх структур цих галузей в обох країнах, в яких переважає великотоннажна складова хімії, в той час як російський ринок потребує здебільшого продукцію малотоннажної хімії.
Взагалі сьогодні світовий ринок хімічних товарів характеризується такими тенденціями, як зростання прискореними темпами міжнародної торгівлі наукоємною продукцією з високим ступенем обробки, розширення номенклатури конструкційних матеріалів за рахунок кераміки, сплавів із заданими властивостями, значне підвищення якості пластмас, які щодалі більше конкуруватимуть з металами.
Розвиток цих перспективних напрямків виробництва гальмує нестача сучасного устаткування і велике зношення існуючого, модернізація якого вимагає значних валютних витрат. Залежність вітчизняної хімічної промисловості від імпорту устаткування та запчастин - нині одна з найсильніших в українській економіці.
За експертними оцінками у найближчій перспективі на російському ринку хімічних товарів слід очікувати збереження великої потреби, перш за все, у виробах малотоннажної хімії - барвниках, хімічних реактивах, синтетичних пігментах, особливо чистих речовинах, а також хлорвміщуючих продуктах, анодному та капроновому корді тощо. Що ж до потреби російського ринку в такій продукції хімічної і нафтохімічної промисловості України, як азотні, фосфатні і калійні мінеральні добрива, засоби захисту рослин, то надалі, як і у попередні роки, вона безпосередньо залежатиме від прийняття та реалізації управлінських рішень в Росії щодо державної підтримки (насамперед, фінансової і кредитної) власного агропромислового комплексу.
Ринок продовольчих товарів. Продукція харчової промисловості України завжди була однією із найважливіших статей української зовнішньої торгівлі. В 1994-1996 рр. її частка в загальному товарному експорті в Росію становила в середньому 10,7%. Однак за останні три роки найбільше падіння експорту в Росію спостерігається саме в харчовій промисловості - вдвічі в 1997 р. і ще раз вдвічі в 1998 р. В основному це відбулося за рахунок зменшення експорту цукру - на 312 млн.дол.США (на 60%) у 1997 р. і ще на 134 млн.дол.США (95%) у 1998 р.; етилового спирту - відповідно на 140 млн. (70%) і 27 млн. (47%); залишків і відходів харчової промисловості - на 19 млн. (75%) і 2 млн. (35%); продуктів переробки плодів і овочів - на 12 млн. (70%) і 1,3 млн. (8%); жирів тваринного і рослинного походження - на 33 млн. (56%), головним чином, за рахунок скорочення експорту соняшникової олії. Поруч з погіршенням зовнішньоторговельної політики Росії на цей обвал експорту української продовольчої продукції вплинуло також зменшення врожаю цукрових буряків - на 5346 тис. т (23%) у 1997 р. і ще на 2330 тис. т (14%) у 1998 р.; цукру - відповідно на 1295 тис. т (39%) і на 58,5 тис. т (3%); молока - на 32% у 1997 р.
У 1996 р. Росія закуповувала 76% українського експортного цукру, 43% алкогольних і безалкогольних напоїв, 32% жирів і олії, 87% виробів з м’яса і риби, а взагалі 60% всього харчового експорту України. Тому зменшення нею закупівель завдало сильного удару по обсягах загального українського експорту. До того ж ці продукти не вдалося продати в інші країни.
Остаточна втрата Україною ємного російського цукрового ринку (потреба - 5 млн. т) може призвести до повного розвалу бурякоцукрового виробництва в Україні, потенційні можливості якого дозволяють щорічно виробляти близько 10 млн. т цукру. Гіпотетичний колапс українського бурякоцукрового комплексу спричинить "за ефектом доміно" втрату можливих валютних надходжень до бюджету від експорту цукру в розмірі 600 млн.дол.США, зникнення 4 млн. робочих місць, появу серйозної загрози економічній безпеці і технологічній незалежності країни. Щоб не допустити такого розвитку подій і повернути Україні її історичне місце в клубі найбільших цукрових держав світу, слід послідовно і наполегливо формувати регульований ринок цукру. Без відповідної законодавчої бази, яка б відповідала вимогам ринкової економіки, без чіткої державної програми розвитку бурякоцукрового виробництва на рівні закону та подальшого вдосконалення нормативної бази регулювання суб’єктів підприємництва, що працюють в цій галузі, про повернення втрачених позицій не може бути й мови.
