4.2. Пропозиції щодо вдосконалення державних нормативно-правових баз регулювання зовнішньоекономічних відносин
Зовнішньоторговельна діяльність в Україні і Росії регламентується, насамперед, двома основоположними документами, а саме: Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (№ 960-12 від 16.04.91 р.) та Федеральним Законом РФ "О государственном регулировании внешнеторговой деятельности" (№ 96-ФЗ від 08.09.97 р.). Як вже видно із самої назви цих нормативних актів, український закон здійснює правове регулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності, в той час як російський акцентований на нормативно-правове забезпечення тільки сфери зовнішньоторговельної діяльності. Відповідною відмінністю відзначаються і зміст зазначених законів, а також рівень конкретизації їх статей. Російському закону притаманна загальність і деяка розпливчастість формування статей, що криє в собі можливість (за певних обставин і виникнення відповідних інтересів) довільного широкого, чи навпаки, вузького їх трактування. Тому вбачається слушним увійти у відповідні владні структури Росії з пропозицією про внесення змін до зазначеного закону щодо розширення сфери його дії на всі напрями зовнішньоекономічної діяльності, а також забезпечення більшої конкретизації змісту статей російського закону з метою усунення можливості довільного їх трактування.
Крім цього, принциповою відмінністю російського і українського законів є також те, що український закон у відповідності із своїм функціональним призначенням акцентований на правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності всіх суб’єктів-учасників, незалежно від їх юридичного чи державного статуту, а російський - на розмежування прав і компетенції щодо зовнішньоторговельної діяльності тільки власне самої Федерації та суб’єктів, що входять до її складу, а також муніципальних утворень. Така структурна побудова російського закону, успішно розв’язуючи одне досить важливе для Федерації питання, послаблює увагу до більш глибокої, детальної законодавчої фіксації моментів, пов’язаних із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності між суб’єктами на рівні різних країн. У зв’язку з цим доцільно в разі доопрацювання закону врахувати і цю особливість нині діючої форми його існування.
Суттєве значення для здійснення паритетних зовнішньоторговельних взаємин має ідентичність трактування законодавчими актами суті і змісту основних економічних категорій. На жаль, в цьому важливому питанні ми бачимо термінологічну нетотожність.
Російський закон, на відміну від українського, доповнює визначення експорту як продажу товарів, послуг, результатів інтелектуальної діяльності тощо за кордон суттєвим новим положенням, а саме: "к экспорту товаров приравниваются отдельные коммерческие операции без вывоза товаров с таможенной территории Российской Федерации за границу". І далі наводиться пояснення-приклад, як треба розуміти це положення статті: "… в частности при закупке иностранным лицом товаров у российского лица и передаче его другому российскому лицу для переработки и последующего вывоза переработанного товара за границу" (глава І. Общие положения. Статья 2).
Відсутність аналогічного доповнення до трактування поняття "експорт" в українському законі призводила до вельми негативних наслідків.
Відповідно з Законом України "Про податок на додану вартість" (стаття 6.2) податок за нульовою ставкою обчислюється тільки в тому випадку, якщо товар був вивезений за межі митної території України і якщо вивіз засвідчений вантажною митною декларацією. На практиці це означає, що якщо російська фірма, наприклад, закупила у українського підприємства тканину і бажає з неї пошити також на українській швейній фабриці костюми, які потім вивезе за межі країни, то в цьому випадку виробники тканини не вважаються експортерами, а, значить, не можуть нараховувати нульову ставку ПДВ. В результаті перед продуцентами тканини постає дилема: або вони втрачають 20% ПДВ, які їм не повернуть, або включають їх до ціни, і російська фірма відмовляється, звичайно, від контракту через дорожнечу тканини.
Очевидно, що ця проблема зачіпає інтереси не тільки легкої промисловості, але і інших сфер вітчизняного виробництва, де не тільки російські, а взагалі всі іноземні фірми віддають перевагу роботі за давальницькою схемою.
Щоб запобігти цьому негативному явищу і підтримати вітчизняних продуцентів, 22 грудня 1998 р. нарешті був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Закону УРСР "Про зовнішньоекономічну діяльність", в якому розширюється поняття "експорт" відповідно російській редакції. Здавалося "крига скресла", але вже 12 лютого1999 р. ДПА України в своєму листі "Про застосування нульової ставки ПДВ при експорті вантажів за межі митного кордону України" знову підтвердила принцип, згідно з яким експортний товар - це тільки товар, вивезений за межі митної території України, і нема жодного слова щодо експорту без вивозу товару.
В наявності кричуще протиріччя між податковим законодавством України і нормативно-правовою базою регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Взагалі існуюча сьогодні в Україні податкова система через високі податкові ставки, а головне, нестабільність механізму оподаткування стала однією із основних причин загострення економічної кризи в країні. Незважаючи на проведення часткових податкових реформ, вона залишається дуже складною (регулюється понад 400 законами та підзаконними актами) і аж ніяк не відповідає основним класичним принципам оподаткування, які, хоча й не повною мірою, але були закладені в її основу. Так, наприклад, принцип стабільності системи оподаткування в Україні гарантується як самою Конституцією країни, так і Законом України "Про систему оподаткування" (№ 77 від 18.02.97 р.). Зокрема, згідно зі статтею 92 Конституції України, система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України тобто ні Кабмін, ні ДПА України не можуть вносити будь-які зміни в чинну податкову систему. Але, незважаючи на це, на практиці стабільність системи оподаткування повністю відсутня, на що справедливо нарікають не лише іноземні інвестори, а й вітчизняні підприємці, які, фактично, ще ніколи не працювали в стабільному податковому полі. Досить, наприклад, відзначити, що до Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168 вже внесено понад 50 змін і доповнень.
Потребує негайного вирішення питання законодавчого регулювання імпорту спільними підприємствами товарів без сплати ввізного мита і податкових зборів. Так, керівники Держмитслужби, СБУ, Генпрокуратури і Державної податкової адміністрації неодноразово відзначали, що підприємства з іноземними інвестиціями, користуючись недосконалістю українських законів, постійно збільшують ввіз до України підакцизних та високоліквідних товарів без оподаткування їх ввізним митом, акцизним збором і ПДВ. При цьому простежується тенденція до монополізації всього імпорту, зокрема, м’яса і птиці, алкогольних напоїв, а також нафтопродуктів. Фактично на підприємства з іноземними інвестиціями не розповсюджується сертифікація, ліцензування та інші заходи запобігання ввозу до України неякісної продукції, що загрожує здоров’ю населення, тобто мова практично йде про ліквідацію усіх заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, захисту внутрішнього ринку і вітчизняного виробництва, що створює загрозу національній безпеці країни.
За результатами досліджень, найбільше число порушень економічного характеру, пов’язаних з ухиленням від оподаткування, припадає на сферу зовнішньоекономічної діяльності, обіг енергоносіїв, реалізацію спирту та інших підакцизних товарів. У загальному обсязі податкових втрат бюджету частка податків, не сплачених через просте зниження чи приховування об’єктів оподаткування, відносно незначна і може бути легко виявлена шляхом аудиту. У більшості випадків для ухилення від оподаткування використовуються різноманітні недоліки і упущення у чинному законодавстві, а також заплутані схеми при реалізації продукції і отриманні платежів.
Як свідчить світовий досвід, добровільна сплата податків стає можливою тільки за умови прозорості податкової системи і економічно зваженого податкового тиску. Тоді уникати сплати податків стає економічно невигідно, оскільки для підприємців сукупний ризик щодо виявлення і покарання за несплату податків значно перевищує очікуваний авантаж.
Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 18.11.97 р. № 639/97 ВР розмір фінансових санкцій за приховування або заниження прибутку для цілей оподаткування встановлено у розмірі 30% суми донарахованого податку. Це у 6 разів менше того, що було раніше. Враховуючи те, що облікова ставка Нацбанку значно вища ніж розмір фінансових санкцій, платник податку сьогодні більше зацікавлений у свідомому порушенні норм чинного законодавства ніж у залученні ресурсів для погашення податкової заборгованості. Впровадження такої норми має для бюджету вкрай негативні наслідки, оскільки за даними перевірок ДПАУ кожний другий платник порушував податкове законодавство навіть при діючому раніше розмірі фінансових санкцій. Лише прямі втрати від зменшення розмірів цих санкцій, за розрахунками ДПАУ, становитимуть не менше 200 млн.грн. на рік.
Незважаючи на те, що новий Закон України "Про податок на додану вартість" запроваджено з 01.10.97 р., окремі його положення (особливо ті, що стосуються пільг при сплаті ПДВ) зумовлюють значне скорочення надходжень до бюджету і сприяють ухиленню від оподаткування широкому колу підприємців. Відзначимо, що звільнення від оподаткування під час перетину митного кордону України товарів критичного імпорту для вітчизняного виробництва тільки протягом місячної дії цього закону скоротило надходження ПДВ до бюджету майже на 120 млн.грн.
Запровадження зменшеної єдиної для всіх товарів ставки ПДВ (20% замість 28%), дещо зменшуючи податковий тиск на підприємців, лягає великим тягарем на кінцевого споживача, тобто на населення. Ще тільки купуючи сировину, матеріали і все, що потрібно для виробництва продукції, українські підприємства платять 20% понад ціну, які ідуть до держбюджету. Продаючи свою продукцію, ці підприємства беруть з покупців понад ціну ще 20% її вартості, які також підуть до бюджету. ПДВ є несправедливим у соціальному плані, оскільки ним оподатковуються не одержані підприємством доходи, а його витрати, пов’язані з виробництвом, причому підприємство, в кінцевому підсумку, сплачує тільки різницю між сплаченими й одержаними сумами ПДВ, а решту платять покупці продукції, які є кінцевими споживачами. Якщо можна так висловитися, підприємства виступають просто у ролі збирачів податків для держави. Природно, що ПДВ, підвищуючи ціни, скорочує споживання і виробництво, одночасно полегшуючи доступ дешевим імпортним товарам на вітчизняний ринок.
Однак головна вада ПДВ навіть не в тому, що затрати на виробництво зростають (це частково компенсується цінами), а в тому, що при однакових обсягах виробництва українські підприємці повинні мати у своєму розпорядженні значно більше обігових коштів, щоб забезпечити нормальний виробничий ритм, а це при мізерному рівні монетизації в країні (13,6%) зробити практично неможливо. Справа в тому, що підприємство змушено брати з свого обігу суми ПДВ задовго до того, як буде вироблена і реалізована продукція. Держава вилучає ПДВ не з доходів підприємства, а додає його до витрат на виробництво і це триває навіть не до моменту реалізації продукції, а до моменту одержання грошей на розрахунковий рахунок. Держава змушує підприємства перераховувати гроші до бюджету ще до того, як продукція вироблена і продана, що в умовах інфляції і кризи неплатежів призводить до гострої нестачі обігових коштів і повної зупинки виробництва.
Багато справедливих нарікань на недосконалість чинного закону про ПДВ висувається підприємствами-експортерами, які зазнають невиправданих збитків через існуючий великий проміжок часу між сплатою податку та його компенсацією. Ці збитки збільшуються при підвищенні інфляції. А з іншого боку, як зазначає ДПАУ, через недосконалість чинного законодавства значна кількість недобросовісних підприємців уникає сплати ПДВ, використовуючи пільги, що надаються при експорті продукції.
Розрахунки з прямого і непрямого оподаткування дають змогу зробити висновок про те, що система оподаткування в Україні є однією з головних причин зубожіння населення, фінансової нестійкості господарюючих суб’єктів і масових порушень в сфері зовнішньоторговельних відносин.
Для покращання економічної ситуації в країні, безпосереднього стимулювання виробництва, підвищення його експортоспроможності назріла необхідність реформування існуючої податкової системи, яка сьогодні виконує сугубо фіскальні функції і то далеко не в тому обсязі і не на тих прогресивних засадах, як у країнах з розвинутою ринковою економікою.
Враховуючи наведене вище, Кабмін України видав розпорядження від 18.02.98 р. № 92-р про створення робочої групи для розробки проекту Податкового кодексу України, який повинен сконцентрувати в собі всі податкові закони і врахувати всі необхідні зміни й доповнення до них, а також забезпечити єдині правила адміністрування податкових надходжень, включаючи збір і подання інформації, реєстрацію платників податків, їх права і обов’язки, статус і структуру державних податкових органів, їх функції і правові основи діяльності, порядок і умови притягнення до відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства, оскарження рішень податкових адміністрацій та їх службових осіб тощо.
Для довідки: Податкові кодекси вже прийняті в Казахстані, Киргизії та Узбекистані, аналогічний кодекс знаходиться на розгляді в Державній Думі Росії, діє в США та інших країнах з розвинутою ринковою економікою.
Сьогодні на розгляді в Верховній Раді України знаходяться варіант Податкового кодексу, підготовлений Урядом спільно з ДПАУ, а також 6 альтернативних проектів Податкового кодексу, висунутих депутатами.
Поданий Урядом проект Податкового кодексу поряд з позитивними моментами має ряд суттєвих недоліків. Він залишає незмінною систему податків, зберігає її принципові похибки, як з рівнем податкового навантаження, так і за складністю механізму. Зокрема, зберігає необхідність податкового обліку, паралельного бухгалтерському, залишає необгрунтовані нормативи та методику нарахування амортизації, не забезпечує зв’язок між реальним зносом устаткування і утворенням реноваційного фонду, не стимулює зростання обсягів виробництва та інвестицій в інноваційну діяльність. Як і раніше, залишається дискусійною проблема моменту виникнення податкового зобов’язання з ПДВ, не вирішені питання щодо податку на прибуток. Зберігаються умови щодо збільшення податкових пільг.
Автори альтернативних проектів Податкового кодексу пропонують нові концепції податкової системи. Головні завдання, які вони прагнуть вирішити, це спрощення механізму оподаткування і надання йому стимулюючих функцій.
Так, в проектах депутатів Ю.В.Тимошенко, А.В.Турчинова та ін., а також депутата І.Г.Богословської пропонується замінити податки на прибуток і додану вартість єдиним податком на реалізацію (або суму продажів).
В проекті депутатів Б.В.Губського, І.А.Білоусової та ін. пропонується повністю заборонити податкові (і митні) пільги, а там, де це необхідно, надавати фінансові дотації.
В процесі обговорення проектів з’явилися різні думки і погляди, в т.ч. розбіжності щодо поліпшення існуючої податкової системи.
Поки що невідомо, який із проектів буде прийнятий за базовий, але головне, щоб в основу концепції нового Податкового кодексу України були покладені класичні принципи оподаткування, які діють в усіх цивілізованих країнах, а при розробці розділів Податкового кодексу передбачити такі положення, котрі були б максимально гармонізовані з національними законодавствами наших основних торговельних партнерів і, насамперед, Росії.
На нашу думку, податкова система повинна бути побудована так, щоб збільшення виробництва і кількості продажів призвело до зниження податку на одиницю продукції, а збільшення надходжень до держбюджету відбувалося не за рахунок збільшення кількості податків і ставок оподаткування, а за рахунок збільшення маси прибутку у господарюючих суб’єктів. Реформа податкової системи повинна передбачати поступове зниження ставок ПДВ, їх диференціацію по групах товарів (низька ставка на предмети першої необхідності, середня - на товари промислової групи, підвищена - предмети розкоші), а в перспективі відмова від цього виду податку і заміна його іншим, більш вигідним для економічної ситуації податком. Доцільно також звільнити від оподаткування частину прибутку, що інвестується у виробництво, а також прибутку від приросту обсягів експортної продукції. Реформа повинна підвищити стабільність податків, виключити двозначності і різночитання у тлумаченні нормативних актів, припинити практику введення в дію поправок до фінансово-правових актів після закінчення звітного періоду, посилити відповідальність платників податків за ухилення від оподаткування, а також відповідальність працівників ДПАУ за службові зловживання. Податки мають враховувати майновий стан платників податків, розміри одержаних ними доходів. Один об’єкт повинен бути оподаткований тільки один раз на рік і податком тільки одного виду, а частка вилучення має бути економічно обгрунтована.
Зазначений комплекс заходів реформування податкової системи підсилить регулюючу функцію держави (але економічними методами), спрямовану на активізацію виробництва і ріст експортного потенціалу країни, яку вона втратила і яка так необхідна центральним органам влади на сьогоднішньому етапі здійснення ринкових перетворень.
Дуже важливо, щоб новий Податковий кодекс містив в собі стимули, пов’язані з підтримкою експортерів, технічним оновленням підприємств, чітко сформулював позицію щодо неприпустимості вилучення амортвідрахувань у наших продуцентів. Ці питання сьогодні опрацьовуються і залишається сподіватися, що в кінцевому результаті буде знайдений взаємоприйнятний варіант з тим, щоб після прийняття Податкового кодексу оголосити мораторій на хаотичні зміни в податковому законодавстві і дати можливість створити більш прозору прогнозовану ефективну податкову систему.
В цьому контексті не можуть не викликати тривоги деякі заходи щодо підсилення фіскальної адміністративної політики по відношенню до платників податків. Так, Постанова Кабміну України від 18 грудня 1998 р. за № 1997 про так звані непрямі методи обчислення обсягів виробництва для сплати ПДВ, за думкою юристів, не тільки порушує конституційні права підприємств, платників податків, але і елементарну презумпцію невинності, якої треба свято додержуватися у правовій системі держави. В зв’язку з тим, що в робочому порядку Союз промисловців та підприємців України не знайшов компромісу з урядом, він змушений був подати позив до Вищого арбітражного суду про відміну вказаної постанови.
Необхідно відзначити ще одну серйозну і гостру проблему. Підприємці доволі часто звертають увагу громадськості на ситуації, пов’язані з неприпустимо високим рівнем фіскальних дій податківців, які блокують роботу підприємств. Особливо турбує, що ці дії здійснюються і навіть стимулюються, виходячи з того факту, що в Законі України про Державну Податкову Адміністрацію діє норма, згідно з якою 30% від дорахованих податків і санкцій ДПА спрямовано на власні потреби. Це потужний стимул підсилення фіскального пресу на тих, хто намагається працювати прозоро, і тому треба якнайшвидше позбавити ДПА цього права і фінансувати її як державну структуру, виходячи із видаткової частини Держбюджету.
Принципово не можна погодитися з рішенням ДПА про введення в режим використання застави 80 тисяч підприємств країни і арешт їх власності на загальну суму близько 9 млрд.грн. Результат реалізації заарештованої власності виявився мізерним, а от підприємства остаточно втратили будь-яку можливість нормально працювати з банками, інвесторами та споживачами їхньої продукції. Ні в якому разі не знімаючи відповідальності з підприємств-боржників, гадаємо, що слід більше сприяти тому, щоб вони мали можливість не тільки повернути свої борги, а й були б в змозі реанімувати своє виробництво. Сьогодні ж ми бачимо іншу картину: тільки за період з 1992 р. по 1998 р. частка грошей в обігових ресурсах підприємств знизилася з 16% до 1,2% або в 13,3 раза. Це наочно свідчить про те, що вітчизняна економіка вщент знекровлена. І як наслідок - великий рівень бартеризації (43%), ненадходження платежів до бюджету, а отже, нові соціальні проблеми і зниження конкурентоспроможності українських підприємств.
В процесі здійснення реформи національної податкової системи Росія дещо випереджає Україну. Ще 8 грудня 1998 р. Уряд РФ передав до Державної Думи так званий Податковий пакет, що містив у собі 19 законопроектів.
Основні зміни в податковій системі за своєю ідеєю мали зменшити тягар, який несуть на собі виробники. Планувалося скоротити ПДВ з 20% до 15% у 1999 р. і до 10% у 2000 р., а також зменшити прибутковий податок з 35% до 30%. Передбачалось, що кошти, які спрямовуються на інвестиції у виробництво, взагалі будуть звільнені від оподаткування. Для компенсації бюджетних втрат намічалося введення нового податку з продажу звичайних товарів у розмірі 5% і з продажу підакцизних товарів - 10%, а також підвищення акцизів на 20-50%, крім акцизів на нафту та газ.
Пакет податкових законопроектів успішно пройшов перше читання в Державній Думі (17 законопроектів було ухвалено), але подальше його проходження через Думу спочатку було призупинено, а потім взагалі відкладене "до кращих часів". Імовірно, що основною причиною цього є складна соціально-економічна ситуація в Росії, в умовах якої російські уряди, котрі змінюються з калейдоскопічною швидкістю (за 17 останніх місяців - 4 уряди), просто не наважуються на проведення радикальних змін у податковому законодавстві, оскільки вони можуть призвести до руйнації бюджету. Підтвердженням цього є проект Федерального бюджету РФ на 2000 р., в якому передбачені давнішні ставки оподаткування. Більше того, для збільшення надходжень до бюджету передбачається скоротити перелік товарів, що оподатковуються за ставкою 10% у відповідності з Постановою Уряду Росії від 27.05.99 р. № 369 "О продовольственных товарах, по которым применяется ставка налога на добавленную стоимость в размере 10 процентов", а також підвищити ставки експортного мита на нафту і газ.
Не виключено, що в разі поліпшення економічної ситуації Росія може знову повернутися до ідеї зменшення ставки ПДВ, що неминуче призведе до порушення еквівалентності комерційного обміну з Україною на користь Росії. Тому Україні доцільно відслідковувати зміни в податковому законодавстві Росії і своєчасно приймати адекватні заходи, щоб уникнути негативних наслідків.
Очевидно, що для симетричності систем оподаткування України і Росії важко буде знайти більш слушний момент для проведення комплексних переговорів між обома країнами, щоб "домовитись на березі" і закласти в розроблювані національні податкові кодекси ідентичні рішення. Це допомогло б успішно вирішити всі проблемні питання, що виникли в останній час у взаємній торгівлі. Так, 09.10.98 Українська сторона офіційно направила Російській стороні перелік питань, які потребують невідкладного врегулювання для розвитку торговельно-економічних відносин з Росією, до якого ввійшло 32 питання. В свою чергу Російська сторона направила Українській стороні аналогічного листа від 11.11.98 р. (Проблемные вопросы в российско-украинских торгово-экономических отношениях). Далі в цьому напрямку відбувся обмін переліками нормативно-правових актів обох країн, які створюють прямі і непрямі перешкоди у взаємній торгівлі. Від Російської сторони такий документ був направлений 23.04.99 р., а Українська сторона передала Російській стороні аналогічний документ 27 серпня 1999 р.
Розвиток і поглиблення торгового співробітництва між Україною і Росією можуть бути досягнуті тільки шляхом послідовної лібералізації торгівлі, переходу на єдині принципи оподаткування, поступового усунення торгових бар’єрів і непрямих немитних обмежень, зближення митних тарифів.
В галузі гармонізації діючих в Україні та Росії митних режимів необхідно, по можливості, уніфікувати митні правила та процедури, усунути існуючі елементи дискримінації при митному оформленні товарів і транспортних засобів, забезпечити при цьому тісну взаємодію митних, прикордонних та інших органів на основі двосторонніх регламентуючих документів.
В першу чергу, гармонізація митного режиму України та Росії повинна вирішити наступні питання:
При розгляді питання щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення співробітництва України та Росії в інвестиційній та виробничо-технічній сферах необхідно виходити з того, що в умовах побудови в обох державах засад ринкової економіки взаємне українсько-російське співробітництво залежить, в першу чергу, від зацікавленості в цьому процесі господарюючих суб’єктів України та Росії. В той же час, присутність або відсутність такої зацікавленості залежить безпосередньо від наявного інвестиційного клімату в кожній з країн - чим сприятливішим буде клімат, тим більше вони будуть зацікавлені в інтенсифікації економічних відносин між собою. В свою чергу, однією з суттєвих складових , які визначають інвестиційний клімат в будь-якій країні, є її нормативно-правова база. Головними ж критеріями, за якими, як правило, оцінюють ту чи іншу нормативно-правову базу на предмет її сприятливості іноземному інвестуванню, є:
Тому конкретні пропозиції щодо покращання наявних нормативно-правових баз в Україні та Росії доцільно надавати саме за наведеними вище критеріями.
Під загальною стабільністю правового середовища іноземного інвестування слід розуміти наявність відповідного строку дії положень спеціального законодавчого акту про іноземні інвестиції після його відміни і введення в дію іншого законодавчого акту, який погіршує умови інвестиції у порівнянні з попереднім.
Результати розгляду в розділі 4.1 основних законодавчих актів України та Росії, норми яких визначають загальну стабільність правового середовища та забезпечують інвестиційні процеси відповідними гарантіями в кожній з країн (Закон України "Про режим іноземного інвестування" та Закон РФ "Об иностранных инвестициях в Российской Федерации" ) показали, що за першим критерієм перевагу має український законодавчий акт. Адже його нормами (стаття 8) незмінність дії статей закону щодо гарантій захисту іноземних інвестицій у випадку зміни спеціального законодавчого акту передбачено протягом 10 років (російським законом стабільність щодо гарантій визначається строком реалізації інвестиційного проекту, але не більше 7 років з початку його реалізації).
За другим критерієм, враховуючи суттєву вагомість гарантії захисту іноземних інвестицій від несприятливої для іноземного інвестора зміни законодавства, яка надається Законом РФ "Об иностранных инвестициях в Российской Федерации", перевагу має російський законодавчий акт. Тому, задля підняття рівня забезпечення на території України гарантій захисту іноземних інвестицій, в тому числі й російських, до рівня, який забезпечується російським законодавчим актом, органам виконавчої та законодавчої влад України необхідно визначитися щодо надання іноземним інвесторам гарантій в частині стабільності розмірів мита, податків та внесків до державних позабюджетних фондів тощо.
Щодо діючого на теренах обох держав податкового режиму, то, як вже було сказано у попередньому розділі, російські законодавчі акти з оподаткування забезпечують для іноземних інвесторів більш привабливі умови інвестиційної діяльності аніж українські. Для покращання в Україні податкового режиму було б доцільно:
Практично всі суттєві пільги в українських і російських нормативно-правових документах надаються іноземним інвесторам та підприємствам з іноземними інвестиціями (ПІІ) в галузі оподаткування і сплати мита. Аналіз обох нормативно-правових баз свідчить про їхню чисельну перевагу з боку російської бази. Складається вона, в основному, за рахунок податкових канікул для ПІІ (згідно з Указом Президента РФ "О некоторых вопросах налоговой политики"), звільнення від податку на додану вартість ряду товарів та послуг (статтею 5 Закону РФ "О налоге на добавленную стоимость" від оподаткування звільняються товари, які призначені для включення до складу основних виробничих фондів і які ввозяться іноземним інвестором для внеску до статутного фонду) тощо. Тому впровадження заходів з покращання діючого в Україні податкового режиму (про що йшла мова вище) автоматично вплине й на покращання української нормативно-правової бази за четвертим критерієм (наявність пільг та преференцій).
Багато незручних для іноземного інвестора положень (наприклад, високі податки) ряду нормативно-правових актів в умовах їх сталості можуть бути компенсовані через страхування, підвищення цін та інші заходи, тоді як ризик невизначеності законодавства не може бути оцінений заздалегідь і важко піддається компенсації. Тому правова сталість законодавчої бази - вкрай необхідна умова для залучення іноземних інвестицій як для України, так і для Росії. Поки що ні українську, ні російську нормативно-правові бази не можна вважати такими. Наприклад, через несталість українського законодавства, найближчим часом в Україні не запрацюють капітали таких відомих світових лідерів нафтогазової промисловості як "Маратон ойл" та "Хаффко". Велика кількість змін щорічно і навіть не один раз на рік вносилась до правових актів другої групи нормативно-правових документів, що стосуються оподаткування, сплати мита, валютного регулювання. Тому за критерієм сталості нормативних баз України і Росії жодній з них не можна віддати перевагу.
В Україні і в Росії на державному рівні створені відповідні інституціональні структури для сприяння іноземним інвестиціям, а також їх захисту. Так, у відповідності з рядом указів Президента України в державі було створено Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції, Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні, Палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій. В Росії питанням залучення іноземних інвестицій в економіку держави займаються такі інституції, як Державна інвестиційна корпорація, Державна комісія із захисту прав інвесторів на фінансовому і фондовому ринках Росії тощо. Тобто можна стверджувати, що питанню інституціонального забезпечення процесу залучення іноземних інвестицій в обох країнах приділяється багато уваги і все ж таки за широтою охоплення проблемних питань українські інституціональні утворення мають деяку перевагу перед російськими.
Для створення більш сприятливих правових засад співробітництва українських і російських господарюючих суб'єктів у виробничо-технічній та інвестиційній сферах також було б доцільно запровадити наступні заходи:
1. З української сторони:
1.1. Внести в Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" зміни, які б стосувалися:
1.2. На законодавчому рівні прийняти норму щодо можливості придбання іноземним інвестором у власність земельної ділянки несільськогосподарського призначення під об'єктом, що приватизується, або планується під забудову.
2. З російської сторони:
2.1. Прийняти законодавчі акти, які б регулювали правовідносини в питаннях:
3. В Україні та в Росії розробити і ввести в дію законодавчий акт про міжнародну кооперацію у виробництві.
Незважаючи на деяку стагнацію зовнішньоекономічних відносин між Україною та Росією, в перспективі вони будуть активно розвиватись. Запорукою цього є Програма економічного співробітництва України і РФ на 1998-2007 рр., яка передбачає здійснення заходів щодо погодження стратегії здійснення економічних реформ, поглиблення економічної інтеграції на основі гармонізації господарського законодавства, узгодження фінансової, інвестиційної політики, сприяння збереженню і розвитку на взаємовигідній основі виробничої і науково-технічної кооперації.
На реалізацію цих завдань має бути направлена вся увага урядових і підприємницьких структур як в Україні, так і в Росії.