Процес економічного співробітництва між двома країнами, маючи своїм змістом вимоги об’єктивного економічного закону міжнародного поділу праці і закону переливу капіталу, реалізується у практиці господарювання через відповідні юридично-правові форми: закони, декрети, угоди, постанови, інші нормативно-правові документи (відомчі накази, інструкції тощо), що регулюють зовнішньоекономічну діяльність даної країни, спрямовують розвиток підприємництва на виконання вимог цих законів. Природно, що стан і перспективи розвитку економічних взаємовідносин між двома країнами, за інших рівних умов, знаходяться у прямій залежності від двох взаємопов’язаних обставин: 1) наскільки повно юридично-правові акти обох країн відбивають (враховують) вимоги зазначених об’єктивних економічних законів і 2) наскільки вони відповідають один одному. Щодо останнього, то є зрозумілим, що за наявності суттєвих розбіжностей, а тим більше невідповідностей у зазначених нормативно-правових актах об’єктивний процес економічного співробітництва між двома країнами повсякчас буде наштовхуватись на суб’єктивно створені перепони в його реалізації. Звідси - важливість вияву і класифікації цих розбіжностей та невідповідностей і значимість для процесу економічного співробітництва їх максимально можливого усунення.