З метою проникнення українського цукру на російський ринок було б доцільно сформувати українсько-російську транснаціональну корпорацію (ТНК), яка б спеціалізувалася на виробництві та реалізації цукру і інших стратегічних продуктів харчування. Як свідчить світовий досвід, ТНК відіграють велику роль в процесі глобалізації світового, в т.ч. і Європейського ринку цукру. Під контролем 40 тисяч ТНК сьогодні знаходиться 80% світової торгівлі.
Маючи значний потенціал для вироблення широкої гами продовольчої продукції, Україна у перспективі може розширити свою експортну діяльність на ємному ринку Росії за умови створення відповідних макроекономічних засад, підвищення ефективності, рівня і масштабів агропродовольчого виробництва та покращання якості продукції, а також удосконалення виробничої інфраструктури галузей АПК і модернізації матеріально-технічної бази виробництва, особливо в переробній сфері. За розрахунками спеціалістів, краще збереження і своєчасна переробка всієї сільськогосподарської продукції, яка виробляється, дали б не менше 25%, а по деяких видах - і 35-40% додаткового виробництва кінцевої продовольчої продукції.
Перспективи нарощування експортного потенціалу продовольчої продукції в Україні мають визначатися з урахуванням рентабельності виробництва, конкурентоспроможності та ефективності експорту кожного виду продукції. Аналіз рівня рентабельності виробництва продовольчої продукції впродовж останніх років показує, що для більшості видів цієї продукції він не перевищує 10-20% за помітної тенденції до його зменшення. Найбільша рентабельність характерна для етилового спирту, лікеро-горілчаних виробів, пива та безалкогольних напоїв (понад 35%), овочевих і молочних консервів, кондитерських виробів, олії (31,2-23,0%) та деяких інших. Щодо ефективності експорту, то найвищою вона виявилась для фруктових і овочевих консервів, м’яса і м’ясопродуктів, сирів, консервованого молока і вершків, пшеничного борошна, масла, етилового спирту, цукру тощо. Для більшості з цих продуктів ефективність експорту перевищувала 40%, а для деяких - і 50%.
Отже високий агроресурсний потенціал України є приводом для поглиблення міждержавної спеціалізації її сільського господарства і харчової промисловості для розширення виробництва агропродовольчої продукції на експорт в Росію. Але з огляду на те, що на світовому ринку сировина значно дешевша, ніж продукти її переробки (наприклад, 1 т цукру коштує приблизно 420 дол.США, а кондитерських виробів - 5800; зерна - 100, а макаронної продукції - 1300 дол.США), доцільно створити систему експортних галузей харчової промисловості з глибокою переробкою сировини із застосуванням сучасних новітніх технологій. Це дасть змогу Україні потіснити зарубіжних конкурентів на російському ринку.
Таким чином, виходячи з сучасного стану зовнішньої торгівлі сільськогосподарською і продовольчою продукцією, наявних конкурентних переваг українських продуцентів та враховуючи дефіцит і ажіотажний попит на продукти харчування на російському ринку, доцільно формувати в Україні експортне виробництво зернових культур та продуктів їх переробки, цукру і кондвиробів з нього, плодоовочевої продукції, спирту і алкогольних напоїв, соняшнику і олії з нього, м’ясної і молочної продукції тощо.
Для активізації зовнішньоекономічної діяльності і реалізації експортного потенціалу АПК України на зовнішніх ринках, необхідно запровадити ряд превентивних заходів: